Специфіка мислення школярів юнацького віку

Набуті у підлітковому віці психічні властивості особистості зміцнюються та вдосконалюються у ранньому юнацькому віці. Одночасно також здійснюються подальші якісні модифікації усіх сторін психічної діяльності, що є фундаментом становлення особистості, яка здатна до самостійної суспільної діяльності.

Однією із найважливіших сторін психічного розвитку особистості в її
юнацькому віці є посилене інтелектуальне дозрівання, в якому головне
значення належить розвитку мислення. Відмітимо, що у ранній юності
прогресивно розвивається теоретичне мислення: старшокласники починають виявляти логічність міркувань, а також здатність займатися самоаналізом та теоретичними міркуваннями, що засвідчує перевагу розвитку логічного мислення у даному віці.

Цей віковий період характеризується тим, що у старшокласників починає окреслюватись індивідуальний, власний стиль розумової діяльності, виробляються особисті варіанти методів мислення, сприймання та запам’ятовування.

Виділимо основні характерні особливості для юнацького віку:

· формується активна життєва позиція;

· свідомим стає ставлення до вибору власної майбутньої професії;

· різко підвищується необхідність у самооцінці та самоконтролі;

· самооцінка та самосвідомість стають вираженими;

· мислення стає абстрактнішим, глибшим і різностороннім;

· виникає необхідність у розумовій діяльності.

Через свої вікові особливості старшокласники володіють такими якостями, що допускають цілеспрямований розвиток мислення у самих себе. До цих якостей відносять: високий рівень узагальнення і абстрагування, прагнення до розкриття причинно-наслідкових зв’язків і будь-яких інших співвідношень чи закономірностей між явищами та предметами, критичність мислення, а також здібність аргументувати власні думки [65, 72, 80].

Самосвідомість старшокласників переходить на вищий ступінь, що проявляється у поглибленні самооцінки та самоконтролю, прагненні до вдосконалення та самостійності і, нарешті, сприяє формуванню навичок самовиховання і самоосвіти.

У старших класах загальноосвітніх навчальних закладів навчальна робота створює досить сприятливі умови для переходу школярів до вищих ступенів узагальнюючого мислення та абстрагування. Старшокласники усвідомленіше й міцніше опановують логічні операції, наукові поняття стають для них не лише предметом вивчення, але й також інструментом пізнання, аналізу і синтезу явищ реальної дійсності в їх відношеннях та закономірних зв’язках.

Мислення старшокласників стає системнішим. Знання в цьому віковому періоді перетворюються в цілісну систему, що є фундаментом для формування переконань та наукового світогляду. Для старшокласників дедалі відчутнішою стає необхідність у доведенні положень та науковому обґрунтуванні, доведенні думок висновків, для яких критеріями істинності виступають логічні докази, а не конкретні факти реальності. Для учнів даного вікового періоду характерним є пошук теоретичних пояснень явищ реальності, виведення частинних зв’язків явищ із певного узагальненого закону чи підведення його під деяку закономірність.

Суттєву роль у процесі мислення учнів цього вікового періоду починають відігравати пошукові міркування та наукові гіпотези. Починає розвиватись здатність міркувати, обґрунтовувати власні судження, уміння доводити істинність чи хибність висновків, також контролювати й сам процес міркування, при цьому потрібно відходити від його розгорнутих форм, де аргументуючи судження досить часто не формулюються, а лише маються на увазі. В наслідок чого процес міркування стає досить економним та продуктивним, що сприяє систематизації знань. Утворюється система взаємозв’язаних образних та узагальнених операцій. У цьому віці мислення буває досить часто дедуктивно-гіпотетичним, яке стає можливим в наслідок перетворення на формальні конкретних операцій мислення.

У школярів цього віку формуються індивідуальні, специфічні особливості мислення, що характеризують їх рівень розвитку: глибина, гнучкість, широта, усвідомленість, самостійність, чутливість до допомоги, критичність, активність, економність.

Дамо пояснення кожній з перелічених індивідуальних особливостей:

· глибина – це здатність школяра відокремлювати істотні ознаки при вивченні зовсім нового матеріалу та розв’язуванні задач, підсумовувати та узагальнювати їх, зосереджуючись на сутності того, що вивчаєш;

· гнучкість – це уміння подолати бар’єр колишнього досвіду, відступати від звичних для себе способів розмірковування, розв’язувати протиріччя між існуючими знаннями та вимогами утвореної проблемної ситуації, відшуковувати своєрідні, оригінальні методи вирішення проблеми;

· широта – здатність утримувати в пам’яті комлекса чи сукупність відокремлених істотних ознак, також діяти у відповідності до них, при цьому не підпадаючи під провокаційні впливи зовнішніх чи випадкових ознак;

· усвідомленість – це здатність передавати у графіках, моделях, схемах, словах мету, а також результат мислення;

· самостійність – це уміння самостійно висувати перед собою цілі, висувати конкретні гіпотези, вирішувати проблеми;

· чутливість до допомоги – це здатність сприймати підказку, враховувати думку інших людей;

· критичність – це здатність об’єктивно оцінювати не тільки чужі, а й свої думки;

· активність – це рішучість та енергійність у процесі розв’язування конкретних задач, вирішення проблем;

· економність – це здатність вирішувати проблему якомога найкоротшим маршрутом, відсутність непродуктивних думок, що не наближають до рішення, а тільки породжують нові проблеми [42, 70].

