Напад гітлерівської Німеччини на СРСР. Україна між двома тоталітарними режимами.

Для України початок Другої світової війни був пов’язаний з нападом німців на Польщу та окупацією Західної України Радянським Союзом. Напередодні цих подій був укладений нацистсько-радянський пакт, який означав поділ Європи на відповідні сфери впливу та окупації.

Новий етап Другої світової війни розпочався з нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. Антинародна по своїй суті політика сталінської системи зумовила чимало стратегічних і тактичних прорахунків радянського керівництва, в результаті чого Червона Армія зазнавала одну поразку за одною. У вересні 1941 р. потрапило в оточення значне угруповання Червоної Армії під Києвом, було захоплено в полон 650 тис. полонених. На кінець 1941 р. німці окупували майже всю Україну. Існувало чимало виявів злочинності сталінського режиму в Україні у ході відступу Червоної Армії - масові винищення в’язнів, руйнування багатьох підприємств і житлових споруд, нищення пам’ятників культури.

Варто пам’ятати про політичнимі кроки ОУН в умовах німецького окупаційного режиму (проголошення у Львові 30 червня 1941 р. української держави, спроби організувати і контролювати місцеву адміністрацію у східних регіонах України). Нацистське політичне керівництво заарештувало С.Бандеру і його прихильників, було розстріляно багатьох активістів оунівського руху, представників української інтелігенції. Надії частини українських політиків використати співпрацю з німцями у державницьких змаганнях виявилися марними. ОУН перейшла в підпілля. Згідно з расовою доктриною нацистів українці, як й інші слов’яни, мали служити розбудові Німеччини на захоплених нею землях на Сході. Україна мала бути джерелом продуктів і робочої сили для німців, про жодні форми державності для українців Гітлер не хотів чути. За його наказом Україна була поділена на кілька адміністративних, не пов’язаних між собою одиниць. Найбільша з них - Рейхскомісаріат України (Правобережжя і більша частина Лівобережжя) була передана під управління Е.Коху, який закликав адміністрацію до найсуворішого ставлення до українців. Галичина була приєднана до генерального губернаторства Польщі як один із його районів. Буковина, частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, під назвою Трансністрія були передані Румунії. Східні регіони України, наближені до лінії фронту, підлягали командуванню німецького вермахту.

23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як " пакт Ріббентропа — Молотова") терміном на 10 років і таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами: нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Довгий час комуністи виправдовували альянс з нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж, радянське керівництво на чолі з Й.Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли " капіталісти перегризуться між собою", а тоді, за словами колишнього радянського розвідника В.Суворова (Резуна), " оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними". Однак все вийшло з точністю до навпаки: в результаті відмови Радянського Союзу від подальших переговорів з Англією та Францією про формування антинацистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР, початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною (т. зв. лінія Керзона) і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв'язанні Другої світової війни.

79. Гітлерівський окупаційний режим на Україні. Рух опору (радянські партизани, УПА-ОУН у боротьбі проти фашистської Німеччини).

Повсюдно в Україні було встановлений жорстокий окупаційний режим. За перші кілька місяців своєї влади нацисти знищили близько 850 тис. євреїв, нелюдським було їх ставлення до військовополонених, яких в Україні загинуло майже 1.3 млн. Окупанти залишили недоторканою колгоспну систему, яка давала їм можливість нещадно викачувати сільськогосподарську продукцію з України. Економічному забезпеченню нацистської Німеччини робочою силою мало служити примусове вивезення українців до III рейху. На кінець війни з 2.8 млн. остарбайтерів 2.3 млн. походили з України.

Нацистський режим спрямовував свої зусилля на те, щоб перетворити Україну повністю в аграрну країну. Вважалося, що міські центри їй не потрібні і з цією метою різко скорочувалося надходження у міста продуктів харчування. В результаті голод став звичайним явищем у містах України, різко скоротилося міське населення. Згорталася система медичного обслуговування, шкільної освіти, знищувалась українська інтелігенція. Таким чином, німецький окупаційний режим фактично здійснював політику геноциду щодо українського народу.

Студенти мусять знати, що в Україні німецькому фашизмові активно протидіяв сильний рух опору, різний за своїм політичним спрямуванням. Одним з активних чинників боротьби українського народу проти німецького окупаційного режиму була діяльність ОУН-УПА. Перші загони українських націоналістів виникли на Волинському Поліссі, де було створене нерегулярне військове формування «Поліська Січ», згодом перейменоване в Українську Повстанську Армію. З жовтня 1942 р. УПА, керована ОУН, об’єднала всі невеликі українські підрозділи і поклала початок добре організованій партизанській армії, яка поступово почала контролювати значні території Волині, Полісся, Галичини. Студенти повинні усвідомити, що УПА, яка складалася з десятків тисяч бійців і не мала ні звідки допомоги, стала унікальним явищем в європейському русі опору. Варто також ознайомитися з політичною еволюцією ОУН, яка сталася в результаті розширення її дії на терени східної України й активізації воєнних дій проти німців. У цьому зв’язку викликає інтерес платформа Української Головної Визвольної Ради (УГВР), яка відкидала расову та національну винятковість, більше уваги, ніж попередні документи ОУН, приділяла соціально-економічним проблемам.

У боротьбі з фашизмом важливу роль відіграли радянські партизанські загони. У червні 1942 р. було створене українське партизанське командування на чолі з Т.Строкачем. Одним із найважливіших завдань партизанів в Україні було руйнування комунікацій німецької армії, забезпечення радянської присутності в тилу у німців. Поширеною тактикою радянських партизанських загонів в Україні були їх рейди у віддалені райони. При цьому часто їм протидіяли загони УПА, які в той час фактично вели бойові дії на два фронти - проти німецького режиму та радянської присутності. Широкого розголосу набув рейд загону під проводом С.Ковпака до Карпат, що ставив своїм завданням знищення нафтових промислів у Прикарпатті.

У 1943 р. стався вирішальний перелом у радянсько-німецькій війні. Розпочалося вигнання німців з окупованих ними територій. Студенти мають вивчити основні воєнні операції, спрямовані на знищення угруповань німецької армії в Україні. Відступаючи з України, німці вдалися до тактики винищення її продуктивних сил. Гітлер наголошував, що «ворогові повинна дістатися цілковито спалена й винищена земля». В результаті значна частина міст Лівобережної України була абсолютно зруйнована, дещо меншими були втрати на Правобережжі. Після жорстоких боїв у жовтні 1944 р. вся територія України була звільнена від німецьких окупантів.

Студенти мусять знати про величезні втрати, яких зазнала Україна та її населення внаслідок Другої світової війни. В ній загинуло принаймні 5, 3 млн. її мешканців, 2, 3 млн. українців примусово вивезено на роботу до Німеччини, зруйновано понад 700 великих і малих міст, 28 тис. сіл. Загальні збитки економіки сягали 40%. у ході свого візиту до США на одній з прес-конференцій президент України Л.Кравчук зазначав, що з 1930 по 1945 рр. в Україні загинуло 15 млн. чол. Таким чином, вдруге після голодомору 1932/33 рр. Україна втратила величезну кількість свого населення і жорстоко постраждала від тоталітарних (як радянського, так і німецького) режимів. Таких втрат не знала жодна країна Європи, жоден народ світу. Разом з тим не можна не відзначити, що внаслідок Другої світової війни весь український народ в основному опинився в межах однієї держави. Цей фактор мусив враховувати радянський режим, це накладало свій відбиток і на зміст суспільно-політичного життя в Україні у післявоєнний період.