Ґрунтові субстрати для вирощування декоративних рослин: склад, властивості та особливості використання.

Вирощування декоративних рослин проводиться на природних ґрунтах, які за своїми фізичними і хімічними властивостями не завжди для них сприятливі і вимагають відповідної аерації, кислотності, необхідного вмісту елементів живлення. Для цього використовують спеціально виготовлені субстрати (садові землі).

При вирощуванні квіткових культур у закритому ґрунті (в оранжереях, парниках, розсадниках), де частка природного ґрунту незначна використовують штучно виготовлені садові землі. В тепличному господарстві в значних обсягах використовують «штучні» мінеральні речовини: керамзит, граніт, цеоліти, мінеральна вата, оскільки отримувати натуральні садові землі все складніше через зростання обсягів виробництва і природоохоронних міркувань (у відношенні моху, верескової і хвойної підстилки). Крім того, штучні субстрати часто менш забруднені мікрофлорою, ніж натуральні землі, і дозволяють вирощувати більш здоровий матеріал.

Раніше для вирощування декоративних рослин виготовляли близько 30 субстратів, а в даний час використовують у різних співвідношеннях найчастіше чотири (основні): дернову, перегнійну (або компостну), листову і торф'яну (вересову і хвойну, де це можливо) землю. Всі вони є, як правило, продуктом розкладу дернини, листя, перегною, торфу, містять значну кількість органічних речовин, мають різні фізичні та хімічні властивості.

В основному заготовляють наступні основні складові ґрунтових субстратів: земля: дернова, листова, перегнійна, торфова, компостна. Перша з них найбільш важка, щільна, а інші - більш легкі. Успіх вирощування декоративних рослин в основному залежить від часу приготування і підготовки землі і від уміння правильно підібрати ту чи іншу земляну суміш.

Дернова земля. Її заготовляють на луках і пасовищах, краще на старих, бобово-злакових багаторічних травостоях. Дернову землю поділяють на важку - з великою кількістю глини, середню - із рівними долями глини і піску та легку - з перевагою піску.

До її заготівлі приступають в кінці червня, коли травостій досягає максимального росту і заготовлена дернина встигає до зими, при належному догляді, частково розкластися.

Дернова земля - основна в квітникарстві, достатньо пориста, багата поживними речовинами, використовується для вазонів однорічників (гвоздик, левкоїв, герані) і для вкорінення черенків ехеверії, мезембріантемума, герані та цитрусових і пальм, при вирощуванні кімнатних і тепличних багаторічних рослин і в більшості ґрунтових субстратів.Дернова земля - має об'ємну масу 1, 2-1, 5 т/м³ і використовується протягом 2-3 років, потім вона стає непридатною.

Садова або городня земля - звичайна земля з городу, де багато років вирощували овочі та регулярно вносились добрива. Дуже добра городня чи садова земля при перемішуванні із піском. Як добавки до різних видів земель є мох, деревне вугілля, пісок.

Перегнійну або парникову землю отримують із перепрілого парникового гною, який восени складають у штабелі, як і дернину, і протягом 1-2 років перемішують. В залежності від гною перегнійна земля може бути важкою (коров'ячий) або легкою (кінський), об'ємна маса її коливається від 0, 5 до 0, 8 т/м³. У чистому вигляді перегнійна земля не застосовується. Краще використовувати його в якості біопалива - в парниках, а потім при очищенні парників отриману перегнійну землю використовують як органічне добриво, та як складову ґрунтових сумішей, як субстрат для горщиків або ящиків при вирощуванні розсади.

Замість перегнійної часто використовують компостну землю, яку отримують від перегнивання протягом 2-3 років залишків рослинного походження. Для знезараження в компостну землю в процесі її підготовки додають вапно. Компостну землю з рослинних залишків застосовують для посівів літників (крім айстр, левкоя, гвоздики, бегонії).

Листову землю заготовляють восени в листяних масивах (лісах, парках). Кращу листову землю отримують із листя липи, клена, плодових рослин. Восени другого року листя повністю перепріває і перетворюється в листову землю. Перед використанням її просівають.

Листова земля легка, її об'ємна маса 0, 4-0, 6 т/м³, рихла, але містить менше поживних речовин як дернова. Вона може бути гарним розрихлювачем для важких дернових земель. Її використовують при посівах дрібнонасінних культур - бегоній, глоксиній як основну скла-дову для приготування ґрунтових субстратів.

Використовують листову землю як розрихлювач важких ґрунтів і для приготування сумішей під рослини, які не переносять перегнійної землі, отриманої з гною. Вона використовується: для посіву насіння в ящиках; як основа сумішей для примули, цикламена, антуріума, бегонії, глоксинії, камелії, цинерарії; для вирощування однорічників (левкоя, гвоздики, бегонії) в горщиках; як замінник верескової землі в суміші з торфом і піском (2: 3: 1 або 2: 4: 1).

Компостну землю готують шляхом компостування в штабелях, кучах, буртах, ямах різних рослинних і тваринних залишків, сміття, бур’янів, відходів домашнього господарства. До кінця третього року компостна земля готова до використання в складі суміші із дерновою і торфовою землями, замінюючи перегнійну.

