Спадкування частки у праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Як випливає зі ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Існують два види спільної власності - спільна часткова та спільна сумісна.

Спільна сумісна власність - це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності (ч. 1 ст. 368 ЦК України). Цією ознакою вона відрізняється від спільної часткової власності, де частки кожного із співвласників визначені.

Підставами встановлення спільної сумісної власності є: укладення шлюбу; спільна праця за спільні грошові кошти членів сім'ї (ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України); передача майна у спільну сумісну власність наймача та членів його сім'ї у процесі приватизації державного житлового фонду (ст. 8 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду").

У разі смерті одного з подружжя виникає необхідність розмежування частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та спадкового майна. Як зазначається у пункті 4.21 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із правовстановлюючого документа вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи с у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

У нотаріальній практиці виникає передусім проблема виділу спадкової частки зі спільного майна подружжя. При визначенні розміру частки іншого з подружжя, хто пережив, у спільному майні подружжя, підлягає застосуванню ст. 370 ЦК України, відповідно до якої у разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними, законом або рішенням суду. На доповнення до цього Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7). Хоча нотаріальна практика у більшості випадків все ж таки тяжіє до необхідності при оформленні спадкових прав спершу визначати частку спадкодавця у спільній сумісній власності в судовому порядку.

І., П. та Р. звернулися до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до Полтавської територіальної громади, ПП " Інвентаризатор" про визначення часток у праві спільної сумісної власності. Позивачі посилались на те, що їм та спадкодавцю - Г. - належить на праві спільної сумісної власності квартира у м. Полтава. Після смерті Г. відкрилася спадщина, проте вони не можуть отримати свідоцтво про спадщину в зв'язку з тим, що не визначені частки у квартирі. Тому просять суд визначити частки у квартир".

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11.01.2010 позов задоволено на тій підставі, що після смерті спадкодавця спадкоємці не мають можливості отримати свідоцтво про спадщину, оскільки не визначені частки у спільній сумісній власності.

В юридичній літературі висловлювалася думка, що спадкоємці не можуть вимагати розділу спільної власності подружжя, а тому до складу спадщини не повинна включатися частка померлої особи у спільній власності подружжя. Утім, така позиція не лише не відповідає цивільному законодавству, а й сприяє штучному виведенню зі складу спадщини значної частини майна.

В порядку ч. 2 ст. 1226 ЦК України суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Практично це означає, що спадкодавець може просто вказати в заповіті, що він заповідає належне йому майно певній особі. Конкретний розмір частки у цьому випадку визначатиметься вже після відкриття спадщини.