Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Робота над структурною одиницею видання. Довідкове видання характеризується особливими способами подачі матеріалу






Довідкове видання характеризується особливими способами подачі матеріалу. Досить часто матеріал подається у вигляді довідкових статей, які можна назвати мінімальними структурними одиницями видання. Матеріал, який буде поданий в енциклопедії, повинен підбиратися цілеспрямовано, має забезпечувати комплексне висвітлення як окремого предмета, явище чи події, так і їх сукупності. Важливою якістю матеріалу є достовірність та науковість, відповідність сучасному рівню знань з певної області. Редактор має сумлінно стежити, щоб статті не дублювали одна одну. Щоб усунути повтори, якщо раптом вони виникнуть, варто використовувати систему внутрішньо текстових посилань і відсилань на певну статтю, де можна знайти необхідні відомості. Словарну статтю не можна розглядати як самостійну одиницю – вона є лише частиною сукупності усіх статей, про що редактор повинен пам’ятати. Зв’язки між статтями є запорукою того, що певне явище буде висвітлене максимально повно та ґрунтовно.

Редактор має слідкувати за тим – чи однорідно описуються схожі між собою явища. Статті про явища одного характеру мають бути приблизно однакові за структурою та об’ємом. Дуже важливо прослідкувати за зв’язками між заголовком статті (явищем, яке описується) та її наповненням.

Усі елементи статті потребують уваги редактора, окрім цього, його обов’язком є перегляд великої кількості статей на предмет уніфікованої структури. Для цієї мети, ще на етапі написання статей використовують типову статтю – еталон, зразок для полегшення подальшої роботи авторів та редакційної обробки матеріалів. Типових статей може бути кілька – для описів різних понять: країн, персоналій, наукових термінів тощо.

Необхідно також пам’ятати, що критеріями редакційного аналізу стають також інформаційна насиченість та ступінь розгорнення інформації.

Інформаційна насиченість енциклопедичної статті визначається кількістю використаних для опису об'єкта фактів, узятих в чистому вигляді, без оціночних положень, засобів зв'язку структурних компонентів статті, посилань, цитат (якщо вони не містять тих же самих фактів) і т.д. Це об'єктивний показник довідково-інформаційної цінності статті, її корисності для споживача, зорієнтованого на об'єктивні, перевірені, усталені відомості з даного питання.

Ступінь розгорнення інформації. Цей аспект логічно продовжує попередній: в статтях з рівним ступенем інформаційної насиченості можуть використовуватися різні засоби, лаконізуючи виклад або, навпаки, розширюючи його рамки. Однак компактність опису може призвести до втрати частини інформації, при цьому стаття може постраждати у таких аспектах, як доказовість, переконливість, доступність, виразність[2].

Редакторська підготовка матеріалів

Після отримання статей від авторів, їх систематизації згідно із словником, а також після рецензування (потребу в цьому визначає редактор видання, керівник редакторської групи чи головний редактор) починається редакторське опрацювання. Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору редактора на цьому етапі.

· робота над фактологічним матеріалом (з’ясування ступеня новизни інформації, врахування нових джерел, що з’явилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);

· удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації;

· уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, оформлення бібліографічного опису тощо);

· ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків.

Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність або неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва в цілому.

Робота над ілюстраціями та художньо-технічним оформленням

Найважливішим напрямком в роботі редактора є робота над художньо-технічним оформленням та ілюстраціями видання. Ілюстрації в довідкових виданнях – одне із істотних прийомів збагачення їх інформативності. Вимога до ілюстрування – логічний та органічний зв’язок зі змістом. Сумлінно підібрана ілюстрація, яка має добре складений підпис, дозволяє суттєво спростити статтю чи відповідний текстовий фрагмент в систематичному виданні. Під час розробки плану ілюстрування варто враховувати характеристики конкретного видання, в тому числі предметні. Особливу роль відіграють ілюстрації в довідкових виданнях з мистецтва. Наприклад, популярні енциклопедії з мистецтва, де в основному переважають репродукції та інший ілюстративний матеріал, здатні встановлювати прямий контакт зі світом мистецтва, започатковують смакові переваги людини.

Важливе значення набувають коментарі до кожної ілюстрації, яка розкриває художні особливості творів. У довідниках, які присвячено лікарським рослинам, ілюстрування також займають показове місце. Зрозуміло, що опис певної рослини має бути доповненим високоінформативною та якісною ілюстрацією. В одному з подібних видань ілюстрацій ний матеріал до кожної статті складений з трьох основних видів ілюстрацій: кольорове фото рослини в тій фазі, коли відбувається збір сировини; малюнок, який відображає листя, корінь, стебло, квіти і т.д.; кольорове фото, яке показує, як саме виглядає сировина. Ілюстрації вдало доповнюють тексти статей і стають самостійним джерелом інформації, яким можна користуватись і поза зв’язком із статтями.

