Технологія вирощування ріпаку озимого

Як свідчать дослідження, біологічна основа врожаю озимого ріпаку закладається з осені і залежить, насамперед, від підготовки ґрунту до посіву, забезпечення поживними речовинами, від строків сівби, норми висіву та погодних умов, за яких рослини проходять фази свого розвитку.

Озимий ріпак в своєму розвитку минає чотири періоди, 20 фенологічних фаз та 12 етапів органогенезу [50].

Перші вісім фенофаз рослини проходять восени. 1, 2, 3-фенофази проростання насіння, сходи, поява сім’ядольних листків і першого справжнього листка тривають від 5 до 17 днів (перший етап органогенезу).

У другому-третьому етапах органогенезу починається утворення листкової розетки: (4) – наявні 3-4 листки, відпадають сім’ядолі; (5) – триває утворення розетки – 6 листків, 1-й і 2-й відстають у рості, жовтіють; (6) – триває утворення розетки – 8 листків, 1-й і 2-й відпадають; (7) – триває утворення розетки – 10 листків, 3-й і 4-й в’януть; (8) – триває утворення розетки – з’являється 11-й листок, 3-й і 4-й відпадають.

У цей період відбувається загартування рослин, яке складається з двох фаз: світлової і темнової [14, 51]. Перша проходить восени при температурі 5-7°С, тривалість її 14-20 днів, а припиняється з настанням мінусової температури. За цей час у листках нагромаджуються високоенергетичні речовини, включаючи розчинні цукри. Потім вони відтікають до кореневої шийки і точки росту. Головне в зимостійкості – підвищення стійкості біоколоїдів проти коагуляції, яке забезпечують захисні речовини: цукри, пентозани, амінокислоти та інші сполуки з низькою точкою замерзання. Друга фаза триває 5-7 днів при негативних температурах від -5 до -7°С. В результаті відтікання вільної води з клітин у рослинах підвищується стійкість до низьких температур. За оптимальних умов розвитку цей період триває 50-60 днів, і рослини входять у зиму з добре розвиненою листковою розеткою і кореневою системою 100-150 см, що є основною умовою успішної перезимівлі [52].

Найкраще перезимовують рослини з розеткою 6-8 справжніх листків. Посіви озимого ріпаку, які не пройшли фази загартування гинуть при морозах від 6 до 8°С [55, 60], що спостерігаються при пізніх строках посіву. Найуразливіша частина в ріпаку – коренева шийка, тому рослини найкраще перезимовують за наявності снігового покриву. При доброму загартуванні ріпак витримує зимові температури на рівні кореневої шийки до -18-19°С. Якщо рослини мають добре розвинену розетку, то при сніговому покриві 2-6 см вони витримують морози до -25-30°С. Недостатньо розвинені і загартовані рослини (розетка – 3-4 листки) практично гинуть при температурі -10-12°С [45, 52].

Крім погодних умов для формування оптимальних параметрів рослини ріпаку в осінній період визначальне значення має дотримання агротехніки.

Підготовка ґрунту під озимий ріпак – найважливіший агрозахід, від якого залежить поява своєчасних рівномірних сходів, розвиток кореневої системи, а в кінцевому результаті – перезимівля і продуктивність культури [46].

Способи підготовки ґрунту залежить від багатьох чинників: його типу, механічного складу, попередників, видів внесення добрив.

Обробіток ґрунту починається з лущення стерні. В основному цю роботу проводять дисковими лущильниками. Після проростання бур’янів площі виорюють на глибину орного шару, але обов’язково в агрегаті з котком і боронами.

Через 20-25 днів після оранки починають передпосівний обробіток ґрунту. Верхній орний шар розпушують до дрібногрудкуватого стану, вирівнюють й ущільнюють.

За 3-5 днів до сівби проводять передпосівний обробіток ґрунту: культивацію, боронування, додаткове вирівнювання та коткування площ. Ці операції найкраще проводити агрегатом, який за один прохід виконує всі процеси. Передпосівний обробіток проводять тільки впоперек або по діагоналі запланованого напрямку сівби.

Якщо при вирощуванні ріпаку застосовують ґрунтові гербіциди, то вносять їх перед висівом, коли структура ґрунту верхнього горизонту розроблена до дрібногрудкуватої.

Забезпечення рослин озимого ріпаку основними поживними речовинами є одним із визначальних чинників доброго їх розвитку і високої продуктивності.

