Жовтневий переворот 1964 р. у Москві та його вплив на Україну. Централізація влади в руках союзних міністерств і відомств.

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму, наукової обґрунтованості та стабільності. Необхідною передумовою цього вважалася об'єктивна оцінка дійсного стану речей. Негайно після жовтневого пленуму вище радянське керівництво, залучивши кваліфікованих учених-економістів, проаналізувало становище в народному господарстві СРСР. Структура виробництва виявилася найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинутих країн. Знизився життєвий рівень більшості населення СРСР. Перед мільйонами людей в останні роки семирічки постала житлова проблема.

Ситуація вимагала негайних і глибоких економічних та соціально-політичних реформ.Великі надії нове партійно-державне керівництво покладало на рішення березневого та вересневого пленумів ЦК КПРС, що відбулися у 1965 р. Березневий пленум схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Стосовно України цінова політика мала дискримінаційний характер, бо заготівельні ціни тут були значно нижчими, ніж у республіках Прибалтики, в РРФСР, Білорусії та ін.

У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва. З метою покращення управління промисловістю пленум визнав за необхідне ліквідувати ради народного господарства і повністю підпорядкувати підприємства загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам за галузевим принципом. Це означало, що уряди союзних республік втрачали контроль над більшістю заводів і фабрик. Після реорганізації абсолютну більшість підприємств України знову було підпорядковано Москві. По суті вони стали власністю центральних міністерств і відомств.

Таким чином, ліквідація раднаргоспів зміцнювала імперську природу Радянського Союзу, посилювала монополістичні тенденції, що й без того завжди були сильними в цілком одержавленій промисловості, а в умовах науково-технічної революції стали додатковим чинником її деградації. Прихід до влади в Москві нового політичного керівництва на чолі з Л. Брежнєвим негативно позначився на динаміці суспільно-політичних процесів. Особливо жорстоко нова влада боролася з «рецидивами націоналізму» і «відособленості». Будь-які спроби розширити права республік у Кремлі сприймались як загроза «великій радянській системі».

Ліквідація раднаргоспів і перехід до галузевого принципу управління промисловістю істотно обмежили повноваження республіки та її керівництва. Це мало влаштовувало першого секретаря ЦК КП України П. Шелеста та його однодумців, хоча вони зовні демонстрували свою згоду з централізаторською політикою Москви. Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК КПУ схвалив рішення про ліквідацію раднаргоспів і оцінив його як таке, що має «винятково важливе політичне і народногосподарське значення».

Усе це, звичайно, не могло подобатися вищому московському керівництву. Незадоволення П. Шелестом посилювалося. Розв'язка настала у 1972 р. На травневому пленумі ЦК КП України П. Шелеста усунули з поста першого секретаря ЦК КПУ. Формальним приводом було рішення верхів про переведення його на союзну, а значить, начебто «вищу», роботу, заступником Голови Ради Міністрів СРСР.