Редактор не повинен забувати, що при підготовці ілюстрацій можна обмежуватися оцінкою їх оригіналів. Також варто враховувати, яким буде якість виконання ілюстрацій при друці та чи виконають вони поставлене перед ними завдання певною мірою. Наприклад, якщо та ж само лікарська рослина вийде на знімку розмитою, змазаною й нечіткою, то ілюстрація не просто потрапить до інформативності, а й цілком можливо, що введе читача в оману.

25. Редакторська підготовка бібліографічних видань.

Редагування - це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення та випуску у світ.

Редагування - процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожна нова рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Редагування – це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. Види: нормативне і творче (Загальне редагування, Партико).

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Діяльність В. складається з творчого, організаційно-виробничого і комерційного працювання.

4 етапи в організаційно-видавничому процесі В.:

· Підготовчий.

· Редакційний.

· Виробничий.

· Заключний.

Підготовчий етап – складання тематичного плану; бізнес-план; подача авторського оригіналу до В. і прийняття його до видання.

Редакційний етап – від одержання редактором авторського оригіналу до сдачі видавничого оригіналу до виробничого відділу.

Виробничий етап – від сдачі видавничого оригіналу у видавництво до виходу видання у світ.

Заключний етап – розповсюдження і рекламування продукції.

5.2 Бібліографічне видання Інформаційне видання упорядко­ваної сукупності бібліографічних записів.

Бібліографічний посібник − упорядкована множина бібліографічних записів; документальна форма існування бібліографічної інформації, за допомогою якої вона фіксується і зберігається в часі та розповсюджується в просторі у вигляді документа.

Бібліографічний посібник – це основний вид бібліографічної продукції, результат практичної бібліографічної діяльності, засіб бібліографічного обслуговування і використання бібліографічної інформації.

Існують різні класифікації даних посібників, які розподіляються за видами і у свою чергу виділяються за різними ознаками: за змістом – універсальні, галузеві, тематичні, краєзнавчі, персональні з часу видання – поточні, ретроспективні, перспективні, кумулятивні (об'єднуючі матеріали, що вийшли раніше випусків) за повнотою відбору – реєстраційні, вибіркові, сигнальні, анотовані за способом угрупування матеріалу – алфавітні, предметні, словникові, систематичні, хронологічні. За формами: - рукописна (машинописна) - несамостійно видавнича (внутрішньокнижкові, внутрішньожурнальні, внутрішньогазетні, прикнижкові, пристатейні посібники) - карткова (каталоги і картотеки) - машиночитаючі (електронні бази і банки даних) - бібліографічні видання (посібники, видані друкарським способом).

Бібліографі́ чний пока́ жчик — загальний термін для позначення декількох видів бібліографічних посібників (див.: Бібліографія), тобто списків опублікованих документів (книг, газетних і журнальних статей тощо), об'єднаних якою-небудь ознакою і забезпечених допоміжними індексами, що полегшують пошук і угруповання матеріалів.

Бібліографічний список – бібліографічний посібник з простою структурою. До цього жанру відносять бібліографічні посібники, що складаються з обмеженої кількості бібліографічних записів і мають просту структуру, без допоміжного апарату.

Бібліографічний огляд – бібліографічний посібник, в письмовій або усній формі представляє собою зв’язне оповідання. Розрізняються за призначенням (інформаційні, рекомендаційні) і за змістом (універсальні, галузеві, тематичні, персональні).

Бібліографічний словник. Сам жанр бібліографічного посібника визначає принцип його побудови. Як правило, складається з статей, в кінці яких приводиться бібліографія. Статті в бібліографічному словнику подаються в алфавіті чи то предметів, об’єднаних темою посібника, чи то прізвищ видатних особистостей. Кожна стаття містить важливу інформацію про значення і проблематику предмета або основні факти біографії особи і його творчості.

Бібліографічний журнал. Бібліографічний журнал, як правило, вміщує бібліографічні повідомлення різноманітних жанрів: рецензії, анотації, бібліографічні огляди і списки, критико-бібліографічні статті та інші публікації.

Редакторська підготовка бібліографічних видань

ВИМОГИ ДО СТВОРЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ПОСІБНИКІВ Загальна методика підготовки бібліографічних посібників. По-перше, перш ніж приступати до його складання, потрібно визначитися з типом і видом посібника. Укладання бібліографічного посібника складається з наступних етапів: підготовчого, основного та заключного.

