Біржове мито— сума грошей, що сплачується фондовій біржі покупця­ми та продавцями цінних паперів за право укладання біржових угод .

Біржовий курс — продажна ціна цінних паперів на фондовій біржі. Зале­жить від ряду чинників, тобто зумовлюється поточною та очікуваною прибутковістю, дивідендами, розміром банківської відсоткової ставки, ліквідністю, біржовими спекуляціями.

Блага – засоби задоволення людських потреб; матеріальні та нематеріальні цінності, що при­носять людям користь.

Бонус — додаткова винагорода працівникам за результатами господарської діяльності фірми.

Брокер — посередник, що за винагороду здійснює купівлю-продаж цінних паперів, товарів та інших об'єктів власності.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Бухгалтерські витрати – зов­нішні (явні) витрати, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної.

Бюджет — план утворення і використання фінансових ресурсів держави та її територіальних одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій. Правовий документ, згідно з яким органи державної влади і місцевого самоврядування мобілізують фінансові ресурси та здійснюють свої видатки.

Бюджет сім'ї — баланс сімейних доходів та витрат, складений, як правило, на один місяць.

Бюджетна система України — це сукупність бюджетів різних рівнів: державного; бюджету АРК; обласних; бюджетів міст Києва та Севастополя; міських бюджетів; районних; районних бюджетів у містах; сільських та селищних.

Бюджетний дефіцит — сума, на яку в цьому році видатки бюджету пере­вищують його доходи.

Бюджет­ний кредит — надання бюджетних засобів суб'єктам гос­подарювання й органам влади на засадах поворотності та платності.

Бюджетні резерви – відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень, призначених для забезпе­чення безперебійного функціонування передбачених бю­джетом витрат, а також покриття непередбачуваних затрат держави, які зненацька можуть виникнути.

Бюджетно-податкова політика — система регулюван­ня, пов'язана з функціонуванням державних фінансів, фор­муванням державного бюджету та державними витратами і спрямована на реалізацію цілей соціально-економічного Розвитку країни.

Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державним фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Валовий внутрішній продукт, ВВП — загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік.

Валовий дохід —- виражений у грошовій формі сумарний річний дохід підприємства (фірми), отри­маний у результаті виробництва і продажу продукції та послуг.

Валовий національний продукт, ВНП — загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених за рік за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам країни незалежно від того, де ці фактори застосовуються, — у національній економіці чи за кордоном.

Валюта (англ. — грошовий обіг, валюта, від італ.— ціна, вартість, із лат. — мати силу, коштува­ти) — грошова одиниця, що використовується для вимірю­вання величини вартості товарів.

Валюта конвертована — національна грошова одини­ця, яка має здатність вільно обмінюватися на іноземні ва­люти, виконувати функцію світових грошей.

Валютна біржа — біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

Валютна інтервенція — цільові операції з купівлі-продажу іноземної ва­люти з метою підвищення або зниження курсу національної валюти. Здійснюється в значних розмірах у короткі строки через втру­чання центральних банків і державних скарбниць в операції на ва­лютному ринку

Валютний кошик — фіксований набір валют, що вико­ристовується для вимірювання середньозваженого курсу окремих валют.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Валютний ринок — постійні операції купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземній валюті, що здійснюються у спе­ціалізованому місці

Валютні резерви — платіжні засоби, які має у своєму розпорядженні Центральний банк для по­криття дефіциту платіжного балансу, здебільшого у вигляді вільно конвертованих валют, золота, боргових вимог до МВФ.

Варрант — цінний папір, що випускається разом з об­лігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові пра­во на додаткові пільги у визначений час.

Вартість - суспільна праця, яка втілена у товарах і виявляється через їхній обмін.нутрішня властивість товару

Вартість грошей — кількість товарів та послуг, які можна обміняти на одиницю грошей; купі­вельна спроможність одиниці грошей.

Вартість товару – уречевлена в товарі суспільна праця виробника

Ваучер — майновий купон, що видається в процесі при­ватизації державного майна для придбання акцій під­приємств, які підлягають приватизації.

ВВП — сума ринкової вартості товарів і послуг, вироблених на території цієї країни за певний час усіма вироб­никами — резидентами і нерезидентами.

