Поняття управління інтелектуальною власністю

Науково-технічна бібліотека

Дорожко Г.К.

кафедра «Інтелектуальна власність та право»

курс лекцій по дисципліні:

УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ

для студентів спеціальності - 8.18010011 «Інтелектуальна власність»

Денної та заочної форм навчання

Рік

УДК__________

Дорожко Г.К. «Управління інтелектуальною власністю» [електронний ресурс]: курс лекцій по дисципліні «Управління інтелектуальної власності» для студентів спеціальності - 8.18010011 «Інтелектуальна власність» денної та заочної форм навчання./ Г.К.Дорожко. – Маріуполь, 2013. – 199 стор.: Режим доступу: http: //mo.pstu.edu.

Курс «Управління інтелектуальною власністю» є професійно-орієнтована дисципліна, мета якої – надати майбутньому фахівцю знання про особливості процесу управління правами та об’єктами інтелектуальної власності.

Рецензент: О.М.Анісімова, д.ек.н, проф.

Затверджено:

на засіданні кафедри

інтелектуальної власності і права

«____» січня 2013р.

ã _ДВНЗ «ПДТУ», 2013 рік

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ.

Поняття управління інтелектуальною власністю

Принципи управління інтелектуальною власністю

Всесвітня організація інтелектуальної власності

Поняття управління інтелектуальною власністю

Управління інтелектуальною власністю (ІВ) - це діяльність, спрямована на отримання кінцевого результату - прибутку або іншої користі внаслідок створення та використання об'єктів права інтелектуальної власності в усіх галузях економіки.

Ефективне управління ІВ передбачає щонайменше узгодження інтересів її творців, споживачів та суспільства (рис. 1.1).

Однак конкретні об'єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) у більшості випадків лише частково задовольняють інтереси згаданих суб'єктів правовідносин. Звичайно, інтереси цих суб'єктів, як правило, не завжди збігаються й можуть істотно відрізнятися.

Рис. 1.1 Баланс інтересів суб'єктів правовідносин у сфері інтелектуальної власності

ОПІВ, що відповідають сферам 1...4 (рис. 1.1), зрештою, можуть бути реалізовані на ринку. В ОПІВ сфери 2 зацікавлені творці й держава, яка представляє інтереси суспільства, але не зацікавлені споживачі (виробники).

В сфері 3 знаходяться ОПІВ, що відповідають інтересам держави та виробника інноваційних товарів або послуг, але вони не цікавлять через ті чи інші причини творця. В сфері 4 ОПІВ цікавлять як творця, так і споживача. Творець формує пропозицію, а виробник (споживач) - попит на ОПІВ. Але держава безпосередньо не зацікавлена в таких ОПІВ.

Найбільша вірогідність бути впровадженими в цивільний обіг існує для ОПІВ у сфері 1, де збігаються інтереси всіх трьох суб'єктів: розробника (творця), виробника (споживача) та держави.

ОПІВ, що відповідають інтересам лише одного суб'єкта, є практично неприйнятними, оскільки їм активно протидіють два інших суб'єкти.

Отже, першочерговим завданням управління є створення таких ОПІВ, які найбільше відповідали б інтересам усіх суб'єктів, що зацікавлені в створенні, впровадженні в цивільний обіг та отриманні прибутку або іншої користі від конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.

Отже, суб'єктами управління інтелектуальною власністю можуть бути:

- юридичні або фізичні особи, що створюють об'єкти права інтелектуальної власності;

- юридичні або фізичні особи, що використовують ці об'єкти;

- держава.

Всі вони є суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної власності, але не всі є суб'єктами права інтелектуальної власності. Як уже відзначалося, держава не є суб'єктом права інтелектуальної власності. Суб'єктами права інтелектуальної власності є юридичні або фізичні особи, що визначені в законах України про правову охорону результатів інтелектуальної діяльності.

Хто або що є предметом управління?

По-перше, це об'єкти права інтелектуальної власності, що згід­но з законодавством дістали правову охорону. Ці об'єкти розглянуто раніше й вони визначені у відповідних законах про інтелектуальну власність.

Права на конкретний результат творчої діяльності можуть бути оформлені на вибір правовласника за законом про охорону інтелектуальної власності, якщо вони відповідають критеріям охороноздатності. При такому виборі керуються економічними наслідками цієї охорони.

Вибір серед результатів творчої діяльності тих, на які доцільно отримати права, є першим практичним завданням управління інтелектуальною власністю.

Слід відзначити, що всі оригінальні результати творчої діяльності, які не суперечать принципам моралі й гуманності, а також законові, апріорі є об'єктами права інтелектуальної власності. Але сила їх правової охорони може суттєво відрізнятися.

