Кафедра соціальної психології та психотерапії

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

Імені М.П. Драгоманова

Факультет соціально-психологічних наук та управління

Кафедра соціальної психології та психотерапії

Бакалаврська робота з напряму підготовки 6.030102 – Психологія

на тему:

«Психологічні особливості тривожності в студентському віці та
арт-терапія підвищеної тривожності»

Виконала: студентка 4 курсу,

40 ПС (ПК) групи

Факультет соціально

психологічних

наук та управління

Кречко Вікторія Олександрівна

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук,

доцент

Бушуєва Тетяна Володимирівна

До захисту допускається: протокол

№___від______ ______________ 2016 р.

Завідувач кафедри:

Доктор психологічних наук

професор Ставицька Світлана Олексіївна

_________________________________

Київ – 2016

Зміст
Вступ

Розділ I Теоретичні засади дослідження психологічних особливостей тривожності в студентському віці та арттерапії підвищеної тривожності

1.1. Поняття тривожності в психології
1.2 Особливості тривожності в студентському віці
1.3 Арт-терапевтичні методи подолання високого рівня тривожності особистості

Висновки до розділу 1

Розділ 2 Емпіричне дослідження психологічних особливостей тривожності в студентському віці

2.1. Процедура та методики дослідження

2.2. Психологічні особливості тривожності в студентському віці

Висновки до розділу 2

Розділ 3 Арт-терапевтичні методи подолання підвищеної тривожності в студентському віці

Виснови до розділу 3

Висновки

Література

Додатки

Вступ
Студентській вій вік характеризується великою диференційністю емоційних реакцій та способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю та саморегуляції. [1]
Інтенсивність і напруження сучасного життя на психологічному рівні передує появі негативних емоційних переживань і стресових реакцій, які, накопичуючись, викликають формування виражених та продовжуваних станів депресії. На жаль, стрес став природною та невід’ємною частиною повсякденного життя багатьох людей. Часом на нього навіть не звертають уваги, тоді як довготривалий вплив негативних емоцій може спричинити багато захворювань стресової етіології, так званих «хвороб стресу». Молода людина, що починає студентське життя, випробовує одночасно вплив декількох стресових чинників: зміна референтного та мікросоціального середовища в закладі освіти, нерідко зміна житлових умов, зміна звичного устрою життя, у тому числі порядку навчальних занять та контрольних заходів в університеті в порівнянні зі шкільним навчанням тощо. Тому молода людина потребує допомоги в адаптації до студентського життя.[2]
Проблема студентської тривожності, як основи емоційних розладів, в даний час є міждисциплінарною. Вона відноситься до сфери інтересів вікової, педагогічної, медичної психології. Уже саме поняття «тривога» використовується в різних значеннях, що породжує невизначеність його трактування на семантичному рівні. Тривогу розглядають і як минаючий психічний стан, що виникає під впливом стресогенних факторів, і як феномен, супутній фрустрації соціальних потреб, і в якості специфічної особистісної властивості.
Підвищений рівень тривожності свідчить про недостатню емоційну пристосованість до тих чи інших соціальних ситуацій. Крім того, дані досліджень Дж. Рейху, Дж. Хенсера і В. Майера вказують на те, що стан тривоги пов'язаний зі зміною когнітивної оцінки навколишнього світу і самого себе. Експериментально-психологічне визначення ступеня тривожності передбачає розкриття внутрішнього ставлення до певної ситуації, що дає непряму інформацію про характер взаємин з однолітками і дорослими в сім'ї та університеті. Тривога, як і страх, є емоційною реакцією на небезпеку. На відміну від страху, тривожність характеризується насамперед розпливчастістю і невизначеністю. Тривога, як зазначав Гольдштейн, викликається такою небезпекою, яка загрожує самій сутності або ядру особистості.
Проблема тривожності є актуальною в сучасній психології, оскільки високий рівень тривожності часто призводить до зниження рівня продуктивності трудової діяльності, навчання в студентському віці, труднощів у спілкуванні.
Такі вчені як К.Еріксон, У.Морган, Ю.В.Пахомов, Ю.Ханін, Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні, Е.Соколов, Е.Г.Ейдеміллєр, А.І. Захаров багато років досліджували явище тривожності як емоційного стану та її вплив на соціалізацію молодої особистості. Вивченням тривожності займалися багато відомих психологів. Такі як З. Фрейд, К. Хорні, Ганна Фрейд, Дж. Тейлор,
А. Прихожан, Ролло Мей («Проблема тривоги»).
Ця робота є актуальною, оскільки тривожність є частим симптомом неврозів і функціонального психозу, а також входить в синдромологію інших захворювань або є пусковим механізмом розладів емоційної сфери особистості. Наша робота є уточненням відомостей про тривожність у студентському віці.
Тема: Психологічні Особливості тривожності в студентському віці та арттерапія підвищеної тривожності
Об'єкт дослідження єтривожність особистості.
Предметом виступають психологічні особливості тривожності в студентському віці та арттерапія підвищеної тривожності.
Мета: визначити психологічні особливості тривожності в студентському віці та арттерапевтичні психотехнології корекціі підвищеної тривожності студентів.
Завдання:
1.Визначити теоретичні підходи до розробки проблеми тривожності в студентському віці та арттерапії підвищеної тривожності.
2.Виявити психологічні особливості тривожності у студентів.
3. Обгрунтувати та розробити психокорекційну програму роботи з тривожними студентами з використанням методів арт-терапії.
У процесі дослідження для розв’язання поставлених завдань були застосовані теоретичні методи: теоретичний аналіз проблеми, узагальнення наукової літератури з проблематики дослідження, систематизація науково-літературних джерел, порівняння та угазальнення даних. Та емпіричні методи: опитування, тестування, спостереження.
Для досягнення цілей дослідження застосовувався комплекс психодіагностичних методик, який складається з таких методик: Особистісний опитувальник Г.Айзенка (адаптація О.Г.Шмельова), Тест диференційованої самооцінки функціонального стану Самопочуття. Активність. Настрій (САН) (Доскин В.А., Лаврентьева Н.А., Мирошников М.П., Шарай В.Б., 1973), Опитувальник діагностики тривожності (Автор Ч.Д. Спілбергер, адаптація Ю.Л.Ханіна), Опитувальник оціночної тривожності Ч.Спілбергера (адаптація Карандашева В.М., Лебедєва М.С.).

Отримані емпіричні дані опрацьовувалися за вимогами статичного аналізу з якісною інтерпритацією та змістовним узагальненням.
Емпіричною базаю дослідження виступали вищі навчальні заклади м. Києва: Національний Авіаційний Университет, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Вибірка досліджуваних склала 60 студентів I-VI курсів денної форми навчання (30 дівчат, 30 хлопців).
Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ I Теоретичні засади дослідження психологічних особливостей тривожності в студентському віці та арттерапії підвищеної тривожності

1.1 Поняття тривожності в психології

Розуміння тривожності було внесено в психологію психоаналітиками і психіатрами. Багато представників психоаналізу розглядали тривожність як вроджену властивість особистості, як споконвічно властивий людині стан.

Слово тривожність у перекладі з англійської " anxiety" - занепокоєння, хвилювання, тривога, турбота.

Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість, рису особистості або темпераменту. У вітчизняній психологічній літературі це розрізнення зафіксовано відповідно у поняттях " тривога" і " тривожність".

Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані зі стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З іншого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [3].

На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, заклопотаність, занепокоєння, нервозність, почуття невизначення, безсилля, незахищеності, що загрожує невдачі; самотність, неможливість прийняття рішення.

На фізіологічному рівні реакція тривожності проявляється в: посиленні серцебиття, прискоренні дихання, збільшенні хвилинного об'єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативне емоційне забарвлення.[4].

Тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, що містяться в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти найкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки та діяльності. Особистості, що відносяться до категорії високо тривожних, схильні бачити в широкому діапазоні ситуацій загрозу для їхньої самооцінки і життєдіяльності. На такі ситуації вони реагують вираженим станом напруженості. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явища, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності.[5].

Тривогу визначають як «відчуття неконкретної, невизначеною, ненаправленої загрози, неясне почуття небезпеки». Очікування небезпеки, що насувається поєднується з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоцій страху, тривога не має певного джерела. Можна сказати, що тривога - «страх невідомо чого». Об'єднуючим початком для страху і тривоги буде почуття занепокоєння. При гостро виникаючому почутті занепокоєння людина губиться, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить невлад, невиразним, тремтячим від хвилювання голосом і часто замовкає зовсім. Погляд відсутній, вираз обличчя переляканий. Усередині все «опускається», холоне, тіло стає важким, ноги ватяними, у роті пересихає, дихання перехоплює, «смокче під ложечкою», щемить в області серця, долоні стають вологими, обличчя блідне, і вся людина «обливається потом». Одночасно вона робить багато зайвих рухів, переминається з ногу на ногу, поправляє без кінця одяг або стає нерухомою і скутою. Перераховані симптоми гострого занепокоєння говорять про перенапруження психофізіологічних функцій організму. У стані занепокоєння з переважанням тривожності відзначається рухове збудження, непослідовність у вчинках, нерідко надмірна цікавість і прагнення зайняти себе будь-якою, навіть непотрібною, діяльністю. Характерна непереносимість очікувань, яка виражається у вигляді важко керованого потоку слів (логорія). Типова багатослівність, зайва докладність у роз'ясненнях, безперервні дзвінки, що створює видимість зайнятості, відчуття ніжності, що усуває в ряді випадків страх самотності, прагнення все погодити, передбачити спрямоване на попередження самої можливості появи якої - небудь неприємної ситуації. Нове заперечується, ризик виключається, поведінка набуває консервативний характер, оскільки все нове сприймається як невідоме. Подібне ставлення здатне викликати при відповідних умовах ще більше прилив тривоги [6; 110].
Для стану занепокоєння з переважанням боязні типова повільність, скутість і тупцювання на одному місці. Мова невиразна, мислення інертне, на серці «тяжкість», настрій похмурий і пригнічений. На відміну від депресії немає туги, апатії, ідеї самознищення, думки про самогубство, зберігається достатня активність в інших, не порушених страхом сфер життєдіяльності. Стан боязні має більш виборчий і динамічний характер. Отже, тривожність нагадує в чомусь прояв холеричного, а боязнь - флегматичного темпераменту. У ряді випадків довгостроково діючий афект тривоги і страху дійсно здатні загострити крайні типи темпераменту. При станах хронічного занепокоєння і страху людина перебуває в напруженому очікуванні, часто лякається, рідко посміхається, завжди серйозна і стурбована. Вона не може повністю розслабити м'язи, зайвій раз втомлюється, їй властиві головні болі і спазми в різних ділянках тіла. Незважаючи на втому, не вдається відразу заснути, так як заважають всякого роду нав'язливі думки, здогади, передчуття. Сон неспокійний, часто буває сногворіння, гучне дихання. Постійно переслідують кошмарні сновидіння, в яких людина воює сама з собою, зі своїм неусвідомлюваним «Я». Характерні раптові пробудження, пов'язані з ясною свідомістю, обмірковування питань, що турбують і нерідко їх рішення. Відсутнє почуття сну, є прагнення якомога раніше прокинутися, при цьому виявляється поспіх, страх не встигнути, і все починається знову. Спілкування стає виборчим, емоційно нерівним і, як правило, обмежується старим колом уподобань. Утрудняються контакти з незнайомими людьми, важко почати розмову, легко виникає замішання і гальмування при раптових питаннях. Особливо це помітно при розмові по телефону, коли неможливо відразу відповісти, зібратися з думками і сказати найголовніше [7; 16].

Центральним і разом з тим найменш вивченим є питання про джерела тривожності. Відповідь на нього багато в чому залежить від того, чи розглядається тривожність як особистісне утворення або як властивість темпераменту.

При розумінні тривожності як властивості темпераменту в якості основних визнаються природні передумови - властивості нервової та ендокринної систем, зокрема слабкість нервових процесів.

П. Лазарус, С. Ослер вказують на залежність виникнення стану тривоги і її протікання при стресі і фрустрації від індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Дані Б.М. Теплова вказують на зв'язок стану тривоги із силою нервової системи. Висловлене ним припущення про зворотну кореляцію сили й чутливості нервової системи, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліціна: він знаходить перевагу в швидкості замикання умовного зв'язку у представників слабкої нервової системи, в той час як у осіб з сильною нервовою системою умовні зв'язки можуть утворюватися як швидко, так і повільно. Звідси він виводить припущення про більш високий рівень тривожності суб'єктів зі слабким типом нервової системи.

Л.А.Тейлор приходить до висновку, що схильність суб'єкта до тривоги обумовлена ​ ​ типологічними особливостями динаміки утворення умовних рефлексів. У рамках цього підходу, а також підходу Айзенка тривожність зближується з підвищеною емоційністю і чутливістю до емоціогенних ситуацій, при якій тривожність або невротичность виступають як один із проявів емоційної збудливості.

В.Р. Кисловская відзначає відсутність зв'язку між тривожністю як властивістю особистості і фізіологічними показниками схильності до тривоги. Якщо тривожність розглядається як властивість особистості, то при визнанні природної схильності вирішальна роль відводиться соціальним і особистісним факторам. Ця точка зору останнім часом стала переважаючою.

Так, ряд дослідників згодні з тим, що джерело особистісної тривожності слід шукати в порушенні дитячо-батьківських відносин, насамперед відносин " мати-дитина" (А.І. Захаров, А.В. Спиваковская, Дж. Боулбі, Г.С. Саллівен, Б. Філліпс, К. Хорні), а також у ранньому шкільному досвіді (Є.В. Новикова, Б. Філліпс). В основному ж тривожність розглядається в загальному ряді невротичних і предневротичних утворень як породжувана внутрішніми конфліктами, протиріччями між наявними в особистості можливостями і що висуваються до неї вимогами дійсності (А.І. Захаров, В.Н. Мясищев, М.С. Неймарк, 3. Фрейд, К. Хорні та ін.) Виділяється насамперед конфлікт самооціночного характеру, розбіжність між " Я-ідеальним" і " Я-реальним" (К. Роджерс), самооцінкою і рівнем домагань (Р. Берні, Л.В. Бороздіна і Е.А. Залученова, AM Прихожан, Мак-Клеланд, Д. Уотсон та ін.). Необхідно відзначити, що подібні висновки грунтуються переважно на теоретичній інтерпретації даних кореляційних досліджень.

