Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Філософія






Вишенський Іван — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. В його світогляді помітні матеріалістичні тенденції. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-зрадників, римо-католицьке та уніатське духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти покатоличення та ополячення трудящих мас України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством. Оцінки В. подій та осіб кінця 16 — початку 17 ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. В. — майстер ораторсько-викривального стилю. В його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності. Творчість В. вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський». Твори В. вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.

48)Творчість мандрівних дяків Мандрівні дяки (або як їх ще називають «школяри», «спудеї», «нищістуденти», «бакаляри», «миркачі», «канцеляристи», «недоуки», «вандровані пахолки», «пиворізи») — представники української сміхової культури ХVII–ХVIII ст., творці бурлескно-гумористичної літератури, що ознаменували появу низового бароко.

Це культурний феномен, який зародився у студентському середовищі, про який згадував Іван Франко: «Се тип, що витворився при Київській Академії не раніше другої половини XVII в., а в XVIII віці зробився характерним признаком Подніпровської України — елемент кочовий та цинічний, носитель усяких веселих та сороміцьких оповідань та пісень, скорий на вигадки і жарти, захланий на їду, а особливо на випивку. Се були невдачники академії, що осилили початкові науки, але не зуміли довести їх до кінця і добитися якоїсь посади і пішли у світ, хапаючись за що можна, за дяківство, за малярство, оправу книжок, часто голодуючи та ніколи не покидаючи свого гумору, їм завдячуємо певно, значну частину тих гумористичних віршів про празники християнської церкви». Дяківські вірші були розраховані на широкі верстви населення. Їх творчість символізує в українській культурі завершення ери сакрального мистецтва. Нова культура вбирає в себе риси і тодішнього освітнього руху, який «о рганічно об'єднавши дві стихії, книжну і народну, в якісно новий ідейно- естетичний сплав, залишив неповторний і яскравий слід в історії української літератури та мистецтва» (Ю.Барабаш). У цих віршах спостерігається злиття двох світів: організованого світу культури і хаотичного світу антикультури. Це зіткнення породжує сміх-веселий, грубувато-приземлений, цинічно-іронічний. Цей сміх обумовлює легковажне ставлення до християнської традиції, що прийшло із західної сміхової культури, поєднуючись із тенденцією просвітницького критицизму. Ці явища знаменують перехід від теоцентричного до антропоцентричного мистецтва.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.