Переяславська Рада.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на якій були присутні представники різних верств українського населення (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств. На раді Б. Хмельницький запропонував прийняти підданство російського царя, часники ради підтримали його. Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає.У січні-лютому 1654 р. присягу прийняли у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чол. У цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки на чолі з Іваном Богуном та Іваном Сірком, а також київський митрополит Косів.Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава на чолі з гетьманом, своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у між народні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет

Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

1, 3.Україна в умовах незалежності

16.07.1990-Верховна Рада України(ВРУ) прийняла Декларацію про держ.суверенітет.

24.08.1991-ВРУ прийняла Акт проголошення незалежності.Актом стверджувалася самостійність України в межах її території.

1.12.1991-всеукраїнський референдум, в якому взяли участь 90% виборців.Вони підтвердили Акт проголошення незалежності.

28.06.1996-ВРУ прийняла Конституцію -основний закон України.

1992 р.- були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України, проведена грошова реформа(деньги вошли в оборот в 1996)

6.12.1991-створена Українська Армія.

24.08.1991-перші президентські вибори-Л.М.Кравчук

2, 1.Основні джерела та література з історії України

Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

+Найвідоміша л-ра:»Повість минулих літ»(1114р) написаний Нестором Літописцем; «Руська Правда» (1030ті роки)Ярослав Мудрий-перший звід законів Київської Русі;»Повчання дітям»(1097)Володимир Мономах; житія святих; Галицько-Волинський літопис(11-13 століття); Густинський літопис; літопис Самовидця; літопис Самійла Величка.

2, 2.Кирило-Мефодіївське братство(1845-1847)

Українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 року у Києві.Його засновники: чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад’юнкт Київського університету Микола Костомаров та студент цього ж університету Василь Білозерський. + Т.Шевченко, вчителі П.Куліш і Д.Пильчиков, студенти університету О.Навроцькийа, О.Маркович, І.Посяда, Г.Андрузький і О.Тулуб, поміщик М.Савич. Знак братства - перстень з написом «Св.Кирило і Мефодій, січень 1846».Товариство було малочисельним, обмеженим у своїй діяльності..Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Програмними документами Кирило-мефодіївців були " Книга буття українського народу", де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, а також «Статут Слов'янського братства св.Кирила і Мефодія».В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.Завдання товариства: побудова суспільства на засадах християнської моралі шляхом: створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності, знищення царизму і скасування кріпосного права і станів, встановлення демократичних прав і свобод для громадян, зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

2, 3.Унїверсали Центральної Ради(10 червня 1917-9 січня 1918)

УЦР видала 4 Універсали, що визначили етапи укр.держави від автономії до самостійності.

Універсали ЦР-грамоти прокламації, видавані укр.урядом для широкого загалу.

1 Універсал(10.06.1917р)-проголошення автономії України.автор І універсалу-В.Винниченко

умови універсалу:

-джерело влади в країні-народ

-управління здійснюєьься всенародними зборами

-в країні діють тільки закони прийняті всенарю зборами

ІІ Універсал(03.07.1917р.)-визнання УЦР Всеросійських установчих зборів

умови універсалу:

-поповнення ЦР представниками нац. меншин

-створення Генерального Секретаріату

-розробка закону про автономний устрій України

-формування укр війська

ІІІ Універсал(07.11.1917р.)-проголосив УНР, не розриваючи відносин з Росією

Умови універсалу:

-вся влада УЦР та Ген Сек

-скасування приватної власності на землю

-початок переговорів з Німеччиною

-демократичні свободи: мови, друку та ін

-8-годинний ролбочий день

-держ контроль виробництва

ІV Універсал(09.01.1918р.)-проголосив УНР самостійною суверенною державою, а Ген Сек-Радою Народних іыністрів

-проголошення миру з сусідніми державами

-влада належить народу

-жорстока критика політики більшовиків та боротьба з нею

-земельна реформа в інтересах селян

-контроль над торгівлею та банками

3, 1.Початок людської цивілізації на землі України.(1 млн. р. т.)

Перші люди на території України зявилися приблизно 1 млн років тому. Тогочасна спільнота складалася, із вихідців з Передньої Азії, які опинилися тут шляхом просування через Балкани та Центральну Європу. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території сучасної України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Архантропи раннього палеоліту (до 150 тис. р. тому) жили невеликими групами, які формували стада. Вони займалися присвоюючим господарством і будували міжособистісні відносини на основі кровнородинного устрою. Знайдені найпримітивніші знаряддя праці свідчать про зародження елементарного мислення в найперших поселенців на території України.