Отже, у більшості досліджень причин тривожності основним джерелом її визнається внутрішній конфлікт особистості. 3. Фрейд, а за ним Г.С. Саллівен, Е.А. Стрекер, Е. Фромм, А.Х. Маслоу, Ф. Кюнкель вважали таким конфліктом, що породжує неврози і тривоги, зіткнення біологічних потягів із соціальними заборонами.

Розглядаючи питання про причини невротичного розвитку особистості і підвищеної особистісної тривожності, А. Адлер вбачав в основі неврозу не дію сексуальних потягів, а інший механізм - страх, боязнь життя, труднощів, прагнення до певної позиції в групі людей, якою індивід в силу яких-небудь індивідуальних особливостей або соціальних умов не зміг домогтися. Вже в 4-5 років у дитини може виникнути почуття невдачі, непристосованості, незадоволеності, яке може призвести в майбутньому до розвитку особистісної тривожності. Адлер висуває 3 умови, які можуть призвести до виникнення неправильної позиції:
1) органічна і фізична неповноцінність органів дитини. Порівнюючи себе з іншими, такі діти відчувають почуття неповноцінності, страждання;
2) розпещеність: звичка все одержувати, нічого не даючи взамін. Перевага стає стилем життя. Всі інтереси спрямовані на себе. Єдиний спосіб реакції на труднощі - вимоги до інших людей. Суспільство розглядається як вороже;
3) відторгнутість дитини: така дитина не знає що таке любов, дружба і співпраця.

К. Хорні дещо розходиться з Фрейдом і Адлером у трактуванні причин тривожності: вона вважає, що тривожність виникає не стільки в результаті страху наших потягів, скільки в результаті страху наших витіснених потягів. Ще один момент розбіжності з Фрейдом - це його припущення про те, що тривожність породжується лише в дитинстві, починаючи з тривоги, що з'являється при народженні і розвивається в кастраційний страх, і що тривожність, яка трапляється пізніше в житті, заснована на реакціях, які залишилися інфантильними. На думку Хорні, спільним знаменником дитячого емоційного досвіду всіх тривожних людей є навколишнє середовище, що характеризується відсутністю справжньої теплоти і прихильності, в силу нездатності батьків давати любов унаслідок їх власних неврозів.

Більшою мірою до Хорні близький Г.С. Саллівен - творець «міжособистісної теорії». Дитина з першого дня вступає у взаємини з людьми (насамперед з матір'ю). Весь подальший її розвиток і поведінка обумовлені міжособистісними відносинами. Він вважає, що у людини є вихідне занепокоєння, тривога, що є продуктом інтерперсональних відносин. Якщо дитина зустрічає недружелюбність, відчуження близьких, до яких вона прагне, то це викликає тривогу і заважає нормальному розвитку, що формує деструктивну поведінку і ставлення до людей. Її поведінка - " ворожа трансформація", джерелом якої є тривога, викликана неблагополуччям у спілкуванні.

Американські психологи P. Mussen, D. Konger, D. Kagan приходять до висновку, що тривожність заснована на реакції страху, але страх є вродженою реакцією на певні ситуації, пов'язані зі збереженням цілісності організму. Коли діти засвоюють деякі правила щодо існування, вони будують певні образи або очікування від оточуючих. Якщо очікування не виправдовуються, то дитина може пережити занепокоєння, тривогу. Цей вид тривоги може виникнути тоді, коли у дитини є достатній досвід щодо навколишнього світу. В основі тривоги лежить внутрішня реакція адаптації, яка викликається асоціацією з подією, що одного разу призвела до неприємних наслідків.

Вищеназвані автори називають кілька джерел тривоги:
1) тривога через потенційну фізичну шкоду;
2) тривога через втрату любові;
3) тривожність через нездатність оволодіти середовищем, вона відбувається, якщо людина відчуває, що не може впоратися з проблемою, яку викликає середовище.

К. Роджерс в основі тривожності вбачає наявність конфлікту самооціночного характеру, розбіжність між " Я-реальним" і " Я-ідеальним". У результаті взаємодії з навколишнім середовищем у дитини виникає уявлення про самого себе, його самооцінка. Оцінки привносяться в уявлення індивіда про себе самого не тільки як результат досвіду зіткнення із середовищем, але також можуть бути запозичені в інших людей і сприйняті так, немов індивід виробив їх сам. Основний конфлікт особистості і складає джерело тривожності.

Ряд дослідників підкреслюють тісний зв'язок тривожності з міжособистісними відносинами. Наприклад, у світлі теорії символічного інтеракціонізму тривожність може виступати важливим емоційним наслідком для індивіда в тій ситуації, коли виникає розбіжність між оцінками з боку інших і власною самооцінкою. Тобто, тривожність породжується загрозою своїй самооцінці.

Потрібно відзначити, що у вітчизняній психології довгий час були відсутні праці, спеціально присвячені вивченню тривожності. Вивчення емоцій, емоційних станів, домінуючих переживань проводилося переважно на психофізіологічному рівні, а область стійких утворень емоційної сфери по суті справи залишалася не дослідженою.

Робота A.M. Прихожан, з'явилася по суті справи першим у вітчизняній психології глобальним дослідженням тривожності у дітей та підлітків, причин її формування, а також вікової специфіки тривожності на різних етапах дитинства. Теоретичною основою цього дослідження стала теорія особистісного розвитку Л.І. Божович, в рамках якої тривожність розглядається як переживання, в основі якого лежить незадоволеність провідних потреб людини. Причому, тривожність може бути адекватною (відбиває об'єктивну відсутність умови незадоволення тієї чи іншої потреби) і неадекватною (за наявності таких умов).

Тільки в останньому випадку можна говорити про тривожність як стійку функціональну структуру емоційної сфери. Такого ж погляду на причини і джерела тривоги і тривожності дотримуються Н.В. Імедадзе, М.С. Неймарк, яка виявила негативний емоційний стан у вигляді занепокоєння, тривоги, який було викликано у дітей з високою самооцінкою незадоволенням їхніх домагань на успіх, що було їх провідною потребою.

Розглядаючи причини " неадекватної" тривожності, AM Прихожан зазначає, що вона породжується конфліктною будовою самооцінки, а також внутрішнім конфліктом дитини, подібним з тим, що лежить в основі всього комплексу переживань, що позначаються як " афект неадекватності", але при особливій силі і усвідомленості обох сторін конфлікту. Саме сила і неусвідомленість ведуть до нестійкої самооцінки, наявності постійних коливань між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою. Ці коливання викликають подвійність в оцінці ситуації і складають суть переживання неадекватною тривожності.

Ряд авторів відзначають, що в ряду причин тривожності значне місце належить внутрішньородинним конфліктам, відсутності одного з батьків, ранній ізоляції дитини від сімейного оточення.