ВВП, розрахований за витратами – це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створеної за певний період благ

ВВП, розрохований за доходами – це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створенр всю масу національного продукту

" Ведмеді" — посередники на фондовій біржі, що грають на пониженні курсу -- укладають строкові угоди на това­ри, які сподіваються придбати на момент виконання угоди за нижчою ціною.

Вексель — письмове боргове зобов'язання встановлено законом форми, в якому зазначена величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (век-селедержателя) вимагати від боржника (векселедавця) спла­ти боргу за настанням означеного строку.

Вексельні операції – купівля векселів у компанії та ви­дача під них позик.

Величина попиту — кількість пев­ного товару або послуги, яку покупці готові придбати за певної ціни впродовж певного проміжку часу.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінан­сування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку.

Венчурні підприємства — малі підприємства з високим ступенем ризику, що спеціалізуються на розробці науко­вих ідей та втіленні їх у нові технології та продукти, а та­кож забезпечують зв'язок між фундаментальними дослі­дженнями і масовим виробництвом.

Верифікація (від англ.— контроль, пере­вірка) — перевірка достовірності інформації, алгоритму і результатів дослідження за допомогою методів візуального й логічного контролю.

Взаємодоповнюючі товари — це такі товари, спожи­вання одного з яких обов'язково потребує споживання інших.

Взаємозамінні товари — це товари, які здатні задо­вольняти одну й ту ж саму потребу відособлено один від одного.

Виробництво — процес створення матеріальних і немате­ріальних благ, необхідних для існування й розвитку людини.

Виробнича функція — технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції.

Виробничі відносини — відносини між людьми, що ви­никають у процесі суспільного виробництва, розподілу, об­міну і споживання матеріальних благ та послуг.

Виробничі ресурси — економічні ресурси, які використовуються у про­цесі виробництва

Виробничі фонди — частина фондів підприємства, що включає продук­тивні фонди і фонди обігу

Висхідна фаза великого циклу — це період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, який триває 25—30 років.

Витрати виробництва — вартість спожитих факторів виробництва в процесі перетворення їх на товар­ну продукцію.

Витрати обігу — витрати коштів, пов'я­зані з реалізацією товарів у торговельно-ринкову сферу та сферу споживання.

Витрати підприємства — сукупність матеріальних витрат і живої праці, що показує, скільки коштує виробництво підприємству. Виступає у формі собівартості продукції

Витрати суспільства — сукупність витрат живої та уречевленої праці, що показує, скільки коштує виробництво того чи іншого продукту всьо­му суспільству. Виступають у формі вартості продукції

Відкрита економіка — стан вільної взає­модії національної економіки з економіками інших країн, Що виникає на ґрунті міжнародних переміщень товарів, капіталу та валют.

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стри­мується.

Відкрита монополія — це економічне явище, при яко­му фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спе­ціальним захистом від конкуренції, як це має місце у ви­падку закритої або природної монополії.

5ивання" грошей — операції, спрямовані на при­ховування джерел надходження грошових коштів з метою їхньої легалізації.

Відновлювана вартість – це вартість основних фондів після морального зношування внаслдок переоцінення за новими цінами

Відрядна заробітна плата — форма заробітної плати, що встановлюється згідно з кількістю виробленого продукту, кількістю трудових операцій

Відсотковий дохід – дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Відтворення — безперервність процесу ви­робництва товарів та послуг, на основі якого здійснюється оновлення елементів економічної системи.

Відтворення виробничих відносин — охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище соціальних груп, трудових колективів, окремих працівників, організаційно-економічні зв'язки

Відтворення природних ресурсів — відновлення природних умов еко­номічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних за­пасів тощо), збереження і облагородження середовища проживання людини

Відтворення просте – це відтвореня процесу виробництва у незмінних масштабах

Відтворення робочої сили — безперервне відновлення та збереження працездатності працівників, зайнятих у народному господарстві, збільшення їхньої чисельності. У цьому процесі відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їхньо­го загальноосвітнього і професійного рівня

Відтворення розширене – це відтвореня виробництва, яке супроводжується зростанням його обсягів

