Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Схарактеризувати структуру витрат на конкретне видання. 1 страница






Практичні питання:

1. Для створення тематичної презентації з історії української видавничої справи змоделювати історію книжкових виставок-ярмарків в Україні та світі.

2. Для створення тематичної презентації з історії української видавничої справи змоделювати історію видавничої та редакторської діяльності Б.Д. Грінченка.

3. Для створення тематичної презентації з історії світової видавничої справи змоделювати історію розвитку ілюстрації та гравюри в друкованих книгах.

4. Для створення тематичної презентації з історії світової видавничої справи змоделювати історію друкованої книги як елемент технічного прогресу та інформаційної революції.

5. Проаналізувати запропонований текст з погляду композиційної майстерності, рівня редагування різних видів текстів, надрукованих там. З’ясувати вправність редактора в роботі над рубрикацією.

6. Знайти у запропонованому газетному тексті мовностилістичні помилки. Визначити їх тип.

7. Виявити в тексті лексичні росіянізми, інші помилки у слововживанні. Виконати правку.

8. Проаналізувати композицію тексту. З’ясувати, які редакторські виправлення сприятимуть досягненню цілісності поданого тексту.

9. Виявити відхилення від норм орфографії та інші помилки. Внести відповідні виправлення у речення.

10. Виявити відхилення від норм пунктуації та інші мовностилістичні помилки. Виконати правку тексту.

11. Виявити у запропонованому тексті логічні помилки і виконати правку тексту.

12. Виявити у текстах різних типів літератури помилки різних видів. Визначити вид помилки. Внести відповідні виправлення у речення.

13. Застосувати метод фразового членування твору до запропонованого викладачем тексту. Написати редакторський висновок на проаналізований текст.

14. Застосувати метод пофразового визначення тематичної системи твору до запропонованого викладачем тексту. Написати редакторський висновок на проаналізований текст.

15. Проаналізувати запропонований твір, написати редакторський висновок. Виконати редакторську правку тексту.

16. Виконати редакторську правку запропонованого викладачем тексту. Теоретично обґрунтувати виконану правку (написати короткий підсумок). Виявити у творі особливості індивідуального авторського стилю.

17. Зробити редагування тексту (з вмістом бл. 1000 символів кожний) різних типів літератури згідно з нормами літературного редагування, що відповідають даній тематиці видань.

18. Скласти анотацію до видань різних типів літератури.

19. Скласти реферат до видання різних типів літератури.

20. Здійснити редакторський аналіз запропонованого видання за планом (проаналізувати правильність оформлення вихідних відомостей; проаналізувати текстову частину видання: композиція, архітектоніка, стиль викладу відповідно до цільового призначення видання тощо; проаналізувати нетекстові елементи видання: ілюстрації, таблиці, формули тощо; проаналізувати додатки, бібліографічний опис, покажчики, пошукові компоненти у виданні (якщо наявні); проаналізувати художнє оформлення і поліграфічну якість видання).

Відповіді:

Теоретичні питання:

1. Діяльність Йоганна Гутенберга.

Йо́ ганн Генсфляйш цур Ляден цум Гу́ тенберг (нім. Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg; *1397–1400, Майнц, Німеччина — 3 лютого 1468) — німецький ювелір і винахідник. Прецизійний механік шляхетного роду.

У середині 1440-х років створив європейський спосіб друкарства рухливими літерами, що поширився усім світом та зробив величезний вплив не лише на європейську культуру, але і на всесвітню історію.