Зокрема, відповідно до закону України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона об'єктам авторського права надається автоматично від моменту створення автором твору. Але авторське право охороняє тільки форму вираження тієї чи іншої нової ідеї, а саму ідею залишає в розпорядженні суспільства. Закон охороняє матеріальні права автора на твір тільки стосовно отримання матеріальної винагороди за «копірайт», тобто за відтворення твору. Але автор не отримує винагороду за використання змісту твору.

Відносини, що виникають у зв'язку з правами на результати інтелектуальної діяльності, які визначаються оригінальністю не форми, а змісту, регулюються законодавством про інтелектуальну власність, що належить до результатів науково-технічної творчості. Це право охороняє саме зміст ідеї, незалежно від форми її відтворення.

З огляду на авторське право такі об'єкти є об'єктами права інтелектуальної власності незалежно від того, чи дістали вони правову охорону у рамках відповідного закону, наприклад, закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Але якщо об'єкт не отримав охорону у відповідно до такого закону, то його автор не має майнових прав на нього. Якщо така охорона здійснено й отримано відповідний охоронний документ - патент чи свідоцтво, то автор має на цей об'єкт майнові права. Саме в цьому полягає основна різниця між авторськими правами та правами на результати науково-технічної творчості.

Можна виділити принаймні три варіанти управління інтелектуальною власністю:

- управління результатами творчої діяльності;

- управління людьми, що створюють або використовують об'єкти права інтелектуальної власності;

- управління організаціями, що розробляють або використовують об'єкти права інтелектуальної власності.

Перший варіант розглядає управління як процес, тобто сукуп­ність управлінських дій, що забезпечують досягнення поставлених цілей шляхом перетворення ресурсів на «вході» в продукцію «на виході». Схематично це представлено на рис. 1.2.

Другий варіант розглядає управління як функцію, тобто цілеспрямований інформаційний вплив на людей, мета якого - спрямувати їхні дії й отримати бажані результати.

За третім варіантом розглядатимемо управління як апарат - сукупність структур і людей, що забезпечують використання та координацію всіх ресурсів соціальних систем для досягнення їхніх цілей. Цей варіант управління придатний для використання суб'єктом управління - державою.

Рис. 1.2. Схема управління об'єктами права інтелектуальної власності як процесом

Для того що б управляти інтелектуальною власністю, необхідно насамперед відповісти на два запитання:

- чи оформлені права на об'єкт права інтелектуальної власності і якщо так, то яким чином?

- Кому належать права на об'єкт права інтелектуальної власності? Якщо в законодавстві безпосередньо не згадано того виду результатів творчої діяльності, одержання правової охорони для якого необхідно в конкретному випадку використання, то, як правило, завжди можна знайти серед наявних об'єктів права інтелектуальної власності такі, що підходять хоча б за формальними ознаками. Це цілком прийнятне, якщо, наприклад, потрібно перетворити оригінальну інформацію в об'єкт цивільного права для внесення до статутного капіталу або оформити передачу прав на неї для інших цілей. Адже далеко не для кожного результату творчої діяльності доцільно реєструвати виняткові монопольні права з метою одержання переваги перед конкурентами. У такому разі може навіть виникнути ситуація, коли об'єкт інтелектуальної власності називається зовсім по-іншому, не так, як охоронюваний результат інтелектуальної діяльності. Наприклад, комп'ютерну програму можна зареєструвати як об'єкт авторського права для захисту від незаконного копіювання (тиражування). Одночасно ідею алгоритму цієї ж програми можна оформити як винахід на пристрій і спосіб перетворення сигналу, що дозволить одержати правовий захист від незаконного запозичення ідеї алгоритму для розроблення нової програми, яка зовсім не обов'язково повинна бути повною копією первісної. У назві й описі такого винаходу не буде сказано ні про комп'ютерну програму, ні про її алгоритм, тому що закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»не передбачає охорону комп'ютерних програм або алгоритмів.

Власне кажучи, вибір правової охорони конкретного результату творчої діяльності пов'язаний з планованою формою його використання. Якщо товаром у нашому прикладі будуть копії комп'ютерної програми, то цілком прийнятний захист її як об'єкта авторського права. Якщо продаватиметься устаткування, куди належить мікропроцесор на основі розробленої оригінальної комп'ютерної програми, то доцільніше одержати патент на винахід, зрозуміло, за відповідності критеріям патентоздатності.

Винятком є ті результати інтелектуальної творчої діяльності, що виведені з цивільного обігу й регулюються іншою галуззю права. Як такі результати інтелектуальної діяльності не можна зареєструвати об'єкти цивільних прав.

Наприклад, інформацію, що засекречена на основі Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., слід розглядати як вилучену з цивільного обігу, що перестала бути об'єктом цивільних прав і, відповідно, не повинна підлягати правовій охороні як об'єкт права інтелектуальної власності. На відміну від державної таємниці, інформація, що її засекретила організація як службову або комерційну таємницю, є об'єктом цивільних прав, зокрема й прав інтелектуальної власності, і може потрапляти в цивільний обіг, стати предметом купівлі-продажу тощо.

