Сучасні процеси, що відбуваються у цивільно-військових відносин в Україні

Історичний досвід та сучасна політологічна практика беззаперечно доводять, що сектор безпеки і оборони протягом тривалого часу залишатиметься необхідним атрибутом держави та важливим засобом захисту національних інтересів. У сучасних умовах перед Україною постало складне завдання створення і розбудови сучасного безпекового сектору держави, враховуючи економічні, політичні, моральні чинники, національні та світові військові традиції, а також міжнародні правові вимоги до застосування військових формувань.

У сьогоднішніх умовах прагнення України до європейської інтеграції особливе значення мають проблеми взаємодії армії і суспільства, цивільно-військові відносини та цивільний контроль над ними. Проблема цивільного контролю над сектором безпеки і оборони є частиною більш широкої проблеми цивільно-військових відносин у суспільстві. Ця проблема займає значне місце в політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного устрою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому. Стан відносин між військовою і цивільною сферами в державі є показником її демократичного правового розвитку. Створення оптимальних цивільно-військових відносин і дієвого цивільного контролю над сектором безпеки і оборони сприяє перетворенню армії та інших військових формувань, правоохоронних органів у відкриті і зрозумілі для суспільства, керовані державою інституції, які діють відповідно до їх призначення за Конституцією України та її законами. Значною мірою через низький рівень цивільно-військових відносин у сфері демократичного цивільного контролю нинішні темпи та ефективність реформ у секторі безпеки й оборони є вкрай незадовільними, а стан та боєздатність силових структур України не поліпшується.

Актуальність цивільно-військових відносин і цивільного контролю значно зростає на переломних етапах розвитку нашого суспільства. Тому саме сьогодні демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони являє собою зміст і головну частину цивільно-військових відносин.

Так, з урахуванням цього, 19 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” [1]. Цей Закон визначає правові засади організації і здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, а також над правоохоронними органами держави. У Законі термін цивільно-військові відносини трактується як сукупність правових взаємовідносин між суспільством та складовими частинами Воєнної організації держави, які охоплюють політичні, фінансово-економічні, соціальні та інші процеси у сфері національної безпеки і оборони [1].

Сьогодні більшістю вітчизняних та іноземних фахівців (експертів, науковців, політиків) зазначається, що цивільно-військові відносини можуть бути визначені як поєднання загальних відносин між військовими інституціями, з одного боку, та цивільним урядом, неурядовими інституціями, організаціями та громадянами – з другого. Зазначені відносини у цій сфері базуються на формальних і неформальних засадах. Формальні засади – це ті, які регулюються Конституцією України, законами, договорами тощо. Неформальні відносини являють собою певні альянси та зв’язки на зразок військово-промислових, військово-академічних, військово-культурних тощо. На неформальні відносини мають великий вплив національні, цивільні традиції, особливе сприйняття військовими цивільних, а цивільними – військовослужбовців.

Таким чином, цивільно-військові відносини можна класифікувати за наступними ознаками: за соціальним змістом, тобто за інтересами і цілями стосовно суспільства і армії (спільні, відмінні, правові або неправові, гуманні або антигуманні); за сферами (політика, економіка, соціальне і духовне життя); за суб’єктами їх реалізації (індивіди, органи цивільної та військової влади, громадські організації); за об’єктивним співвідношенням військових і цивільних структур, за ставленням одних до інших (пріоритетне становище, диктат, контроль цивільних над військовими).

Останнім часом в Україні простежується важливий етап змін цивільно-військових відносин. Перехід влади до демократії означає, що її авторитет все більше буде визначатися не кількістю військових та правоохоронців і якістю нового озброєння, а передусім довірою народу, міцністю права і людської моралі.

Тому владою не знято з порядку денного й таке важливе питання, як гармонізація цивільно-військових відносин у суспільстві з відновленням позитивного іміджу військових і вдосконалення системи зв’язків з інституціями громадянського суспільства. Так, відповідно до Розпорядження Президента України від 20 липня 2006 р. № 269 створено Громадську раду при Службі безпеки України та затверджено положення про неї [2]. Аналогічні ради (колегії) було засновано в МВС, Міноборони, МНС, Адміністрації Держприкордонслужби України та інших центральних органах виконавчої влади.