Відтворення сукупного суспільного продукту — відновлення всіх його частин за вартістю (фонду спожитих засобів виробництва, необхід­ного продукту, додаткового продукту) і за натуральною формою (за­собів виробництва і предметів споживання). Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення суспільного сукупного продукту, що означає його зростання за обсягом, поліпшення структури та якості

Відчуження – позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Вільний товар – усе зовнішнє щодо людини, пропозиція його досить велика, має ознаки корисності(ліс, вода, сонце)

Віртуальна економіка (від лат. — той, що _Ма або може проявитися) — економіка, де індетермінізм пре­валює над детермінізмом, де усталені причинно-наслідкові зв'язки в економіці перестають діяти.

Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення умов та резуль татів виробництва.

Власність громадських та релігійних об'єднань ство­рюється за рахунок власних коштів, пожертвувань грома­дян чи організацій або шляхом передачі державного май­на.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними та юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

ВНП — ринкова вартість товарів і послуг, вироблених національними виробниками (резидентами) за певний час без повторного рахунку. За діючими цінами розраховують номінальний, за порівняльними — реальний ВНП.

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

Внутрішня конвертованість валюти — надання права здійс­нювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту тільки фізичним і юридичним особам даної країни.

Внутрішньогалузева конкуренція — це конкурен­ція між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтен­сивності праці тощо у кожного з них встановлюєть­ся індивідуальна вартість виробництва певного то­вару.

Внутрішньофірмова трансфертна ціна — ціна, що застосовується при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій. Об'єк­тивною основою існування такої ціни є розвиток виробничої коопе­рації всередині монополії. Використовується при поставках деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів.

Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно.

Гарант — фізична чи юридична особа, що дає у чому-небудь гарантію

Генеральна угода з тарифів і торгівлі, ГАТТ — підписана в 1947 р в Женеві багатостороння угода щодо митних тарифів і тор­гової політики країн-учасниць.

Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астро­номічно — на 1—2 % щодня або на 500% і більше на рік.

Гіперінфляція (від грец. — над і лат.— здуття) — процес різкого знецінення грошей, викликаний повним розладом системи грошового обігу. Виявляється в безупинному і швидкому зростанні цін.

Глобалізація (від фр.— загальний, всесвітній, з лат.— куля) — якісно новий етап взаємозалежності національних економік на основі поглиблення інтернаціо­налізації світового господарства, інтенсифікації міжнарод­них переміщень товарів, послуг, капіталу, робочої сили і тех­нологій.

Глобалізація економіки — це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес якісних пе­ретворень інтеграційних процесів у світовій економіці на основі зростання обсягів та прискорення міжна­родних переміщень товарів, послуг, капіталу, широ­кого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо.

Глобальна економіка — цілісний загальносвітовий гос­подарський організм, міжнародне переплетення національ­них економік, поєднаних світовою виробничо-збутовою ме­режею, міжнародною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею тощо.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природни­ми й антропогенними явищами, породженими розвитком сучасної цивілізації, які мають загальнопланетарний харак­тер як за масштабами та значенням, так і за способами ви­рішення.

Господарський механізм — су­купність форм і методів регулювання економічних процесів і суспільних дій економічних суб'єктів на основі знання економічних законів, використання економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Готівка — монети і паперові гроші.

Гранична корисність — додаткова ко­рисність, яку отримує споживач з додаткової одиниці блага.

Гранична податкова ставка — відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню.

Граничний дохід — приріст доходу в результаті зростання продажу товарів на одну одиницю.

Граничний продукт – це додатковий продукт(приріст виробництва), який отримують внаслідок застосування додаткової одиниці певного ресурсу

Граничні витрати (МС) приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції: МС = дельта TC/ дельта Q

Гроші — особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і вира­жає економічні відносини між людьми з приводу вироб­ництва та обміну товарів; благо, що має найвищий ступінь ліквідності.

Грошова база – це сукупність зобов’язань Центрального банку щодо недержавного сектору, який банк має можливості контролювати

Грошова маса — сукупність усіх грошових коштів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалі­зацію товарів, послуг та всі нетоварні платежі в народному господарстві.

Грошова система — форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавче за­кріплена державою.