Права на об'єкт інтелектуальної власності існують незалежно від прав на матеріальний носій, у якому чи на якому виражено результати творчої діяльності, що мають правову охорону. Поки не прийнято відповідних заходів щодо оформлення прав на результати творчої діяльності, застосовувати подібні результати ризиковане, тому що їх можуть безкарно використовувати інші особи, і тоді поняття «інтелектуальна власність» фактично стає для її власника тільки образним висловом.

Неоформлення, неправильне оформлення або недостатньо повне оформлення прав призводить до істотних матеріальних втрат під час реалізації результатів інтелектуальної діяльності на ринку.

Наголосимо на деяких особливостях управління інтелектуальною власністю під час використання результатів досліджень і розробок. Товаром на ринку є або права на результати творчої діяльності у формі наукових звітів, комплектів конструкторської та техно­логічної документації, оригінальних технічних рішень і програмного забезпечення, які мають нематеріальну природу, або матеріальні товари, що є носіями об'єктів права інтелектуальної власності.

Звичайно, будь-яку розробку можна продати, не передаючи права, але далеко не кожен покупець погодиться за це заплатити, не одержавши виключні прав на придбаний товар. Утім такі випадки трапляються, якщо продавати результати досліджень на дуже ранній стадії створення нової технології. З передачею прав розробка коштує завжди значно дорожче.

Для введення результатів інтелектуальної діяльності в цивільний обороту потрібно обов'язково дотримуватися таких двох умов:

- по-перше, мати правові підстави володіти конкретними результатами інтелектуальної творчої діяльності та використовувати їх;

- по-друге, оформити свої права на результати інтелектуальної діяльності відповідно до вимог законодавства.

Перша умова продиктована цілком очевидною обставиною: не буває нічийних предметів обміну, застави або спадкування. Те, що виноситься на ринок, має комусь належати, щоб у ході торгової операції міг змінитися власник товару.

Результати інтелектуальної діяльності - це далеко не завжди достатньою для покупця мірою дороблена технологія, найчастіше це поки що тільки сировина, потрібні ще час і кошти, щоб перетворити її в технологію виготовлення купованої продукції. Будь-яке доопрацювання технології породжує нові результати інтелектуальної діяльності, й щоразу постає питання про те, кому ці нові результати належать.

Другою умовою введення результатів інтелектуальної діяльності в цивільний обіг є реєстрація об'єктів права інтелектуальної власності (обов'язкова або добровільна), без якої не можна реалізувати права, так само як не можна продати будинок або пред'явити його як заставну цінність без оформлених документів на право власності, навіть якщо ніхто з оточення не сумнівається в законності пропонованих документів на придбання матеріалів та робіт з будівництва цього будинку.

Одержати документи на право володіти нерухомістю можна тільки одним певним чином, що діє в регіоні згідно з правилами реєстрації. Обрати, у виді якого об'єкта права інтелектуальної власності оформити права на результати досліджень і розробок, можна по-різному, узгоджуючи з планованою формою їх використання, стратегією бізнесу і, зрозуміло, відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, перша умова засвідчує необхідність довести, що результати інтелектуальної діяльності є законно отриманим, придбаним або створеним майном правовласника. Друга умова впровадження в цивільний обіг результатів інтелектуальної діяльності вимагає реєстрації інтелектуального майна як об'єкта права інтелектуальної власності.

Як відомо, право власності містить три правомочності: володіти, користуватися та розпоряджатися. Наявність правових підстав вважати результати інтелектуальної діяльності майном певного правовласника дає йому законну можливість зберігати, підтримувати в стані, придатному для використання, і використовувати у власному виробництві ці результати творчості. Однак продати, передати в довірче управління, внести до статутного капіталу, оформити як заставу, передати в спадщину та вчиняти інші дії з використання об'єкта майнових прав у цивільному обороті правовласник не може, поки не зареєструє відповідний об'єкт власності. Відповідно до чинного законодавства реєстрація результатів інтелектуальної дія­льності (нематеріального інтелектуального майна) можлива тільки як реєстрація об'єктів права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як об'єкт управління потребує комплексного розгляду. З одного боку, необхідне глибоке розуміння стратегії бізнесу, чинників, що впливають на його успіх, серед яких важливе місце займає механізм правової охорони використовуваних результатів творчої діяльності. З іншого боку, менеджерові необхідно чітко розуміти суть правового механізму, що надає виключні права на результати інтелектуальної діяльності, що належать компанії.

Економічну доцільність оформлення прав при управлінні інтелектуальною власністю можна виразити досить чітко. Якщо витрати на одержання правової охорони інтелектуальної власності будуть менші, ніж від одержання виключних прав при достатній імовірності досягнення цієї вигоди, то реєструвати об'єкти інтелектуальної власності доцільно.