Підготовчий етап складання бібліографічного посібника включає в себе вибір та вивчення теми, розробку плану-проспекту, виявлення документів по темі посібника. - вибір і вивчення теми Тема вивчається в різних аспектах: з точки зору новизни, актуальності, інтересу до неї читачів, забезпеченості літературою, відповідності профілю і можливостям бібліотеки. Тема має бути: - актуальною і суспільно значимою, відповідати можливостям бібліотеки, економічному і культурному профілю району обслуговування, бібліографічним запитам користувачів; - бібліографічно незабезпеченою. Важливо знати, що вже видано з даної теми, що передбачає видати бібліотека. - розробка плану-проспекту Це основний документ, який визначає напрями подальшої роботи над бібліографічним посібником. У ньому визначається: цільове та читацьке призначення посібника, хронологічні рамки посібника (виходячи із середніх термінів старіння інформації, це повинна бути література останніх років видання), види видань, визначається структура бібліографічного запису (чи вона буде складатися тільки з бібліографічного опису або повинна супроводжуватися анотацією; які передбачаються анотації - довідкові або рекомендаційні), визначається структура посібника (спосіб групування матеріалів: алфавітна, хронологічна, систематична або тематична) і дати перелік якщо не всіх, то найважливіших розділів, рубрик і підрубрик, визначається склад довідково-методичного апарату посібника - передмова, допоміжні покажчики, додатки, вступної статті. - обґрунтування цільового і читацького призначення Цільова адреса має бути вказана максимально точно і конкретно: чи то на допомогу професійно-виробничій діяльності, освіті, самоосвіті, 11

агітаційно-пропагандистській чи масовій роботі, підвищенню кваліфікації, для початкового знайомства з темою, інше. Щодо читацького призначення, то в деяких випадках вона безпосередньо виходить із цільового призначення. А в тому випадку, коли документи однієї тематики і одного цільового призначення пропонуються різним за ступенем підготовки або за професійними інтересами споживачам, слід уточнити читацьке призначення посібника, особливо, рекомендаційного. - виявлення літератури по темі посібника. Виявлення - пошук документів з метою їх подальшої бібліографічної обробки. Роботу з виявлення документів для бібліографічного посібника слід починати з виявлення кола джерел: основних і додаткових. Основними джерелами для відбору документів є, передусім, каталоги і картотеки бібліотеки в традиційному і електронному варіантах, додатковими – електронні каталоги інших бібліотек, видання галузевої і сигнальної інформації, реферативні журнали. Це джерела інформації, що найповніше розкривають світовий документальний потік. Особливу увагу слід приділити і прикнижковій бібліографії, що допоможе не тільки доповнити посібник літературою (і причому, найбільш значимою), але й краще орієнтуватись у її проблематиці, цим же полегшуючи кінцевий відбір. Доцільно звернутись і до інших, первинних по своїй суті, видань – журналів, тематичних збірників, хрестоматій, антологій, зібрань творів і т. і.

Опрацювання документів. Укладання посібника. На даному етапі передусім необхідно звірити бібліографічні описи документів з оригіналом, оскільки описи багатьох документів запозичено з основних і додаткових бібліографічних джерел. Жодне найавторитетніше джерело не гарантує від неточностей. До того ж, бібліографічні записи, взяті зі старих джерел не відповідають сучасним вимогам бібліографічного опису. На наступному етапі слід попрацювати над структурою, або композицією посібника, і стилем (способом) викладення матеріалу. Визначається місце і співвідношення всіх частин посібника: вступу чи передмови, основних розділів, допоміжного матеріалу, ілюстрацій, довідкового апарату, розташування всіх частин. Групування бібліографічних описів документів всередині розділів може здійснюватись в алфавітному або хронологічному порядку. Вибір порядку розміщення бібліографічних описів залежить від мети висвітлення документів. 12

13. Особливу увагу слід приділити мові: треба чутливо ставитися до авторської мови при викладі матеріалу, зберегти її індивідуальність.

Довідковий апарат бібліографічного посібника. До складу довідкового апарату входять: - передмова, - вступна (ввідна) стаття, - допоміжні покажчики, - додатки, - зміст, - методичні поради.

На Основному етапі здійснюється бібліографічний відбір і бібліографічне угрупування записів Він поділяється на аналітичний і синтетичний етапи. Аналітичний етап. Мета цього етапу: підготувати бібліографічні записи про документи у відповідності з певною в плані-проспекті структурою і методичних вимог посібника.