Рівень розвитку та продуктивність логічного мислення й характеризують усі перелічені особливості. Саме тому зусилля педагогів та
майбутніх учителів мають спрямовуватись на створення умов для оволодіння старшокласниками логічними операціями та розвитку усіх вищезазначених особливостей мислення школярів.

Головною особливістю розвитку логічного мислення школярів у даному віковому періоді є кардинально нове орієнтування особистості на «співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого». Потенційно можливе та реально існуюче міняються між собою місцями, стратегія пізнавальної діяльності орієнтується на аналіз реальної дійсності у контексті прихованих, потенційних можливостей. Саме це означає основоположну зміну орієнтування особистості в її ставленні до певних пізнавальних завдань. Бажання окреслити реальне у можливому значить, що людина розглядає можливе як деяку сукупність гіпотез, що вимагають по черзі перевірки чи доведення. Гіпотези, що не підтверджуються фактами, відкидаються, а ті, які підтверджуються, переходять до розділу реальної дійсності. Дедуктивно-гіпотетичний метод мислення стає потенційно можливим (у процесі опанування математикою, фізикою чи інших предметів) саме тому, що на етапі формальних операцій деякі окремі операції включаються в цілісну єдину систему, та мають оборотні риси.

За даними такого науковця, як Л. Жоанно, у школярів 13-14 років лише починаються складатися формальні операції, тому вони ще не здатні розв’язувати математичні завдання без опори на конкретний матеріал (креслення, малюнки або фішки). Учні трішки старші за віком розв’язують такого плану завдання, але тільки при умові, якщо вони мають змогу відштовхнутись від деяких арифметичних величин. Школярі у 16-17 років розмірковують у площині лише формальних операцій, при цьому застосовуючи цілісну їх систему, у котрій окремі операції, які входять до її складу, розглядаються завжди як взаємопов’язані. Виникнення у школярів формального мислення означає «узагальнення орієнтування їх як суб’єктів пізнання, новий підхід до розв’язання задач, що полягає у спрямованості на організацію фактів, на виділення й контроль змінних величин, формулювання гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення» [48].

Школярі, починаючи вже з 15 років, мають змогу правильно
міркувати, при цьому застосовуючи систему обернених дій та операцій до
завдань із досить складним взаємозв’язком їх елементів. Особистість 15-18
років здатна замислюватись над власними думками, також їх систематизувати, і на цій основі доходити до загальніших теорій. Оволодіваючи таким розумовим інструментом, яким і служать формальні операції, вона здатна виходити за границі конкретно даної дійсності, ставити перед собою складніші пізнавальні завдання та розв’язувати їх. При цьому вона цікавиться не тільки вивченням теоретичних питань, а й можливістю втілення їх у життя.

Уміння старшокласників проявляти логічне мислення, про що свідчать дані психологів, стає початком критичного ставлення до ними засвоюваних знань, а також до висловлень дорослих. Молодь піддає аналізу знання про навколишній світ, виливаючи в його інтерпретації непослідовність і суперечність.

Особливістю діяльності мислення старшокласників є те, що роблячи власні умовиводи, висловлюючи деякі свої твердження, виконуючи логічні докази, школярі переконані в тому, що вони праві, що проявляється в прагненні відстояти власні погляди та посперечатися з іншими.

Варто зазначити, що у старшокласників теоретичне мислення вже починає виступати як шлях до глибокого пізнання дійсності, а також як засіб формування власного наукового світогляду. Це пов’язано із виникненням зацікавленості до певних теоретичних проблем (зв’язку явищ, їх походженням, законів тощо), що базується на наявних у них знаннях та спонукає до їх подальшого збагачення.

Розвиток мислення у старшокласників характеризується ще й
подальшим збагаченням добре «відпрацьованих» та міцно закріплених умінь,
а також навичок мислити, методів та прийомів інтелектуальної роботи, що
дає змогу набувати знання, при цьому їх формування залежить також від
методів навчання. Процес здобування знань ускладнюється несформованістю умінь розумової діяльності. Важливою умовою успіху навчальної діяльності школярів стає наявність сформованих умінь інтелектуальної роботи, а також реалізації їх прагнення до самоосвіти, оскільки вона значно сприяє зміцненню позитивного відношення до навчальної діяльності, підвищенню інтересу до інтелектуальної роботи взагалі.

Щодо підвищення продуктивності та ефективності розумової діяльності старшокласників, то, як свідчить досвід, воно перебуває у залежності від уміння керувати такими етапами мислення, як виділення мети, створення позитивної мотивації, включення символічних і образних компонентів, а також використання можливостей понятійного мислення та оцінка результату. Підвищення рівня діяльності мислення учнів 10-11 класів, удосконалення її прийомів і форм також проявляється в тому, що школярі починають глибше розуміти соціально-історичні та природні явища, оволодівають їх науковими поясненнями, оцінкою соціальних подій та фактів, тим самим вони самі створюють внутрішні умови для виникнення твердих та міцних переконань.