Основні положення

зміст становили такі моменти:

- Юридичне звільнення селян;

- Порядок наділення селян землею;

- Викупні операції або викупна операція.

Реформа юридично скасовувала особисту залежність селян від поміщиків. Кріпацтво скасовувалося назавжди. Селяни визнавалися вільними без будь-якого викупу на користь поміщиків. Державна влада не бачила в цьому ніякого порушення прав поміщиків. У своїй промові державній раді імператор Олександр вказував на те, що кріпосне право в Росії мало державний характер. «Право це встановлено самодержавної владою і тільки самодержавна влада може знищити його».

У результаті юридичного звільнення селянин ставав громадянином суспільства. Селяни отримували право мати власність і розпоряджатися майном, займатисяпідприємництвом, вступати в будь-які правові відносини (наприклад у шлюб), змінювати місце проживання, переходити в інші стани і т.д.

В основу реформи було покладено принцип, за яким вся земля в дворянських маєтках вважалася власністю поміщиків. Разом з тим реформа звільняла селян із землею. Для того, щоб гарантувати продовження аграрного процесу в Росії, отримувати податки з селян, уникнути загального селянського обурення була встановлена ​ ​ взаємна обов'язок поміщика - дати землю, а селянина - взяти землю, на основі «добровільних» угод, за викуп. Селянам надавалися в користування (а не у власність) їх присадибні ділянки і деяку кількість польової землі і інших угідь («польовий наділ», або просто «наділ»). Власником виділяється селянам землі ставала община («світ»). Дворові ж люди, що знаходилися на службі у поміщиків і не орати землю, звільнялися без земельного наділу і після двох років тимчасовозобов'язаного стану могли приписатися до якої-небудь громаді.

Одним з найбільш важких і складних питань у справі селянської реформи було визначення розмірів селянського польового наділу. Доводилося враховувати різноманітні місцеві умови для кожної зони держави (нечорноземної, чорноземній і степовий), для окремих губерній і навіть повітів. Розміри наділу на душу (на члена сім'ї чоловічого роду) склали в нечорноземній смузі 3-7 десятин, в чорноземній зоні 1-4 десятини, у степовій зоні 6 десятин. У середньому по Росії величина селянського наділу становила 3, 3 десятини на душу.

За Положенням кожен поміщик зберігав за собою не менше 1 / 3 частини дореформеної площі землі. У тому випадку, якщо після виділення наділів селянам у нього залишалося менше цієї кількості землі, то наділи зменшувалися. Якщо дореформений селянський наділ був більше передбаченого реформою, то надлишки відходили поміщику. Ці землі називалися «відрізками». У цілому по Росії ці відрізки склали 1 / 5 частина колишніх селянських наділів. Створювалася клаптева плутанина селянських наділів і поміщицьких угідь («черезсмужжя»). Селянам доводилося просити у поміщика дозвіл на проїзд через його землю або орендувати в нього ці ділянки за різні відпрацювання.

Земля передавалася сільським громадам не безкоштовно, а за викуп. Близько 1 / 4 загальної вартості землі селянин повинен був одноразово заплатити поміщику. Решту суми поміщик отримував від держави. Викупна позика видавалася йому у вигляді цінних паперів і зараховувалася за селянами, як казенний борг. Селяни повинні були погасити цей борг у розстрочку, протягом 49 років, викупними платежами. Поки селяни користувалися наділами не викупивши їх, вони знаходилися в залежності від поміщика, платили оброк або відробляли панщину і називалися тимчасовозобов'язаними селянами. Коли наділи викуповувалися, селяни отримували повну самостійність і ставали селянами - власниками. Лише в 1881 р. временнообязанное стан було ліквідовано, але до цього терміну 80% селян уже розрахувалися за землю.