Ґутенберг народився в Майнці або Страсбурзі в кінці ХІV ст., точні дані не відомі. В деяких документах майбутній винахідник називається Ґенсфлейш. Це було прізвище його батька, а ім’я Ґутенберг пішло від назви родового дому «Zum Gutenberg», котрим здавна володіли предкийого матері. Нещодавно підтверджено гіпотезу про те, що Й. Ґутенберг закінчив Ерфуртський університет, тобто був високоосвіченою на той час людиною. За даними німецьких архівів, Ґутенберг почав займатися друкарством у Страсбурзі ще на початку 30-х років ХV ст., причому тримав свої досліди в таємниці. Що саме надрукував Й. Ґутенберг у цей час, невідомо. Скоріш за все, невеликі листівки чи брошури. Найстарішою з них вважають уривок середньовічної «Сивіліної книги», яка розповідала про страшний суд. Навіть при першому погляді видно, що друкар ще не досвідчений, він лише опановує мистецтво друкування. Невдовзі Ґутенберг переїжджає до Майнцу, архівні документи реєструють його перебування та друкарську діяльність тут з 1448 року. Спочатку він друкує невеликі видання, серед них кілька разів латинську граматику Елія Доната, що користувалася колосальною популярністю в середні віки і почала називатися просто «донати». Випускав він і невеликі календарі-листівки: «Астрономічний календар на 1448 рік», «Турецький календар на 1455 рік» та ін. Друкував Ґутенберг також індульгенції – свідоцтва, котрі церковники видавали на знак відпущення гріхів. Слід підкреслити, що на жодному з цих видань немає ні імені Ґутенберга, ні зазначення місця й часу друкування. Майже всі ці видання дійшли до нашого часу в невеликих фрагментах. Вони швидко зачитувались, а ті аркуші, що залишалися, використовувалися згодом палітурниками для підклеювання корінців і палітурних кришок. Протягом двох останніх століть вчені знаходять у старих оправах фрагменти перших друкованих книг. Зокрема, в 1935 р. у Києві співробітник відділу стародруків Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) Б. І. Зданевич знайшов у палітурці старої Біблії майже повний текст невідомого більш у світі друку Ґутенберга, що містив список єпархій католицької церкви, так зване «Provinciale Romanum». Випущені великими тиражами і продані за готівку ці невеликі видання дали можливість Й. Ґутенбергу покрити початкові витрати і приступити до друкування великої книги – Біблії, справжнього шедевру поліграфічного мистецтва. Фінансову позику надав йому житель Майнца Йоган Фуст. Протягом кількох років Ґутенберг з учнями, не покладаючи рук, працювали над цим колосальним виданням – першою друкованою Біблією. Але робота виявилась більш складною, ніж друкар передбачав, і Ґутенберг, узявши Фуста за компаньйона, позичив у нього ще гроші під проценти. Термін договору закінчився, і Фуст почав вимагати повернути йому борг, який з процентами складав величезну суму – 2020 гульденів. Таких грошей у Ґутенберга не було, і Фуст звернувся до суду. У винахідника відібрали частину його друкарського обладнання і весь тираж надрукованої вже великоформатної Біблії. За кількістю рядків на кожній сторінці її називають 42-рядковою. На цій книзі також не зазначені ні ім’я друкаря, ні дата випуску в світ. Вважається, що розпочата робота над нею була приблизно 1452 року, а закінчена 1455. Як йдеться в тогочасному листі, Ґутенберг прагнув до того, аби в цьому виданні була відтворена вся краса рукописної книги – не лише складні ініціали, рубрики, але й багатство шрифту. З цією метою друкар виготовив 290 різних літер, включаючи характерні для манускриптів лігатури та скорочення. Це готична текстура, якою користувалися при друкуванні донатів, але значно стрункіша й елегантніша. Набір відбувався в дві колонки. Кожна сторінка й кожна колонка вражають чудовими пропорціями. В пов- ному примірнику цього видання Біблії 1282 сторінки, її звичайно оправляли в два томи досить значних розмірів. Пагінації (нумерації сторінок), сигнатури (нумерації зшитків) немає. Титульний аркуш відсутній. Поліграфічним способом відтворений лише текст, а всі елементи художнього вбрання – кіноварна (червоною фарбою) рубрикація, ініціали, орнаментика на полях – відтворені вручну талановитими художниками, хоча на кількох сторінках є двоколірний друк, але, мабуть, час не дозволив першодрукареві перейти повністю на двоколірний друк, це значно уповільнило б справу. Тираж не зазначений, вважається, що Ґутенберг надрукував приблизно 150 примірників 42-рядкової Біблії на папері і 35 на пергаменті. На сьогодні збереглося 60 примірників і близько 150 невеликих фрагментів цієї визначної книги. Ґутенбергу приписують друкування і інших видань: 36-рядкова Біблія, Католікон, Трактат Матвія Краківського та ін. Помер великий винахідник 3 лютого 1468 року і був похований у францисканській церкві. На жаль, церква пізніше перебудовувалася, і могила Ґутенберга не збереглася. Нема і його справжнього портрету, а той, що друкується в різних виданнях, є фантазією художника.

