Культурні наслідки англійської колонізації Канади

1763 рік став одним із вирішальних в історії Канади. Віковий конфлікт Англії і Франції вирішився в Північній Америці на користь Британської імперії, яка роз­ширила свої колоніальні володіння за рахунок французьких за­океанських територій.

Поділ у 1791 році колоніальних територій на Нижню та Верхню Канаду географічно закріпив існування двох куль­тур — франко- та англоканадської. При цьому франкока-надці залишалися на правах окупованої нації.

Якщо за часів французької колонізації промислове ви­робництво мало примітивний характер (переробка продуктів сільського господарства, кустарництво), то на початку анг­лійського панування спостерігається активніший розвиток різних галузей місцевого господарства (хоча темпи промис­лового розвитку все ж таки були недостатні через постійну нестачу робочої сили й вільного капіталу, а також через природно-кліматичні умови). Разом з цим, в інтересах під­тримки свого панування, здійснюючи політику мерканти­лізму у взаємовідносинах з колоніями, британці зберегли систему феодальної експлуатації, сеньйоріальний устрій, встановивши союз зі старою елітою.

Усунення релігійних обмежень, потреби швидкого освоєння канадських територій, прилучення до промислової революції, яку переживала англійська економіка, привер­нули до Канади великий потік емігрантів з Англії, Шот­ландії, Ірландії. Різко змінився склад населення. Якщо спочатку франкоканадці, становлячи більшість населення, відігравали певну роль у керівництві господарським і полі­тичним життям провінції, то з розвитком еміграційних про­цесів їхнє становище погіршилося. У середині XIX століття британці, чисельність яких істотно перевищила кількість франкомовного населення і становила приблизно 65 %, затвердили своє панування в суспільстві. Вони формували клас підприємців, заможних торговців, чиновників, тоді як загін сільськогосподарських працівників та пролетаріату оновлювався здебільшого за рахунок франкоканадців. Ство­рювалася своєрідна ситуація, коли класовий поділ сус­пільства відбувався на тлі загострення етнічних відносин.

Національне самовизначення й політична демократія належали до найважливіших питань, які потребували свого вирішення. Не випадково лише в другій половині XIX століття (набагато пізніше ніж, наприклад, сусідні США) Канада остаточно стала на буржуазний шлях розвитку. Незважаючи на зростання національної проми­словості, появу нових (лісової, суднобудівної та інших) га­лузей, проведення економічних реформ (40-ві роки XIX сто­ліття), які знімали обмеження на шляху до вільного під­приємництва, напрям економіки загалом лишався сталим (експорт хутра, лісу, м'яса, пшениці). В той час місцевий ринок був наповнений колоніальними товарами. Внаслідок цього, а також через необмежену владу проанглійців по­мітно зріс відтік місцевого населення до сусідніх, більш економічно й політично міцних США (це були переважно франкоканадські малокваліфіковані працівники). Напри­кінці 60-х років імміграція відчутно перевершила емігра­цію. Ситуація вимагала кардинальних рішень. / липня 1867 року англійська палата общин прийняла Акт про Британ­ську Північну Америку, яка стала напівсуверенною, напів-автономною федерацією. До складу домініону спершу ввійшли чотири провінції — франкомовний Квебек, англомовні Онтаріо, Шотландія та Нью-Брансуїк, а потім — з 1870 по 1873 рік — Манітоба, Британська Колумбія та острів Принца Едуарда.

Необхідність політичного об'єднання всіх британських колоній диктувалася кількома причинами. По-перше, цього вимагав розвиток капіталістичної промисловості, зміцнення фінансово-економічних зв'язків, залізничного будівництва, а також — формування рентабельного різноманітного внутрішнього ринку. По-друге, посилення впливу США (інтенсивний обмін населенням, розширення економічних зв'язків), зміцнення їхніх міжнародних позицій створювало загрозу анексії канадських територій і втрати англійського впливу в Західній півкулі.