Хвойна земля. Готується аналогічно листовій із використанням голок хвойних порід. Її використовують як розпушувач важких ґрунтів і як субстрат в суміші з піском, торфом, зем-лею для культур які на її найкраще реагують.

Вересова земля. Такі рослини, як рододендрони, орхідеї, глоксинії, дуже добре реагують на наявність ґрунтової суміші вересової землі. Готують її із знятих поверхневих шарів дерну завтовшки близько 8 см в тих місцях, де росте верес, чорниця, брусниця. Як і при під-готовці звичайної землі, зняті шматки дерну укладають в штабель, проливаючи гноївкою. Протягом літа її перелопачують і зволожують. Використовують її через два-три роки.

Торф, як і пісок у чистому вигляді для посіву розсади практично непридатний. Не слід використовувати чистий торф і як добриво. Наявний в його складі азот малодоступний рослинам, а біологічна активність торфу невисока із вмістом закисних шкідливих рослинам сполук

Низинний торф має підвищену вологість чорного кольору, а в руках мажеться, а верховий - легкий з шматочками напівгнилого моху і при висиханні стає коричневим. Іноді верховий торф використовують як субстрат для посіву великого за розмірами насіння (настурції, чорнобривців) в чистому виді. Для нейтралізації кислотності його обробляють вапном.

Низинний торф, незалежно від того, як і для яких цілей його використовують, обов'язково провітрюють, видаляючи зайву вологу та окислюючи закисні сполуки.

Краще застосування для торфу - використання в якості мульчують матеріалу для компостування з біологічно активними органічними добривами (гній, зелена маса рослин), для приготування торфо-перегнійних або торфо-паперових горщиків, в якості розпушуючого матеріалу важких суглинкових ґрунтів та збагачення легких піщаних ґрунтів органічною речовиною. Крім того, торф є складовою частиною ґрунтових сумішей і субстратів при розмноженні рослин.

Торфова земля - рихла, вологоємна і використовується для різних ґрунтових субстра-тів як розпушувач, особливо із дерновою, поліпшуючи фізичні властивості і є основним компонентом для вирощування гортензії, камелії, вереска, рододендронів, орхідей, папороті. Торф'яна земля готується з торфу верхових і низинних боліт і з торф'яної крихти.

Пісок не містить або недостатньо містить необхідних рослинам елементів мінерального живлення і швидко втрачає вологу. Один з поширених компонентів ґрунтових сумішей - пісок грубозернистий річковий або озерний (0, 5-1 мм). Перед використанням пісок добре промивають водою. Щільність грубозернистого піску - 1, 5-1, 6 г/см³.

Його використовують для покращення пористості, в якості дренажу, при живцюванні рослин, як добавку при формуванні ґрунтових сумішей: розпушує землю, покращує її водно-повітряні властивості, створює несприятливі умови для життєдіяльності у ґрунті грибів і водоростей.

Тонкий шар піску на поверхні ґрунту, в яку посіяне насіння, попереджає її запливання, створення кірки, випаровування вологи, чим суттєво покращує умови проростання насіння та початкові темпи росту рослин.

Шар піску в кілька сантиметрів завтовшки поверх субстрату в парниках забезпечує кращі умови для вкорінення зелених живців. Для ґрунтових сумішей найкраще підходить грубозернистий річковий або озерний пісок. Якщо під руками він відсутній, то використову-ють інший, але обов'язково промивний. У піску, що додають в субстрат, не повинно бути глинистих і мулистих часток. Не придатний тільки кар'єрний червонуватий на вигляд дріб-ний пісок. Він містить закисні сполуки заліза, оксиди важких металів та інші речовини, які шкідливі для рослин.

Розкладені або напіврозкладені залишки деревини (пеньки, коріння, старих повалених дерев, гілок, щепок) формують легку близьку до листової, але бідну за поживними речо-винами землю, яка використовується для культури орхідей, папоротей та бромелієвих.

Білий болотний (сфагновий) мох заготовляють на сфагнових болтах. Після просушування, подрібнення і просівання його добавляють для субстратів надаючи їм легкість, рихлість і гігроскопічність. Використовується для стратифікації та пророщування крупного насіння, для вигонки конвалії, покриття земляного кома землі орхідей та інших декоративних рослин.

Деревне вугілля у вигляді мілких часточок в невеликій кількості добавляють до земляних сумішок для рослин які погано реагують на перезволоження (вугілля адсорбує зайву воду), а у вигляді порошку його використовують як присипки для пошкоджень на коренебуль-боплодах жоржин та бульбоцибулинах гладіолусів, кореневищах кал.

Відходи домашніх тварин, закладені з весни в парники в якості біопалива, до осені перетворюється в перегній. Вичищений із парників перегній укладають в штабелі, зволо-жуючи і перелопачуючи 1-2 рази протягом літа. На відкритому повітрі її витримають протягом року, а потім просівають через мілкі решета і зберігають в закритому приміщенні.

Компости - органічні добрива виготовлені із відходів рослинного та тваринного похо-дження. В залежності від вихідного матеріалу бувають торфо-гноєві, торфо-фекальні і збірні.