Розглянувши різні причини виникнення і розвитку тривожності і узагальнивши їх, ми прийшли до висновку, що серед таких автори називають частіше інших наступні:

1) особливості внутрішньоутробного розвитку (Захаров А.І., Шеан Д., Шеан К. та ін.);

2) особливості сімейного виховання (Гарбузов В.І., Захаров А.І., Маралів В.І., Прихожан AM, Співаковська А.С, Хоментаускас Т.Т. та ін.);

3) внутрішній конфлікт (Столін В.В., Роджерс К., Хорні К. та ін.).
[18].

Провівши аналіз сутності та джерел тривожності, перейдемо до розгляду її типів, видів і рівнів.

Типи тривожності

На думку 3. Фрейда, призначення тривоги полягає в тому, щоб попереджати індивіда про загрозу, яку треба або зустріти, або уникнути. Таким чином, тривога дає можливість особистості реагувати в загрозливих ситуаціях адаптивним способом. Стан незадоволеності собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, є по Фрейду, суб'єктивним емоційно забарвленим відбитком у людини боротьби " Воно" і " Над - Я", нерозв'язних або нерозв'язаних суперечностей між тим, що спонукає поведінку насправді (" Воно") і тим, що їм повинно б керувати (" Над - Я"). Залежність від того, звідки виходить загроза для " Его", від " Воно" чи " Поверх - Я", 3. Фрейд виділяє три типи тривоги, які описані нижче.

Реалістична тривога. Коли дійсно для тривоги є місце. Виникає емоційна відповідь на загрозу або розуміння реальних небезпек від зовнішнього світу. Реалістична тривога " стихає" як тільки зникає сама загроза. Невротична тривога обумовлена ​ ​ боязню, що " Его" виявиться нездатним контролювати інстинктивні спонукання " Воно", особливо сексуальні або агресивні. Моральна тривога. Це є загроза покарання " Его" з боку " Більше - Я". Виникає завжди, коли " Воно" прагне до активного вираження без моральних думок або дій і " Над - Я" за це відповідає почуттям провини, сорому, самозвинувачення.

Аналіз поглядів інших авторів на проблему тривожності показує, що вони також представляють її як комплекс феноменів, що включають страх, один або кілька додаткових афектів і різні когнітивно - афективні структури.

Крім виділених З.Фрейдом типів тривожності, сучасні дослідники ведуть мову про такі види тривожності.

Види тривожності

Проведені Л.І. Божович дослідження дозволили зробити висновок про те, що афективні переживання в життєдіяльності суб'єкта виконують вкрай важливу функцію. Однією з основних є функція освідомлення, вона дає людині інформацію про те, в яких стосунках з навколишнім середовищем він знаходиться і відповідно з цим орієнтують його поведінку, спонукаючи суб'єкт діяти в напрямку, зменшується або повністю ліквідовують виникаючі розлади. Автор виділяє два види тривожності - адекватну, яка відображатиме об'єктивну відсутність умов для задоволення тієї чи іншої потреби, і неадекватну, коли є такі умови задоволення потреб.

Отже, в одних випадках люди схильні поводитися тривожно завжди і скрізь, в інших вони виявляють свою тривожність " лише час від часу, залежно від обставин, що складаються. Виходячи з цього, багато авторів ведуть мову про тривожності як про властивість (особистісна) і як про стан (ситуативна).

Особистісна тривожність може розглядатися як досить стабільна особистісна риса, що виявляється в постійній схильності до переживань тривоги в самих різних життєвих ситуаціях. Вона характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь подію як несприятливу і небезпечну. Людина, схильна такого стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї утрудняються контакти з навколишнім світом. Такі люди відчувають труднощі в ухваленні рішень.Виділений психологами інший вид тривожності, називають ситуативною, реактивної або тривожність як стан.

Ситуативну тривожність породжують деякі конкретні ситуації, які об'єктивно викликають занепокоєння. Даний стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей. Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями, напругою, занепокоєнням, стурбованістю, нервозністю. Може бути різним за інтенсивністю та динамічністю.

Ситуативну тривожність можна розглядати в трьох аспектах, які суттєво впливають на результативність значущої діяльності: міжособистісна ситуативна тривога, внутрішньогрупова ситуативна тривога і діяльнісна (передробоча, робоча, післяробоча, оптимальна) ситуативна тривога. Говорячи про міжособистісну і внутрішньогрупову ситуативні тривоги, відзначимо, що обидві категорії стосуються емоційних переживань людини в конкретний проміжок часу і дозволяють зафіксувати інтенсивність вираженості ситуативної тривоги, що виникає в процесі реальних, минулих або розкритих контактів з конкретними партнерами або групою людей. Діяльнісна ситуативна тривога являє собою емоційні переживання, які відчуває людиною при виконанні конкретного завдання (до, під час або після виконання).
Зважаючи можливості зміни наявного нервово - психічного стану, для вас найбільший інтерес представляє саме ситуативна тривожність або тривожність як стан. Крім виділення типів і видів тривожності психологи вважають за необхідне говорити і про рівні тривожності.

Рівень тривожності

Не можна вважати нормальним відсутність будь-яких проявів тривожності. Показано, що повна відсутність тривожності, точно також як і підвищена тривожність, знаходяться в ряду причин, що призводять до дезорганізації діяльності. Зниження тривожності викликає недооцінку стресових ситуацій і зайву впевненість у своїх можливостях, що, в кінцевому підсумку, виливається в помилки в професійній діяльності. У деяких роботах доводиться, що певний рівень тривожності може виступати в ролі позитивного фактора в емоційних умовах діяльності людини, оскільки її можна розглядати " не тільки в ролі несприятливого нервово-психічного фону, але і в ролі стимулятора потреби в саморегуляції".

Говорячи про рівні тривожності І.В. Імедадзе пропонує говорити про низький та високому рівні, Г.Ш. Габдреева - про знижений, оптимальний, підвищений. Думка про існування оптимальних значень особистісної тривожності підтверджується дослідженнями Л.Н. Собчик. Виявлено, що найкраще контролюють свій психічний стан особи з помірним (оптимальним) рівнем тривожності. Тоді як особи з високою тривожністю схильні до реакцій розгубленості і паніки в умовах стресу. Нізкотривожні легко впадають у сноподібний або сонний стан, у них різко знижується здатність до самоконтролю. За загальним зауваженням Ю.Л. Ханіна " оптимальна ситуативна тривога характеризує індивідуальний рівень ситуативної тривожності, що сприяє досягненню конкретною людиною найвищого можливого для неї результату". Оптимальна ситуативна тривожність забезпечує надійне, стабільне і якісне виконання діяльності з досягненням реально доступних для людини результатів.

В даний час прийнято говорити про так звану мобілізуючу і розслабляючу тривожності. Розслабляюча тривога паралізує особистість у відповідальні моменти, а мобілізуюча ніби дає діям людини додатковий імпульс. В останньому випадку людина може зробити навіть те, що, здавалося б, їй абсолютно не під силу.

Виділяють дві групи ознак проявів тривоги: перші - внутрішні, соматичні ознаки, що виникають у людини під впливом хвилювання (прискорене серцебиття, сухість у роті, ком у горлі), другі - зовнішні поведінкові реакції (смикають одяг, волосся або якийсь предмет, кусають нігті, стискають кулаки та інші невербальні жести).