Грошовий доход – це залишок після відрахування з грошової виручки виробничих витрат(амортизація, витрати на сировину, ю матеріали, електоренергію, транспорт)

Грошовий капітал — гроші, спрямовані на купівлю капітальних благ.

Грошовий обіг — рух грошей у готівковій і безготів­ковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нето­варні платежі в господарстві.

Грошовий обіг — рух грошей у готівковій і безготів­ковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нето­варні платежі в господарстві.

Грошові агрегати — показники кількості та структури грошової маси; види грошей, диференційовані за ступенем ліквідності.

Грошові агрегати — показники кількості та структури грошової маси; види грошей, диференційовані за ступенем ліквідності.

Дебітор — юридична чи фізична особа, що заборгувала певному суб'єк­ту господарської діяльності

Девальвація — офіційне зниження курсу національної грошової одиниці у відношенні до іноземних валют

Дедукція — метод пізнання від загаль­ного до одиничного.

Дезінфляція — зниження темпів зростан­ня інфляції або повне її припинення.

Демонетизація золота – у жодній країні вартість товару не вимірюється в золоті; золото не перебуває в сфері обігу; не виконує функцію засобу платежу; не виконує ролі світових грошей, не бере участі в міжнародному обміні

Демонополізація — створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії.

Демпінг — продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від внутрішніх.

Депозит — грошові активи, вкладені в банк з метою одержання відсотків.

Депозитарій — юридична особа, що діє на ринку цінних паперів і надає послуги щодо зберігання, обліку та передан-ня прав на цінні папери.

Депозитний сертифікат банку — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів юридичних осіб.

Деприватизація — 1) анулювання рішення про прива­тизацію, якщо вона визнана незаконною; 2) передача ко­лишньому власникові або його нащадкам раніше націона­лізованої власності (реституція).

Дерегуляція економіки — система організаційно-інсти туційних заходів держави, спрямованих на усунення адмі ністративних, економічних та організаційних перешкод що стримують розвиток підприємництва.

Держава - є передусім політичним регуляторним механізмом. Це інституція, яка має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин державі.

державі.

Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження влас­ністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державне казначейство — орган, на який покладено функції: використання державного бюджету; обліку його касового виконання; управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом.

Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з вироб­ництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Державне підприємство — підприємство, основні за­соби якого є державною власністю, а керівники признача­ються державними органами або працюють за контрактом.

Державне планування — розробка моделі майбутнього стану національної економіки з одночасним визначенням шляхів, способів, засобів і термінів досягнення параметрів економічного та соціального розвитку.

Державне прогнозування — науково обґрунтоване пе­редбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки в майбутньому, аль­тернативних шляхів і строків досягнення бажаних цілей, наслідків державного втручання (невтручання) в економіч­не життя суспільства.

Державне програмування — розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її секторів, тобто визначення цілей і пріоритетів економічного та со­ціального розвитку країни, а також можливих шляхів та засобів їхньої реалізації.

Державне регулювання економіки — система дієвих заходів (форм, методів та інструментів) законодавчого, ви­конавчого й судового характеру, спрямованих на розвиток національної економіки і реалізацію соціально-економіч­них цілей суспільства.

Державний борг — накопичені зобов'язання держави перед внутрішніми та зовнішніми кредиторами.

Державний бюджет — річний план утворення та викори­стання фінансових ресурсів, необхідних державі для виконання нею відповідних функцій і реалізації конкретних цілей.

Державний кредит — система економічних відно­син між державою в особі органів влади чи управлін­ня, з одного боку, та фізичними і юридичними особа­ми — з іншого, за яких держава виступає як пози­чальник, кредитор чи гарант.

Державний сектор економіки — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для вико­нання нею економічних, соціально-культурних і політич­них функцій.

Державні корпорації — форма державних підприємств, яким надається право господарської самостійності.

Державні стандарти і нормативи — встановлення єдиних вимог, норм якості, хімічного складу, фізичних вла­стивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Держконтракт і держзамовлення — це угоди між державою і суб'єктами господарювання щодо виготовлен­ня певного товару чи виконання певного виду послуг з ме­тою задоволення соціально-економічних потреб споживача, стимулювання виробництва дефіцитного товару, в т ч на експорт, розвитку пріоритетних галузей і вир-в, впровадження нових технологій, виконання міжн угод та задовол соц потреб суспільства.

