Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Досвід зарубіжних країн.






За ЦК Грузії право на обов'язкову частку у спадщині мають діти спадкодавця, його батьки та вдова (вдівець), розмір якої складає половину частки, що належала б їм при спадкуванні за законом (ст. 1371). Спадкодавець може за життя звернутися до суду із позовом про позбавлення особи права на отримання обов'язкової частки у спадщині. Рішення суду по такій справі діє з моменту відкриття спадщини (ст. 1381).

У Швейцарії правом на обов'язкову частку у спадщині наділені низхідні родичі спадкодавця, його батьки та вдова (вдівець). Обов'язкова частка низхідних родичів спадкодавця складає % частки, що належала б їм при спадкуванні за законом; щодо батьків та вдови (вдівця) така частка складає в кожному випадку. Позбавити спадкоємця права на обов'язкову частку у спадщині можливо, однак за умови, що він вчинив злочин щодо спадкодавця чи його близьких родичів або грубо порушив обов'язки, покладені на нього законом щодо спадкодавця та його сім'ї.

Відповідно до ст. 723 ЦК Перу обов'язкову частку складає частина спадщини, щодо якої спадкодавець не має свободи заповідального розпорядження, якщо у нього є обов'язкові спадкоємці. До обов'язкових спадкоємців належать діти та їх низхідні родині, батьки та їх висхідні, а також вдова (вдівець).

Той, хто має дітей та інших низхідних родичів або іншого з подружжя, має право вільно розпорядитися у заповіті не більш ніж 1/3 свого майна (ст. 725 ЦК Перу).

Той, хто має батьків та інших висхідних родичів, має право вільно розпорядитися у заповіті не більш ніж 1/2 свого майна (ст. 726 ЦК Перу).

Австрійське законодавство зараховує до обов'язкових спадкоємців дітей спадкодавця, а за їх відсутності - його батьків, а також одного з подружжя. Під дітьми мають на увазі також внуків та правнуків, а під батьками - всіх бабів та дідів.

Обов'язкова частка кожної дитини та одного з подружжя складає половину того, що належало б кожному з них при спадкуванні за законом. За висхідною лінією кожний обов'язковий спадкоємець має право на третину того, що він отримав би при спадкуванні за законом. Причому допускається зменшення обов'язкової частки у спадщині, якщо особа, яка має право на її отримання, та спадкодавець ніколи не перебували у близьких відносинах, що зазвичай існують в сім'ї між подібними родичами. Однак зазначене право не може бути реалізоване, якщо заповідач безпідставно відхилив здійснення права на особисте спілкування з особою, яка має право на отримання обов'язкової частки у спадщині (§ 773а ЦК Австрії).

53. Особливості правового регулювання заповіту з умовою. Заповіт подружжя.

2.3.3. Заповіт з умовою(ст.1242ЦК)

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Перерахувати всі умови, з якими може бути пов'язане виникнення права на спадкування, нереально. При визначенні таких умов слід враховувати, що вони не мають суперечити закону чи моральним принципам, що існують у суспільстві. Наприклад, умова в заповіті, за якою спадкоємець повинен залишатися неодруженим, суперечить своєю суттю моральним принципам і є неправомірною, оскільки у нашому суспільстві прийнято, що сім'я є основою суспільства.

Якщо ж у заповіті буде зазначено умову набуття спадкоємцем статусу одруженої людини на час відкриття спадщини, то ця умова стимулює прагнення спадкоємця до реалізації загальновизнаних цінностей, і, відповідно, не суперечитиме ні закону, ні моральним засадам суспільства.

Однак неправомірною буде умова щодо реєстрації шлюбу з конкретною особою, обраною заповідачем як майбутній чоловік або дружина спадкоємця, оскільки у нашому суспільстві, на відміну від, наприклад, східних народів, визнано право громадянина самостійно обирати для себе свого майбутнього чоловіка (дружину).

Аналогічно складається ситуація й щодо питання освіти. Так, у заповіті можна закріпити умову про обов'язкове здобуття, наприклад, вищої, професійно-технічної та іншої освіти, але визначення навчального закладу, в якому особа повинна здобути таку освіту або визначення спеціальності є неправомірними, бо обмежує правоздатність спадкоємця.

Варто констатувати, що за своєю суттю і метою визначення умови у заповіті має бути спрямоване на благо спадкоємців, а не проти їх інтересів. Заповідач вправі турбуватися також про те, щоб належне йому майно набуло належного власника й надалі використовувалося спадкоємцем на розвиток сімейних традицій і на благо родини, для збереження його імені тощо.

Правові наслідки включення до заповіту умов, що з самого початку суперечать закону чи моральним засадам суспільства, такі: зацікавлений спадкоємець вправі звернутися до суду, внаслідок чого дані умови можуть бути визнані недійсними і спадкоємець успадковує заповідане майно без дотримання встановлених заповідачем умов. Це положення матиме місце після смерті заповідача і ознайомлення спадкоємця із заповітом.

Отже, зрозуміло, що визначення " забороненої" умови не приведе до бажаних результатів і є недоцільним. У даній ситуації можна порадити лише одне: у випадку наявності певних сумнівів слід звернутися за консультацією до кваліфікованих юристів (бажано вислухати думку не одного фахівця), щоб надалі мати можливість повною мірою захистити свої права та інтереси. У такому випадку посвідчення секретних заповітів є недоцільним, оскільки нотаріус не зможе позитивно вплинути і " відредагувати" зміст заповіту, тобто дати корисні поради заповідачу.

