Крокова напруга

Крокова напруга - це різниця потенціалів між двома точками в зоні розтікання струму на відстані кроку від джерела електроенергії.

«Крокова напруга» - це напруга виникає при обриві і падінні проводу на землю діючої лінії електропередач 0, 4 кВ і вище. Шлях протікання струму не припиняється, якщо лінія електропередач не була відключена. Земля є провідником електричного струму і стає як би продовженням дроти електропередачі. Будь-яка точка на поверхні землі, що знаходиться в точці розтікання отримує певний потенціал, який зменшується в міру віддалення від точки дотику проводу із землею. Попадання під дію електричного струму відбувається в момент, коли ноги людини стосуються двох точок землі, що мають різні електричні потенціали. Тому крокова напруга - це різниця потенціалів між двома точками дотику із землею, чим ширше крок - тим більше різниця потенціалів і тим імовірніше ураження електричним струмом.

Чим ближче людина знаходиться до місця витоку струму, тим вищою є небезпека ураження при пересуванні в небезпечній зоні. На відстані 1 м від заземлювача зниження напруги становить 68%, на відстані 10 м — 92%. Практично на відстані 20 м і більше від місця торкання струмопровідної частини небезпечний вплив електричного струму на людину зводиться до нуля. Напруга, що уражає людину, залежить від ширини кроку: чим більше крок, тим небезпечніше. Навіть невелика напруга в 50-80 В викликає мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і, як наслідок, падіння людини на землю. Якщо людина падає убік місця дотику, тоді вражаюча напруга стає смертельною. У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони необхідно застосувати ходу «п'ята — носок» у сторону від місця падіння струмопровідної частини.

33. Категорії приміщень по вибухопожежній та пожежній небезпеці відповідно до вимог НАПБ Б.03.002-2007.

Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою приймаються відповідно до таблиці 1.

Визначення категорій приміщень слід здійснювати шляхом послідовної перевірки належності приміщення до категорій, які наведені у таблиці 1, від найвищої (категорія А) до найнижчої (категорія Д).

Таблиця 1. Категорії приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Примітка 1. Площа окремих ділянок для твердих і рідких важкогорючих, горючих та легкозаймистих речовин, що утворюють пожежну навантагу, визначають за розмірам проекції їх площі розміщення (складування), а також площі розливу під час розрахункових аварій на горизонтальну поверхню підлоги.

Примітка 2. Приміщення відноситься до категорії В, якщо його площа менше або дорівнює 10 м2 і в ньому знаходяться (обертаються) горючі матеріали і речовини, що утворюють пожежну навантагу, за умови, що приміщення не відноситься до категорії А і Б.

34. Фактори пожежної небезпеки комп’ютерної техніки

Щоб запобігти негативним впливам необхідно знати й небезпечні сторони самого комп'ютера і правила безпечної роботи, знати засоби запобігання небезпек. Вони пов'язані перед усім із загально відомими небезпечними факторами - поразками електричним струмом, пожежонебезпечністю.

Негативні фактори впливу на здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) роботу з персональним комп'ютером віднесла до небезпечних, бо їй притаманний фактор постійно діючого стреса. З-за цього небезпеці піддаються всі життєво важливі органи людини, з'являється ризик виникнення серйозних хвороб.

Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину і в першу чергу на її центральну нервову систему, викликаючи головний біль, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливи слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Це призводить до погіршення зору, ускладненню серцево-судинних захворювань, зниженню імунітету, виникають негативні впливи на плин вагітності.

Характерною рисою професії оператора ПК є статичний режим роботи: великий обсяг праці треба виконувати в сидячому положенні. При цьому більшість груп м'язів постійно напружені, що призводить до швидкої стомлюваності, сприяє розвитку фахових патологічних вигинів хребта: грудному гіперкифозу, сплощенню шийного лордозу і формуванню сколіозів. Неправильне розташування дисплеїв по висоті - занадто низьке або високе, під неправильним кутом - є головною причиною появи сутулості. Занадто високе розташування дисплея призводить до тривалої напруги шийного відділу хребта, що, зрештою, може призвести до розвитку остеохондрозу. Ненормальний стан хребта може стати причиною захворювання всього організму.

