Сполучені Штати Америки. Культура раннього колоніального періоду

Лекція: КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ

Своєрідність Північноамериканського континенту полягає не лише в незвичайній різноманітності природно-кліматичних зон, а й у тому, що на цій величезній території планети розташовані дві країни світу, історія яких стала зразком можливостей цивілізованого людства у сфері тво­рення культурного простору та часу.

США — незвичайно суперечливе дитя світової ци­вілізації, яке майже за чотири століття стало одним з її основних рушіїв, продемонструвало світові панораму мо­гутнього своєрідного державно-культурного організму, існу­вання якого значною мірою зумовило спрямування поступу всесвітньої історії. Культура, що народилася на американ­ському Грунті з його національно-етнічною неоднорідністю населення, склалася на основі взаємодії трьох культур, сформованих у надрах різних цивілізацій: культури абори­генів Північноамериканського континенту, європейських традицій білих поселенців та африканської культури. Ба­гато націй і народів вклали в її розвиток свою працю, звичаї, знання, скарби матеріальної й духовної спадщини.

Асимілювавши культурне надбання народів з різним рівнем суспільного розвитку, американська дійсність із самого початку визначила дисгармонію їхніх взаємовідно­син та умов органічного розвитку. Залучення до неєвро-пейського духовного, історичного досвіду відбувалося за рахунок неминучих втрат окремих елементів культурного надбання африканців та американських індіанців. І якщо останні, попри безслідне зникнення багатьох традицій вна­слідок масового винищення племен з їхньою усною фор­мою зберігання й передавання культурної інформації, не зазнали сильної асиміляції, стійко протидіючи культурному диктатові білих поселенців, то доля негритянської культури виявилася жорстокішою стосовно її носія. Незважаючи на стійкість зв'язків із корінням африканських духовних тра­дицій (особливо з музичною культурою), втрата рідної мови, залучення до християнства зробили неможливим збереження самобутності та природного розвитку най­важливіших елементів культурного буття негритянського населення. Багато з них канули в небуття, і відродження їх відбувалося надалі на фундаменті вже чужих традицій.

Формування й зміцнення американської державності, американської нації та її культури — єдиний процес, в якому взаємозумовлюються специфічні риси соціально-економічного, суспільного, державно-політичного, духовного розвитку, складається система буржуазних цінностей і жит­тєвих орієнтацій, що характеризують культурне обличчя американського народу.

На той час, коли перші європейські поселенці почали освоювати Північноамериканське узбережжя Атлантичного океану, корінні жителі регіону пройшли довгий шлях еволюційного розвитку. Як відомо, вони не були автохтон­ними. Аборигенний Новий Світ, заселений з Азії через Берінгію, став місцем осідку значної кількості племен. Вони належали до трьох основних мовних груп: алгонкинів, ірокезів і сіу. Розміщуючись від Великих Рівнин до узбе­режжя Атлантичного океану, корінне населення Північної Америки селилося переважно біля річок та озер — на місцях, найсприятливіших для змішаного господарства, за­нять мисливством, рибальством, збиранням і землеробством. Саме на ці землі й вирушили європейські колонізатори.

На питання про те, що являли собою індіанці, коли перші європейці досягли берегів Лабрадору та Нової Шот­ландії (Канади), а потім і Флориди, відповісти непросто. Перебуваючи на різних етапах розвитку родового ладу, індіанські суспільства характеризувалися різноманіттям соціальних організацій — від родових груп Арктики й пустельного Заходу з інституцією проводирів, рівномірним розподілом матеріальних благ і системою ритуалізму до територіальних общин та конфедерацій племен на Сході, економічна база яких — скотарство чи рибальство, підсічно-вогневе екстенсивне землеробство. Вони поступово перехо­дили до поселень напівосілого типу з розвинутою мережею торговельного обміну. Неписаний закон і племінні традиції були основними методами соціального контролю, емпіричне знання лежало в основі усної культури. В аборигенній Америці існували майже всі форми сім'ї та шлюбу з відповідними звичаями, як і всі види стародавніх релігій.

Що стосується релігійних уявлень аборигенів, то для них була характерна рухливість, адже часто спостерігався перебіг самостійних релігійних поглядів, переконань, які змінювалися протягом років і помітно відрізнялись один від одного. Тотемізм, магія, фетишизм, анімізм — усе це пов'язувалося зі спільною для індіанців орієнтацією на тісну взаємодію з природою — джерелом їхнього буття. Віруючи в належність до неї, у взаємозв'язок усього існую­чого з діями надприродних сил, індіанці вважали можливим за допомогою як шаманства, так і «особистих» контактів взаємодіяти з ними.

Усна творчість корінних американців була представлена багатьма міфами, легендами, які пояснювали походження світобудови, сакральних ритуалів, соціальних інституцій, описували подвиги героїв, акумулюючи історичні й космо­логічні уявлення аборигенів. Художня культура, яка ство­рювалася й зберігалася протягом віків, унікальна. Різьблен­ня по каменю, дереву, покриття обрядових предметів фар­бами, виготовлення виробів із пташиного пір'я, художнє ліплення, кераміка, ткацтво, розпис осель, ритуальних костюмів піктографічними знаками, плетіння кошиків й багато іншого склали самобутню естетику світосприйняття індіанців. Новий Світ постав незвичним для європейців своїми екзотичними формами матеріальної та духовної культури.

