Ж.-П. Сартр — теоретик екзистенціалізму у літературі

Жан Поль Сартр (1905—1980) — французький письменник, філософ-екзистенціаліст, лауреат Нобелівської премії (1964 року), прихильник сексуальної свободи особистості. Він став лише уособленням інтелектуального образу людини ХХ століття: «Я... відповідальний за себе самого і за всіх, і я створюю певний образ, який обираю. Обираючи, вибираю людину взагалі». Сартр завжди перебував у центрі уваги європейської критики. Про нього сперечалися, його творчість відкидали або нею захоплювалися. До 1942 року французькі читачі, в основному творча інтелігенція, знали письменника по збірці оповідань «Стіна» і роману «Нудота». Зміна відбулася з появою філософських робіт і драматичних творів автора.

Заслуга філософа-екзистенціаніст полягала у тому, що він популярно розкрив питання нової філософії про абсолютну свободу, яка стала актуальним питанням нього часу. Також письменник увів головні ідеї екзистенціалізму у свої романи і п'єси, надавши тим самим напрямку більшої значимості.

Жан Поль Емар Сартр народився 21 червня 1905 року у Парижі. Належав до числа дрібної французької буржуазії. Дитинство майбутнього письменника пройшло у будинку дідуся по лінії матері. Дід Шарль Швейцер професором філології У віці восьми років юнак почав писати романи в лицарському дусі. Він брав сюжети з книжок і фільмів, у думках був справжнім хоробрим воїном: «Я був вибраний, проте не був бездарним. Усе, чого я досягну, буде плодом мого терпіння та невдач», — згадуватиме пізніше письменник. Навчання розпочав у ліцеї Генріха ІУ, після чого його перевели у 1924 році до привілейованого вищого навчального закладу Еко Нормаль, у якому студіював філософію.

По закінченні навчання у 1929 році Сартр став одним із тих випускників, який пройшов по конкурсу, отримавши вчений ступінь (диплом першого ступеня), який надав право викладати філософію у вищих навчальних закладах. Так почалося сходження до Олімпу письменника-філософа. той час і помітив молодий філософ красиву і розумну студентку Симону де Бовуар, яка, на відміну від інших, трималася гордо і невимушено. У молодих людей зав'язалася стосунки, які переросли у кохання. Ж.-П. Сартр запропонував Симоні одружитися, але на нових умовах — на своєрідному шлюбному контракті Після завершення освіти Симоні і Сартру довелося розлучитися, оскільки вакансій у Парижі не було. Вона поїхала у Марсель, він — у Гавр викладати філософію. Зустрічалися рідко — 2—3 рази у місяць, але листи один одному писали майже щодня.

Коханка, Марі Жирар, була дружиною одного із місцевих студентів.

Вперше Сартр заявив про себе як талановитого письменника романом «Нудота», який побачив світ 1938 року, а вже наступного року була опублікована збірка оповідань «Стіна».

Сталася подія, несподівана навіть для самої Симони. Вона закохалася і в цьому призналася Сартру. її захопленням став американський письменник Нельсон Олгрен, з яким жінка познайомилася у Чикаго. їй на той час було 39, йому — близько 50. У 1949 році вийшла її книга під назвою «Друга стать», що стала класикою фемінізму. У 1964 році Сартр був удостоєний Нобелівської премії, хоч сам завжди скептично ставився до слави. У 1965 році, коли йому виповнилося 60, а їхньому шлюбу з Симоною — 36 років, він наніс їй останню душевну травму, удочеривши свою 17-річну алжирську коханку Арлет Елкаїм.

В останні роки життя Сартр більше займався політикою, ніж літературою. Здоров' я погіршилося, він майже повністю втратив зір через глаукому, проте від активного життя не відмовився: давав інтерв'ю, обговорював політичні події із друзями, слухав музику, просив дружину читати йому вголос. Помер Жан Поль Сартр 15 квітня 1980 року.

Світ речей і — ширше — природне буття виявляють ворожість щодо людської суб'єктивності. Зануреність суб'єкта у цю природну «мішанину», у неоформлену і мертву об'єктивність викликає в нього відчуття нудоти. Гідність і свободу особистості Сартр вбачає у тверезому визнанні абсурдності буття. Рокантен долає відчуття нудоти, вносячи у ворожий до людини природний світ суб'єктивний, особистіший елемент. Здійснюючи вільний вибір у «межовій, пограничній ситуації», Рокантен стає героєм, що екзистенціює. Він відмовляється від сурогатних форм життя та діяльності (соціальна активність, наука, мистецтво, кохання і т.д.) і хоче перетворити своє життя на своєрідну подобу досконалого мистецького твору. «Яких вершин я міг би сягнути, якби тканиною мелодії стало моє власне життя», — розмірковує Рокантен, почувши джазовий мотив.

На виборі Сартром щоденникової форми розповіді, на сповідальності романної інтонації позначилося сартрівське розуміння природи філософської ідеї. Для Сартра вона не результат спекулятивного, абстрактно-логічного мислення, а інтимне, особистісне переживання. Світ Рокантена — це світ його свідомості. З цього погляду, письменник продовжує прустівську лінію у французькій літературі. У романі немає фіналу, як немає і справжнього початку, адже життя втратило сенс, а події — причинно-наслідкові зв'язки.