Система підключичної артерії 4 страница

Характеристика одноосних суглобів

Суглоби хребтового стовпа (articulationеs columnae vertebralis) Серединний атланто–осьовий суглоб. Цей суглоб є: - циліндричний (articulatio cylindrica) – за формою; - комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба); - одновісний – за функцією. Суглобові поверхні (facies articulares): - ямка зуба на атланті (fovea dentis atlantis); - передня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis anterior dentis axis); - задня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis posterior dentis axis); - поперечна зв’язка атланта (ligamentum transversum atlantis). Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis). Види рухів: - обертання (rotatio) голови вправо і вліво, тобто обертання назовні (rotatio externa); - обертання досередини (rotatio interna).

Одновісні суглоби можуть бути циліндричними або блоковидной.Циліндричний суглоб має суглобові поверхні у вигляді циліндрів, причому опукла поверхня охоплюється увігнутою западиною.Вісь обертання вертикальна, паралельна довгій осі сочленяющаяся кісток. Вона забезпечує рух по одній вертикальній осі. У циліндричному суглобі можливо обертання по осі всередину і назовні. Прикладами служать зчленування між променевої та ліктьової кістками і суглоб між зубом епістрофея і атлантом. Блоковідний суглоб являє собою різновид циліндричного, відрізняється від нього тим, що вісь обертання проходить перпендикулярно осі обертової кістки і називається поперечною або фронтальної. В суглобі можливі згинання та розгинання. Прикладом є межфланговие суглоби

Класифікація м'язів

Форма та назва м’язів. Здебільшого форма м’язів залежить від виконуваної ними роботи. Основними групами м’язів вважають: довгі, короткі, широкі й кільцеві.

Довгі м'язи веретеноподібної форми мають центральне черевце, а на кінцях — сухожилки. Проксимальний сухожилок називають головкою, а дистальний — хвостом. Такі м’язи є на кінцівках, де великий розмах рухів.

Короткі м'язи є там, де розмах рухів незначний, наприклад між хребцями хребетного стовпа, тому що довжина й ширина цих кісток незначні.

Широкі й плоскі м'язи містяться переважно на тулубі. Це м’язи живота, спини, грудної клітки. В разі розташування їх у кілька шарів створюються міцні стінки порожнин тіла для внутрішніх органів, а різноспрямоване розташування м’язових волокон у них сприяє виконанню різноманітних функцій. Широкі м’язи мають відповідно широкі сухожилки, що займають великі площі. Називаються вони апоневрозами.

Кільцеві м 'язи розташовуються навколо отворів тіла (наприклад коловий м’яз ока, рота та ін.), їх іще називають сфінктерами, які, скорочуючися, закривають отвори, а дилятатори, навпаки, розкривають.

Розрізняють і такі форми м’язів, як дельтоподібний, ромбоподібний, квадратний, трапецієподібний, зубчастий, камбалоподібний, грушоподібний, черпакоподібний, пірамідальний, круглий, триголовий.Залежно від того, скільки суглобів обслуговує м’яз, їх іще називають односуглобовими, двосуглобовими й багато- суглобовими. Прикладом односуглобового м’яза може бути дельтоподібний, що проходить лише над плечовим суглобом, а тому й виконує в ньому відведення, згинання та розгинання. Чотириголовий м’яз стегна є двосуглобовим, бо проходить спереду стегна над двома суглобами — кульшовим і колінним. У кульшовому суглобі цей м’яз згинає ногу, а в колінному розгинає. Більшість м’язів передпліччя відносять до багатосуглобових м’язів, оскільки вони проходять над кількома суглобами кисті.

М’язи, які поділяються сухожилками на два черевця називаються двонеревцевими. Деякі широкі м’язи мають кілька сухожилкових прошарків (наприклад, прямий м’яз живота). Залежно від кількості сухожильних головок, якими починаються м’язи на кістках, вони називаються двоголовими, триголовими, чотириголовими (рис. 67).

За напрямком волокон м’язи поділяють на прямі, поперечні, косі (рис. 68).

Відповідно до функції м’язи називаються: згиначі (флексори), розгиначі (екстензори), відвідні (абдуктори), привідні (аддуктори), ті, що обертають навколо вертикальної осі досередини, — пронато- ри, а ті, що обертають назовні, — супінатори.

