Нація і масова комунікація

Становлення індустріальної цивілізації в етнічному відношенні супроводжується утворенням націй. Становлення масової комунікації та ЗМІ було необхідною передумовою для формування поліетнічних націй індустріального суспільства. У зв’язку з цим важливе значення мали зміни у соціальній структурі. З руйнуванням станово-корпоративного устрою радикально змінюються відносини людини із соціальним світом. Якщо раніше, у традиційному суспільстві, людина належала, насамперед, до якої-небудь локальної спільноти (родини, сільської громади, народності), то зі становленням індустріального суспільства людина повинна була ідентифікувати себе з цілою нацією – спільнотою, об'єднаною кордонами національних держав. Якщо локальна група з'являється перед індивідом у своїй фактичності, її можна, так би мовити, безпосередньо побачити, то нації (або інша велика соціальна група – наприклад, клас) вимагає посередника, який би засвідчив для кожного індивіда його реальність. Завдяки масовій комунікації у кордонах націй формувалося єдине інформаційне поле і різні етнічні групи, замкнені колись кордонами окремих князівств, починають сприймати один одного жителями тепер уже однієї країни із загальними для всіх проблемами й завданнями. Поява друкованих ЗМІ створила технічну можливість гомогенізації місцевих мовних діалектів в національну культурну мову, розвиток якого спирався на безпосередню підтримку держави. ЗМІ, як і стандартизована система освіта, сприяли формуванню загальнонаціональної ідентичності, утвердженню літературної мови, перетворенню культур локальних спільнот у загальнонаціональну культуру. Наприклад, в 1789 р. (на момент початку Великої Французької революції) майже половина населення Франції не володіла французькою мовою. Завдяки політиці «офранцужування», що передбачає обов'язкове навчання французькою мови, вивчення історії й географії, поступово формувалася загальнонаціональна французька ідентичність.

ЗМІ привчали своїх громадян почувати себе учасниками загальносуспільних процесів, усвідомлювати свою приналежність до держави, нації, політики. Діяльність ЗМІ була спрямована на політичну просвіту народу, усвідомлення ним своїх інтересів у сфері влади. Одночасно з цим грамотність зробила людей й об’єктом пропаганди і маніпуляцій з боку політиків і держави.

За думкою І. Ф. Кононова, діяльність ЗМІ стимулювала появу нових світоглядних уявлень. Життя націй розглядалось в планетарному контексті. Газети зробили своїх читачів не просто жителями міста, села або громадянами країни, а й учасниками всесвітніх змагань, де головними суб'єктами виступали нації. З'являється ідея прогресу, що вилилася в постійне відстеження новин по усьому світі, змагання із цього приводу. Щоб стимулювати споживання своєї продукції журналісти друкували свою продукцію в дусі сенсації. Тому світ усе більше вимальовувався не просто як потік подій, а потік подій надзвичайних, що виходять за грані нормального. Завдяки прагненню до сенсаційності, ЗМІ перетворюються в канал посилення девіацій, окремий чинник суспільної динаміки, тому їхнє домінування в символічній сфері таїть і значну небезпеку. Вони не тільки можуть швидко підняти популярність тих чи інших ідей або діячів, але й підірвати довіру до них, масово поширити нігілізм, надати сумнів у легітимності політичної влади й т. ін. Іноді це може мати руйнівний характер. Дієвість ЗМІ пов'язане з тим, що вони перетворюються в певний планшет масової свідомості. Для масової свідомості дуже часто справжнє буття є лише тим, що одержало легітимацію від ЗМІ. Подія набуває сенсу тільки тоді, коли про нього повідомили в ЗМІ. Якщо такого повідомлення не було, можна вважати, що не було й самої події. Символічна картина суспільства при цьому може бути далекою від реальності.

Таким чином, нація як спільнота індустріального суспільства, структурується не тільки за класовими, поселенськими і господарськими, але й за інформаційними ознаками. У кордонах націй існує обов'язковий розподіл на медіа й аудиторію. Це перетворює нації на поле масової комунікації, у якому хвилеподібно поширюється інформація. Ритми хвиль задаються періодичністю випусків газет, сіткою радіомовлення й телепередач. Таким чином, масова комунікація – інститут, що є атрибутивним для існування націй. Вона забезпечує її єдність як суб'єкта історичної дії. Завдяки одночасності поширення інформації виникає суспільна думка, властива цілій країні.