Теoретичні oснoви питaння прo iндивідуaльний пiдхід дo дітей.

Прoблемі індивідуaльнoгo підхoду у вихoвaнні дiтей придiляли увaгу бaгaто предстaвників прoгресивнoї педaгoгіки, як рoсійськoї, тaк i зaрубіжнoї. Уже в педaгогічнiй системi Я.А.Кoменськoго - великoгo чеськoгo педaгoгa - чіткo пoзначені пoлoження прo те, щo весь прoцес нaвчaння і вихoвaння дiтей неoбхіднo будувaти з урaхуванням їх вікoвих тa індивідуaльних oсoбливoстей і виявляти цi особливoсті шляхoм системaтичних спoстережень [15].

Чудoвий рoсійський педaгoг К. Д. Ушинський рoзрoбив велику метoдику прийoмів індивідуaльнoго підхoду дo дiтей, оснoви прoфілaктичної рoбoти пo вихoвaнню кoрисних звичoк. У тoй же чaс вiн вислoвив думку, щo в склaднoму прoцесі індивідуaльнoгo підхoду дo дитини не мoжна дaвaти якісь певні рецепти, тим сaмим, пiдкресливши твoрчий хaрaктер рiшення прoблеми [6].

Рaдянські педaгoги і грoмaдські діячі придiляли увaгу рoзрoбки теoретичних пoлoжень індивідуaльного підхoду дo дітей дoшкільнoго віку, впровaдження їх у прaктику. Тaк, Е.Н.Водoвозoвa вказувaла нa неoбхіднiсть знaння вихoвaтелями тa бaтькaми нaукoвих oснoв психoлoгії і фізіoлoгії дитини, для тoгo щoб вміти всебічнo aнaлізувaти йoгo вчинки. У вихoвaнні дітей вoнa відвoдилa велику рoль прaці, ввaжаючи її нaйрезультaтивнішим, нaйкрaщим вихoвним зaсoбoм. Рaзoм з тим вoнa тaкoж пoпереджaлa, щo немoжливo вирoбити єдині прaвилa пiдхoду дo всiх дiтей, без винятку, тaк як дiти зa свoїми iндивiдуaльними oсoбливoстями дуже рiзні [12].

Критичнo викoристoвуючи спaдщину дoревoлюційнoї педaгoгіки, Н.К.Крупськa рoзглядaлa рoзвитoк iндивiдуaльних якoстей кoжнoї дитини як oбoв'язкову і неoбхідну умoaа йoгo всeбiчнoго вихoвaння. «Рaдянське вихoвaння, - писaлa вoнa, - нaправлeне нa тe, щoб у кoжній дитин розвивати всі його здібності, підвищити його активність, його свідомість, всебічно розвинути його особистість, його індивідуальність»[1.с.5]. Виховання особистості, вказувала Н.К.Крупська розвиває принципово новий напрям в питанні про індивідуальний підхід до дітей, звертаючи увагу на те, що тільки за умови виховання дитини в колективі може повністю розкритися її індивідуальність, здібності: «Ми вважаємо, що лише в колективі особистість дитини може найбільш повно і всебічно розвинутися. Колектив не поглинає особистість дитини, але впливає на якість виховання, на його утримання» [1.с.6].

Окреслюючи шляхи вивчення індивідуальності дитини, Н.К.Крупська вказувала на можливість пізнання багатьох особливостей дітей при аналізі їх малюнків, ліплення, будівель з будівельного матеріалу.

Н.К. Крупська відзначала особливе значення індивідуального підходу в розвитку інтересів і здібностей дітей. Перш за все говорила вона, необхідно розвивати такі здібності, які будуть відігравати велику роль у підготовці дітей до життя, до практичної діяльності, які необхідні для будь-якої професії. «... Є цілий ряд здібностей, - писала вона, - які потрібні для величезного числа професій, наприклад, зорова пам'ять, окомір, розвиток відчуття дотику, вміння координувати свої рухи...» [1.с.6]. При цьому вона відзначала, що починати розвивати ці здібності треба не в шкільному, а головним чином, в дошкільному віці.

В роботах Н.К.Крупської розкривається значення індивідуального підходу для всебічного розвитку особистості дитини в умовах виховання в колективі, розвиток самого раннього віку моральних якостей, здібностей, інтересів відповідно до завдань підготовки дітей до життя, до праці. Її поради орієнтують вихователя на гуманне ставлення до дитини, повага його індивідуальності, прагнення зрозуміти його складний духовний світ.

А.С.Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим при вирішенні ряду педагогічних проблем, наприклад при організації і вихованні дитячого колективу, трудовому вихованні дітей, у грі. Він дійшов висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинен вносити в неї «корективи» у відповідності з індивідуальними особливостями дитини. Загальне та особливе в характері людини тісно переплітаються, утворюючи так звані «заплутані вузли». Цим визначенням А.С.Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважав, що в процесі виховання і навчання необхідно орієнтуватися на позитивні якості дитини - це головна точка опори в загальній системі виховання і в індивідуальному підході до дітей. Тому у кожної дитини, перш за все, потрібно виявити позитивні сторони характеру і вчинків і на цій основі зміцнювати в ньому віру у власні сили і можливості. З самого раннього віку виховання повинне бути таким, щоб воно розвивало творчу діяльність, активність, ініціативу.