М’язи, що виконують однакові рухи, називаються синергіс- тами (наприклад, променевий і ліктьовий згиначі зап’ястка), а ті, що виконують різні за напрямком рухи, — антагоністами. Наприклад, круглий і квадратний пронатори передпліччя є антагоністами супінатора передпліччя.

Поняття про міологію. Функції м'язів.

Міологія (Myologia) – вчення про м’язи. М’язи скелета – активна частина рухового апарату людини. Завдяки їм можливі різноманітні рухи між частинами скелета, переміщення тіла у просторі, фіксація тіла та його частин у певних положеннях (наприклад, збереження вертикального положення тіла). За допомогою м’язів здійснюються механізми дихання, жування, ковтання, мовлення. М’язи впливають на положення і функцію внутрішніх органів, сприяють рухові крові та лімфи, беруть участь в обміні речовин, у теплообміні. М’язи – один з важливих аналізаторів, які сприймають положення тіла у просторі та взаємне розташування його частин. У тілі людини нараховується близько 400 м’язів. У чоловіків м’язи складають 42 % ваги тіла, у жінок – 35 %, у спортсменів – 45–55 %. Більше 50 % ваги всіх м’язів розташовано на нижніх кінцівках, 25–30 % – на верхніх, 20–25 % – в області тулуба і голови. М’язи в живому організмі весь час перебувають у стані деякого напруження, або тонусу, який підтримується імпульсами, що йдуть із центральної нервової системи (ЦНС). У відповідь на нервові імпульси м’язи скорочуються і здійснюють формоутворюючий вплив на кістки, суглоби, внутрішні органи.

За функціями розрізняють такі функціональні групи м’язів: при рухах кінцівок та їх відділів – згиначі, розгиначі, пронатори, супінатори, ті, що відводять та ті, що приводять; при рухах тулуба – згиначі та розгиначі, ті, що нахиляють вправо або вліво, ті, що скручують тулуб вправо або вліво; по відношенню до рухів окремих частин тіла – ті, що піднімають та ті, що опускають, ті, що рухають вперед та назад; відносно розміру отвору – м’язи, що звужують або розширюють.М’язи, що входять до однієї функціональної групи, виконують однакову рухову функцію і називаються синергістами. М’язи, що виконують протилежні дії, звуться антагоністами – наприклад, м’язи-згиначі є антагоністами м’язів-розгиначів.Робота м’язів проявляється або у фіксації тіла та його частин, або в рухах. У першому випадку це статична робота, у другому – динамічна. Статична робота зветься утримуючою. Динамічна робота супроводжується переміщенням тіла або його частин.

Характеристика допоміжних структур м'язів

Крім основних частин м’яза, описаних вище, він має ще й допоміжний апарат: фасції, слизові сумки, сухожилкові зв’язки, піхви, міжм’язові перегородки, фасціальні вузли, утримувачі сухожилків і м’язів, кістково-фіброзні піхви, або фіброзні піхви, блоки.

Фасції. Кожен м’яз або група м’язів (наприклад, група згиначів і розгиначів плеча, передпліччя) оточені тонкою пластинкою зі сполучної (фіброзної) тканини, яка називається фасцією. Фасція відокремлює одну групу м’язів від іншої. Окремі пластинки розгалуженої фасції проникають углиб між м’язами й тому називаються глибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між групами м’язів і прикріплюються до окістя кісток. Фасції можуть служити місцем прикріплення м’язів, а також є своєрідним бар’єром для поширення інфекції чи запального процесу від одної групи м’язів до іншої. Фасції оточені нервами, кровоносними та лімфатичними судинами, що обслуговують м’язи.

Будова фасцій залежить від функції м’язів, їхньої сили. Найкраще розвинені фасції у людей фізичної праці та у спортсменів.

Синовіальні сумки розташовані в місцях прикріплення сухожилків м’язів до кісток і здебільшого — навколо великих суглобів, щоб зменшити тертя кістки з сухожилком. Утворюються зі сполучної тканини, в якій з’являються порожнини з гладенькими стінками. Сумки заповнені невеликою кількістю синовіальної рідини. Розвиваються вони одразу після народження дитини.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішка й утворені зі сполучної тканини. Піхва складається з двох листків, один з яких приростає до сухожилка, а другий охоплює сухожилок ІЗЗОВНІ. Між листками міститься синовіальна рідина. Під час скорочення м’яза сухожилок рухається разом із прирощеним листком піхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхви оточують фаланги кисті, стопи.

