Висновки. Таким чином, видавничий бізнес являє собою підприємницьку діяльність суб’єктів видавничої справи (видавництв

Таким чином, видавничий бізнес являє собою підприємницьку діяльність суб’єктів видавничої справи (видавництв, видавничих, книгорозповсюджувальних організацій), які зайняті створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. Об’єктом видавничої справи можуть бути різні види видавничої продукції, визначені стандартами. А до суб’єктів видавничої діяльності належать: видавець, виробник (виготівник) видавничої продукції та її розповсюджува

Видавництво як соціально-економічна організація є суб’єктом видавничого бізнесу, який виробляє і збуває продукцію, надає послуги, підпорядковується дії економічних законів, а також є об’єднанням людей, творчою структурою.

У сучасних умовах конкурентної боротьби ефективність видавничої діяльності почала визначатися комплексом заходів з формування читацьких потреб, стимулювання збуту, ціноутворення. Цьому значною мірою сприяють щорічні книжкові форуми, ярмарки, активізація мережі книжкової торгівлі. З огляду на це сьогодні питання видавничого маркетингу та економіки видавничої діяльності заслуговують особливої уваги.

Основні завдання маркетингової діяльності (служби) в будь-якій видавничій компанії можна сформулювати так: розробка і реалізація плану маркетингу; постійне вивчення зовнішнього середовища, в якому працює видавництво, можливостей та загроз; вивчення внутрішнього середовища, реалізація наявних переваг, усунення недоліків тощо; забезпечення відповідності пропозицій видавництва попиту.

Варто зазначити, що план маркетингу є центральним з погляду діяльності, спрямованої на одержання прибутку, і є основою для інших видів діяльності видавництва.

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ЮРИДИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ВИМОГИ ПРИ ЗАСНУВАННІ ПРИВАТНОГО ВИДАВНИЦТВА (стратегія створення власного видавництва «Каштан»)

2.1. Законодавча база для діяльності видавничої справи

Із входженням видавничої справи на ринкові засади розвитку різко змінювався не лише її політичний та фінансовий, а й правовий статус. Ставши одним із предметів купівлі-продажу на ринку, друкована продукція зберегла за собою особливе духовне, естетичне, виховне значення для суспільства. Суспільство ж покликане було не лише під­твердити це особливе значення, а й обумовити його реальне наповнення в певному законодавчому полі. Формування такого законодавчого поля в Україні нині вже закінчилося, хоча на часі постало його удосконалення.

Законодавчу систему України з видавничої справи складає низка законів, кодексів та урядових постанов. М. Тимошик у «Книзі для автора, редактора, видавця» умовно цю законодавчу базу поділив на дві групи:

1. Закони та підзаконні акти, що мають безпосереднє відношення до діяльності редактора-видавця.

2. Закони, кодекси, підзаконні акти, що мають від­ношення до діяльності редактора-видавця в окремих ви­падках[ 21, 33].

Отже, до першої групи належать:

1) Конституція України;

2) Закони України:

- «Про видавничу справу»;

- «Про обов'язковий примірник документів»;

- «Про інформацію»;

- «Про державну таємницю»;

- «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»;

3) Постанови Кабінету Міністрів України:

- «Про державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції»;

- «Про порядок доставлення обов'язкових примірни­ків документів»;

- «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права та суміжних прав».

До другої групи входять:

1) Закони України:

- «Про об'єднання громадян»;

- «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- «Про захист суспільної моралі»;

- «Про рекламу»;

- «Про бібліотеки і бібліотечну справу».

2) Кодекси України:

- «Господарський кодекс України»;

- «Кримінальний кодекс України»;

- «Про адміністративні правопорушення»;

3) Постанова Кабінету Міністрів України:

- «Про затвердження порядку ведення обліку отри­маних валових доходів і валових витрат під час провадження видавничої діяльності, виготовлення і роз­повсюдження книжкової продукції».

Настільною книгою видавця-початківця та редактора має стати Закон України «Про видавничу справу», прийнятий ще 1997 року. Адже в ньому визначені основні засади щодо організації та провадження видав­ничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умов взаємовідносин учасників видавничого процесу.

