Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






К. Поппер: проблема зростання наукових знань






Для того щоб зберегти емпіричний характер і не перетворитися на метафізичну догму, вважає К. Поппер, наука необхідно повинна розвиватися У ній завжди повинні відбуватися висунення нових теорій, їх перевірка і спростування. Якщо ж цей процес призупиняється і деякі теорії панують протягом тривалого часу, то вони перетворюються на незаперечні метафізичні системи.

Наука прогресує, на думку Поппера, завдяки сміливим ідеям, висування нових, все більш дивних теорій (таких, як теорія, згідно з якою земля не плоска, і «метричний простір» не є плоским) і повалення колишніх теорій.

У науці ми ніколи не маємо достатніх підстав для впевненості в тому, що ми вже досягли істини. Те, що ми називаємо «науковим знанням», як правило, не є знанням у платонівські-арістотелівської сенсі, а, скоріше, являють собою інформацію, що стосується різних конкуруючих гіпотез і способи, за допомогою якого вони витримують різноманітні перевірки.

«Це, - пише Поппер, - якщо користуватися мовою Платона і Аристотеля, інформація, що стосується самого останнього і найкращим чином перевіреного наукового«думки». Такий принцип означає також, що в науці не існує доказів (за винятком, звичайно, чистої математики і логіки). В емпіричних науках, а тільки вони й можуть забезпечувати нас інформацією про світ, в якому ми живемо, взагалі немає доказів, якщо під «доказом» мається на увазі аргументація, яка раз і назавжди встановлює істинність теорії»133.

Поппер вважає, що емпіричний базис не являє собою чогось остаточно істинного, як вважали неопозітівісти, а є продуктом

конвенції. Причому конвенції, залежить від відповідної теорії. Раціонально діє той учений, що будує сміливі теоретичні гіпотези, відкриті самим різноманітних спроб їх спростування. Синонімом раціональності є безкомпромісна критика, заснована на принципі фальсифікації.

Теорія, яка не спростована може бути яким би то не було мислимим подією, згідно з поглядами К. Поппера, не наукова. Неспростовність є не гідність теорії (як часто вважають), а її недолік. Наслідком таких тверджень є визнання принципової гіпотетичність, імовірно знання, оскільки претензія знання на абсолютну істинність суперечить принципу критицизму, і, отже, нераціональна. Зростання наукових знань - це процес, «що йде від старих проблем до нових допомогою припущень і спростувань»... На думку Поппера, це - природний відбір гіпотез: наше знання завжди складається із сукупності тих гіпотез, які доводять свою здатність виживати в боротьбі за існування; конкуренція елімінує гіпотези, нездатні вижити.

Важливою особливістю підходу К. Поппера є концепція фаллібілізма (англ. - fallible - схильний до помилок, ненадійний). Суть її полягає в тому, що будь-яке наукове знання має лише гіпотетичний характер, схильний до помилок. Процес пізнання - це процес зменшення нашого невігластва допомогою елімінації помилкових суджень, так як надійних джерел отримання істини немає і жодна теорія не може бути безумовно підтверджена. Тому завдання науковців - знаходити помилки і помилки й усувати їх за допомогою строгої перевірки теорії та висунення нових гіпотез.

Поппер вважає, що в процесі росту наукового знання стара теорія завжди відкидається. І чим більше нова теорія відрізняється від колишньої часом навіть краще, бо це робить її більш сміливою, а значить і більш фальсифікації. Однак ідея елімінації («вбивства», за термінологією К. Поппера) теорій старих не задовольняє принцип спадкоємності в розвитку знань. Наукові знання, хоча й «мутують» і схильні до «природного відбору» (як і генетичний матеріал), не можуть відірватися від накопичених історією розвитку науки досягнень.

Всупереч думку Поппера, з появою нових теорій більш глибокі та загальні старі теорії, якщо вони давали щодо правильне знання, залишаються в науці і продовжують використовуватися в ній (теорія Ейнштейна не призвела до загибелі законів Ньютона). Як правило, звязок між теоріями при цьому підкоряється принципу відповідності.

При такому підході, що розробляється Поппером, зміст наукового знання може змінюватися як завгодно: ніяких закономірностей, тенденцій, напрямків, які визначають, як відбувається цей процес, модель розвитку науки Поппера не передбачає. Поппер стверджує, що наукове знання в процесі росту ускладнюється і одного разу наукові проблеми можуть стати настільки складними, що людська думка виявиться не в змозі впоратися з ними. Але Поппера це не дуже турбує, тому що він розглядає знання як особливий - третій світ, світ ідей, проблем, теорій, який існує як би самостійно поряд зі світом фізичних обєктів і світом свідомості людини.