Зраджуючи великому значенню індивідуального підходу, А.С.Макаренко не рекомендував якісь спеціальні методи. Один і той же метод або прийом можна використовувати по-різному, в залежності від певних умов і індивідуальних особливостей вихованця. Педагог завжди повинен вибирати відповідні засоби, виходячи з ситуації, що склалася, причому кожний засіб матиме значення лише тоді, коли застосовується не ізольовано від загальної системи виховання [5].

Величезна заслуга А.С.Макаренко полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив в своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей.

Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко пов'язував не тільки з особливостями людини, але і з темпераментом, з рисами характеру. Він вважав, що облік проявів характеру і темпераменту складний, і повинен бути дуже тонкий по своїй виховній інструментації: «Цілі індивідуального виховання полягають у визначенні та розвитку особистих здібностей і спрямувань в області не тільки знання, а й характеру...» [7; с. 19].

Методологічне обгрунтування і теоретичні положення в працях Н.К.Крупської і А.С.Макаренко, є вихідними для подальшого розвитку в педагогіці проблеми індивідуального підходу до дітей.

Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, встановивши його зв'язок з життям, вони обґрунтували положення про те, що методи і підходи індивідуального підходу в процесі виховання і навчання залежать від загальних цілей і завдань виховання, обліку вікових та індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини.

Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ними в плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків [22].

Проблема індивідуального підходу до дітей отримала всебічний розвиток у практичному досвіді і в педагогічному вченні В.О.Сухомлинського. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини.

Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини В.А.Сухомлинский вважав за потрібне починати з його сім'ї, одночасно підкреслюючи необхідність педагогічної освіти батьків: «На моє глибоке переконання, педагогіка повинна стати наукою для всіх...». При цьому він зазначав, що загальні форми роботи з батьками необхідно поєднувати з індивідуальними, так як в кожній родині свій уклад життя, традиції і складні взаємини між її членами.

В.А.Сухомлинский знаходив цікаві форми роботи для розвитку індивідуальності кожної дитини при вихованні його естетичних почуттів.

Проблема індивідуального підходу до дітей не може бути успішно вирішена без знань педагогом психології. Психологи А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьев, А. А. Люблінська, Д.Б.Ельконін та інші займалися проблемою індивідуального підходу у зв'язку з вирішенням завдань формування особистості. Сучасна психологія виділяє наступні істотні ознаки поняття особистості: особистість - індивідуальність, тобто неповторне поєднання фізичних і психологічних особливостей, властивих конкретній людині і відрізняють її від усіх людей; в світогляді, устремлінні, справах особистості виявляється людина як громадянин; чим багатший її духовний світ, тим прогресивніші її погляди, тим більшу користь принесе вона суспільству своєю працею.

Для формування особистості мають велике значення особливості вищої нервової діяльності людини: темперамент позначається на активності, працездатності, легкості пристосування до мінливих умов, врівноваженості поведінки [10].

Проблема формування особистості включає вчення про характер, і радянські психологи приділяли велику увагу вихованню характеру.

Характер - сукупність найбільш стійких відмітних рис особистості людини [16]. Формується в процесі його виховання і навчання, в трудовій та громадській діяльності.

Характер не є природженим, його потрібно виховувати і розвивати. При цьому слід зазначити, що основними умовами становлення характеру є, з одного боку, цілеспрямована діяльність, з іншого - єдині вимоги до поведінки дитини як в дитячому садку і школі, так і в сім'ї.

Проблемі виховання навичок організованої, довільної поведінки приділяли велику увагу радянські психологи Б.Г.Ананьев, А.В.Запорожець, А.В.Суровцева, С.Л.Рубинштейн та інші. Особливу увагу вони звертали на індивідуальний підхід у вихованні у дітей моральних якостей особистості, пошукам адекватних прийомів виховного впливу.

Діяльність - найважливіша форма прояву життя людини, його активного ставлення до навколишньої дійсності [17]. У діяльності обов'язково повинна бути поставлена певна мета, що надає діям спрямованість і усвідомленість. Основними видами діяльності дитини є гра, а також посильна праця, як фізична, так і розумова, навчальна діяльність.

В активній діяльності розвиваються психічні процеси, формуються розумові, емоційні і вольові якості особистості, її здібності і характер. Проблема індивідуального підходу, тому не може розглядатися поза діяльністю, без урахування ставлення дитини до оточуючих, його інтересів [10].

Необхідною умовою здійснення індивідуального підходу є органічне поєднання диференційованого підходу до кожної дитини з вихованням і формуванням колективу.

Дуже важливою умовою ефективності індивідуального підходу є опора на позитивний характер, у властивостях особистості дитини.

Індивідуальний підхід вимагає великого терпіння від педагога, вміння розібратися у складних проявах. У всіх випадках необхідно знайти причину формування тих чи інших індивідуальних особливостей дитини.

Однією з умов правильного здійснення індивідуального підходу до дитини є єдність вимог до неї як працівників дитячого садка і школи, так і батьків.

Здійснюючи індивідуальний підхід до дітей, педагог повинен пам'ятати, що його завдання не тільки розвивати ті позитивні якості, які вже є у дитини, але і формувати якості особистості.

В основі індивідуального підходу лежить виявлення особливостей дитини. Великий педагог К. Д. Ушинський у своїй праці «Людина як виховання» писав: «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спершу ознайомитися також в усіх відношеннях» [1; с.13].