На сьогоденних українських землях проходила південна межа зледеніння повз Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Варто зазначити, що зледеніння гюнцького, міндельського, ріського й вюрмського періодів сформували природні зони України: тундру, лісостеп і степ. На теренах сучасноїУкраїни мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців. Кроманьйонці мали примітивну родову організацію й були суспільством мисливців-збирачів. Археологи знайшли біля 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи.

3, 2.Директорія УНР.(14.11.1918-10.11.1920)

-Панас Андрієвський

-Андрій Макаренко

-Євген Петрушевич

Відразу після зайняття Києва, Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Звільнення всіх гетьманських чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформ. 4 січня 1919 року українська гривня визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР.Значне піднесення економіки. Розширені міжнародні звязки. УНР визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав.

3, 3.Періодизація Історії України.
І Етап--- перші державні утворення на території Північного Причорномор'я і Приазов'я (середина І тис. до н.е. — V ст. н.е.);
ІІ Етап--- становлення і розвиток держави в Київській Русі (VI — початок XII ст.);
ІІІ Етап--- феодальна-роздробленість Русі (XII—XIV ст.);
IV Етап---суспільно-політичний лад в українських землях під владою іноземних загарбників (кінець XIV — перша половина XVII ст.);
V Етап---формування Української національної держави та її розвиток у період народно-визвольної війни 1648—1654 pp., автономія України у складі Росії у другій половині XVII - XVIIІ ст.
VI Етап---українські землі під владою Російської та Австрійської Імперій (кін.XVIIІ-поч. ХХ ст.)

VIІ Етап---Україна в Боротьбі за незалежність(1917-1921рр.)

VIІІ Етап---Україна між двома Світовими війнами(1921-1939рр.)

ІХ Етап---Україна в Роки Другої Світової Війни(1939-1945рр.)

Х Етап---Україна в повоєнний період, під владою СРСР(1945-1991рр.)

ХІ Етап---Україна Незалежна(з 1991-до сьогодні)

4, 1.Люблінська унія. Приєднання укр. земель до Польського королівства.

3 початку XVI ст. інтенсивно формуватися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. У червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Основні положення унії: Завершила процес Об'єднання двох держав Литви та Польщі в - Річ Посполиту з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.Також за умовами унії з-під влади Литви до Польщі переходили такі українські землі:: Руського, Белзького, Волинського, Київського, Подільського, Брацлавського.

Позитивні наслідки унії:

а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р..

Позитивні наслідки унії:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти.

б) піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості;

в) згрупованість більшості українських земель під владою однієї держави

4, 2.Україна і Союзний договір 1922 року.

10 грудня 1922 p., Харків-VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Прийнята Декларація про утворення Союзу PCP і проект основ Конституції СРСР, заклик до всіх республик зєднуватися в одну державу. Було запропоновано скликати загальносоюзний з'їзд рад. Через кілька тижнів делегати від УСРР прибули у Москву на І Всесоюзний з'їзд Рад, що тривав тільки один день - 30 грудня 1922 р. На з'їзд було винесено два підходи щодо майбутньої державної конструкції. Сталінська концепція автономізації передбачала створення унітарної держави та проект українського Християна Раковського - обмежував компетенцію союзних органів, передбачав ліквідацію союзного громадянства і окреслював у загальних рисах конфедеративний тип союзних відносин ВКП(б) як носій нейтралістських тенденцій засудила українську точку зору. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу PCP і Договір про утворення СРСР. Було обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК) СРСР і чотирьох (за кількістю суб'єктів Союзу) голів ЦВК, від України - Г. Петровського. Однак ретельний аналіз подій навколо офіційної історії укладенні Союзного договору й аналіз документів І Всесоюзного з'їзду Рад ставлять під сумнів легітимність утворення 30 грудня 1922 р. СРСР.По-перше, долю України ще раз вирішував не її народ. По-друге, Союзний договір 1922 р. так і не вийшов зі стадії проекту, який ще треба було доповнювати, затверджувати, вводити в дію. За постановою І з'їзду Рад президія ЦВК в Москві утворила 10 січня 1923 р. комісію з 13 осіб, до якої входили представники союзних республік. Завдання комісії полягало в тому, щоб збирати пропозиції союзних республік щодо тексту і змісту Декларації і Договору. По-третє. Існує непрямий доказ провалу І з'їзду рад СРСР. 17 квітня 1923 р. генсек Й. Сталін в оргзвіті ЦК XII з'їздові РКП(б) не сказав про створення СРСР ані слова. По-четверте, характер укладення Союзного договору суперечив елементарним нормам міжнародного права: його ніхто не підписував; у ньому не йшлося про термін дії договору; він не був ратифікований. А такі речі є взагалі несумісними з поняттям " міжнародний договір". Отже, " проект нереалізованого Договору не може вважатися юридичною підставою утворення СРСР і входження до нього України та інших т. зв. республік" (Я. Дашкевич). Особливості укладення Договору про утворення СРСР засвідчує проведення свідомої політики підпорядкування республік єдиному центру й завершення процесу відродження єдиної наддержави в межах колишньої Російської імперії. А той факт, що така політика здійснювалася без дотримання елементарних процедур і з порушенням юридичних норм, надає усі підстави вважати створення СРСР нелегітимним.