Виникаюча внутрішня незадоволеність вимагає від людини пошуку виходу. З'являється спокуса уникнути тривогу, піти від болю. Виділяють чотири способи такої втечі.

1. Розрив зв'язку між станом тривоги і ситуацією, що викликає її через створення помилково-ілюзорного світу, де немає почуття тривоги. Так як переживати неясне і невизначене почуття тривоги болісно, ​ ​ то людина намагається позбутися від нього, замінюючи страхом. Страх простий, ясний і пов'язаний з конкретною ситуацією. Так як причини тривоги не усуваються, то світ ілюзій вдосконалюється. Страх переробляється і змінюється: а) ритуальними діями; б) відходом у фантазії, які проживаються в житті; в) появою односторонніх захоплень, які так захоплюють, що не залишають місця жодним іншим інтересам.

2. Типовий спосіб втечі від тривоги - агресивність. Принижуючи інших, агресивна людина позбавляється від власного почуття невпевненості, від усвідомлення своєї приниженості, нездатності жити так, як хотілося б. Найчастіше у таких людей в глибині душі тривожна неуважність, внутрішній конфлікт.

3. Апатія, млявість, безініціативність, відсутність живих емоційних реакцій заважають побачити ті конфлікти, переживання, які породили тривогу.

4. Останній, також поширений спосіб відходу від тривоги - перетворення її в захворювання. Соматичні ознаки тривоги, заглиблюючись, можуть стати симптомами серйозних захворювань, розладів. Такий розлад може бути не тільки проявом тривоги, але і замінювати її. Емоційний стан приходить в норму, але за рахунок погіршення фізичного здоров'я. Всі ці способи неконструктивні і ведуть в глухий кут, з якого самому дуже важко вибратися. Адже жоден з цих способів не дає повного звільнення.

Так як переживати неясне і невизначене почуття тривоги болісно, ​ ​ то людина намагається позбутися від нього, замінюючи страхом. Страх ясний, він пов'язаний з конкретною ситуацією (наприклад, боязнь темряви). До того ж, якщо почуття тривоги пригнічує, воно нестерпно, то страх-замінник може мобілізувати, дати більше почуття безпеки. Оскільки причини тривоги не усуваються, то світ ілюзій вдосконалюється. Страх переробляється і змінюється ритуальними діями; відходом у фантазії, які протиставляються життя; появою односторонніх захоплень, які не залишають місця жодним іншим інтересам. Здорове захоплення з'єднує особистість зі світом, з друзями. Тривожний стан сприяє створенню замкнутого маленького світу, стає самоціллю людини, єдиним способом затвердити себе, не згадуючи про життя.
(19)

1.2 Особливості тривожності в студентському віці

Студентський вік — період пізньої юності. Термін «студент» латинського походження, у перекладі українською мовою означає той, хто ретельно працює, тобто той, хто опановує знання.

Як правило, саме в студентському віці досягають максимуму свого розвитку не тільки фізичні, а й психічні властивості та процеси: сприймання, увага, пам’ять, мислення, мовлення, емоції та почуття. Б.Г.Анан’єв вважав, що цей період найсприятливіший для навчання та професійної підготовки.

Студентський вік (у середньому — 18—23 роки) — це період завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру й, що конче важливо, прийняття статусу та відповідальності дорослої людини відповідно до своєї статі. Із цим періодом пов’язаний початок «економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії, а також формування близьких інтимних стосунків. Ієрархія мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією — важливі моменти цього періоду.

Творчі можливості, що безупинно зростають, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, котрі супроводжуються розвитком зовнішньої привабливості, приховують у собі ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що все краще життя попереду, що всього задуманого можна легко досягти. Підвищується інтерес до моральних проблем (мети, способу життя, обов’язку, любові, вірності тощо).

Назагал розвиток особистості студента здійснюється в таких напрямах:

формування «Я-концепції», «Я-ідентичності»; зміцнення мотиваційної сфери, переконань, професійної спрямованості; розвиток здібностей; удосконалення, «професіоналізація» психічних процесів; підвищення відчуття обов’язку, розвиток відповідальності за власне життя; стабілізація самооцінки, рівня домагання особистості студента;

на основі формування досвіду, стабілізації певних якостей особистості, розвитку самосвідомості зростають загальна зрілість та стійкість особистості; підвищення ролі самоуправління в процесі діяльності та поведінки; зміцнення професійної самостійності та готовності до майбутньої практичної роботи.

Емоційна сфера в студентському віці набуває певного врівноваженого стану, «заспокоюючись» після бурхливого прояву в підлітковому віці.

Не в усіх юнаків і дівчат здатність до свідомої регуляції власної поведінки та діяльності розвинена повною мірою. Нерідкими є немотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх учинків, бажання відкласти виконання завдань на останній момент, невміння планувати свій час. Такі студенти потребують чіткого управління навчальною діяльністю.

Необхідною умовою успішної діяльності студента є освоєння нових для нього особливостей навчання у ВНЗ, що усуває відчуття внутрішнього дискомфорту й блокує можливість конфлікту із середовищем.

Нові умови діяльності у навчальному закладі — це якісно нова система відносин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідність самостійної регуляції власної поведінки, наявність тих ступенів свободи в організації власних занять і побуту, які донедавна були недоступними.

Дослідження показують, що першокурсники не завжди успішно опановують знання аж ніяк не тому, що здобули слабку підготовку в середній школі, а тому, що в них не сформовані такі риси особистості, як готовність до навчання, здатність навчатися самостійно, контролювати й оцінювати себе, розуміння своїх індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності, уміння правильно розподіляти свій робочий час для самостійної підготовки тощо.

Перший курс вирішує завдання прилучення недавнього абітурієнта до студентських форм життя. У цей період можуть виникати такі труднощі: негативні переживання, пов’язані з відходом учорашніх учнів від шкільного колективу з його взаємною допомогою й моральною підтримкою, невизначеність мотивації вибору професії, недостатня психологічна підготовка до неї, відсутність щоденного контролю педагогів, невміння здійснювати самоуправління поведінкою й діяльністю; правильно планувати життєдіяльність (працю й відпочинок) в нових умовах; невміння налагоджувати побут і самообслуговування, особливо за переходу з домашніх умов у гуртожиток; нарешті, відсутність навичок самостійної роботи, невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, довідниками, покажчиками.
Другий курс — період напруженої навчальної діяльності студентів. Процес адаптації до даного середовища в основному завершений. У житті студентів інтенсивно включені всі форми навчання й виховання. Студенти здобувають загальну підготовку, формуються їхні широкі культурні запити й потреби.

Третій курс — початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової праці як відображення подальшого розвитку й поглиблення професійних інтересів студентів. Відбувається перехід до самоуправління власною поведінкою та діяльністю, прийняття відповідальності за власне життя, успіхи та невдачі. Нагальна потреба в спеціалізації найчастіше призводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості. Відтепер форми становлення особистості у вищому навчальному закладі в основних рисах визначаються чинниками спеціалізації.