У чому ж полягає суть винаходу Й. Ґутенберга?

В першу чергу, в раціональному та продуктивному способі лиття друкарських знаків. Спочатку з твердого металу виготовлявся штамп (пуансон), на якому рельєфно в дзеркальному зображенні гравірувався буквений знак. Пуансон вдавлювали в матрицю – пластинку, зроблену з м’якого металу, наприклад, з міді, внаслідок чого виходило поглиблене пряме зображення знаку. Матрицю вставляли в словолитну форму й заливали розплавленим металом, який повинен був легко плавитись при порівняно невисоких температурах, не бути дуже в’язким у розплавленому виді й швидко застигати при охолодженні. Жодний природний метал таких властивостей не має, і в результаті тривалих дослідів Ґутенберг вибрав сплав – гарт, який складався зі свинцю, олова та сурми. Після охолодження металу одержували металеву літеру з рельєфним дзеркальним зображенням букви. Словолитний прилад забезпечував масове виробництво ідентичних літер, які далі розміщували в набірній (складальній) касі (ящику, розділеному перегородками на окремі відділення за кількістю шрифтових знаків). Складальник брав їх звідти і складав із них у спеціальному інструменті – верстатці – слова і рядки. На набірній дошці з цих рядків складали друкарську форму. Для змащення металевих літер не підходили чорнила, які застосовувались для ксилографічного друку. Ґутенберг почав виготовляти друкарську фарбу із сажі та оліфи. Щоби одержати з покритого фарбою набору якісний відбиток, йому знадобився прес, основною частиною якого були плита, що за допомогою гвинта притискалася до набору, вкритого аркушем паперу. З винаходом Й.Ґутенбергом способу відливання літер, набірної техніки, друкарської фарби і друкарського верстата були створені основи того традиційного друкарського процесу який згодом став застосовуватись в усьому світі.

2. Значення друкарства в контексті цивілізаційного поступу людства.