У статті " Епістемологія без пізнає субєкта» Поппер пише: «Ми могли би розрізнити три світу, або всесвітів: по-перше, світ фізичних обєктів або станів, по-друге, світ станів свідомості або, можливо, установок до дії; по-третє, мир обєктивного змісту мислення, зокрема наукового та художнього»134. Другий і третій онтологічні світи, за Поппер, відповідають субєктивної та обєктивної сторін людського мислення.Субєктивне мислення - це акти або розумові процеси сприйняття свідомості, обєктивне мислення - це результати розумових процесів і актів сприйняття, або їх зміст. Світ розумових процесів і світ їх результатів різні по суті. Якщо субєктивне мислення допускає причинні звязки між своїми актами, то обєктивне мислення - звязки логічного характеру. Теорія, за Поппера, існує як обєкт вивчення, як річ, якою ми намагаємося опанувати. «Серед мешканців мого«третього світу»знаходяться... теоретичні системи; але найважливіші його мешканці-це проблеми, проблемні ситуації, критичні аргументи... і, звичайно, зміст журналів, книг, бібліотек». Тому він говорить просто про зростання знання, а не про зростання нашого знання про реальність. «Пізнання в обєктивному значенні... є пізнання без пізнає субєкта», - пише Поппер. Певною мірою обєкти третього світу нагадують ейдоси Платона і гегелівський абсолютний Дух. При цьому він не відкидає ні існування матеріального світу (перші онтологічного світу), ні його пізнаванності. Але центральним завданням епістемології Поппер вважав вивчення обєктів «третього світу».

Реалізація попперовской програми побудови теорії росту наукового знання наштовхнулася на серйозні труднощі, повязані з абсолютизацією принципу фальсифікації; конвенціалізмом в трактуванні вихідних підстав знання; відривом обєктивного знання від історично конкретного пізнає субєкта; відмовою визнання обєктивної істинності наукового знання; недооцінкою соціокультурних факторів розвитку знання; перебільшенням аналогією з біологічною еволюцією; запереченням наявності певних закономірностей в розвитку науки, природи і суспільства; перебільшенням інтенсивних аспектів у розвитку знання.

Таким чином, поставивши низку важливих проблем динаміки наукового пізнання: зростання наукового знання, роль гіпотез у розвитку науки, ролі емпіричного спростування та теоретичної критики у розвитку нового знання, співвідношення старих та нових теорій і т.п., Поппер не зміг до кінця їх вирішити. Але він активізував їх дослідження.

Імре Лакатош

Філософська концепція І. Лакатоса формувалася під впливом вчення К. Поппера. Багато в чому поділяючи позицію останнього, Лакатос вважає (хоча явно ніде про це не говорить), що доктрина Поппера потребує суттєвого доповненні. Йдеться про наступне. Запропонувавши принцип фальсифікації, Поппер, як вважає Лакатос, не подбав про розробку механізму здійснення фальсифікації. А відсутність такого механізму може звести нанівець саму по собі дуже плідну ідею фальсифікації.

У своїй роботі " Методологія науково-дослідних програм" Лакатоса звертає увагу читача на ту обставину, що жодна наукова теорія не виникає одномоментно (це ж можна віднести і до будь-якого фундаментальному принципу, об'єднуючого навколо себе кілька теорій). У процесі свого становлення теорія проходить кілька етапів. Теорію (або сукупність взаємопов'язаних теорій), що знаходиться в процесі розвитку, Лакатос називає " науково-дослідницькою програмою". Наукова дослідницька програма - це послідовність, що характеризується " безперервністю, зв'язує... елементи в єдине ціле".

Оскільки в нашому підручнику прийнято використовувати терміни " емпірія" і " теорія", ми, щоб не вносити додаткових труднощів, які не будемо відступати від цієї традиції - і лакатосовскій термін " програма" замінимо в нашому викладі терміном " теорія", маючи на увазі, що Лакатоса цікавить насамперед теорія як живий, що розвивається організм.