Звертаємо Вашу увагу на те, що спадкоємець не має права вимагати визнання умови недійсною лише на підставі того, що він, наприклад, не знав про існування такої умови, чи посилатися на те, що настання умови від нього не залежить. Умова заповіту може бути як пов'язана, так і не пов'язана із поведінкою потенційного спадкоємця. Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, отже, ця вимога закону кардинально впливає на можливість отримання спадщини, тому має бути відомою спадкоємцю. Наприклад, у ч. 1 ст. 1242 ЦК до таких умов віднесено наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо.

Тому щодо заповіту з умовою однозначно погодитись з авторами ЦК неможливо, оскільки запропоновані у ст. 1242 ЦК положення досить вагомі, зокрема, для народження дитини має пройти термін у 9 місяців, для здобуття вищої освіти 5 років тощо. Так, ці обставини без визначення концепції їх застосування можуть бути просто незаконними (наприклад, заборонити жінці народжувати дітей або навпаки визначити їх кількість, не одружуватись тощо).

Тому нотаріус при посвідченні таких заповітів повинен орієнтуватися, які обмеження є дозволеними, а які ні. Це дасть йому можливість попередити особу про майбутні негативні наслідки такої умови та на підставі його неупередженості з'ясувати заповідачу незаконність зазначених ним умов щодо деяких обмежень громадянських прав спадкоємців або до позбавлення спадкоємця спадщини.

Тобто умови можуть бути різні, але вони не повинні бути спрямовані " проти прав" спадкоємців, а навпаки, - вони мають спрямовуватись для їх же користі або на користь громадськості, держави. Наприклад, з народженням дитини після смерті заповідача в деяких випадках (якщо другий з подружжя, на думку заповідача, марнотрат) доцільно пов'язати окрему частину спадщини, яка має бути отримана лише цією дитиною після досягнення нею повноліття, а другий з подружжя може уповноважуватися за заповітом до досягнення дитиною повноліття отримувати тільки відсотки від вкладу у банку і використовувати їх на утримання дитини, але не знімати всієї суми тощо.

 

Відповідно до статті 1243 ЦК України подружжя, яке перебуває у зареєстрованому шлюбі, має право скласти спільний заповіт щодо майна, яким вони володіють на праві суспільної власності. Таким є майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). На підтвердження цього факту подружжя надає нотаріусу оригінал свідоцтва про шлюб. Потрібно зауважити, що фактичні шлюбні відносини не породжують права на спільний заповіт, оскільки згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Крім того, положення про заповіт подружжя дещо суперечить ст. 1233 ЦК України і поняттю " заповіт", в основі якого лежить саме " особисте розпорядження фізичної особи". Тому при розгляді даної теми не може постати питання про межі і такого " спільного" волевиявлення.

Надаючи певного визначення спільному заповіту подружжя, можна сказати, що він є домовленістю між подружжям про перехід прав власності на суспільне набуте майно після смерті обох з подружжя до визначених спільним рішенням спадкоємців. При цьому заповіт може бути складений щодо всього спільного майна подружжя або стосовно його частини, яка конкретно обумовлюється в даному заповіті. У разі складення такого заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Слово " переходить" не означає, що другий з подружжя вважатиметься власником спільного майна. Навпаки, з урахуванням ч.3 ст. 1243 ЦК України, можна вважати, що він втрачає право відмовитися від спільного заповіту, оскільки таке право існує лише за життя обох з подружжя. І, як наслідок, він матиме можливість лише володіти і користуватия таким майном, оскільки нотаріус, отримавши відповідне повідомлення згідно з ч. 4 ст. 1243 ЦК України, накладає заборону відчуження на майно, зазначене у заповіті подружжя.

Негативною стороною заповіту подружжя є також значна відповідальність такого кроку та істотні обмеження, які зумовлюються цим правочином, адже волевиявлення, зроблене задовго до часу смерті другого з подружжя, може негативно вплинути на його права. Так, матеріальний та фізичний стан одного з подружжя, який є живим, може істотно погіршитися після смерті другого з подружжя, а на майно, що є об' єктом заповіту подружжя, вже накладена заборона відчуження, тобто можливість певним чином розпорядитися даним майном, аби покращити свій матеріальний стан, у одного з подружжя вже втрачається. Саме тому у заповіті подружжя доцільно повно вказувати майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та яке належить кожному з подружжя особисто, бо норма ст. 1243 не встановлює будь-яких заборон відносно такої можливості, тим більше, що зазвичай подружжя володіє не лише спільним майном, а й певним майном, яке належить кожному з них на праві приватної власності, зокрема, подароване, успадковане, придбане на особисті кошти, речі індивідуального користування.

Посвідчення заповіту подружжя нотаріусом ускладнюються ще й тими обставинами, що в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, взагалі відсутній пункт, яким визначалися б дії нотаріуса щодо порядку оформлення спадщини в разі смерті одного з подружжя та другого з подружжя, яким складено спільний заповіт. Крім того, відсутня форма відповідного свідоцтва. Невичерпним залишається питання, як співвідноситься принцип заповіту з передбаченими законодавством обмеженнями при складенні спільного заповіту подружжя?

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогоднішній день спірність та неузгодженість на законодавчому рівні втілення в юридичну практику заповіту подружжя не дає можливості належним чином захистити волевиявлення кожного з подружжя та попередити небажані наслідки цього правочину в майбутньому для кожного з них.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.