Дефіцит державного бюджету — перевищення витрат бюджету над його доходами.

Дефіцитний бюджет – стан бюджету, коли видатки перевищують доходи.

Дефлятор — коефіцієнт, що застосовується для перера­хунку макропоказників відповідно до цін базового періоду.

Дефляція — падіння загального рівня цін в економіці країни.

Дефолт — невиконання зобов'язань, відмова від сплати боргу.

Джерело оподаткування — дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцен­зійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Диверсифікація (від лат. — різний — робити) — розподіл інвестицій між різними об'єктами з метою зниження ризику.

Дивіденд — дохід, одержуваний власником акції із прибутку акціонерного товариства.

Дилер — біржовий посередник, що проводить операції від свого імені та власним коштом.

Директивне планування — спосіб управління економі­кою країни із застосуванням обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва й розподілу продукції та послуг.

Дисконтування (від лат.— рахую) — розраху­нок суми доходу від капітальних активів, яку буде отрима­но через певний час за чинної норми відсотка.

Дискримінація при наймі — різна оцінка окремих працівників, що мають однакові ха­рактеристики продуктивності, але належать до різних де­мографічних груп.

Дистриб'ютор (від англ.— розподіл) — не­залежний посередник (юридична або фізична особа), що збуває споживачам або дрібним торгівцям продукцію, при­дбану оптовими партіями у виробників.

Диференціальна рента — додатковий продукт, що виникає внаслідок існування монополії на землю як на об'єкт господарювання. Умовами існування є відмінності у природній родючості землі, а також місце­знаходження земельних ділянок по відношенню до ринку. Другою умовою утворення є обмеженість землі. Перетворення додаткового продукту на диференціальну ренту відбувається за наявності товарно-грошових відносин і особливості дії закону вартості (ціни встановлю­ються за середніми витратами на гірших землях)

Диференціальний доход від землеробства – це величина додаткової частини чистого доходу, яка утворюється в результаті продуктивної праці на кращих землях.

Диференційна рента II — додатковий чистий дохід, що виникає в результаті підвищення продуктивності землі за рахунок додаткових вкладень капіталу.

Диференційна рента І — додатковий чистий дохід, одер­жуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю й місцезнаходженням землях.

Диференційований продукт — продукт, що відрізняється за фізичними або іншими пара­метрами від аналогічних продуктів, вироблених іншими виробниками; продукт, при купівлі якого покупці віддають перевагу певному продавцеві, незважаючи на те, що ціни у всіх продавців однакові.

Діалектика — метод пізнання, що базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безпе­рервному розвитку.

Дійсні потреби — потреби, які формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду.

Діловий (економічний) цикл __ коли­вання загального рівня ділової активності країни у вигляді чергування періодів піднесення та спаду, як правило, різної тривалості та рівня. Визначається здебільшого динамікою реального валового внутрішнього продукту (ВВП).

Договірне регулювання оплати праці — економіко-правова система співробітництва і компромісів між найма­ними працівниками й працедавцями на основі проведення переговорів та укладання угод.

Додана вартість — вартість проданого фірмою продукту за вирахуванням вартості предметів праці, куплених і використаних фірмою для виробництва цього товару.

Додаткова вартість — вартісна форма додаткового продукту, створеного додатковою працею найманих робіт­ників.

Доларова зона — валютна територіальна зона, що охоплює країни, в яких без обмежень використо­вується долар США в іноземних розрахунках.

Дотації — допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки; доплата з державного бюджету задля зба­лансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидій.

Дохід кінцевого використання — сума грошей, яка залишається в розпорядженні населення після сплати всіх видів податків і неподаткових платежів

Дохід — певна кількість грошових коштів, мате­ріальних благ чи послуг, отриманих фізичною особою, підприєм­ством чи економікою в цілому за певний проміжок часу.