Торфо-фекалійний компост, враховуючи специфічність вихідного матеріалу, краще готувати у вигрібній ямі. На дно ями по мірі заповнення фекаліями, насипають шар торфу товщиною в 10 см. При заповненні ями масу вивозять або переносять на спеціальний майданчик, де її витримують два-три роки, протягом яких маса повинна цілком розкластися, а наявні яйця гельмінтів та бур’янів повинні загинути.

Земляні суміші незалежно від їх складу, повинні мати реакцію (рН) необхідну для даного виду рослин, бути вологоємними і добре керованими, містити достатню кількість поживних речовин у співвідношеннях оптимальних для рослин.

У кожної грунтосуміші є переваги і недоліки. Одна з кращих земляних сумішей, яка підходить для вирощування майже всіх рослин:

- 2 частини перегнійної або листової землі;

- 2 частини дернової або компостної землі;

- 2 частини торфу;

- 1 частина піску.

Готові ґрунтові суміші зберігають у закритому приміщенні, в спеціальних сховищах і по мірі необхідності готують потрібну композицію,

Для цього верховий сфагновий торф із ступенем розкладу 10-25% провітрюють, подрібнюють і вапнують. Здатність його сорбувати поживні елементи і поступово віддавати їх рослинам робить його одним з кращих вологоємних субстратів.

Штучні субстрати розпочали застосовувати в XX ст. В якості субстратів в квітни-карстві застосовують керамзит, вермикуліт, перліт, іоніти, цеоліти.

Керамзит - круглі гранули з гладкою, оплавленою, мало схильною до хімічних впли-вів поверхнею. Керамзит отримують з безкарбонатної глини шляхом випалення при темпе-ратурі 1200⁰С і застосовують як теплоізоляційний матеріал в будівництві. При використанні в гідропонних теплицях гранули керамзиту розбивають (їх внутрішня частина пориста), щоб збільшити ємність субстрату.

При використанні керамзиту тривалий період він адсорбує легкорозчинні і важко-розчинні солі, накопичує фенолкарбонові кислоти, токсичні речовини невідомої природи. Поява токсичних речовин невідомої природи вважається наслідком накопичення в керамзиті кореневих залишків і мулу, що сприяють перезволоженню і формуванню анаеробних умов середовища. Крім того, сам керамзит з часом руйнується, через що погіршуються його вод-но-повітряні властивості. Після закінчення 3-7 років використання керамзит необхідно очи-щати і промивати, після чого його можна використовувати повторно.

Вермикуліт - гідрослюди, що складаються із тонких шаруватих плівок, які являють собою комплекс силікатів алюмінію, магнію і заліза. При температурі 250-350°С субстрат спучується і збільшується в об'ємі в 18-25 разів. Цей матеріал із щільністю 0, 15 г/см³ і вологоємністю 300-400%. Для створення сприятливих водно-повітряних умов полив верми-куліту повинен бути рідкісним і помірним.

Перліт - це вулканічне скло, що містить 72-76% кремнезему, окисли калію, натрію, алюмінію, заліза. При високих температурах субстрат спучується, збільшується в об'ємі і набуває пористої структури. Щільність перліту - 0, 4 г/см³. Він має високу адсорбційну здат-ність і вологоємність 700-800%, однак швидко змінює склад поживного розчину, тому пра-цювати з перлітом потрібно обережно. В основному перліт використовують для вкорінення живців. Зволожують перліт часто.

Іонітні субстрати являють собою гранульовані (гранул 1-3 мм) або волокнисті полі-мерні смоли темно-жовтого або коричневого кольору, нерозчинні, але дуже набухають у воді. Вони електрозаряжені, завдяки чому утримують протилежно заряджені частки поживних елементів, які можуть обмінюватися на інші, що знаходяться в середовищі іони, в тому числі і на продукти метаболізму коренів. Іонообмінні субстрати насичують поживними елемен-тами в необхідних пропорціях.

Іоніти - своєрідна модель ґрунтового вбирного комплексу. Вони поєднують обмінну форму живлення ґрунту і переваги гідропоніки - забезпеченість потрібним рівнем живлення, міцність структури і високі повітрообмінні властивості. Іонітні субстрати потрібно поливати, подаючи воду знизу. Термін їх придатності - 3-4 роки, після чого їх регенерують, насичуючи калієм та азотом.

Іонітні субстрати використовують для вкорінення живців, особливо в суміші з перлі-том, вермикулітом, тирсою) в співвідношенні 1: 1, оскільки більше половини води в іонітних субстратах знаходиться у зв'язаному стані (набухання), а легкодоступної води в них мало (18-20%).

Цеоліти - осадові і вулкано-генно-осадові породи, алюмосилікати, здатні селективно виділяти і повторно вбирати воду, обмінні катіони. Для використання в якості субстрату найкращими є цеоліти з розміром частинок. 0-5 мм (60% за об'ємом) і 5-10 мм (40%); 1-3 мм (70% за об'ємом) і 3-10 мм (30%). Цеоліт (30% за об'ємом) використовуються як добавки до субстратів.

Декоративне садівництво