Друга половина XV століття була часом тріумфальної ходи друкарства по Європі - Італія (1465), Швейцарія (1468), Франція, Угорщина, Польща (1470), Англія, Чехословаччина (1476), Австрія, Данія і т.д. Книги, видані до 1500 р., прийнятим називати інкунабули, по-латині - «в колисці», тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, зазвичай іменуються палеотипи, тобто стародавні видання.
До 1500 р. в Європі було видано більше десяти мільйонів примірників книг, в тому числі і на слов'янській мові.
«Першодруковані книги збереглися у вкрай незначному числі примірників; вони абсолютно схожі з рукописними книгами як у шрифті, так і по своїй зовнішності. Першодрукарі в усьому наслідували рукописів, бо останні цінувалися набагато дорожче, та й публіка в перший час за звичкою вимагала рукописи, підозрюючи у пресі втручання диявола; на перших друкованих примірниках, що випускалися у вигляді рукописів, не відзначалося ні року, ні місця надрукування, ні імені друкаря»(10.-С. 57).
Винайдений Гутенбергом новий спосіб друкування книг не міг довго утримуватися в таємниці. Вже в 1460 р. Ментель мав друкарню в Страсбурзі, Пфістер - в 1461 р. в Бамберзі. Після взяття Майнца герцогом Нассаускім, коли друкарня Шеффера і Фуста була знищена, працівники, або, як їх називали, «діти Гутенберга», розбіглися в усі сторони і рознесли з собою і друкарське мистецтво. У Кельні Ульріх Целль працював вже в 1466 р., за ним слідують Базель, з 1471 р.; Аугсбург, де Гюнгер Цайнер працював з 1468 р.; Ульм - з 1469 р.; Нюрнберг - Генріх. Кеффер і Іог. Зензеншмідт, з 1470 р. Для північної Німеччини найраніше було засновано друкарню у Франкфурті-на-Майні, а потім в Любеку, Лейпцигу, Ерфурті та ін У Відні перша друкарня відкрилася в 1482 р., але постійна - лише в 1491 р. Загалом, до кінця XV століття в Німеччині було понад 50 друкарень, а друкарів - понад 200. З Німеччини нове мистецтво поширилося по інших країнах.
«В Італії першими друкарями були німці Конрад Свейнгейм і Арнольд Паннартц, які були запрошені ченцями з Субиако, поблизу Риму, в 1465 р., а в 1467 р. переїхали до Риму. У Венеції Йоганн Шпейерский отримав привілей на друкування книг в 1469 р.; він помер наступного року, і його справа продовжував його брат, Венделін Шпейерский, в співтоваристві з Іоганном Кельнським; в тому ж році там оселився майстерний гравер Микола Женсон, за походженням француз. Взагалі, друкарська справа в Венеції досягло високого ступеня розвитку, так що налічують в XV в. до 250 друкарень; тоді ж була заснована знаменита друкарня Альдова (1495). За Венецією слідують Болонья (1471), Неаполь (1471), Флоренція (1472) та ін»(12.-С. 8).
В Іспанії перша друкарня була заснована в 1474 р. в Валенсії; першими друкарями були німці та голландці. У Португалію, вперше, друковане мистецтво було занесено євреями в 1484 р., у м. Лейрії; в 1495 р. королева Елеонора викликала в Лісабон німецьких друкарів.
«У Франції перша друкарня виникла порівняно пізно. Жоден з «дітей Гутенберга», розсіялися по різних країнах, що не прибув до Парижа: ймовірно, вони не були допущені туди підступами переписувачів і книгопродавців, які побоювалися що виникала конкуренції. Тим часом Фуст двічі привозив до Парижа і продавав там у великій кількості свої твори. Лише в 1470 р. завдяки старанням двох професорів Сорбонни, Йоганна Гейліна з Штейна (de Lapide) поблизу Констанца і Вільгельма Фіше з Савойї, до Парижа були викликані три німецьких друкаря з Мюнстера: Ульріх Герінг, Михайло Фрібургер і Мартін Кранц. Перша надрукована ними книга була «Gasparii (Barsisii) Pergamensis epistolae» (1470); потім вони продовжували друкувати книги гуманістичного спрямування, але, коли їх покровителі покинули Париж, вони почали друкувати більш ходку твори теологічно-канонічного змісту і популярні книги. У 1477 р. Кранц і Фрібургер покинули Францію, а замість них з'явилися інші друкарі, наприклад, Паск'є Боном, надрукували першу книгу на французькій мові: «Les Grandes Chroniques» (1477), і Антуан Верард, видавець поетів і лицарських романів; вони ввели у вживання шрифт, подібний французькому письма (так званий батард), і взагалі звертали особливу увагу на витончену обробку книг. За Парижем слід Ліон, де перша книга була видрукувана в 1473 р.; потім там виникло до кінця XV в. понад 50 друкарень; Ліон мав велике значення також як книжковий ринок»(12. - С.9).
У Нідерландах перше місто, в якому була заснована друкарня, став Утрехт (у 1473 р., Миколою Кетелером і Жераром фон Леемптом), за ним слідують Лувен (1474), Брюгге (1475) і Антверпен (1476).
В Англії перша друкарня заснована Вільгельмом Какстон близько 1474 р. спочатку в Вестмінстері, потім у Лондоні; число його видань перевищує 400. Взагалі, книгодрукування в Англії не поширилося з такою швидкістю, як на континенті: до кінця XV ст. друкарні були засновані тільки в Оксфорді.
У Скандинавських країнах книгодрукування введено в Одензее (Фіона) в 1482 р. Іоанном Снелльлем; в Копенгагені - в 1490 р. Готфрідом фон Гемене; в Стокгольмі - в1483 р. У Христиании перша друкарня заснована лише в XVII в.