Доходи від індивідуальної трудової діяльності — доходи, одержані громадянами від суспільно необхідної корисної діяльності з виробниц­тва товарів і надання послуг, що не пов'язана з їхніми трудовими відно­синами з державними, кооперативними, іншими громадськими під­приємствами, установами, організаціями, громадянами. Розраховують ці доходи як залишок після вилучення з грошової виручки виробничих витрат — амортизації, витрат матеріалів, електроенергії, транспорту тощо

Доходи працівників на колективних підприємствах — це особлива форма винагороди, яка відрізняється від заробітної плати, тому що працівники колективних підприємств не продають робочої сили, а є співвласниками підприємств, де вони працюють. їхні особисті доходи виникають в результаті реалізації товарів і послуг, що створені колек­тивною працею

Другий вимір швидкості обороту капіталу – кількість обертів авансованого капіталу за рік.

Дуополія — це тип ринкової структури, при якій існує тільки два постачальники певного товару і між ними пов­ністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни еко­системи, глобальне порушення природної рівноваги та де­градація навколишнього середовища, що втрачає здатність до самовідтворення.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових при­родних багатств при консервації власних природних ре­сурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спря­мована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навко­лишньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю насе­лення.

Екологічний фактор (вир-ва) — система спеціалізованих видів трудової діяльності й витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону та відтворення навколишнього середовища.

Екологічні стандарти — нормативи, які регулюють взає­модію суспільства з навколишнім середовищем: норми ви­киду шкідливих речовин у повітря чи водойми, рівень ра­діаційного забруднення і т. ін.

Економіка участі — сукупність характеристик трансформації відносин власності та про­цесів в організації праці й управлінні виробництвом. Існу­ють три форми економіки участі: участь у прибутку, участь у власності та участь в управлінні підприємством.

Економікс — суспільна наука про викорис­тання обмежених ресурсів з метою максимального задово­лення необмежених матеріальних потреб суспільства.

Економічна безпека — спроможність країни нейтралі­зувати негативні зовнішні дії власними внутрішніми ре­сурсами.

Економічна ефективність — досяг­нення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Економічна ідеологія — представлена в економічній теорії система ідей, що відображає інтереси певних соціаль­них груп або соціально-економічної системи в цілому.

Економічна інформація — сукупність відомостей про функціонування економіки та управління нею.

Економічна інфраструктура (від лат.— нижче, під — структура) — сукупність галузей і видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробни­чу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне госпо­дарство, загальна й професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Економічна категорія — наукове поняття, теоретичний абстрактний вираз, реально існуючих економічних явищ і процесів.

Економічна кон'юнктура — стан локального або загаль­ного економічного простору на певний час, відображений сукупністю економічних показників.

Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематиза­ція об'єктивних знань про закони і принципи розвит­ку реальної економічної дійсності.

Економічна оцінка землі — означає визначення цінності землі й має такі показники: валовий продукт землеробства (продуктивність земель при досягнутій протягом ряду років інтенсивності землеробства); окупність витрат (кількість продукції на одиницю витрат); диференціальний до­ход від землеробства (величина тієї додаткової частини чистого дохо­ду, яка утворюється в результаті більш високої продуктивності землероб­ської праці на відносно кращих землях порівняно з гіршими)

Економічна політика держави — система економічних ідей, цілей держави, завдань та засобів їх досягнення, а та­кож діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Економічна рента — це рента за використання ресурсу, кількість якого значно обмежена, тобто пропозиція якого нееластична.

Економічна система — сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Економічна структура – це певне співвідношення між процесами виробництва, тобто внутрішньовиробничі зв’язки та залежності, які зумовлені суспільним подвлом праці, рівнем розвитку продуктивних сил і панівною системою виробничих відносин

Економічна теорія — суспільна наука, яка вивчає зако­ни функціонування та розвитку економічних систем, ви­значає умови, принципи та механізми ефективного господа­рювання.

Економічне зростання — збільшення обсягів національного виробництва в абсолютному вира­женні або у розрахунку на душу населення.

Економічне мислення — це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ, структура якого абстрак­тно відтворює реальну картину економічного життя.

Економічне самовизначення індивіда — усвідомлений вибір індивідом напрямку, способу та форм включення у систему суспільно-економічних відносин та зв'язків.