Аналітичний етап передбачає роботу з кожним документом. На цьому етапі здійснюється бібліографічний відбір, тобто відбираєте найбільш цінну літературу по вашій тематиці, підхожий за цільовим і читацьким призначенням - відомості про кожний твір друку записуються на картки (так зручніше) - розтягуєте літературу по рубриках - по можливості, всі документи переглянути, тому що назви деколи бувають сліпі, перевірити бібліографічний опис документів. Якщо книга багатоаспектна, її розумніше помістити в загальний розділ, а в інших зробити посилання - анотування документів Характеризуючи анотації, слід показати їх роль в ознайомленні читачів з документами, назвати види анотацій, що використовуються в даному посібнику. Недостатньо просто перерахувати наявні допоміжні покажчики, треба звернути увагу читача на особливості їх побудови і можливості практичного використовування. У передмові обов’язково вказується верхня хронологічна межа відбору матеріалу (рік, місяць, число). Згідно з призначенням розрізняються довідкові та рекомендаційні анотації. Довідкова анотація уточнює назву твору і повідомляє додаткові (переважно фактичні) відомості про автора, про форми, жанри, призначення і інші особливості документа, які відсутні в бібліографічному описі, 13

14. найчастіше складаються для наукових, навчальних і довідкових видань. Повинна бути дуже короткою. У рекомендаційній анотації дається ваша оцінка книги, статті. Головне завдання - зацікавити читача. Обсяг рекомендаційних анотацій зазвичай значно перевищує обсяг довідкових, хоча вимоги стислості й точності і тут залишаються в силі. Як правило, публічні бібліотеки готують посібники популярно- просвітницького, самоосвітнього призначення. Отже, анотації мають бути рекомендаційними. По другій ознаці - способу характеристики документів - анотації поділяються на загальні (характеризує твір у цілому), аналітичні (якщо у виданні звертається увага на один розділ або частина), групові (об’єднує кілька близьких за змістом документів). Кодекс вимог до анотацій, створений у Бібліотеці Академії наук СРСР включає наступні положення: 1. Анотація має бути лаконічною (довгі анотації не завжди дочитуються до кінця), але в той же час достатньо конкретною, з посиланням, у разі потреби, на факти, імена, дати і т. д., цілком зрозумілою без перечитування. В анотаціях слід уникати складних додаткових речень, важких синтаксичних зворотів, довгих визначень. Треба уникати в анотації зайвих слів. Не слід починати анотації зі слова “про”. 2. Анотація не повинна повторювати відомостей, що містяться в заголовку, і перефразовувати їх. 3. Бажано для кожного бібліографічного запису складати анотації приблизно однакового об'єму і витримувати логічний порядок відомостей, що приводяться, незалежно від того, як вони подані в документі, що анотується. 4. Наукова термінологія, що приводиться в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі і застарілі терміни, що приводяться в бібліографічному описі, або, терміни, що використовуються тільки даним автором, слід пояснювати. 5. Необхідно стежити за тим, щоб не було суперечностей або невідповідності анотацій систематизації. Анотація повинна доводити і підтверджувати віднесення роботи до певного розділу посібника. У тексті анотації, особливо довідкової, словам має бути тісно, а думкам — просторо. Синтетичний етап. На цьому етапі узагальнюється вся робота. Перевіряється структура посібника, угрупування - дивимося, може деякі 14

15. розділи покажчика мало наповнені, їх прибираємо чи доповнюємо, перевіряємо порядок їх слідування один за одним. Приступаємо до нумерації, нумерація необхідна. Перевіряємо, щоб кожен документ зайняв своє місце в потрібному розділі, рубриці і т.д., тобто займаємося бібліографічним угрупуванням. Вона допоможе читачам краще орієнтуватися в посібнику, швидко знаходити потрібні матеріали.

Заключний етап підготовки бібліографічного посібника включає в себе: - підготовку довідково-методичного апарату; - редагування; - оформлення бібліографічного посібника. До складу довідково-методичного апарату входять:

Передмова ( або звернення до читача), яким має відкриватися будь- який, навіть порівняно невеликий посібник. Тут обов'язково наводяться відомості про призначення посібника; дається характеристика відображених у посібнику документів; пояснюється спосіб розміщення матеріалу (а не просто перераховуються назви розділів і підрозділів, для такої мети служить зміст); називаються види анотацій (довідкові, рекомендаційні), які використовуються в даному посібнику; перераховуються наявні допоміжні покажчики (треба звернути увагу читача на особливості їх побудови та можливості практичного використання); вказується хронологічна межа відбору матеріалу (рік, місяць, число).

Вступна стаття потрібна не до всіх посібників. Пишеться в основному до великих посібників спеціальної ретроспективної бібліографії або персональним покажчикам. Характеризує тему покажчика і основну літературу по ній. Зазвичай до написання залучають фахівців у цій галузі знань.

