Висновок. Отже бароко - це особливий ідейно культурний рух,який торкнувся різних сфер духовного життя, в мистецтві Європи 17 ст

Отже бароко - це особливий ідейно культурний рух, який торкнувся різних сфер духовного життя, в мистецтві Європи 17 ст. що склалося в художню систему. Можна говорити і про спільність деяких вихідних світоглядних і художній практиці ранніх діячів бароко. Мистецтво бароко прагнули поставити на службу своїм інтересам представники різних громадських груп; в межах однієї художньої системи існували несхожі течії і стильові тенденції.

Людина бароко, сприймає світ по новому, руйнується уявлення про цілісність людської діяльності. Загострюються почуття, пов’язані з усвідомленням суперечливості світу, примарності щастя, хиткості життєвих цінностей.

Вона вже не вважається центром світу, піддаються сумніву її обмеженні можливості, осмислюється її залежність від зовнішніх умов буття. Людина змальовується здатною і на добрі, й на злі вчинки. На таких засадах починає формуватися нова естетична система, що визначила характер нового етапу розвитку європейської культури.

Формування драми бароко відбувалося в умовах загострення ідеологічної боротьби навколо театра.

Видатним драматургом бароко виявився Кальдерон. Кальдерон не тільки покращує драму, що склалася в школі Лопе де Веги, а й виробляє свою власну драматичну манеру. Іспанський драматург Педро Кальдерон де ла Барка був найвідомішим письменником бароко.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Світські п'єси, які складають основну частину драматургічного спадку, відповідно до характеру їхньої проблематики, поділяють на три типи:

1 Комедія 2. Драми честі 3. Морально-філософські.

За баченням Кальдерона людська смерть не була чимсь безвихідним і страхаючої, як для представника Ренесансу. Смерть відкриває втрата вищої правди, і від того, якої вступить людина в ці втрата, залежить його життя після смерті. Ці ідеї були характери для літератури й театру бароко в цілому й для філософських драм зокрема. Неодноразово в різних своїх п’єсах Кальдерон підходив до темі ідеального, справедливого монарха.

У своїй знаменитій драмі «Життя це сон» він спробував це вирішити.

П'єсу «Життя — це сон» Кальдерон писав у 1632—1635 рр. На сцені вона була вперше поставлена в Мадриді в 1635 р.

П'єса «Життя — це сон» є взірцевою драмою барочного мистецтва; в ній образи та мотиви бароко знаходять яскраве й оригінальне втілення.

Основні проблеми п'єси. Простежуючи долі персонажів п'єси, Кальдерон спонукає читача (глядача) замислитися над сутністю людського життя, спроможністю людини впливати на власну долю, над проблемами кохання та честі, над тим, які моральні якості мають визначати особу справжнього (ідеального) монарха.

Основні ідейні постулати п'єси Кальдерон вирішує відповідно до релігійної філософії його доби. Людина, вважали єзуїти, гріховна від природи, внаслідок самого факту свого народження і приходу в матеріальний, а отже, гріховний світ. Свобода волі, тобто свобода морального вибору між добром і злом, яку за людиною дуже неохоче змушені були визнати під тиском протестантських віровчень єзуїти, є величиною формальною, оскільки життя людини наперед визначене Богом. Людина не владна впливати на свою долю, бо все в руках Божих.

Людині лише здається, що її воля, бажання, моральний вибір здатні щось змінити в її житті. Насправді вона абсолютно безпорадна перед велінням Бога і мусить розуміти, що даремні людські справи і стремління марні проти Сили вищої й причини! Звідси і саме життя людини - примарне, ілюзорне, подібне до театру (в якому люди — ляльки) або сну, але не реальності. А тому єдине, що залишається людині, — це прийняти наперед визначену долю, упокорити свою гординю, бунтівну силу волі і спокутувати благочестивою поведінкою гріх свого народження в цей світ.