«Таким чином, книгодрукування вже в XV ст. поширилося майже по всій Європі; відомо до 1000 імен друкарів того часу, число ж видань, мабуть, доходить до 30000; 6/7цієї кількості становлять твори релігійні та схоластичні, решта - наукові та древня і нова література. Формат - in folio, розділений на два стовпці, або in quarto. Шрифт залишився колишній - письмовий готичний прямокутний. Тільки в Італії друкарі почали застосовувати вживався там ще з XIV в. круглий шрифт, так званий римський, який згодом і витіснив готичний»(5. - С.62).
У XVI ст. друкарська справа все більш і більш поширювалося: релігійні суперечки давали величезний матеріал для друку. У Франції Сорбонна всіма силами намагалася накласти заборону на книгодрукування. Франциск I в 1534 р. видав наказ закрити всі друкарні, але опір парламенту врятувало друкарів від загрожувала їм небезпеки. В Англії було обмежено число друкарень; взагалі у всіх країнах, крім Німеччини, був встановлений пильний нагляд за друкарнями.
«У цьому столітті особливо відомий венеціанський друкар і гуманіст Альдо Манучо: він багато дбав про видання грецьких і латинських класиків, при виданні яких вперше застосував формат in octavo, раніше вживався лише для богослужбових книг; він же ввів новий італійський шрифт, названий Альдінская. Він поставив справу підготовки книг на наукову основу. Тридцять найвизначніших вчених збиралися у нього обговорювати видаються книги, редагувати їх. Цей гурток отримав назву «Нової академії», а його видання прославилися ретельною підготовкою і оформленням»(5. - С.63).
За прикладом Альдо друкування класичних творів поширилося по всій Європі. Особливу популярність отримав Етьєнн в Парижі: його видання завдяки красивим буквах, якості паперу і чорнила, витонченості і багатства орнаментних малюнків доставили йому видатне місце в ряду інших сучасних видавців.
В Антверпені жив знаменитий друкар Христофор Плантен, що заснував друкарню в 1555 р.; за дорученням Філіпа II він надрукував [Біблію] Роliglota, латинською, грецькою, єврейською, сирійському і халдейською мовах (1569 - 1573). Плантен був монопольним видавцем церковних книг для всіх іспанських володінь; він видав 60 тис. молитовників, 100 тис. требників і 400 тис. часословів, а всього до 1500 видань; він став родоначальником цілої династії друкарів, Плантенов-морето.
У 15 столітті вплив друкарства на політичну, культурну та соціальне життя суспільства було ще не дуже значним, воно помітно посилилося в 16-17в. Найбільше поширення друковане слово отримало в епоху Реформації і Селянської війни в Німеччині. Цю епоху можна вважати часом друкованого листка-прокламації. У друкарською продукції, на книжковому ринку домінувала публіцистика. Прокламації, листівки, памфлети і т.п. заповнили книжковий ринок. Солідні фоліанти, якщо їх зміст відповідав духовним потребам часу, також отримували велике поширення.
«До 1500 року біля 70 відсотків усіх книг видавалося на латині. Лише в Англії та Іспанії на початку 16 ст. книг на місцевих мовах виходило більше, ніж на мові католицької церкви. Положення змінилося лише через півстоліття; так, у Франції в 1601 р. книги французькою становили 55 відсотків усіх книг, виданих у Парижі. А от у Німеччині наукова література видавалася на латині до середини 17в»(11. - С.308).
Помітно змінилася і тематика друкованих видань. До кінця 16в. лише половина з них була світського змісту, а в 17 ст. такі книги складали не менше 67 відсотків, навіть, незважаючи на те, що загострилася релігійна боротьба викликала приплив полемічної богословської літератури.
У 15 в. було видано 3000 книг наукового змісту. Найбільше такої літератури друкувалося в Італії та Німеччині, на останньому місці - 23 книги - була Англія. Видавалися в основному праці античних і середньовічних вчених, більшість оригінальних наукових праць з'явилося тільки в 16 - 17 століттях.
Винахід друкарства створило сприятливі умови для оперативного та широкого розповсюдження інформації. Вже на початку 16 ст. з'явилися плакат і афіша.
«Також отримали повсюдне поширення рукописні або друковані брошури з описом того чи іншого сенсаційного події - своєрідні прообрази газет. Так, про відкриття Америки люди дізналися з реляції Колумба " Про знову відкритих островах".
У ці століття друкована продукція стала набагато різноманітніше: політичні прокламації і памфлети, папські булли, розпорядження влади, календарі та наукові журнали, довідники по сільському господарству і галузям промисловості, карти та географічні атласи, журнали мод, партитури опер і т.д. і т.д. Все це робило грамотного людини тих століть набагато більш поінформованим, ніж його попередники»(8. - 193).
Книгодрукування сприяло широкому поширенню знання в усьому культурному світі. Воно зробило доступними для всіх опису світу природи, особливо його знову відкритих областей, а також вперше в історії опису прийомів, застосовуваних в ремеслах і різних професіях. що відкрило чималі можливості для здійснення великих технічних і наукових змін. Друковані книги зробили грамотність для ремісників спочатку можливою, а потім необхідною і дозволили їм використовувати в трансляції знань і досвіду універсально-понятійний спосіб кодування.
Наведені в книгах опису технічних процесів і в ще більшому ступені ілюстрації допомогли вперше встановити тісний зв'язок між виробничими професіями, ремеслами і вченими.