Старші курси — перше реальне ознайомлення зі спеціальністю в період проходження навчальної практики, виконання дипломної роботи. Для поведінки студентів характерний інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінювання студентами багатьох цінностей життя, приймається рішення щодо подальшого навчання в магістратурі, з’являється перспектива швидкого закінчення ВНЗ, що сприяє формуванню чітких практичних настанов на майбутній вид діяльності. Проявляються нові актуальні цінності, пов’язані з матеріальним і родинним станом, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колективних форм життя ВНЗ.

На останніх курсах навчання неабияку роль відіграє інтерес до протилежної статі, бажання знайти собі пару. Однак сьогодні спостерігається тенденція зменшення кількості одружень у студентські роки, зростання питомої ваги цивільних шлюбів порівняно з офіційним шлюбом. Молоді люди прагнуть спочатку знайти майбутнє місце роботи, можливість отримати гідний заробіток, якось влаштуватися в житті, а вже потім створювати сім’ю. Це значною мірою пов’язане з незадовільними соціальними чинниками (відсутність достатньої державної підтримки молодих сімей, ускладнене працевлаштування молодих фахівців, побутова невлаштованість, матеріальні проблеми тощо).
(20) Психологія діяльності та навчальний менеджмент - Артюшина М. В.

Період юності - це період самовизначення. Самовизначення - соціальне, особистісне, професійне, духовно-практичне - складає основне завдання студентського віку. Юнацьке самовизначення - виключно важливий етап формування особистості. У цьому віці людина є дорослою і в біологічному, і в соціальному відношенні. Суспільство бачить у ній вже не стільки об'єкт соціалізації, скільки відповідальний суб'єкт суспільно - виробничої діяльності, оцінюючи її результати по «дорослим» стандартам. В якості головного результату самовизначення психологи (І. Кон, В. І. Слободчиков, Е. Еріксон та інші) виділяють потребу студента зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця й призначення в житті [5].
Юність виступає як період прийняття відповідальних рішень, що визначають все подальше життя студента: вибір професії і свого місця в житті, життєвої позиції, вибір супутника життя, створення своєї сім'ї. Вступ до вузу укріплює віру студента у власні сили і здібності, породжує надію на цікаве життя. У зв'язку з цим на другому і третьому курсах часто виникають питання про правильність вибору вузу, спеціальності, професії. До кінця третього курсу остаточно вирішується питання про професійне самовизначення [13, 155].
Соціальне самовизначення і пошук себе нерозривно пов'язані з формуванням світогляду. Юність - вирішальний етап становлення світогляду. У цей період життя студенти намагаються звести все різноманіття фактів до небагатьох принципів, побудувати струнку систему поглядів на світ, визначити своє місце в ньому.
З цим періодом пов'язаний початок " економічної активності», під якою ми розуміємо включення студента в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім'ї. Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій [24, 641, 647].
У цьому віці помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в старших класах - цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Навчання у вузі зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності, породжує надію на повноцінну, цікаву в професійно-творчому відношенні життя діяльність. Провідною сферою діяльності стає тепер праця з витікаючою звідси диференціацією професійних ролей. Для студента провідними видами діяльності стають професійно-навчальна і науково-дослідна[2, 190-192].
К. Левін у своїй концепції розглядає юність як соціально - психологічне явище, зв'язуючи психічний розвиток особистості студента зі зміною його соціального стану [13, 97].
У концепції Е. Еріксона юність характеризується появою почуття своєї неповторності, несхожості на інших. Е. Еріксон у своїй теорії ставив перед юнаком завдання цілісного усвідомлення себе і свого місця в світі; негативний полюс у вирішенні цього завдання - невпевненість в розумінні свого «я». Юнак у цьому віці повинен вирішити всі старі завдання свідомо і з внутрішньою переконаністю, що саме такий вибір значущий для нього і для суспільства. Соціальна довіру до світу, самостійність, ініціативність, освоєння умінь створюють нову цілісність особистості.
У юнацькому віці проявляється криза ідентичності, що складається з серії соціальних та індивідуально - особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. У цьому віці студент переходить до вирішення власних дорослих завдань на базі сформованої ідентичності, бажання тісної співпраці з іншими. Студент, що невпевнений у своїй ідентичності, уникає міжособистісної інтимності, приховує свої думки і почуття, на основі цього його відносини з іншими стають вельми стереотипними, а сам він приходить до самотності [23, 304-305].
Найчастіше спостерігаються зрушення у настрої студентів - від захопленого в перші місяці навчання у вузі, до скептичного при оцінці вузівського режиму, системи викладання, окремих викладачів.
Студентський вік характеризується великою диференцийністю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а так само підвищенням самоконтролю і саморегуляції. Слід нагадати, що в якості загальних особливостей цього віку відзначається мінливість настроїв з переходами від нестримного стану веселощів до смутку і поєднання низки полярних якостей, які виступають поперемінно. До них відноситься особлива сенситивність - чутливість до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь, і поряд з цим, надмірна самовпевненість і надмірна критичність по відношенню до оточуючих.
Студентам, як і підліткам, властива підвищена увага до уявлень про норму щодо зростання тіла, його розміру, ваги, поведінки, і руху. Вони схильні знаходити у себе фізичні відхилення навіть у тих випадках, коли всі показники відповідають нормі. Ця підвищена чутливість може викликати конфліктні реакції або навіть хронічні психічні порушення невротичного характеру, які сприяють зниженню самооцінки.
Тонка чутливість часом уживається з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість - з розбещеністю, бажанням бути визнаним, оціненим іншими, з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами - з обожнюванням випадкових кумирів, чуттєве фантазування - з сухим мудруванням, вважає А.Є. Личко [25, 432].
Цьому віку властивий раціоналізм, небажання приймати що-небудь на віру, емоції і почуття стають різноманітнішими. Саме в цьому віці ставлення до дійсності, переконання і погляди на світ перевіряються на практиці, переосмислюються і складаються в єдину систему соціальних орієнтацій і установок. У юнацькому віці людина починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх обставин, подій, а як стан свого «я», з'являється почуття своєї особливості, несхожості на інших, деколи виявляється і почуття самотності (інші мене не розуміють, я самотній). Однак загальне емоційне самопочуття юнаків і дівчат стає більш рівним [13].
Для студентського віку залишається важливим спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, солідарності, дружній взаємодопомоги створює надзвичайне почуття емоційного благополуччя і стійкості. Юнацька товариськість часто буває егоцентричною, а потреба в самовиявленні, розкритті своїх переживань - вище інтересу до почуттів і переживань іншого. Звідси виникає емоційна напруженість у відносинах, незадоволеність ними. Юнацькі групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, паритетному, емоційно насиченому спілкуванні. Вільне спілкування не просто спосіб проведення дозвілля, а й засіб самовираження, встановлення нових контактів, пошук себе. Належність до них підвищує впевненість студента в собі і дає додаткові можливості самоствердження, сприяє підвищенню самооцінки [23, 312].
У студентському віці з'являється усвідомлення своєї незворотності, розуміння кінцівки свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину серйозно замислитися про сенс життя, про свої перспективи, про своє майбутнє, про свої цілі. Життєвий план починає охоплювати всю сферу особистого самовизначення: моральний вигляд, стиль життя, рівень домагань; відбувається усвідомлення своїх цілей, життєвих прагнень, вироблення життєвого плану [24, 636].
Так само формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються студентом особливості його тіла, зовнішності, привабливості, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості.
Юнацькі самооцінки часто бувають суперечливі. Самооцінка студента - є регулятором його поведінки і навчальної діяльності. Під впливом студентської самооцінки в залежності від спрямованості, характеру, здібностей складається або правильне, або неправильне ставлення до себе, внаслідок чого самооцінка може стати або стимулом, або гальмувати розвиток особистості.
Студентська самооцінка тісно пов'язана з рівнем його домагань. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями студента веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка і навчальна діяльність стають неадекватними. Самооцінка студента отримує об'єктивне вираження в тому, як він оцінює і порівнює здібності, можливості, результати діяльності інших студентів [9].
Розвиток організму і особистість студента характеризуються низкою суперечностей: наступ фізичної, цивільної, розумової, трудової зрілості не збігається в часі.