Азот – перший важливий елемент мінерального живлення, який найефективніше вносити частинами: 1/4 – восени разом із фосфорними і калійними добривами, інші три – навесні (перше підживлення по мерзлоталому ґрунту, друге – на початку бутонізації, третє – на початку цвітіння) [56, 61, 64]. Роздільне внесення азотних добрив гарантує рослинам своєчасне їх забезпечення. Досвід вирощування ріпаку в європейських країнах свідчить, що роздільне внесення азоту підвищує врожайність ріпаку на 1, 0-1, 5 т/га, що зумовлено фізіологією розвитку самої рослини. Тому навесні на посівах ріпаку у фазі відростання розетки не менш важливим є підживлення Нутрівант Плюс олійним, яке проводять – 3 кг/га комбіновано із 7%-вим розчином карбаміду та у фазі бутонізації (перед цвітінням) – 2 кг/га комбіновано з 5%-вим розчином карбаміду [1, 24, 25].

Безумовно, для отримання високого врожаю 3-5 тонн, необхідно забезпечити рослини повноцінним збалансованим живленням і комплексом мікроелементів.

Значення кожного елемента живлення для розвитку рослин ріпаку і формування урожаю дуже велике.

Наступним важливим елементом для ріпаку є сірка. За відсутності сірки в ґрунтах стручки можуть не формуватись взагалі. Сірка потрібна для синтезу амінокислот і для утворення білків. У рослині сірка є компонентом низки ферментів, вітамінів, підтримує утворення глюкозидів, що мають фітосанітарну дію, а також підвищує використання азоту і стабілізує вміст олії в насінні [46, 47].

Останнім часом зросла потреба ріпаку в сірці. Сірка поглинається ріпаком приблизно так само, як і азот, тому необхідно вносити її на початку вегетації. Залежно від вмісту сірки в ґрунті (S min) в європейських країнах фермери вносять 30-40 кг S/гa. Якщо вносяться органічні добрива, дозу сірки можна знизити до 20 кг/га.

На типову нестачу сірки в ріпаку вказують більш світлі, з мармуровим кольором, молоді та пожовтілі листки рослини. Квіти ріпаку мають білувато-блідий колір, часто опадають. Порушується формування стручків, інколи утворюються тільки черешки. В стручках насіння дрібне, в деяких відсутнє.

За даними німецьких учених, найбільш інтенсивне засвоєння сірки починається у фазі стеблування і закінчується приблизно за тиждень перед опаданням останніх квіток. У цей період ріпак засвоює із ґрунту 0, 5-1, 0 кг сірки на гектар. Засвоєння сірки закінчується, коли утворюються перші стручки.

У разі великого дефіциту сірки (менше 6 мг/кг ґрунту) внесення її необхідно проводити в ґрунт. Але восени не варто вносити сірчані добрива через ризик вимивання сульфатів. З досвіду фермерських господарств, які отримують щорічно понад 3 тонни насіння ріпаку/га, найкращими сірчаними добривами для весняного підживлення культури є сульфат амонію і сульфат магнію. Ріпак допускає норми внесення окремо до 70 кг/га сульфату магнію, 50 кг/га сульфату амонію і 10 кг змочуваної сірки.

Важливий біогенний елемент, який не враховують фахівці під час вирощування ріпаку, - магній. Магній необхідний для утворення вегетативних органів рослини ріпаку. Потреба в ньому – у межах 30-50 кг MgO/гa. Дефіцит забезпечення ріпаку магнієм спостерігається на ґрунтах із низькою поглинальною здатністю. Він посилюється за рахунок закислених ґрунтів (підвищення концентрації іонів алюмінію, марганцю і водню). Тому визначення оптимального показника рН – головна умова ефективності застосування магнієвих добрив. За рахунок внесення магнієвих добрив у разі його низького вмісту в ґрунті збільшення врожаю ріпаку становить до 6 ц/га і більше.

Серед мікроелементів для розвитку рослин озимого ріпаку найбільше значення має бор. За урожайності 3 т/га ріпак виносить із ґрунту 180-250 г бору. Доведено, що рослини інтенсивніше споживають бор на ґрунтах із більшим вмістом калію. Ознаки бор-дефіциту підсилюються за нестачі кальцію. Бор відіграє важливу роль у біології запліднення, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел рослини і кореневої шийки за морозів та сильного росту, особливо у разі надмірних опадів. При цьому знижується ступінь ураження рослин ріпаку хворобами. Бор сприяє росту кореневої системи, що має велике значення навесні [48, 53].