Однак, у контексті проголошених Україною намірів увійти до Європейського Союзу варто зазначити, що окремі положення українського Зако­ну «Про видавничу справу» не лише суперечать загальним міжнародним тенденціям у галузі видавничого законо­давства, а й мають у собі зайві елементи регламентації та контролю, властиві тоталітарному суспільству. Є дві принципові вади цього Закону:

1. Запровадження Державного реєстру видавців, ви­готівників і розповсюджувачів видавничої продукції, згідно з яким «розповсюдження видавничої продукції здійс­нюється після внесення розповсюджувача до Державного реєстру», а поліграфічне підприємство «приймає замовлення на виготовлення видавничої продукції за умови наявності у замовника документа про внесення його до Державного реєстру як суб'єкта видавничої справи». Це, на думку фахівців, є елементами контролю за діяльністю видавця [ 21, 36].

2. Переобтяженість зайвою інформацією вихідних відо­мостей, зокрема у випускних даних. Практично в жодній країні Європейського Союзу, відповідно до практики су­часного маркетингу, не є обов'язковим зазначати наклад видання, номер замовлення, адресу поліграфічного під­приємства тощо.

Незважаючи на ці та інші вади головного видавничого закону, видавець все ж має пам'ятати, що слід дотримуватися всіх положень чинного Закону і слідкувати за змінами та доповненнями.

2.2. Порядок створення видавництва

Так як видавничий бізнес є досить поширеним різновидом підприємницької діяльності, процес створення нових видавничих структур, як і припинення чи реорганізація їх діяльності, є безперервним. Тому все нові й нові ентузіасти, що вирішили заснувати власну видавничу справу, опиняються перед проблемним питанням: з чого почати?

Безумовно, розпочинати слід із вивчення нормативно-правової бази.

Особливості законодавчої бази для діяльності видавничої справи вже розглянуті. Однак оскільки видавнича справа з економічної точки зору є однією з форм підприємницької діяльності, а видавництво – це те саме підприємство, то видавцю-початківцю не обійтися без вивчення тих законодавчих актів, які встановлюють норми щодо відкриття, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності.

Сучасною базою для створення та реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, у тому числі й видавництв, є такі законодавчі акти:

- Цивільний кодекс України;

- Господарський кодекс України;

- Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»;

Серед найпоширеніших видів підприємства-видавництва можна назвати приватне видавництво (засноване на власності окремого громадянина), колективне видавництво (засноване на власності колективу, кооперативу, іншого статутного товариства), спільне видавництво (засноване на базі об’єднання майна різних власників) та видавництво, засноване на власності юридичних осіб.

Практика діяльності видавництв показує, що коли раніше більшість із них створювалася у формі другого і третього видів (колективне, спільне видавництво), то нині – першого, тобто приватного видавництва. Пояснюється це, мабуть, спрощеною юридичною процедурою оформлення видавництва та мінімальною сумою статутного фонду. До того ж власник сам собі господар, має низькі витрати на організацію виробництва і є власником всіх прибутків.

Наступним кроком після ретельного вивчення нормативно-правової бази стане розробка установчих документів.

Згідно з Господарським кодексом України установчими документами суб’єкта господарювання є:

1. Рішення про створення (для індивідуальних підприємств) або засновницький договір (для товариств).

2. Статут (положення).

У першому документі засновник (засновники) зобов’язується утворити видавництво чи видавничу структуру, визначає порядок спільної діяльності, умови передачі свого майна, порядок розподілу прибутків, управління діяльністю та участі в ньому засновників тощо [ 21, 62].

Отже, наведемо приклад Рішення про створення приватного видавництва «Каштан»:

Рішення про створення приватного видавництва «Каштан»

м. Київ, 01 листопада 2016 року

Я, громадянка України, Таран Діана Олександрівна, паспорт серії СТ 003819, виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 13 лютого 2013 року, ідентифікаційний код № 3343201686, що проживаю за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гаріна, 53, кв. 84, керуючись чинним законодавством України, прийняла рішення про таке:

1. Створити приватне видавництво «Каштан» (далі – Видавництво), виступивши його засновником.

2. Затвердити Статут Видавництва.

3. Для забезпечення діяльності Видавництва за рахунок вкладу Власника створити статутний капітал у розмірі 5000 (п’яти тисяч) гривень. Джерелом формування статутного капіталу Видавництва є власні грошові кошти Власника.

4. Доручити Бицкало Ірині Степанівні здійснити всі необхідні заходи для державної реєстрації Видавництва. (Підпис)

Дещо складніші структура та змістове наповнення другого документа – Статуту. Він має містити відомості про найменування суб’єкта господарювання, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та іншого фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, про умови реорганізації та ліквідації, про особливості організаційної форми видавництва, інші відомості, що не суперечать чинному законодавству.

Статут видавництва «Каштан» може мати такий вигляд:

СТАТУТ

приватного видавництва «Каштан»