35. Види пожежної сигналізації та принцип дії.

Система пожежної сигналізації — сукупність технічних засобів, призначених для виявлення пожежі, обробки, передачі в заданому вигляді повідомлення про пожежу, спеціальної інформації та (або) видачі команд на включення автоматичних установок пожежогасіння і включення виконавчих установок систем протидимного захисту, технологічного та інженерного обладнання, а також інших пристроїв протипожежного захисту.

Пожежна сигналізація дозволяє виявити виникнення пожежі на самій ранній стадії його появи, що дозволяє мінімізувати риски ущербов і втрати від займання. Основними принципами побудови системи пожежної сигналізації на об'єкті є її відповідність нормативної документації, яка регламентується будівельними нормами і правилами. Головний принцип, з якого варто виходити, - це забезпечення безпеки людей і збереження майна на об'єкті.

Це припускає рішення основних завдань, що стоять перед системою пожежної сигналізації,:

- раннє виявлення пожежі, для можливості ліквідації працівниками об'єкту за допомогою допоміжних засобів, наприклад, вогнегасників або пожежників кран-комплектов;

- своєчасне сповіщення персоналу на об'єкті з метою правильної організації евакуації і ухвалення рішення по ліквідації займання;

- ліквідація займання на ранньому етапі для запобігання наслідкам пожежі.

Система автоматичної пожежної сигналізації об'єкту (АПС) виробляє виявлення ознак задимлення і займання з передачею сигналу на пожежний пульт центрального спостереження, а також передачу інформації на пульт пожежної охорони (обласний або місцевий). Пожежна сигналізація будується на базі пожежного приймально-контрольного приладу і пожежних извещателей. Залежно від методики виявлення тривог і способу формування сигналів, системи пожежної сигналізації і извещатели діляться на адресні, неадресні і адресно-аналогові.

До системи пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;

Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.

Димові сповіщувачі реагують на появу диму.

Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.

Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.

Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.

Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів.

Кількість пожежних оповісників у приміщенні визначають, виходячи з необхідності виявлення загорання у початковій стадії по всій площі.

Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:

- теплових — 9 м;

- димових — 12 м

- комбінованих — 20 м;

- світлових — 30м.

Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:

- теплові — один раз на рік;

- димові і комбіновані — один раз на місяць.

36. Вогнегасники: види, де використовуються, маркування.

Вогнега́ сник — технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.

Вогнегасники є одним з найефективніших первинних засобів пожежогасіння.

Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:

- автоматичні — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.

- ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених місцях.

У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів: - вуглекислотні, - повітряно-пінні, - порошкові, - водні, - аерозольні.

За обсягом корпуса: - ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л; - промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л; - стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

За способом подачі вогнегасного складу:

- під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;

- під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;

- під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;

- під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових обладнань: - з вентильним затвором; - із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу; - з пуском від постійного джерела тиску.

Вогнегасники пінні - Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної.

Вогнегасники порошкові - Є найбільш універсальним по області застосування й по робочому діапазоні температур (особливо із зарядом типу ABCE), якими можна успішно гасити майже всі класи пожеж, у тому числі й електроустаткування, що перебуває під напругою 1000 В. Вогнегасники не призначені для гасіння загорянь лужних і лужноземельних металів й інших матеріалів, горіння яких може відбуватися без доступу повітря.

Вогнегасники двокомпонентні - Вогнегасний пристрій, який дає змогу одній людині одночасно використовувати сухий хімікат і піну, що надходять через шланг з двома лініями. Двокомпонентна система придатна для гасіння займистих вуглеводнів, тому що суха пудра ефективно збиває полум'я.

Вогнегасники газові - До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометилові, зарядом у яких слугує галойодовані вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18%).

Вогнегасники маркуються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.

Маркування кожного вогнегасника виконується у вигляді фірмової етикетки методами шовкографії, декалькоманії, фотохімгравірювання або наклеюванням етикетки на синтетичній основі і містить таку інформацію:

- назву виробника і його товарний знак;

- тип і номер моделі вогнегасника;

- позначення технічних умов;

- вогнегасну здатність вогнегасника;

- вказівки з експлуатації вогнегасника;

- вказівки щодо перезаряджання вогнегасника.