Зв’язки являють собою потовщення сполучної тканини, або фасції. Зв’язки міцні й мають вигляд блискучих фіброзних пучків над сухожилками м’язів. Вони утворюють при цьому манжету, прикріплену до виступів кісток, щоб утримувати в певному положенні сухожилки під час скорочення м’язів.

Потовщення, утворені фасціями між окремими групами м’язів, називаються міжм 'язовими перемичками.

Фасціальні вузли — це потовщення фасцій, розташованих у місці з’єднання двох фасцій між собою. Вони зміцнюють фасціальні піхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кістками й доповнюють скелет. Блоки локалізуються на епіфізах кісток у вигляді валиків з виїмками, вкритих хрящем. На блоках легко рухається, не зміщуючись й не змінюючи напрямку, сухожилок. Крім того, за рахунок блоків збільшується плече волокна, й при цьому зростає сила м’яза.

Блоками служать сесамоподібні кістки, які є похідними шкіри. Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різноманітних рухів, не передбачених морфологічними особливостями наявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколінник, значно менша — горохоподібна кістка та ін.

М'язи живота

М’язи живота утворюють зовнішню та внутрішню черевні стінки. їхні волокна розташовуються в різних напрямках: поздовжньому, поперечному, косому. До м’язів, які мають прямі волокна, відносять прямий м’яз живота й пірамідальний. Горизонтально розташовані волокна поперечного м’яза живота й косе розташування волокон мають зовнішній і внутрішній косі м’язи живота і квадратний м’яз попереку. Прямий м’яз живота (т. rectus abdominis) починається від мечоподібного відростка, хрящів V—VII ребер і приєднується до лобкової кістки. Він має 3—4 сухожилкові перемички, що зміцнюють як м’яз, так і черевну стінку. Прямий м’яз лежить у фіброзній піхві, утвореній апоневрозами косих м’язів живота. Цей м’яз бере участь у нахилі тулуба вперед.

Пірамідальний м’яз (т. pyramidalis) невеликий, трикутної форми, одним кінцем починається в ділянці лобкового симфізу, а другим прикріплюється до нижнього кінця білої лінії живота, яку при скороченні натягує.

Зовнішній косий м’яз живота (т. obliquus externus abdominis). Його волокна розташовані так, як і волокна зовнішніх міжреберних м’язів, тобто спрямовані згори донизу і вперед. Починається зубцями від восьми нижніх ребер і приєднується до клубового гребеня. Спереду волокна м’яза переходять в апоневроз. Волокна апоневроза, перехрещуючися з волокнами однойменного м’яза протилежної стінки живота, утворюють передню стінку піхви прямого м’яза живота, а також білої лінії живота. Нижній край апоневроза потовщується й утворює пахвинну, або пупартову, зв’язку, яка переднім кінцем приєднується до лобкового горбка, а заднім — до передньої — верхньої клубової ості. Волокна апоневроза в ділянці лобкової кістки розходяться й утворюють зовнішній отвір пахвинного каналу.При скороченні зовнішній косий м’яз тягне грудну клітку вниз, згинає тулуб у свій бік, а при фіксованій грудній клітці разом з однойменним м’язом протилежного боку тягне таз угору. Внутрішній косий м’яз живота (т. obliquus internus abdominis). Його волокна повторюють напрямок волокон внутрішніх міжреберних м’язів грудної клітки. Починається м’яз від грудопоперекової фасції, клубового гребеня та зовнішніх двох третин пахвинної зв’язки. Прикріплюється цей м’яз однією частиною волокон до нижніх країв XII, XI та X ребер, а другою утворює апоневроз, який розщеплюється на дві пластинки — передню й задню, котрі беруть участь в утворенні піхви прямого м’яза живота у жінок. Поперечний м’яз живота (т. transversus abdominis) починається від попереково-спинної фасції, внутрішньої поверхні нижніх ребер, гребеня клубової кістки та двох зовнішніх третин пахвинної зв’язки. Волокна м’яза розташовані поперечно, більшість їх переходить в апоневроз, волокна якого вплітаються в білу лінію живота. М’яз бере участь в утворенні піхви прямого м’яза живота, білої лінії та м’яза, що підвішує яєчко.

Квадратний м’яз попереку (т. quadratus lumborum) починається від клубового гребеня, а прикріплюється до тіла XII грудного хребця та поперечних відростків чотирьох верхніх поперекових хребців. М’яз тягне XII ребро донизу, чим сприяє видихові, а також згинає поперекову частину хребетного стовпа.