Характерною особливістю студентського віку є потреба в досягненнях. Якщо вона не знаходить свого задоволення в основних сферах діяльності студента, то зміщується на інші сфери. Людина повинна знайти для себе область успішного самоствердження. В іншому випадку можливі: невротизація, відхід у хворобу [5, 529].

Для студента в цьому віці найважливіше, щоб його розуміли, приймали і рахувалися з його думкою, дали йому можливість проявити себе, рахувалися з його емоціями та почуттями. Найголовніше для студента щоб він міг відчувати себе значущим, спілкуватися з людьми і ці відносини були продуктивні, якісні.

Високий рівень тривожності може перешкодити успішно пройти цей етап в житті людини. Адже замкнутий, нетовариський, що постійно чекає невдачу у всьому студент не може відчувати себе досить комфортно і організовувати продуктивні і якісні стосунки.
Особливості тривожних станів в юнацькому віці
Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Проте підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості [22, 234].
Високотривожні студенти схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено- вираженим станом тривожності [22].
Поведінка тривожних людей у ​ ​ діяльності спрямованій на досягнення успіхів, має такі особливості:
Гострота емоційного реагування на повідомлення про невдачі.
Гірше працюють у стресових ситуаціях або умовах дефіциту часу, відведеного на рішення задачі.
Боязнь невдачі домінує над прагненням до досягнення успіху.
Зазвичай тривожні студенти це дуже невпевнені в собі люди, з нестійкою самооцінкою. Постійно випробовуване ними почуття страху перед невідомим приводить до того, що вони вкрай рідко проявляють ініціативу. Вважають за краще не звертати на себе увагу оточуючих, намагаються точно виконувати вимогу - не порушують дисципліну. Таких людей називають скромними, соромливими.
Тривожність багато в чому обумовлює поведінку студента. Рівень тривожності показує внутрішнє ставлення студента до певного типу ситуації і дає непряму інформацію про характер взаємин з однолітками і дорослими [22, 29].
Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про прояв підвищеної тривожності. Підвищений рівень може свідчити про недостатню емоційну пристосованість до тих чи інших соціальних ситуацій. У студентів з даним рівнем проявляється ставлення до себе як до слабких та невмілих. Тривожність забарвлює в похмурі тони ставлення до себе, інших людей і дійсності.
Тривожні студенти, як правило, не користуються загальним визнанням у групі, але й не виявляються в ізоляції, вони частіше входять до числа найменш популярних, тому що дуже часто невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, або, ж навпаки, зверхговорливі, настирливі, або озлоблені. Також причиною непопулярності є їх безініціативність через свою невпевність в собі, отже, ці студенти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах.
Результатом безініціативності тривожних студентів є те, що в однолітків з'являється прагнення домінувати над ним, що веде до зниження емоційного фону, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, пов'язані зі сферою спілкування, посилюється невпевненість у собі [11].
Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива. Вона побоюється інших, чекає нападу, глузування, образи. Це сприяє утворенню реакції психологічного захисту у вигляді агресії, спрямованої на інших. Це виражається у відмові від спілкування і уникнення осіб, від яких йде «загроза». Такі студенти, як правило, самотні, замкнуті, малоактивні. Це, як правило, позначається на успішності навчальної діяльності та налагодженні контактів з оточенням [22, 112].
Ми бачимо, що тривожним студентам властиві занижена самооцінка і самоповага, вони не вірять в себе і свої сили і відчувають себе самотніми у цьому світі, закриваються у собі. А це сприяє неповноцінному розвитку особистості студента і відображається на його статусному положення в групі.