Допоміжні покажчики. Допомагають розкрити зміст посібника щодо інших аспектів. Найпоширеніші допоміжні покажчики: - покажчик авторів і назв (найпростіший в алфавіті авт. і загол.); - іменний покажчик. Він включає прізвища всіх персоналій: і авторів, і перекладачів, і ілюстраторів, і художників і осіб про яких написано у виданнях - в цьому випадку номери документів про них беруться в дужки. Може складатися самостійний персональний допоміжний покажчик; - географічний покажчик - відображаються географічні назви, про яких йдеться в тексті документа; 15

16. - предметний покажчик - перелік предметів, зазначених у документах, навіть якщо їх немає в назві або анотації, тобто приховані теж потрібно виносити, це дуже трудомістка робота. Становлять також тематичні, систематичні, хронологічні допоміжні покажчики. Додатки. До складу додатків до бібліографічних посібників входять списки переглянутих джерел (каталоги, картотеки, прикнижні і пристатейні списки літератури, бібліографічні посібники і т. д.- наводяться всі джерела, які були переглянуті укладачем), списки умовних скорочень, списки документів, що вийшли після закінчення роботи над посібником. Робота над посібником завершується його редагуванням і зовнішнім оформленням бібліографічних посібників. В процесі редагування перевіряється правильність бібліографічного опису, виправляються стилістичні помилки та неточності, повтори, невдалі вираження і т.д. Як і будь-яке видання, бібліографічний посібник відкривається титульним листом. На ньому або на обороті слід указувати прізвище (прізвища) укладача і його ініціали. На титульному листі приводиться також заголовок покажчика, підзаголовок (відомості про жанр посібника, перевидання, редактора і ін.), вихідні дані, а в надзаголовкові — найменування установи, що підготувала роботу (бібліотеки). В необхідних випадках використовуються контртитули (найменування серії і переклад титулу на інші мови), шмуцтитули (для позначення назв розділів і підрозділів), колонтитули (для рубрик і підрубрик на кожній сторінці основного тексту). Посібники, що відображають велику кількість аналітичних описів статей з журналів і видань, що продовжуються, слід забезпечувати списками умовних скорочень. При цьому в бібліографічних описах посилання на джерело дається в скороченій формі (наприклад, ДАН — Доповіді Академії наук, БТІ — Бюро технічної інформації і т.п.), а в списку скорочень приводяться повні найменування видань. Для набору різних структурних частин посібника (передмови, вступної статті, основного тексту, допоміжних покажчиків і т. д.) застосовуються шрифти різних кеглів. Так, анотації зазвичай набираються дрібнішим шрифтом, ніж бібліографічні описи. Порядкові номери записів повинні бути виділені напівжирним шрифтом, анотації - відділятися від описів пропуском і починатися з червоного (нового) рядка. Різні шрифти використовуються для заголовків розділів, підрозділів, рубрик і підрубрик. 16

17. Суттєве значення, (що не завжди враховується на практиці), має правильне оформлення змісту (зміст): при наборі назв розділів, підрозділів, рубрик і т.д. повинні застосовуватися вставки (вставка - відступ в друкарському наборі з однієї або обох сторін для виділення частин тексту), щоб добре було видно їх взаємозв’язок і внутрішню підпорядкованість. Різні шрифти використовуються також для назви розділів, підрозділів, рубрик і підрубрик. Художнє оформлення бібліографічних посібників передбачає широке застосування різних ілюстративних матеріалів: фотокопій обкладинок або титульних листів найцікавіших і найзначніших видань, портретів діячів науки, культури, мистецтва (в персональних покажчиках і бібліографічних словниках), карт (в країнознавчих і краєзнавчих посібниках). Важливо при цьому, щоб картографічні додатки були не тільки доповненням до покажчика, але і за допомогою географічних “ключів” зв’язувалися з основним текстом посібника. Яскрава виразна обкладинка, особливо в рекомендаційних посібниках, прикрашає видання і привертає до нього увагу користувачів. Елементи зовнішнього оформлення повинні розкривати основний зміст посібника, а якщо воно серійне, то необхідно витримувати єдині принципи художнього оформлення в усіх випусках серії.

26. Редакторська підготовка підручника, навчального посібника.

Редагування - це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення та випуску у світ.

Редагування - процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожна нова рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Редагування – це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. Види: нормативне і творче (Загальне редагування, Партико).

Підручник Навчальне видання з системати­зованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке.