Припустимо, що будь-яка наукова теорія може бути записана гранично ощадливо. Це означає, що можна сформулювати такий ряд пов'язаних між собою висловлювань і формул, який виразно висловить основну ідею даної теорії. Наприклад, ньютонівська механіка в короткою її формулюванні складається з закону всесвітнього тяжіння і трьох законів динаміки. Така коротка запис теорії, за термінологією Лакатоса, називається твердим ядром теорії.

До ядра теорії треба ставитися гранично дбайливо, тобто ні за яких обставин не вносити в нього ні найменших змін. Це означає, що які б нові факти не були відкриті в тій області природи або соціуму, на пояснення якої претендує дана теорія, ядро ні в якому разі замінювати не можна. Для такої заборони зміни ядра Лакатос вводить спеціальний термін - негативна евристика. Негативна евристика - це своєрідний " захисний пояс" навколо ядра.

Але якщо суть теорії змінити не можна, то як же все-таки теорія повинна реагувати на обнаруживающиеся обставини, які не цілком з нею узгоджуються (внутрішні протиріччя теорії, суперечать їй факти)? Теорія повинна мати так званої позитивної евристикою, тобто вона повинна бути в змозі розробляти допоміжні гіпотези, які зможуть так перетворити зміст теорії, що ядро при цьому залишиться незмінним, а нові факти органічно увійдуть до емпіричний базис даної теорії. Наприклад, для схеми Сонячної системи, запропонованої Н. Коперником, де " ядром" є ідея обертання планет навколо Сонця, цілком припустимі різні варіанти траєкторій руху планет. Саме ця обставина дозволила І. Кеплеру, провівши деякі зміни в теорії Коперника (відомі нам як закони Кеплера) і не зачіпаючи її ядра, надати геліоцентричної системі логічно стрункий і науково обгрунтований вид. Таким чином, позитивна евристика - це заздалегідь передбачати у теорії можливості її видозміни, безпечні для цілісності твердого ядра теорії.

У загальному вигляді науково-дослідницька програма виглядає наступним чином (рис. 2.2):

1) тверде ядро теорії - коротке формулювання основних її ідей;

2) негативна евристика - заборона на зміну ядра теорії;

3) позитивна евристика - можливості таких змін теорії, які не торкнуться її ядра.

Рис. 2.2. Структура науково-дослідницької програми

Всі досі сказане виглядає дещо парадоксально у світлі основний інтенції Лакатоса - розробити механізм фальсифікації теорії. Поки виходить механізм нескінченного її збереження.

Але вся справа в тому, що це ще не власне механізм зміни теорій, а скоріше прояснення і систематизація реального процесу формування та способу існування наукової теорії. Дуже часто вчений (або колектив учених), що створив нову концепцію, всіляко захищає її основну ідею, коректуючи в разі необхідності її периферійні області. Лакатос раціональним чином формулює особливості наукового процесу, імпліцитно вважаючи, що наука розвивається саме " програмно" і нічого тут міняти не потрібно (та й неможливо), а потрібно тільки ці правила чітко собі уявляти і дотримуватися. Ще треба віддавати собі звіт в тому, що " добровільно" теорія себе не " скасовує".

Саманта теорію може тільки інша теорія, сформульована незалежно від першої, теорія-конкурент.

Яким вимогам повинна відповідати теорія-конкурент (надалі - Т2)?

1. Т2 повинна мати абсолютно відмінне від першої теорії (надалі - Тх) тверде ядро.

2. Т2 повинна володіти негативною евристикою (негативна евристика у всіх теорій однакова).

3. Т2 повинна володіти іншою, ніж у Г,, позитивної евристикою.

4. Т2 повинна пояснювати всі ті факти, які Т1 пояснити не в змозі (тобто Т2 повинна мати більш потужної емпіричною базою, ніж Г,).

5. Т2 повинна передбачати всі ті факти, які пророкує Г1, і, крім того, пророкувати факти (або вказувати напрямок їх пошуку), які Г, передбачити не може (тобто Т2 повинна мати більш потужної евристичної силою).

Якщо вимоги, перелічені в цих п'яти пунктах, виконані, то Т2 замінює Т1 і стає провідною теорією у певній галузі знання.

Тепер повернемося до питання, поставленого на початку розмови про Лакатосом: чим фальсифікується теорія? Відповідь буде такий: теорія фальсифікується що не суперечать їй фактами (немає такого факту, який теорія не могла б " переварити"), а інший теорією, яка пропонує іншу концепцію реальності і підтверджується великою безліччю фактів, причому в це безліч (як його частина) входять і факти, що підтримують Спростовуваності теорію.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.