Спроби європейської колонізації Північноамерикан­ського узбережжя у XV—XVI століттях позначалися гострим економічним і політичним суперництвом, яке поглиблю­валося релігійною ворожнечею двох держав — Іспанії та Англії. Ця конкуренція в прагненні оволодіти заморським золотом змусила англійців у 1585 році заснувати першу ко­лонію на острові Роанок (Північна Кароліна) — Вірджинію.

Суспільна структура колонії була специфічною: адміні­страція на чолі з губернатором — вища верства суспільства, середню становили фримени (англ., букв. — вільна людина).

Нижча, найчисленніша верства формувалася за рахунок або знедолених людей, які через крайній нестаток зважилися на переїзд, або карних злочинців, перемішених проти аіасної волі. Ці поселенці називалися сервентами. Земля, хоча номінально й лишалася королівською, надавалася фри-менам у вічне спадкове користування.

Тютюнництво було єдиною прибутковою галуззю місце­вого господарства. Внаслідок екстенсивного характеру ви­робництва й гонитви за прибутком посилились експлуатація сервентів, а також безжалісне витіснення індіанців з їхніх земель і спроби обернути їх на рабів. Усе це не дало результатів, бо індіанці відповідали повстаннями чи від­ходили в глиб материка. Сервенти теж спробували чинити опір, але їхні визвольні поривання стримувалися надіями на визволення й одержання землі по закінченні строку договору й страхом перед індіанцями.

Потреба в додатковій робочій силі почала задоволь­нятися за рахунок використання в господарстві Вірджинії праці негрів-рабів. Виникнувши в 1619 році (призупинене в 40—50-ті роки), рабство стає характерною ознакою соці­ально-економічного устрою колонії.

Події в Англії (революція, війни) дають змогу вірджинській аристократії майже без перешкод протистояти полі­тичним та економічним обмеженням метрополією і вста­новити на території колонії владу олігархії. Про вірджинців 30—40-х років іще не можна говорити як про націю чи про народ. Це було поселення з 5 тис. чоловік, більшість яких становили англійці.

З часом сформувалася течія крайнього пуританізму. Протест його представників не виходив за релігійні межі, де рівність людей перед Богом припускала соціальну й частково майнову рівність. Проповідувалася не лише ідея незалежності церкви від держави, а й самостійність кожної церковної общини-конгрегації. Представники цієї релігійної течії почали називатися конгрегаціоністами, або індепендентами, стосовно інших пуритан — сепаратистами. Америка в мріях сепаратистів була «Новим Хана­аном» (Ханаан — стародавня назва Палестини), себе ж вони бачили пілігримами, які здійснять припис Біблії. З тих пір день висадки пілігримів у Північній частині Вірджинії й заснування поселення Новий Плімут (22 грудня 1620 р.) у США відзначається як національне свято «День праотців».

Нова Англія уявлялася колоністам єднальною ланкою між історією західноєвропейського світу й майбутньою реалізацією божественного припису для всього людства, ланкою, якою завершується довгий ланцюг поколінь — спадкоємців договору Авраама.

Провіденційний та емблематичний характер мислення пуритан, коли все, що відбувається, розуміється як резуль­тат і символ виявлення трансцендентних сил та має по­двійну природу, де за явним прихований божественний смисл, визначив специфіку їхнього світовідношення, від­чуття месіанської, обранницької долі поселенців. Вони по­винні представити гріховному світові взірцеве суспільство, в якому панують божественні закони.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XVII століття з Англії прибуло ще кілька експедицій. До Америки цього разу від'їздили представники тієї опозиційної частини пу­ританського руху, яка дотримувалася принципу конгрега-ціонізму. Зупинившися на масачусетському узбережжі, нові поселенці почали активно будувати суспільне життя від­повідно до принципів, що давали змогу закріпити пануван­ня заможної еліти (переселенці-конгрегаціоністи відрізня­лися від пуритан належністю до багатих і впливових кіл англійського суспільства). Цьому сприяла поява соціальних теорій (Дж. Вінтроп), які були підґрунтям суворої орто­доксії та авторитарної влади. Соціальна нерівність освячу­валася проповіддю двох основних рис — богобоязливої скромності, покірності й жорсткої дисципліни як виконан­ня божественної волі -- для сервентів і християнського милосердя — для господарів.

Релігія стала впливовим засобом утвердження рабовлас­ництва. Поява нового расового й етнічного елементу — африканців — досить швидко оформилася в новому визнач­нику статусу — кольорі шкіри (неф і білий) поряд з slave (раб) та free man. Проголошення чорних сервентів рабами на все життя, заперечення їхньої здатності асимілюватися, расова сегрегація закріплювалися не лише законодавчими актами (60—90-х років XVII ст.), а й виправдовувалися необхідністю християнізації африканців заради спасіння їхніх душ. Рабовласництво освячувалося і сприймалося як звичайна побутова справа, яка не потребує аргументації. Навіть поодинокі засудження рабовласництва (зокрема кваке­рами) на практиці не набували форми відкритого протесту.

