Значення вікових та індивідуальних особливостей дитини в індивідуальному підході

Особистісний розвиток людини несе на собі печатка його вікових і індивідуальних особливостей, які необхідно враховувати в процесі виховання. З віком зв'язаний характер діяльності людини, особливості його мислення, коло його запитів, інтересів, а також соціальні прояву. Разом з тим кожному вікові властиві свої можливості й обмеження в розвитку. Так, наприклад, розвиток розумових здібностей і пам'яті найбільше інтенсивно відбувається в дитячі і юнацькі роки. Якщо ж можливості цього періоду в розвитку мислення і пам'яті не будуть належною мірою використані, то в більш пізні роки уже важко, а іноді і неможливо надолужити упущене. У той же час не можуть дати ефекту і спроби занадто забігати вперед у впливі на фізичний, розумовий і моральний розвиток дитини, без обліку його вікових можливостей [7].

Багато педагогів звертали увагу на необхідність глибокого вивчення і правильного обліку вікових і індивідуальних особливостей дітей враховувати в процесі виховання. Ці питання, зокрема, ставили Л.А. Коменский, Д.Ж. Локк, Ж.Ж. Руссо, а пізніше К.Д. Ушинский, Л.Н. Толстой і інші. Більш того, деякі з них розробляли педагогічну теорію, виходячи з ідеї виховання, тобто обліку природних особливостей вікового розвитку, хоча ця ідея й інтерпретувалася ними по-різному. Коменський, наприклад, у поняття вкладав думку про облік у процесі виховання тих закономірностей розвитку дитини, що властиві природі людини, а саме: уродженого людині прагнення до знання, до праці, здатності до багатобічного розвитку і т.д. Ж.Ж. Руссо, а потім Л.Н. Толстой трактували це питання інакше. Вони виходили з того, що дитина від природи є істотою зробленою і що виховання не повинне порушувати цю природну досконалість, а йти за ним, виявляючи і розвиваючи кращі якості дітей. Однак усі вони сходилися в одному, що потрібно уважно вивчати дитини, знати його особливості і спиратися на них підходу в процесі виховання.

Індивідуальний підхід у вихованні дитини повинний ґрунтуватися на знанні анатомо-фізіологічних і психічних, вікових і індивідуальних особливостей [13]. Науковими дослідженнями доведено, що існує пряма залежність між фізичним, розумовим і моральним розвитком людини. Фізичне виховання тісне зв'язано з удосконалюванням органів почуттів, зору, слуху, що у свою чергу впливає на розумовий розвиток і формування характеру людини. Фізичне виховання тісне зв'язано з трудовим і моральним вихованням дитини. Активність у трудовій діяльності багато в чому залежить від стану його здоров'я, і навпаки. Ігри також сприяють розвиткові і зміцненню таких його моральних якостей, як воля, дисциплінованість, організованість і т.д. Не можна не скасувати також зв'язку фізичного виховання. Усе, що є здоровим у широкому змісті слова, є і прекрасним. Красиве тіло, спритні рухи, правильна постава, хода - усе це ознаки здоров'я і наслідок правильного фізичного виховання.

Здійснення індивідуального підходу до дітей під час усіх видів їхньої діяльності необхідно розглядати як визначену взаємозалежну систему. Першою ланкою цієї системи є вивчення особливостей кожної дитини й індивідуальний підхід у фізичному вихованні. Знання фізичного стану і розвитку дітей має дуже велике значення при проведенні процедур загартовування, що повинні здійснюватися систематично, на строго індивідуальній основі [11].

У процесі правильного фізичного виховання за умови індивідуального підходу до кожної дитини у всіх дітей пробуджується інтерес до виконання культурно-гігієнічних навичок, до прогулянок на свіжому повітрі, заняттям фізкультурою. Вирішуючи задачі фізичного виховання дошкільників, вихователь повинний здійснювати повсякденний контроль, вчасно застосовувати профілактичні ігри, дотримувати необхідні гігієнічні вимоги при організації життя дітей і проведення занять. Особливості організму вимагають уважного ставлення до його фізичного розвитку. Дитина росте - прорізуються всі молочні зуби і відбувається перше «округлення», тобто збільшення маси тіла ріст тіла в довжину. Швидко прогресує психічний розвиток дитини, мова, пам'ять. Дитина починає орієнтуватися в просторі. У плині першого років життя швидко ростуть і розвиваються опорно-руховий апарат, травна і дихальна системи. У плині 2-3-го років життя ріст у довжину переважає над збільшенням маси тіла. Наприкінці періоду починається прорізування постійних зубів. У зв'язку зі швидким розвитком мозку швидко розвиваються розумові здібності [9].

Таким чином, фізичне виховання забезпечує охорону і зміцнення здоров'я, розвитку рухових умінь, культурно - гігієнічних навичок, загартовування організму, любов до чистоти, охайності, привчає дитини до режиму, підвищує працездатність, знижує стомленість. Шкільний вік - це початок усебічного розвитку і формування особистості. У цей період діяльність аналізаторів, розвиток представлень, уяви, пам'яті, мислення, мови в комплексі приводять до формування почуттєвого етапу пізнання світу. Інтенсивно формується логічне мислення, з'являються елементи абстрактних міркувань. Дитина прагне представити світ таким, яким він його бачить. Навіть фантазію він може розцінювати як реальність. Розумове виховання формує систему представлень про навколишній світ, інтелектуальні уміння і навички, розвиває інтерес і здібності.

