Жіноцтво в УПА

В останні роки велика увага приділяється не героїчним подвигам участі жінок у підпільному та партизанському русі, а почуттям звичайної людини, переживанням, турботам, бажанням. Слід зауважити, що питання участі жінок в партизанських загонах є маловивченими. Не можна з точністю сказати про умови перебування жінок в лісі, як з ними поводилися чоловіки, який статус і права вони там мали [17, c. 30].

Зокрема коло дослідників звертають свою увагу на питання жіночої тілесності, сексуальних відносин в українському визвольному русі. Дослідники в котрий раз наголошують на тому, що жінка не розглядається як активний учасник націєтворчого процесу, натомість наголошуючи їхні материнські функції та роль хранительок традицій. Слід наголосити, що дослідження ролі жінки в УОН-УПА є досить скупими. Це пояснюється передовсім недостатньою кількістю фактичного матеріалу, який тривалий час був недоступним. Інша причина криється в побоюванні применшити значення окремих постатей, недооцінення фактору особистих взаємин. Участь жінок у підпільному і партизанському русі є досить проблемною. Є низка питань які поставлені дослідниками, але до кінця не розкриті. Найбільш вивченими є теми: місця жінки в рамках націоналістичного руху і соціально-психологічне становище жінок - учасниць повстанського руху. Важливе значення в останній час набувають біографічні дослідження, оскільки фактичний і архівний матеріали не надають відповіді на питання, що пов’язані з внутрішнім світом жінок. Ставлення до жінок і аналіз регламентації інтимної сфери в національному русі – ось головні питання які потребують детального вивчення. Тому в останні роки дуже важливим є опублікування розгорнутих мемуарів та автобіографій декількох учасниць підпільного руху. Бо саме спогади дають нам відповіді про повсякденний, людський, гендерний рівні діяльності підпілля. Жіночі розповіді відрізняються від чоловічої манери викладу. Чоловіки звертають увагу більше на тактику боротьби, а жінки говорять про те, що боліло найбільше. Зокрема манера поведінки чоловіків, умови перебування, почуття, страхи про нереалізовані можливості [18].

Жінка війну сприймала складніше ніж чоловік. Це можна легко пояснити, адже жінка передовсім майбутня мати, яка прагнула любові і сімейного щастя. Жінка сильніше відчувала перевантаження – моральне і фізичне. Більше того ситуація ускладнювалася поводженням самих чоловіків. Перебування жінок в таборах було небажаним з низки причин:

- значна дискримінація за ознакою статі (окремі провідники публічно називали жінок нездатними до збройної боротьби, особливості жіночої психології не дають їм змогу брати участь у бойових формаціях);

- зменшення військової дисципліни, робило його біль вразливим (небажані романи, ривалізація поміж вояками, часта заздрість);

- особисте життя підпільників та упівців підвищувало ризик витоку інформації, розконспірування організації або ліквідації її члені (вона могла стати заручницею і видати певну інформацією чи агентом який повинен був схиляти до співпраці з спецслужбами) [19, c. 128-129].

Варто зазначити той факт, що в більшості випадків дівчата які долучалися до боротьби були молодого віку(15-17років). Це також накладало певний відбиток на психологічних настроях в середині табору. В силу свого віку вони закохувалися і прагнули до романтичних стосунків. Крім того більшість чоловіків також були не проти. Оскільки перебування жінок створювало їм ілюзію «нормального життя». Тому відповідно за поводженням жінок наглядали дуже ретельно і були певні обмеження[18].

Дивлячись на те, що керівництво всіляко було проти будь-яких стосунків з жінками всередині табору, уникнути любовних інтриг і навіть шлюбів не вдалося. Особливо це посилилося після того коли українське підпілля зазнало розгрому наприкінці 1944 – на початку 1945 року. Це значною мірою погіршило положення одружених чоловіків. У пункті 19 «Організованих вказівок» для осередків СБ ОУН зазначено: «Заміжніх і дівчат, які самі хочуть йти в підпілля, вважати на 90% як таємних повідомлювачів чи агентів-внутрішників». Тому жінка яка прагнула бути поряд зі своїм чоловіком повинна була пройти жорстку перевірку. Вона не повинна була володіти службовою інформацією. А чоловіків які не виконували своїх обов’язків карали. Дисципліна була на першому плані. Указом № 2 одного з повітових проводів УОН від 7 липня 1944 року всім повітовим розвідникам суворо заборонялося «входити у близькі зносини з жінками». За порушення дисципліни вони ріні покарання. Загалом практикували фізичні методи покарання: «побиття буком», обстригання волосся. Частими випадки були коли за небажані сексуальні зносини понижали у посаді. Найстрашнішою формою покарання було повішання чи розстріл. Крім того варто сказати, що були випадки зловживань службовим становищем. Молоді дівчата котрі не мали захисту змушені були терпіти знущання з боку вояків та керівництва. Командуючий складу міг мати офіційну дружину і кілька коханок. Загалом така поведінка була неприйнятною для керуючого складу. В такому випадку вони компрометують себе в очах рядових бійців і тим самим подають поганий приклад. Про таких дівчат починають думати негарно: «Думаєте, раз ви опинилися тут, так дістанете командирів». В переважній більшості своїм коханкам вони давали керівні посади і всіляко намагалися приховувати свої відносини. А часті скарги до особи, вищої за статусом не давали ніякого результату. Жінок в будь-якому випадку звинуватять в аморальному поводженні[19, c.132-136].