З розширенням європейських колоній становище індіан­ців погіршувалося. Використовуючи на початку колонізації досягнення традиційного індіанського господарства (трудові навички, засоби лікування та обробки місцевого грунту й вирощування аграрних культур), білі поселенці з часом кардинально змінили своє ставлення до аборигенів. Розгля­даючи освоєння територій Нового Світу крізь призму про­віденціалізму, вони вважали своїм релігійним обов'язком поширення біблійних істин серед місцевого язичницького населення (в цьому напрямі сформувалася рання аме­риканська міфологія, герої якої — приборкувачі диких просторів і місцевих дикунів, учасники індіанських воєн). Безцеремонність у загарбанні землі й жорстоке ставлення спричинили активні виступи індіанців, серед них найзапеклішою була Пекотська війна (1637 p.).

Таким чином, у період з 1606 року (якщо брати до уваги невдалу спробу заснувати першу колонію на остро­ві Роанок у 1585 р.) по 1640 рік (громадянська війна в Англії) на Атлантичному узбережжі Північної Америки було створено кілька англійських колоній.

Формуванню американської нації передувало панування пуританського етносу.

Надії, бажання більшості європейських переселенців звільнитися від релігійного або станового тиску зумовили їхнє прагнення до багатоманітності, складовою якої стала індивідуальність. Реалізація цінностей свободи на практиці виявилася не лише у свободі від Старого Світу. Стосунки з Богом набули особистого характеру. Добровільність дого­вору означала вільний вибір людини реалізувати себе, свої індивідуальні цінності в межах волевиявлення певного угру­повання — релігійного або громадянського. Індивідуалі­зоване існування, свобода йти за божественним перед-визначенням передбачала вільне прийняття й підкорення цілям і нормам колективу. Тому закономірно почала ви­являтися схильність американців до різного виду об'єднань (релігійних сект, пізніше — до профспілок, корпоративних або асоціативних організацій у соціальній і підприємниць­ких сферах).

Становлення американської літератури спочатку визна­чалося прямою залежністю й наслідуванням художніх норм, які домінували за межами Північноамериканського конти­ненту й характеризували стан художньої свідомості метро­полії. Звідси — одним із основних естетичних літературних принципів стало повторення того, що набуло в художньому досвіді «старої батьківщини» силу канону. З історичних причин фольклор корінних жителів Америки практично не вплинув на літера­турний розвиток у цілому, хоча в деяких творах описувалися звичаї аборигенів, робилися екскурси в їхню міфологію.

Специфічним був і розвиток американської музичної культури. З часів ранньої колонізації її створення вирізня­лося своєю нерозривністю із загальною історією колоній і в подальшому — США. В жодній іншій сфері національ­ної культури неповторний американський феномен не розкрився так оригінально, як у музиці. Особливості соці­ального устрою, етнорелігійний склад населення перших колоній зумовили, з одного боку, строкатість і незвичайність фольклору, з іншого — перевагу англокельтських музичних традицій, культової музики. Музикування обмежувалося виконанням псалмів, морально-дидактичних, ліричних і патріотичних гімнів. Для них була характерна усна форма. Як у церковній, так і у світській музиці панував протестантсъкий хорал.

Революційні події в Англії прискорили процес обуржуаз­нювання соціально-економічного життя колоній, розмежу­вання політико-економічних і духовних інтересів різних груп колоністів. Колонії Нової Англії об'єдналися в конфе­дерацію, яка, хоча й не стала міцним політичним союзом, але дала змогу населенню відчути себе впевненішим щодо метрополії, ворожого ставлення індіанців, роялістських Вір-джинії та Меріленду, католицької Нової Франції. Суттєвими стали й причини внутрішні. У зв'язку із ситуацією на Євро­пейському континенті було різко обмежено приплив емі­грантів та англійських товарів. Це змусило розвивати місцеве кустарно-мануфактурне виробництво. Конфедерація сприяла пожвавленню внутрішніх і зовнішніх торговельно-комер­ційних зв'язків. Але в 60—80-х роках XVII століття ситуація у взаємовідносинах метрополії та її колоній змінилася. По­літика встановлення феодальних режимів, анулювання хартій колоній, зведення до мінімуму діяльності асамблей, про­блеми з продуктами харчування, а також спроби нав'язати англіканізм викликали невдоволення основної маси коло­ністів, яке поступово переросло в різку протидію, як це було, наприклад, у Вірджинії та Кароліні. Особливої ваги на­брало повстання вірджинців у 1676 році під керівництвом Н. Бекона, яке стало зразком боротьби колоністів різного соціального походження за громадянські права. Це повстан­ня знайшло відгук у сусідніх колоніях і вважається однією з перших значних подій в історії майбутньої боротьби американських колоній за незалежність.