Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Джерела доходів






Душпастир-парох черпає на удержання з трьох джерел: 1) місячна платня, 2) епітрахильні доходи, 3) доходи з поля. Відносно першого він вважає себе за урядовця, відносно другого за робітника, відносно третього, за господаря-рільника.

І з тою хвилею, коли він стане на цьому фатальному й фалшивому становищі, мусить очевидно, дочекатися і таких наслідків.

1) Тому з місячної платні є все незадоволений і вживає всяких засобів, часом навіть понижаючих, щоби її збільшити, а консисторія, очевидно, борониться. І вже він має консисторію за ворога, а консисторія його, що найменше, за несимпатичного.

2) При священичих функціях, при яких може одержати якусь платню, заховується, як наємний робітник: торгується, підтягає, що може найвище, а знижує, як можна найменше. Відкликується на тяжкі часи, довготу студій, погоду, навіть на ціну черевиків і т. д. і т. д. Словом, вважає себе за наємника й старається свою працю як найдорожче продати. Натомість друга сторона, як то, впрочім при кожному торзі буває, старається вартість праці, такого священика-наємника, як тільки найбільше можна, обезцінити. Тому називає: хрещення – “хляпанням води”, похорон – “кадженням” і “галайканням”, вінчання знову інакше і т. д. Як до обставин, багато з цего говориться в очі, а ще більше поза очі в акомпаніяменті лайки від дирунів, рабівників, дармоїдів і т. д. та з обильною приправою сконцентрованих проклонів. Звичайно, як торговиця, то торговиця.

3) В господарстві заховується, як господар, зглядно, як поміщик: Старається по можности, витягнути максімум доходу, а допровадити до мінімум розходу. Робітника хотів би одержати як найдешевшого, а видобувати як найбільшу користь. Тому в цій комбінації не бракує на обійстю криків, проклонів, а часом і бійки. Нерідко лучаються і взаємні скарги. Друга сторона відноситься в цім випадку до такого священика, як до поміщика-експльоататора. Отже, що тільки може краде, рабує, клине, обріхує, та обшахровує. – Ідилія...

Чи можна закинути брак узасаднення, коли скажеться, що цього роду спосіб добування доходів на своє удержання відштовхує вірних від священика, церкви, обряду а навіть від віри? – Мабуть ні!

А все це тому, що священик виходить з фалшивого заложення.

Священик не є ані урядовцем, ані зарібником, ані господарем.

Священик є: 1) Божим слугою, і 2) Духовим Отцем парохії.

Лише таке заложення є слушне й лише на цій плятформі може стояти думаючий чоловік, ревний душпастир, Христовий апостол. А коли стане на цій плятформі й буде в своїх ділах консеквентний, напевно здобуде собі любов і довіря у парохіян, хочби вони були й найгіршими людьми.

1. І так, священик є Божим, слугою. Які з цього консеквенції? – Дійдемо через порівнання.

Коли добрий наймит служить у мудрого, чесного й совісного, а до цього ще й багатого господаря, то буде старатися бути в своїх обов’язках точний, совісний і ревний. Він господаря не обдурить, бо є певний, що це йому не вдасться, а далі, що цей господар за його ревну та совісну працю не тільки добре заплатить ще й з додатком, але що більше, не забуде його і не залишить ніколи в слабости, чи в якімсь іншім нещастю.

Подібно й священик, будучи слугою Всевидючого, Всемогучого й Найсправедливішого та Найліпшого Господаря – Бога, повинен передусім, з всякою можливою для чоловіка ревністю, совістю і точністю виповняти обов’язки свойого стану. І не питатися про платню, ані про неї торгуватися, а вже ніяк не процесуватися. “Вість бо, Отець Небесний, что требуєте”.

Будьмо певні, що як ми уломні люди не можемо скривдити доброго наймита, що ж доперва Найсправедливіший Господар?

Нема ніякої льоґічної рації, щоби ми від парохіян жадали якоїсь заплати за духовні функції. Ми ж в першій мірі, щонайменше не служимо в них, а тільки в Бога. Тож у Нього просім, а Він дасть нам, а парохіян лишім в спокою.

Щодо парохіян, то це, тільки з безконечної Своєї доброти позваляє їм Господь, в міру їхньої вартости перед Його Лицем причинятися до удержання Його Слуги. І то удержання, не в формі платні “за” поодинокі функції, а в формі допомоги “при”, зглядно “з нагоди” різних священичих функцій в міру матеріяльних середників кожного поодинокого.

Тому нпр., як то неслушно говориться “за” такий самий похорон в одного береться 100 зол., в іншого 10 зол., а ще в іншого нічого. Тому то евентуальне впровадження тарифи було би позбавлене льоґічного умотивовання, а навіть булоби образою духовного стану. Тому всякий торг при виконуванні священичих функцій є навіть недопускаємий, всяка угода безосновна, а процес ізза її недодержання, просто законним абсурдом.

II. Священик є “отцем” духовним своїх парохіян, а його обов’язки знову найкраще зрозуміємо на прикладі.

Кожний батько родини, коли хоче, щоби його родина любила, шанувала, слухала та поважала, мусить бути поважний, чесний, прикладний і запопадливий для своєї родини. Мусить дбати, про її потреби так фізичні, як духові. Мусить нераз остро виступити, часом навіть і вдарити, а часом дечого не бачити й не чути. Однак над усе, мусить родину любити і її дійсно посвятитися і т. д.

Так само мусить поступати й духовний батько якоїсь духовної родини, себто душпастир. Тому не може він дивуватися, що не має симпатії, оскільки в його серці, міститись ме хочби іскра ненависти, або погорди до його духовних дітей (вони відчують інстинктовно хочби він це і як скривав). Коли вони побачуть, що він робить їм сором неморальним життям, або нетактовним поведенням, якщо вони почують з його уст кпини з їх найсвятіших переконань, хочби може й блудних, коли він буде їх трактувати як кретинів, ідіотів, худобу, зробить їх джерелом якоїсь своєї фінансової експльоатації, коли не буде для них прикладом моральности, доброти, діл милосердя та інших чеснот...

І так як наші парохіяни привикнуть на нас дивитися (не як на майстрів, урядовців, або поміщиків-експльоататорів), як на своїх найліпших і щиролюблячих батьків, що радіби їм і крови зі серця виточити, як на Божих слуг, а не своїх наймитів, тоді не будемо мати причини скаржитися на їх байдужність до нас, на їх злобу, на скупість, захланність, злодійство й ще що там. Тоді вони напевно радо й з охотою не тільки обильно причиняться до нашого удержання, але ще будуть мати собі за честь, що мають нагоду вам в будь-чому і будь-як помогти. Наша особа буде для них свята, а наш маєток недоторкаємий. Однак наразі, вони ні причому, вони держать нас за це, за що ми самі себе їм представляємо.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.