При наявності певних об'єктивних передумов об'єд­нання колоній існували складнощі географічного, еконо­мічного та етнічного гатунку. Специфіка природно-геогра­фічних умов визначала чітку економічну та культурну регіо-нальність. Буржуазні відносини, поступово проникаючи в усі сфери матеріального й духовного буття колоній, дали змогу зміцніти канадській буржуазії, але рівень її само­свідомості й політико-економічних вимог був не настільки високим, щоб протистояти імперському пануванню та ба­жати повної незалежності. Найгостріша проблема, яка ви­явила недостатність об'єднувальних зусиль, торкалася сфери національно-етнічних відносин. Концепція федералізму Бри­танської Північної Америки, покладена в основу канадської Конституції 1867року, не відображала реальність існування двох націй. Франкоканадцям пропонувалося вступити до союзу, який, начебто, заснований на принципах рівності. Насправді ж франкоканадський «фактор» звівся лише до надання релігійних і мовних прав, але й ті обмежувалися в основному територією Квебеку.

Загальний історичний шлях розвитку, досвід спільної боротьби в англо-американській війні 1812 року (в цей час спостерігається вибух загальнонаціональної свідомості) на­давали можливість франко- й англоканадцям відчути певну єдність.

Якщо деякий час після 1759 року тільки франкомовні жителі на відміну від «англійців» називалися канадцями і вже стали компактною національною спільнотою, то війна 1812 року посіяла зерна канадської національної само­свідомості серед англомовного населення. У той час її за­родки формувалися в тісному зв'язку з проанглійськими настроями й почуттям «британізму». В міру того, як англо­мовні поселенці почали відчувати й розглядати себе «канад­цями», у широке використання поступово входять назви «франко-» і «англоканадці».

Але реальна ситуація національної нерівності, пануван­ня англоканадців в економіці й політиці висували серйозні перешкоди на шляху до дійсно демократичної єдності держави та виникнення сприятливих умов для розвитку двох рівнозначних національних культур.

У цей час суперечливі процеси спостерігались у сфері освіти. Розвиток тогочасного виробництва потребував масо­вої освіченості, створення системи загальної національної освіти, громадських шкіл на демократичних засадах.

Незважаючи на те, що Канада все ж таки опинилася на периферії наукових відкриттів, у центрі яких була Європа, з'являються цікаві праці про магнетизм, флору та фауну Північноамериканського континенту, відкриваються Това­риство природничої історії, Ентомологічне товариство, по­ширюється пропаганда наукового ведення сільського госпо­дарства. Розвивається система сільськогосподарських ко­леджів, виставок; створюється своєрідна система обміну досвідом між фермерами. Активізація суспільно-економіч­ного життя Канади позначилася на різноманітті художньої культури. Протягом XIX століття літературна творчість, як франко-, так і англоканадська, розвивалася в різних напря­мах та зазнала впливу ідей просвітництва, романтизму. Кінець століття виявив реалістичні тенденції. Вони торкнулися як художньої літератури, так і образотворчого мистецтва. В Англійській Канаді зароджується найпопулярніший живо­писний жанр — пейзаж. Праці канадських майстрів, попри вплив європейського, в основному французького, мистецтва мали яскраву націо­нальну характерність.

Музичне життя Французької і Англійської Канади, хоча й минало відокремлено й не мало, як і раніше, міцної матеріальної і організаційної бази, пожвавилося. Торонто й Монреаль стають музичними центрами, де високого рівня досягає хорове мистецтво. Проводяться фестивалі, у великих містах створюються музичні товариства, численні духові оркестри (кінець XVIII — початок XIX ст.).

Таким чином, культурна історія Канади мала свій, від­мінний від її найближчого сусіда — США, шлях розвитку. Відносно невелике населення на величезних просторах з різними природно-кліматичними умовами, чітко виражена північна економіка, заснована цілком на експорті сільсько­господарської та промислової сировини, певна політико-економічна й культурна залежність від Франції, а потім — від Англії, наявність двох національних єдностей з розви­нутою самосвідомістю, культура ескімосько-індіанських на­родів, а також широкий етнічний склад населення — французи, англійці, слов'янські народи (серед яких більшість українців), китайці, шведи, італійці — зумовили специфіку формування основ національної державності, матеріальної та духовної культури Канади.