Посібник Видання, призначене на допомогу в практичній діяльності чи ово­лодінні навчальною дисципліною

наочний посібник Видання, зміст якого передається, в основному, зображувальними засобами

практичний посібник (С. 17) Виробничо-практичне видання, призначене практичним праців­никам для оволодіння знаннями та навичками при виконанні будь-якої роботи, операції, процессу

навчальний посібник Навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затвердже­не як таке

навчальний наочний посібник Навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивчен­ні, викладанні чи вихованні

навчально-методичнии посібник Навчальне видання з методики викладання навчальної дисциплі­ни (її розділу, частини) або з ме­тодики виховання

Різниця між підручником і навчальним посібником полягає в тому, що в підручнику теоретичні основи курсу викладаються в строгій відповідності з програмою, а в навчальному посібнику — без урахування такої.
До навчальних посібників відносяться також хрестоматії, книги для читання, таблиці, атласи, окремо видані частини курсу, навчальні наочні посібники.

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Діяльність В. складається з творчого, організаційно-виробничого і комерційного працювання.

4 етапи в організаційно-видавничому процесі В.:

· Підготовчий.

· Редакційний.

· Виробничий.

· Заключний.

Підготовчий етап – складання тематичного плану; бізнес-план; подача авторського оригіналу до В. і прийняття його до видання.

Редакційний етап – від одержання редактором авторського оригіналу до сдачі видавничого оригіналу до виробничого відділу.

Виробничий етап – від сдачі видавничого оригіналу у видавництво до виходу видання у світ.

Заключний етап – розповсюдження і рекламування продукції.

Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017—95

3.1 видання Документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, мі­стить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам Державних стандартів, інших нор­мативних документів щодо їхньо­го видавничого оформлення і по­ліграфічного виконання Примітка 1. Під документом слід ро­зуміти матеріальний об’єкт, що містить інформацію, закріплену створеним лю­диною способом для передавання в часі та просторі. Примітка 2. Видання, що поряд з дру­кованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має су­провідну допоміжну інформацію (дис­кети тощо), зветься комбінованим

4.8 навчальне видання Видання систематизованих відо­мостей наукового або прикладно­го характеру, викладених у зруч­ній для вивчення і викладання формі

Така сукупність дій досить складна в реальному втіленні різноманітних функціональних обов'язків працівників видавництва і досить тривала в часі. Тому для кращого розуміння і сприйняття початкуючим видавцем, редакційно-видавничий процес доцільно розділити на кілька етапів:

5. підготовчий;

6. редакційний;

7. виробничий;

8. маркетинговий.

Розглянемо кожен з цих етапів більш детально.

1) Підготовчий етап

Цей етап починається задовго до того, як редактор за допомогою електронного або механічного пера почне працювати з авторським оригіналом.Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно знайти. Видавцеві також необхідно переконатися в тому, що саме цей оригінал відповідаєпрофілю видавництва, і якщо його втілити в книжкове видання, він знайде споживача і окупить понесені витрати.

Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є чи не найважливішою справою на цьому етапі дій видавця або редактора.

Авторським оригіналом називається створена автором і представлена ​ ​ для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова робота з усіма її необхідними компонентами (основний, допоміжний і додатковий тексти, а також оригінали ілюстрацій з необхідними до них підписами).

Видавничим оригіналом називається той же авторський оригінал після його обробки у видавництві аж до готовності виведення оригінал-макету на плівках з доданими оригіналами зовнішнього оформлення та видавничої специфікацією.

Як потрапляють авторські оригінали до видавництва?

Існує декілька найбільш поширених шляхів:

· «Самопливом»;

· через літературних агентів;

· через виставки, ярмарки та інші книговидавничі заходи;

· за індивідуальними замовленнями авторам.

«Самопливні» авторські оригінали у досвідчених видавців особливої ​ ​ довіри не викликають. Перш за все, тому, що дуже рідко у видавництва потрапляють справді вартісні твори. У недавні радянські часи таких рукописів було дуже багато, і робота з ними відбирала багато дорогоцінного часу, тому що за вимогами директивних органів, іздателелі вимушені були детально розглядати всі без винятку (надіслані поштою або передані власноруч) рукописи і готувати у встановлені терміни обгрунтовані відповіді. Найчастіше вони були негативними.

Зараз видавництва самі вирішують розглядати авторський оригінал чи ні. У зв'язку з цим, деякі автори йдуть на різні хитрощі: у видавництва не тільки звичайної, але й електронною поштою розсилаються повні (або скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями.

Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. Останні роки в розвинених країнах Заходу вже стало правилом: відомий і поважає себе автор ніколи не буде виконувати сам всю «чорнову» роботу «пристрою» і видання власного твору. Вони працюють тільки лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій вже поставлено на професійну основу - їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковим середовищем, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літературних агентів є відбір з наявних пропозицій або пошук такого оригіналу, який можна вигідно запропонувати до видання і отримати свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, в країнах з нерозвиненим книговидавничого бізнесу, до яких належить і Україна, редактору рідко доводиться працювати з літературними агентами.

В даний час все більш результативним стає спосіб виходу на майбутнє видання через виставки, ярмарки та інші книговидавничі заходи. На міжнародних виставках-ярмарках вже з давніх пір успішно працюють своєрідні авторські майданчика. У Москві навіть виходить періодичне видання, яке має назву «Біржа авторських прав». Вміщені тут матеріали діляться на такі рубрики: «Каталог» (пропозиції видання книг за тематичним принципом), «Проекти серій», «Знайомство з автором», «Представляємо видавництва», «Ярмарку, семінари, тусовки». Матеріали «Біржі» стали поширюватися через Інтернет. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити «Літературна Україна», періодично знайомлячи своїх читачів з ненадрукованими напрацюваннями письменників. Однак, до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.

Найвірогідніше з точки зору доцільності та ефективності виходу на реалізацію конкретного видавничого проекту виглядає четвертий із запропонованих шляхів отримання кондиційного авторського оригіналу - за індивідуальними замовленнями авторам. Відповідно до профілю видавництва і розробленої програмі, яка редактор сам шукає такого автора і запрошує його у видавництво. Очевидно, що видавець, який, перш за все з економічної сторони дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, піде на те, щоб укласти договір з автором ще до написання оригіналу, і виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку, автор просто проігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцю на більш вигідних для себе умовах.

Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є прийом авторського оригіналу.

У методичних матеріалах радянських часів, адресованих редакторам, наводився досить чималий перелік вимог, яких повинні були дотримуватись автори, подаючи оригінали у видавництва. Авторам видавалися навіть спеціальні інструкції, існував також окремий галузевийстандарт, яким встановлював нормативні вимоги до оригіналів.

З переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови обидві сторони перестали дотримуватися більшості вимог. І все ж, незважаючи на " віртуозність" в технічному забезпеченні сучасних видавництв, ігнорування низки вимог, сформульованих попередниками, досить часто веде до негативних наслідків на різних етапах редакційно-видавничого процесу.

Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають його «тверду» копію, тобто роздруківку на папері.Перше знайомство з «плюсами» та «мінусами» оригіналу все ж таки краще з паперового варіанту. Що ж стосовно самої електронної версії, то редактору на етапі прийому оригіналу важливо з'ясувати, в якій програмі здійснювався набір, в чому виконані графічні матеріали, які шрифтивикористовувалися, чи будуть стикуватися надані автором файли з програмами, які використовуються у видавництві. Особливої ​ ​ уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за кордоном. Початківець видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, в Канаді чи США набирається на комп'ютерах з системою Macintosh, тоді як у Європі перевага віддається системі Windows. Звичайно ж, файли можна перегнати з однієї системи в іншу, але це повинні зробити професіонали.

У зв'язку з цим, редактор автору пред'являє такі обов'язкові вимоги:

· оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його у видавництво;

· оригінал має бути комплектним і повністю закінченим.

Кілька зауважень щодо цих вимог.

Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору.

Комплектність оригіналу передбачає наявність в ньому всіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, залежно від вигляду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу.

Повністю закінчена автором твір - гарантія того, що в процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми з дотриманням графіка проходження різних стадій підготовки оригінал-макету у видавництві та випуску готового видання на поліграфічному підприємстві.

Поспішність, обіцянку автора донести останні розділи «найближчим часом», або зробити необхідні вставки вже у верстці видання можуть дорого обійтися за часом самому видавництву і викликати претензії автора до видавництва.

Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає «сирий» оригінал. Це коли тема дуже «гаряча», сенсаційна, а автор, володіючи фактами, не здатний надати йому прийнятною літературної форми. Або ж, коли замовник повністю фінансує витрати. Наприклад, це можуть бути термінові видання до яких-небудь пам'ятних або ювілейним подіям. У таких випадках видавництво терміново шукає «співавтора», яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.

Редактор на цьому етапі також готує первинні документи для закладу «Облікової картки видання».

До них відносяться:

· творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;

· розгорнута анотація або план-проспект видання;

· інформація про самого автора, включаючи точні паспортні дані.

Ігнорувати на початку такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, почала редакторської роботи з оригіналом.

2) Редакційний етап

Після узгодження всіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збір первинних документів для оформлення облікової картки видання) починається новий етап редакційно-видавничого процесу, який називається редакційним.