У моральному вихованні в дитини формуються моральні норми, свій досвід поводження, відношення до людей. Інтенсивно формуються моральні почуття. Моральне виховання впливає на формування волі і характеру дитини. Трудове виховання знайомить дітей із працею дорослих, із професіями. Дітей навчають доступним трудовим умінням і навичкам, виховують у них любов і інтерес до праці. Трудова діяльність формує в нього завзятість, наполегливість, кмітливість.

Гра є найважливішою діяльністю, тому що гра - кращий засіб задоволення інтересів і потреб, реалізація його задумів і бажань. У своїй грі дитина як би відбиває те, що буде в його житті, коли він стане дорослим. Зміст ігор формує добрі почуття, сміливість, рішучість, впевненість у собі [18].

До кінця дошкільного періоду дитина володіє необхідними якостями і властивостями особистості для того, щоб приступити до систематичного оволодіння суспільно-історичним досвідом людини. Для цього необхідна спеціальна навчальна діяльність. Вікові особливості розвитку учнів по-різному виявляються в їхньому індивідуальному формуванні. Це зв'язано з тим, що школярі в залежності від природних задатків і умов у житті (зв'язок біологічний і соціального) істотно відрізняється один від одного.

От чому розвиток кожного з них у свою чергу характеризується значними індивідуальними розходженнями й особливостями, який необхідно враховувати в процесі виховання і навчання.

Таким чином, розвиток і формування людини проходить ряд етапів, кожний з яких характеризується своїми особливостями і закономірностями. Педагог успішно виконує задачі виховання, утворення, навчання, якщо його діяльність заснована на глибокому розумінні вікових етапів розвитку людини; на баченні його внутрішнього світу. Критеріями вікового розвитку є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні і фізичні показники стану організму [14]. Педагогічний критерій вікового розвитку характеризують можливості виховання й утворення, навчання в різні періоди життя дитини.

Вивчення індивідуальних особливостей дітей вимагає значного часу і систематичних спостережень. З цією метою педагогові необхідно вести щоденник, записуючи в ньому особливості поводження вихованців, роблячи періодично короткі узагальнення результатів спостереження. Індивідуальні особливості дитини також зв'язані з типом його нервової діяльності, що є спадковим.

І.П. Павлов у своєму навчанні про вищу нервову діяльність виявив основні властивості нервових процесів:

1. Силу порушення і неврівноваженість;

2. Урівноваженість і неврівноваженість цих процесів;

3. Їхня рухливість.

На основі вивчення протікання цих процесів він визначив 4 типи вищої нервової діяльності:

1. Сильний, неврівноважений, що характеризується сильним порушенням і менш сильним гальмуванням, відповідає холеричному темпераментові. Для дитини холеричного темпераменту характерним є підвищена збудливість, активність. За всі справи він приймається з захопленням. Не порівнюючи свої сили, він часто втрачає інтерес до початої справи, не доводить його до кінця. Це може привести до легкодумства, нелагідності. Тому в такої дитини необхідно зміцнювати процеси гальмування, а вихідну з меж активність переключати на корисну і посильну діяльність. Потрібно контролювати виконання завдань, вимагати доводити почата справа до кінця. На заняттях потрібно направляти таких дітей на осмислення матеріалу, ставити перед ними більш складні завдання, уміло спиратися на їхні інтереси.

2. Сильний урівноважений (процес порушення врівноважується процесом гальмування), рухливий, відповідає сангвінічному темпераментові. Діти сангвінічного темпераменту діяльні, товариські, легко пристосовуються до змін умов. Особливості дітей цього типу вищої нервової діяльності чітко виявляються при надходженні в дитячий сад: вони життєрадісні, відразу ж знаходять собі товаришів, вникають в усі сторони життя групи, з великим інтересом і активно беруть участь у заняттях, в іграх.

3. Сильний, урівноважений, інертний. Діти - флегматики спокійні, терплячі, міцну справу доводять до кінця, рівно відносяться до навколишнім. Недоліком флегматика є його інертність, його малорухомість, він не може відразу зосередитися, направити увагу. У цілому такі діти не заподіюють турбот.

Звичайно, такі риси, як стриманість, розважливість, є позитивними, але їхній можна поплутати з байдужістю, апатією, безініціативністю, лінню. Потрібно дуже уважно вивчати ці особливості дитини в різних ситуаціях, у різних видах діяльності, не виявляти поспішності у своїх висновках, перевіряти і зіставляти результати своїх спостережень зі спостереженнями колег і членами родини дитини.

4. Слабкий, що характеризується слабістю як порушення, так і гальмування при підвищеної гальмованості або малої рухливості, (відповідає меланхолійному темпераментові). Діти меланхолійного темпераменту нетовариські, замкнуті, дуже вразливі й уразливі. При надходженні в дитячий сад, школу довго не можуть звикнути до нової обстановки, колективові дітей тужать, сумують. У деяких випадках переживання відзиваються навіть на фізичному стані дитини: він утрачає вагу, у нього порушується апетит і сон. Не тільки педагоги, але і медичний персонал і родина повинні приділяти таким дітям особлива увага, піклуватися про створення умов, що викликають у них якнайбільше позитивних емоцій. Властивість нервової системи кожної людини не укладаються в який - те один «чистий» тип вищої нервової діяльності. Як правило, індивідуальна психіка відбиває змішання типів або виявляється як проміжний тип (наприклад, між сангвініком і флегматиком, між меланхоліком і флегматиком, між холериком і меланхоліком). При обліку вікових особливостей розвитку дітей педагог багато в чому спирається на узагальнені дані педагогіки і вікової психології. Що ж стосується індивідуальних розходжень і особливостей виховання окремих дітей, те тут йому приходитися покладатися лише на цей матеріал, що він одержує в процесі особистого вивчення вихованців [19; 20].