Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






І. Підприємство як суб’єкт і об’єкт ринкових відносин






Головні суб'єкти ринкової економіки – різні підприємства. Вони є первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб'єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству і населенню матеріальних благ та різноманітних послуг. Стимулом для створення підприємства є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення країни.

Перш за все курсанти повинні дати визначення поняттю “підприємство”.

У сучасній економічній літературі сутність підприємства трактують по-різному. Так, американські економісти К. Макконнелл, С. Брю характеризують підприємство (завод) як установу в формі фабрики, ферми, шахти, магазину, що виконує одну або більше специфічних функцій з виробництва і розподілу товарів та послуг.

Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку (у підручнику за редакцією А.А. Чухна «Основи економічної теорії»).

Згідно з Господарським кодексом України – підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної торговельної іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Далі слід зупинитись на основних ознаках підприємства:

1) його самостійність – самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатка з назвою підприємства, товарний знак;

2) закінчений цикл відтворення, тобто його продукція набуває форму товару;

3) самостійний товаровиробник;

4) отримання прибутку, тобто повинно бути рентабельним;

5) окремі підрозділи підприємства не мають права самостійно виступати суб’єктами ринкових відносин;

6) наявність трудового колективу з його специфічними інтересами;

7) мати свою нішу в народному господарстві;

8) знайти споживачів своєї продукції.

Підприємство діє на основі статуту – визначеного зводу правил, які регулюють його діяльність, а також відносини з іншими суб'єктами господарювання.

Далі курсанти повинні зупинитися на особливостях підприємств в умовах ринкової економіки:

1) багатоманітність форм підприємств;

2) самостійний вибір виду діяльності, номенклатури товарів і послуг;

3) швидка реакція на зміни в попиті;

4) партнерів визначає власник підприємства;

5) підвищення вимог до характеру партнерських відносин;

6) відміняються дотації;

7) допускається банкрутство нерентабельних підприємств;

8) підприємства реалізують свою продукцію за вільними цінами;

9) єдині правила гри для всіх підприємств;

10) пошуки резервів зменшення кількості працюючих;

11) увага до досягнень НТП.

Отже, ринок передбачає функціонування підприємств нової якості, що відповідає вимогам більш ефективної економіки.

Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання виконує ряд функцій. Основні з них такі: виробничо-технологічна, економічна, соціальна та зовнішньоекономічна.

Виробничо-технологічна функція - це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує, який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.

Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплаті податків; інвестуванні.

Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов’язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які навчаються у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до законів України. Зовнішньоекономічна функція підприємства реалізується його можливістю використовувати кошти в іноземній валюті, відкриті за межами державами своїх представництв, філій та виробничих підрозділів. Їх утримання здійснюється за кошти даного підприємства. В сучасних умовах поглиблення міжнародного поділу праці підприємство стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності.

Здійснюючи свої функції, підприємство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Як самостійний суб'єкт господарювання підприємство. виходячи із своїх економічних інтересів (одержання прибутку) і виробничих можливостей, вирішує такі важливі проблеми; які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості; як і для кого виробляти ці товари або послуги.

Основні принципи економічної діяльності підприємств:

1) Самоокупність затрат (беззбитковість) і рентабельність. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції.

2) Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства.

3) Матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

4) Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств знаходяться на розрахунковому рахунку у банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкротом.

5) Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій.

6) Господарська самостійність у межах, визначених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємством належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

У залежності від мети функціонування і характеру діяльності підприємства можуть створюватись як для здійснення комерційної діяльності (підприємництва), так і для некомерційної господарської діяльності.

Комерційні підприємства - підприємства, характер господарської діяльності яких основується на одержанні прибутку. До комерційних відноситься переважна більшість суб'єктів господарювання.

Некомерційними підприємствами є суб'єкти господарювання, діяльність яких спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Підрозділи та служби МНС України відносяться саме до таких підприємств.

В умовах ринкової економіки виникає безліч різноманітних сучасних підприємств. Вони діють у різних галузях економіки і класифікуються за різними критеріями, зокрема за формами власності, розмірами підприємств, сферою господарської діяльності, організаційно-правовими формами та ін.

І) За типом власності в Україні функціонують такі основні види підприємств:

1) державні – засновані на державній формі власності;

2) колективні – засновані на власності трудового колективу, серед яких є колективні трудові підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій;

3) комунальні – діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) приватнокапіталістичні – засновані на власності окремої особи, яка наймає робочу силу;

5) колективні капіталістичні підприємства – засновані на власності декількох власників капіталу, які наймають робочу силу;

6) індивідуальні – засновані на приватній власності фізичної особи та її особистій праці;

7) сімейні – засновані на праці членів однієї сім’ї;

8) спільні (або змішані) – засновані на поєднанні різних форм власності, в т.ч. із залученням іноземного капіталу.

У західній економічній літературі за критерієм власності виділяються лише приватні та державні підприємства.

ІІ. За розмірами (залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік) підприємства поділяються на:

1) великі;

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, сто млн.. гривень.

2) середні;

Усі інші підприємства визнаються середніми підприємствами. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватися до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати потреби регіону невеликими кількостями стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами.

3) малі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. гривень. За даними Державного комітету статистики України, у 2002р. в нашій країні налічувалось 253791 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та послуг з ремонту (102067), значно менше в сфері промисловості (40795), в будівництві (21576). У цілому на малих підприємствах працювало 1918, 5 тис. найманих працівників, або 13, 2 відсотка всього зайнятого населення. Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції господарствами країни становила лише 7, 3 відсотка.

ІІІ. З правового погляду виділяють:

1) договірні товариства – засновують юридичні та фізичні особи, які не об’єднують свої капітали, зберігають господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси;

2) товариство з обмеженою відповідальністю – створюється шляхом об’єднання пайових внесків і відповідно до їх величини розподіляється прибуток;

3) відкриті і закриті акціонерні товариства чи компанії – мають статутний фонд, який поділено на певне число акцій однакової номінальної вартості; акції розповсюджуються шляхом купівлі всіма бажаючими або розподіляються між самими засновниками.

ІV. За наявністю влади на ринку підприємства поділяються на конкурентні, олігопольні і монопольні.

V. За характером економічної діяльності підприємства поділяються на виробничі, торгівельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання.

VІ. За сферою діяльності підприємства поділяються на місцеві, регіональні, національні, міжнародні.

У випадках існування залежності від іншого підприємства,
передбачених статтею 126 ГКУ, підприємство визнається
дочірнім.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.