3. Кириличні друки поза етнічними українськими землями: випуск перших українських друкованих книг Швайпольдом Фіолем.

КИРИЛИЦЯ (кирилівський, кириличний алфавіт) – одна з двох слов’янських азбук, назва якої походить від імені проповідника християнства у слов’ян просвітителя Кирила. Одержала розповсюдження у багатьох слов’янських народів (Ковальчук Г., Рукописні книги та стародруки).

Фіоль Швайпольт (нім. Schweipolt Fiol, також Sweipolt Fiol, Sebald Vehl або Veyl; близько 1460 — між 7 травня 1525 і 16 травня 1526) — український першодрукар німецького походження.

Достеменно відомо (це якщо не зважати на вітчизняні гіпотези щодо ранньої дати початків українського друкарства – в 60-х рр. ХV ст. у Львові Степаном Дропаном, не підтверджених досі матеріальними доказами – тогочасними книгами), що слов’янське друкарство кириличним шрифтом розпочалося в Кракові. На перший погляд, тут є певна загадка, невідповідність: Краків тоді був столицею католицької Польщі, ворожої до православ’я, шлях якого тісно пов’язаний з кирилицею. Але парадоксальність ця лише зовнішня. Річ у тому, що до складу Польсько-Литовської держави в кінці ХV ст. входили багаті землі, населені білорусами та українцями, котрі сповідували православ’я. Державною мовою Великого князівства Литовського на той час була старобілоруська, яку самі її жителі називали руською. В Краківському університеті навчалося багато українців і білорусів. Звідси ті сприятливі умови, що виникли в Кракові в кінці ХV ст. для створення кириличної друкарні. Друкаря звали Швайпольт Фіоль (або Феоль). Про його життя та діяльність розповідають 49 документів з краківських архівів, знайдені в ХХ ст. Документи свідчать, що Ш. Фіоль був членом краківського цеху золотих справ майстром, деякий час золотошвеєм, крім того ремісником, підприємливим комерсантом, механіком-винахідником відкачки води із шахт. Невідомо, де він засвоїв друкарське мистецтво – самоучкою в Кракові, або знав його ще в Німеччині. У колофоні двох його видань надруковано, що ці книги «докончані» «Шваиполтомъ, Ф оль, изн мецьнемецкогородоу [так в оригіналі! ], франкъ». Твердження деяких авторів, що він був українцем із роду лемків і звали його Святополком Фіолою, чи що він друкував книжки у Грушеві, документального підґрунтя не мають. Проте церковнослов’янська мова, якою надруковані його книжки, густо пронизана українськими й білоруськими словами тогочасної народної мови. Найвірогідніше, що літери шрифту для нього малювали, а згодом, коли вони були відлиті, набирали й корегували текстові форми невідомі нам за документами українці чи білоруси. Відомо 4 видання Швайпольта Фіоля: Октоїх (Осмогласник), Часослов, Тріодь пісна, Тріодь цвітна. Все це літургійні книги православної церкви. Октоїх та Часослов (найбільше пов’язані з українськими тогочасними рукописами; особливо близькі до україномовних післямови книжок) мають колофон, у якому названо ім’я друкаря і вказано рік і місце виходу цих книжок в світ – 1491 р., Краків. У Тріоді цвітній вихідних відомостей нема, проте є друкарська марка Ш. Фіоля. Надрукована тим же шрифтом Тріодь пісна – анонімна, тут у жодному з відомих на сьогодні примірників нема ні колофону, ні друкарського знаку. Це дозволяє припустити, що ці дві книжки були надруковані або раніше двох датованих, або після арешту та ув’язнення Фіоля краківською духовною інквізицією (в кінці 1491 р.), приблизно 1493 р. Щодо мови, в обох Тріодях використано текст південнослов’янської редакції, що була дуже поширена і у східних слов’ян. Отже, саме за мовою, а не за національністю друкаря чи місцем видання, друки Фіоля умовно, з великими застереженнями, можна вважати українськими, усвідомлюючи, разом з тим, що української мови в повному розумінні в XV ст. ще не було – церковнослов’янська мова цих видань, незважаючи на певні