У контексті проблеми слід розглянути сутність тривожності, як схильності першокурсника до її переживання, яка характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги. Під тривожністю нами розуміється особистісна риса, демонстрована в легкій і частій появі станів тривоги. Тривожність є один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. У науковій літературі відзначається підвищення тривожності: 1) при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях; 2) у здорових людей, що переживають наслідки психічної травми; 3) у багатьох груп осіб з відхиленнями у поведінці. В цілому тривожність є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості. Сучасні її дослідження спрямовані на розрізнення ситуативної тривожності, пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної, виступаючої стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодій особистості та її оточення. Вона може виникнути при сприятливому тлі властивостей нервової та ендокринної систем, але формується прижиттєво, насамперед, в силу порушення форм внутрішньоособистісного та міжособистісного спілкування, наприклад між батьками і дітьми [9]. Ситуаційна тривожність у одного і того ж першокурсника буває різною в різні моменти часу. Оскільки вимір реактивної тривожності - це своєрідна одномоментна «фотографія» емоційного стану індивідуума, рівень реактивної тривожності змінюється з часом, залежно від того, наскільки юнак розцінює своє оточення як небезпечне або загрозливе. Другий вид тривожності виступає як особистісна властивість (синоніми: особистісна тривожність, характерологічна тривожність). Перша характеризує відносно стійку для особистості «схильність тривожитися», тобно схильність сприймати стресогенні ситуації як небезпечні або загрозливі і реагувати на них станом тривоги (тобто підвищенням реактивної тривожності). Іншими словами, чим вище рівень особистісної тривожності, тим вище ймовірність, що людина в загрозливій (чи ситуації, що здається їй загрозливою) ситуації буде відчувати тривогу, і що ця тривога буде відносно сильніше [10; 107]. Як зазначає І. В. Дубровіна, дуже висока особистісна тривожність може свідчити про наявність невротичного конфлікту і викликати емоційні і невротичні зриви, а також психосоматичні захворювання. При цьому, тривога і тривожність тісно пов'язані зі стресом, завдяки чому тести, що оцінюють вираженість тривожності, можуть бути успішно використані також і для діагностики рівня стресу. Реактивна тривожність характеризується рівнем стресу в даний момент, а особистісна - вразливістю (або стійкістю) до впливу різних стресорів в цілому [ 11]. Спілкування тривожного першокурсника стає виборчим, емоційно нерівним і, як правило, обмежується вузьким колом уподобань. Утрудняються контакти з незнайомими людьми, важко почати розмову, легко виникає замішання і гальмування при раптових питаннях. Особливо це помітно при ставленні дитині питань, коли неможливо відразу відповісти, зібратися з думками і сказати найголовніше. Однак тривога, на відміну від страху, не завжди негативно сприймається, оскільки вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Таким чином, почуття занепокоєння в залежності від психічної структури особистості першокурсника, його життєвого досвіду, взаємин з оточуючими може придбати значення страху. Першокурсник, що знаходиться в стані несвідомого, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а першокурсник, що боїться певних об'єктів або думок, відчуває страх [12; 31]. Тому сьогодні термін «тривога» використовується для опису неприємного, по своєму забарвленню, емоційного стану або внутрішньї умови, яка характеризується суб'єктивними відчуттями напруги, занепокоєння, похмурих передчуттів, а з фізіологічної боку - активізацією автономної нервової системи. Ставлення першокурсників до власної тривожності неоднозначне. Часто в дитячо-батьківських відносинах присутня подвійність установок виховання, що змушує першокурсника коливатися в ухваленні рішення з проблеми, а відповідно, викликає почуття тривоги в помилковості вибору. Таким чином, коли процес виховання в сім'ї підпорядкований принципам тиску, особистість першокурсника і рясніє різними протиріччями у формулюванні бажань батьків бачити першокурсника таким-то і таким, то відбувається стійке формування стану тривожності, як особистісного утворення [13; 185]. Однак, важлива роль у запобіганні подібних явищ відводиться вузівській освіті. Багато батьків не мають спеціальної педагогічної освіти і тому, часто не усвідомлюють впливу своїх виховних заходів. У цьому випадку робота з батьками буде одним з основних напрямків щодо профілактики тривожності старшокласників перших курсів у майбутньому. Для сучасного першокурсника стресовою ситуацією може стати все те, що є буденним для дорослого. У практиці роботи психологів достатньо випадків, коли погіршення психічного і фізичного здоров'я першокурсника пов'язано тільки з тим, що зміна способу життя і зростаючі навантаження говорять про те, що поріг стрессогенности обставин вище вікової норми. Найчастіше педагоги пригнічують першокурсника зайвою кількістю інформації, непосильними для нього емоційними навантаженнями. Все це не проходить безслідно, і у першокурсників з'являються «дорослі» хвороби, як безсоння, виразка, коліт, мігрень, в основі яких лежить розвиток стійких станів тривожного ряду. У період навчання у вузі у першокурсника найчастіше народжуються неадекватні асоціації, зв'язку між образом, словом і його власним станом. Це сприяє розвитку тривожних емоційних станів. І все те, що відбувається в спілкуванні педагога та першокурсника впливає на ставлення та емоційне здоров'я. Інший, не менш важливий аспект проблеми розвитку тривожності першокурсників пов'язаний зі зміною ролі у вузі і спілкуванні поза ним (в сім'ї, групі однолітків). Досвід психологів підтверджує раніше встановлену в дослідженнях закономірність: для школярів статус вчителя наближений до статусу батька, а нерідко і перевищує його. Для першокурсника вчитель переходить у ранг дорослого, з яким необхідно спілкуватися на рівних [14 ]. У зв'язку з цим, ставлення першокурсника до себе і його самооцінка багато в чому визначаються тими характеристиками, які включаються у зміст його спілкування з педагогами, дорослими, однолітками. У юнацькому віці відбувається корінна перебудова емоційної сфери, що зумовлено внутрішньою логікою психічного розвитку і пов'язана зі становленням мислення. Вона зачіпає практично всі сфери взаємовідносин першокурсника з оточуючими і веде до формування якісно нових переживань, з новими адаптивними можливостями. Поряд з позитивними, є й негативні моменти такої перебудови. Трансформація переживання веде до емоційної нестабільності першокурсника. Емоційна нестійкість посилюється, відбуваються зміни в соціальній ситуації його розвитку та біологічні зміни, пов'язаними з процесами статевого дозрівання. Ці фактори збільшують навантаження на емоційну сферу і можуть провокувати дезадаптаційні зриви і кризи в юнацькому віці. Таким чином, юнацький вік як кризовий період у розвитку особистості першокурсника є більш сензитивним до підвищення рівня тривожності.

Важливе місце в сучасній психології займає вивчення гендерних аспектів тривожної поведінки. Юнацький вік - важливий період становлення світогляду, коли формуються і когнітивні, і особистісні передумови. Світоглядний пошук включає в себе соціальну орієнтацію людини і вибір її майбутнього соціального стану. У центрі світоглядних пошуків стоїть проблема сенсу життя, визначення формули щастя, любові. Загальні світоглядні пошуки конкретизуються у життєвих планах - це явище одночасно соціального та етичного порядку. У наявності в цьому віці виражена статеворольова диференціація, тобто розвиненість форм чоловічої та жіночої поведінки. Вони вже усвідомлюють, як себе вести в тих чи інших ситуаціях, їх рольова поведінка тільки починає ставати досить гнучкою. Поряд з цим іноді спостерігається своєрідна інфантильно-рольова ригідність, негнучкість поведінки в ситуації спілкування з різними людьми і з різних приводів. Юнацтво - це самий важкий і складний з усіх періодів, що представляє завершальний період становлення особистості. Разом з тим це найвідповідальніший період, оскільки тут складаються основи моральності, формуються соціальні установки, ставлення до себе, до людей, до суспільства. Крім того, в цьому віці стабілізуються риси характеру та основні форми міжособистісної поведінки [15]. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, пов'язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення, - це самопізнання, самовираження і самоствердження. На початку юнацького віку у дитини з'являється і посилюється прагнення бути схожим на однолітків і дорослих, причому таке бажання стає настільки сильним, що, форсуючи події, юнаки та дівчата іноді передчасно починають вважати себе вже дорослими, вимагаючи відповідного звернення з собою як з дорослою людиною. У той же час вони ще далеко не в усьому відповідають вимогам дорослості. Набути якостей дорослості прагнуть усі без винятку юнаки та дівчата. Бачачи прояви цих якостей у старших людей, вони часто некритично наслідують ім. Власне, прагнення юнаків і дівчат до дорослості посилюється за рахунок того, що й самі дорослі починають ставитися до них вже не як до дітей, а більш серйозно і вимогливо. З юнака запитують більше, ніж з підлітка, але йому багато чого і дозволяється з того, що не дозволяється старшокласникам. Швидко дорослішати юнаків та дівчат змушують також обставини життя, пов'язані з фізичними змінами їх організму. Швидке змужніння, фізична крепкість породжують додаткові обов'язки. У юнацькому віці змінюються зміст і роль наслідування у розвитку особистості. Якщо на ранніх ступенях онтогенезу воно носить стихійний характер, мало контролюється свідомістю і волею, то з настанням юнацтва наслідування стає керованим, починає обслуговувати численні потреби інтелектуального і особистісного самовдосконалення. Новий етап у розвитку цієї форми навчання у юнаків та дівчат починається з наслідування зовнішнім атрибутам дорослих. Прояви тривоги в юнацькому віці пов'язані із завершальним етапом прийняття гендерної соціальної ролі. Тому істотне значення мають позасімейні джерела гендерно-рольової соціалізації, до яких відносяться: література, телебачення, ігри, розмовна мова [16; 81]. Кілька слів про особливий період прийняття гендерної ролі - періоді юнацькому, коли найлегший спосіб досягт