Для покриття дефіциту бору на посівах ріпаку у фазі відновлення вегетації фахівці компанії «Атлантіка Агрікола» (Іспанія) рекомендують внести 5 л/га Мікрокату олійного. Це добриво за своїм хімічним складом відповідає фізіології мінерального живлення олійних культур. До складу Мікрокату олійного, крім бору, цинку, міді, марганцю, кальцію, фосфору, калію, азоту, входять вільні амінокислоти, полісахариди, органічні кислоти, які виступають як антистреси рослин ріпаку. Також можна використовувати для позакореневих підживлень Нутрівант Плюс олійний навесні у фазі відростання розетки (3 кг/га) і фазі бутонізації (2 кг/га).

Таким чином, для гарантованого отримання високого врожаю озимого ріпаку (3-5 т/га), крім уже традиційних азотних, фосфорних, калійних, кальцієвих добрив, необхідно вносити добрива з вмістом сірки, магнію, бору, марганцю, цинку, заліза, молібдену.

Для озимого ріпаку строки сівби мають вирішальне значення. Допущені на цьому етапі помилки не піддаються виправленню і можуть стати причиною цілковитої загибелі врожаю. Надранні посіви з осені переростають, замість прикореневої розетки утворюють стебло [58]. В результаті точка росту піднімається високо над поверхнею ґрунту, нагромаджується велика вегетативна маса, через що посіви пошкоджуються морозами або випрівають у зимовий період.

Практика показала, що оптимальні строки сівби ріпаку для кожної зони настають за 20 днів до оптимальних строків сівби озимої пшениці в цій зоні. За результатами досліджень [60, 65], затримка з сівбою на 5-10 днів, проти оптимальних строків, знижує рівень зимостійкості ріпаку на 10-30%. При значному запізненні з сівбою рівень перезимівлі рослин знижується на 30-50%, є випадки повної їх загибелі. З іншого боку, надранні строки сівби, особливо по удобрених попередниках, спричиняють переростання рослин і – знову ж таки – зниження їх зимостійкості або загибель. Як надранні, так і пізні посіви озимого ріпаку менш стійкі до шкідників і хвороб.

Густота стояння рослин істотно впливає на винесення рослинами точки росту в осінній період і розвиток кореневої системи, що має пряме відношення до зимостійкості і продуктивності рослин. Кількість рослин восени має становити 90-100 шт./м² при суцільному посіві. Для створення такої густоти рослин норма висіву повинна бути в межах 0, 8-1, 2 млн. схожих насінин/га або 4-6 кг/га [9, 18].

Необґрунтоване підвищення норми висівання спричиняє біологічну конкуренцію рослин при їх рості та розвитку в осінній період, внаслідок чого рослини витягуються, а точка росту і коренева шийка виносяться над поверхнею ґрунту, спостерігається вища на 10-30% ураженість їх шкідниками та хворобами [15, 48].

У товарних посівах застосовують вузькорядний (до 15 см) спосіб сівби. Широкорядні посіви використовують для насінницьких цілей [38].

Глибину загортання насіння обирають залежно від типу і механічного складу ґрунту, якості його підготовки, наявності вологи та інших факторів. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 2, 5-3, 0 см; на важких – 1, 5-2, 0 см [66]. На відміну від інших культур, ріпак потребує твердого ложа для насіння, що забезпечується вибором передпосівного обробітку та сівалки, бажано з анкерним сошником.

Для кращої перезимівлі ріпаку недопустиме пошкодження посівів шкідниками (трач, блішки тощо), бо через це рослини входять у зиму знесиленими, а то і гинуть [16, 40, 42].

Не менш важливою проблемою зимостійкості є вміння правильно підібрати сорт ріпаку. Сорти іноземної селекції, як правило, менш зимостійкі в наших умовах порівняно з сортами вітчизняної селекції. Для умов України добре себе зарекомендували щодо зимостійкості і продуктивності безерукові і низькоглюкозинолатні сорти, виведені в Івано-Франківському інституті АПВ – Свєта та Дангал [6, 34].

Таким чином, з наведених прикладів видно, в технології озимого ріпаку ще є багато недостатньо вивчених питань, а умови вирощування мають суттєве значення для ефективного вирощування культури починаючи вже з часу вибору генотипу, закінчуючи термінами збирання насіння та його переробки.

Це обумовлює потребу розробити проект вирощування озимого ріпаку для господарства.