діалекти, була спільною для різних православних слов’янських народів. Першою українською друкарнею можна вважати друкарню Ш. Фіоля ще в тому сенсі, що вона, судячи зі всього, видавала книжки для українців (хоча й для інших православних також). Книжки Фіоля надруковані крупним шрифтом характерного малюнку. Набір ще не дуже мистецький, на деяких сторінках нема проміжків між словами, неправильно виключені рядки і їхні кінці з правого краю створюють нерівну лінію. Пагінація відсутня, але в Часослові є доситьсвоєрідна сигнатура. В четверту частину аркуша випущений Часослов, інші книжки – форматом у 2˚ (друкарський аркуш складено вдвічі). Графічне оформлення досить скромне. Разом з тим, за зразком рукописних книг, друкар щедро використовує червону фарбу. Двоколірний друк Фіоль одержував, друкуючи з однієї форми в два прогони: окремо чорну частину на одній сторінці, окремо червону. Книги, надруковані Швайпольтом Фіолем, зіграли значну роль в духовній освіті східнослов’ян- ських народів. За Часословцем навчалися грамоті. До наших часів збереглося близько 130 примірників видань Фіоля, включаючи фрагменти. Більшість з них зберігається в книгосховищах України, Білорусі, Росії, що свідчить про їх відповідне розповсюдження. Друга слов’янська друкарня з кириличним шрифтом була заснована 1493 р. чорногорським господарем Д. Црноєвичем в м. Цетін’є (Чорногорія). Друкарем тут працював талановитий і винахідливий ієромонах Макарій. Про нього майже нічого не відомо. В Чорногорії він надрукував принаймні 4 книги: Октоїх першогласник, що вийшов у світ 4 січня 1494 р., Псалтир з розслідуванням (вересень 1495 р.), Октоїх п’ятигласник і Молитовник, які збереглися у фрагментах. Знайдена також рукописна копія ще одного видання – Четвероєвангелія, яке до нашого часу не дійшло. Октоїх 1494 р. – повний збірник церковних співів, розрахований на 2 томи. Всього на сьогодні є інфорація про близько 100 примірників видання, включаючи й ті, що зникли при бомбардуванні Югославії під час другої світової війни. З книгою можна ознайомитись за чудовим факсимільнимвиданням, випущеним у бібліофільському виконанні 1987 р. тиражем 600 нумерованих примірників. Це чудово видрукована книга. В ній красиві заставки й дуже багато червоної фарби, якою друкар іноді відтворює цілі рядки. Октоїх п’ятигласник був задуманий Макарієм як особливо розкішне видання. Кожний новий розділ починається з нової непарної полоси. Попередню їй парну полосу займає фронтиспіс –гравірована на дереві ілюстрація. Надрукована книга форматом в аркуш. Цьому виданню не поталанило, відоме воно лише у фрагментах. 1496 р. турки вигнали Д. Црноєвича з Чорногорії. Друкарня була зруйнована. У 1508–1512 рр. книги, підписані тим же ім’ям, починають виходити в Тирговишті, на території сучасної Румунії. Проте вчені досі сперечаються, той самий це Макарій чи інший друкар. Книжки двох друкареньдосить різні. Значення Чорногорської друкарні полягає в тому, що вона стала плацдармом для розповсюдження друкарства серед південних слов’ян.

ОКТОЇХ (грец. oktō ē chos, oktō – вісім і ē chos – звук, голос), Осмогласник (Восьмигласник) – літургійна книга, що містить піснеспіви добових служб для всіх днів седмиці богослужіння православної церкви. Октоїхом також називають книги співів. Створення Октоїху звичайно приписують Іоану Дамаскіну, що жив у кінці VІІ ст.

ЧАСОСЛОВЕЦЬ (ЧАСОСЛОВ, ЧАСОВНИК) – церковно-богослужбова книга, яка містить перелік усіх щоденних служб, окрім Літургії, й служить для читців та співців на кліросі.

ТРІОДЬ ПІСНА – церковно-богослужбова книга, що містить молитвослови на дні Великого посту й на підготовчі тижні до нього.

ТРІОДЬ ЦВІТНА – церковно-богослужбова книга, що містить співи від Пасхи до Троїці.

4. Перші видання Києво-Печерської друкарні.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.