Перед тим як поставити отриманий оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

· підручник або навчальний посібник з грифом міністерства освіти і науки;

· будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу або наукової установи, якщо це видання здійснюється не на договірних засадах;

· довідкове, енциклопедичне видання;

· наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал вже з рекомендаційним грифом. Це означає, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі у своїй галузі фахівці. У більшості ж випадків «прибиванням» грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитися, що запропонований до видання оригінал є у всіх відносинах якісним. Такої впевненості можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний документ, в якому розглядається і оцінюється опублікований твір (зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) або оригінал майбутнього видання (внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва або навчального закладу).

Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, в якому чітко обумовлює терміни подачі рецензії та розмір винагороди за виконану роботу.

Редактор, приймаючи рецензію, повинен звернути увагу, наскільки правильно і повно вона оформлена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду і виводу.

Вимогами змістовної частини рецензії є обов'язковий розгляд повноти твори за такими параметрами:

· місце рецензованої роботи серед вже опублікованих на цю тему;

· новизна роботи;

· актуальність теми;

· повнота охоплення матеріалу;

· відповідність відібраного ілюстративного матеріалу теми;

· доступність стилю викладу читацької аудиторії, якій буде призначено видання.

Якщо в рецензії вказані істотні зауваження до структури або змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження та побажання, які істотно не впливають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.

У видавничій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли видавці ігнорують оцінки рецензентів, які переконливо і професійно обгрунтовують висновок «не рекомендується друкувати» і все ж таке видання випускають. При цьому переслідуються, перш за все, комерційні цілі, хоча грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права.

Так, наприклад, вчинила видавництво «Юрінком Інтер», яке в 1999 р. випустило «Українсько-англійський словник правничої термінології», незважаючи на те, що рецензія викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвіч на запропонований для професійної оцінки оригінал словника носила різко негативний характер. Більш того, видавництво без вісті рецензентка поставило її прізвище на звороті неякісно підготовленого видання як наукового редактора. О. Купрієвіч подала позов про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину з вини видавництва (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.

Отже, після рецензування починається безпосередньо редагування.

У зв'язку із суцільною комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично всіх процесів, пов'язаних з набором, версткою, макетуванням і виведенням готового оригінал-макету видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційна процес у видавництвах різного типу організований по-різному.

У переважній більшості малих видавництв, які лише стають на ноги і випускають в рік від одного до десяти назв, мало не всі функції підготовки до друку видання (набір, верстка, редагування, включаючи технічне та художнє, коректура) здійснює одна людина. У принципі, поєднання в одній людині кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе. Однак це неминуче відіб'ється на якості підготовки видання.

Практика видавничої справи вже показала, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного і того ж видання. Яким би грамотним і досвідченим він не був, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного і того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські «чортики» вже не так помітні. Потрібна «свіжа голова».

В даний час, деякі вчені і практики, що поспішають зробити «революцію» у редагуванні (завдяки появі на столі редактора комп'ютера) поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.

До чого призводить така непрофесійна поспішність - в цьому легко переконатися, коли дивишся новинки деяких так званих нових комерційних видавництв. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані - без паперового її варіанту. Ця вимога особливо актуально, коли мовайде про серйозні, престижних виданнях.

Таким чином, не беручи до уваги «новаторства» малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього або спеціалізованого видавництва.

Отже, порядок проходження оригіналу редакційного етапу

1. Перше читання (або детальний перегляд) оригіналу редактором на екрані комп'ютера або на папері. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку та затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців це давнє вимога радянського видавничого процесу ігнорують).

2. Редагування тексту редактором на екрані комп'ютера у форматі А-4. (У ряді випадків, для прикладу, коли у виданні передбачений науковий редактор, таке редагування може здійснюватися на папері, з подальшим внесенням оператором виправлень редактора на екрані комп'ютера).

3. Робота з відредагованим текстом технічного та художнього редактора перед версткою (вибираються гарнітури та розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступу, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр і т.п.).

4. Верстка відредагованого тексту в конкретному форматі і відповідно до вказівок технічного та художнього редактора. (Здійснюється оператором або верстальником).

5. Читання першого верстки, звірка редакторських виправлень, внесених у форматі А4. Коректорські процеси зчитування та вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування - є зіставленням зверстаного після редагування варіанту видання з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, правильна розстановка розділових знаків, дотримання принципів уніфікації та однакового стилю представлення тексту).

6. Висновок підписаний верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.

7. Висновок оригінал-макету на плівки.

8. Виготовлення, редагування, звірка та виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої та внутрішньої частин видання (здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником (дизайнером)).






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.