Економічний дирижизм – активна участь держави у регулюванні соціально-економічного розвитку країни на основі використання широкого спектру методів й інструментів.

Економічний експеримент — штучне відтворення еко­номічних процесів і явищ з метою вивчення їх за опти­мально сприятливих умов та подальшого практичного впро­вадження.

Економічний закон конкуренції — виникає в умовах існування супереч­ності між можливостями виробництва товарів і послуг (існують різні витрати виробництва і відмінності у споживних вартостях) та можли­востями їх реалізації (встановлюється однакова для всіх ринкова ціна). Ця суперечність вирішується через конкуренцію. Формами вияву за­кону є боротьба за виживання, одержання місця на ринку, залучення споживачів до своєї продукції. Засобами цієї боротьби є удосконален­ня виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і досягненню високої норми прибутку.

Економічний закон нагромадження — закон, згідно з яким необхідність зростання життєвого рівня населення об'єктивно зумовлює зростання обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження. Формами вияву цього закону є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населення, безперервне зрос­тання й удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшен­ня кількості зайнятих працівників та вдосконалення структури сукуп­ного працівника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.

Економічний закон поділу праці — полягає в тому, що необхідність ма­сового виробництва певних видів продукції в умовах ускладнення про­цесу праці зумовлює її поділ, що веде до підвищення її продуктив­ності. Формами вияву цього закону є поділ праці між галузями суспіль­ного виробництва і окремими підприємствами, територіальний по­діл праці, поділ праці між окремими працівниками на підприємстві

Економічний лібералізм — система соціально-еконо­мічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зводиться до виконання мінімальних еконо­мічних функцій на основі використання переважно еконо­мічних та правових методів регулювання.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутріш­німи, включаючи нормальний прибуток) витратами вироб­ництва; чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх витрат, включаючи й нормальний прибуток.

Економічний режим — інституційні умови організації господарської діяльності у межах певної економічної системи.

Економічний товар - усе зовнішнє щодо людини, що має властивість корисності, може бути привласненим і є відносно рідкісними. Може бути матеріальним і нематеріальним

Економічний цикл — це регулярні коливання рівня ділової активності, коли за зростанням актив­ності настає її зниження, яке знову змінюється зрос­танням.

Економічні блага — здебільшого створені людською пра­цею кількісно обмежені засоби задоволення людських по­треб.

Економічні витрати –до витрат виробництва враховуються не тільки зовнішні, а й внутрішні витрати, пов'язані з можливістю альтернативного використання ресурсів, відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Економічні відносини — відносини між людьми з при­воду виробництва, розподілу, обміну і споживання матері­альних та нематеріальних благ.

Економічні закони — внутрішньо необхідні, сталі й істотні причинно-наслідкові зв'язки між протилежними сто­ронами, властивостями економічних явищ і процесів, еле­ментами економічної системи.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення еконо­мічних суб'єктів до задоволення власних потреб, об'єктивні спонукальні мотиви їхньої господарської діяльності.

Економічні методи ДРЕ — створена державою система фінансового або матеріального стимулювання діяльності суб'єктів господарювання, що впливає на їхні економічні інтереси й зумовлює адекватну поведінку: інструменти по­даткової, амортизаційної, облікової, митної, валютної полі­тики тощо.

Економічні потреби – потреби в людських благах.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи.

Економічні ресурси — сукупність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів та послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, тех­нологія, інформація та ін.

Економічні стимули — фактори, що мотивують і впливають на поведінку окремих еконо­мічних суб'єктів.

Економічно активне населення — частина працездат­ного населення, що пропонує свою робочу силу для вироб­ництва товарів та послуг.

Експлуатація — 1) привласнення результатів примусової праці; 2) розробка покладів корисних копалин; 3) викори­стання об'єктів основного капіталу та інфраструктури.

Експорт (Е) — продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту.

Екстенсивний тип економічного зростання — збільшення обсягів виробництва, що досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва за їх незмінних якісних характеристик.

ЕКЮ — міжнародна валютна одиниця, яка використовувалася країнами-учасницями Європейської економічної системи з 1979 р. до впровад­ження з 1 січня 1999 р. єдиної європейської валюти євро