4, 3.видатні історики України.

Михайло Петрович Драгома́ нов (1841 —1895) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864 —1875). Після звільнення 1875р. за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876–1889). Професор Вищої школи у Софії (1889–1895).У студентські роки захопився історією стародавнього світу. Під керівництвом професора В. Я. Шульгіна підготував дисертацію на право читання лекцій в університеті «Імператор Тиберій», яку захистив у 1864.Працював учителем географії у 2-й Київській гімназії.1865 — прийнятий на посаду приват-доцента на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії.

Миха́ йло Сергі́ йович Груше́ вський (1866 — 1934,) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН.Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював історичні установи ВУАН. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії.

Мико́ ла Іва́ нович Костома́ ров (1817 † 1885) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.

Після закінчення університету Костомаров пішов на військову службу, був юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку.Видаэ збірники «Українські балади» (1838) і «Гілка» (1840) під псевдонімом «Ієремія Галка». Тоді ж під впливом творчості Вільяма Шекспіра створює історичну драму «Сава Чалий» (1838) і трагедію «Переяславська ніч» (1841).

У ці роки Микола Іванович підтримував зв'язки з багатьма ліберальними та демократичними діячами, листувався з Олександром Герценом і регулярно друкувався в його альманасі «Колокол» (Лондон). На сторінках «Колокола» без цензурних обмежень Костомаров зміг опублікувати гострі історико-публіцистичні статті «Правда москвичам про Русь».Викладав у Петербурзькому університеті. 1862 року подав у відставку і більше до викладацької роботи не повертався.

5, 1.Повість временних літ.(12 ст.)

Літописне зведення, складене в Києві Нестором Літописцем близько 1114 р., пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них —Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, таІпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменомВидубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена уВидубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.Висвітлюєісторіюсхідних слов'ян такнязівськоївлади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Перекладалася повість сучасною російською мовою Д. Лихачовим у співавторстві з Б. А. Романовим (1950), пізніше Лихачовим одноосібно (1978), О. В. Творогова (1997), А. Г. Кузьміним; також французькою (1884), шведською (1919), німецькою (1931 і 2000-ні), румунською (1935), англійською (1953), чеською (1954), польською (1968), українською (1990) мовами.

5, 2.Винекнення українського козацтва.(15 ст.)

Термін " козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. і походить з тюркських мов. Він означав-вільна озброєна людина.Також козаками називали спільні прикордонні загони половців та русів у 12-13 ст. Перша письмова згадка про козаківа -1492р.З Другої половини XV ст. починається відродження українського козацтва на пустопорожніх землях. Це була територія на півдні від Білої Церкви, землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького, першопричиною відродження тут козацтва були " ухідництво" та " добичництво". Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля.Унаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавшини зростала чисельність вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів. У кінці XV ст. українські козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків, у 1545 році знову напали на Очаків і здобули Його. На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах. Тут обирали козацьку старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.Перші козацькі ватажки: Ю. Пац, Б. Глинський, П. Лянцкоронський, Б. Микошинський, М. Ружинський, Д. Вишневецький та ін.

5, 3.Центральна рада.(березень 1917-квітень 1918)

4 березня 1917 р. створення УЦР. У короткий час УЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.Обране 7 березня керівництво Української Центральної Ради очолив МихайлоГрушевський, заступниками голови стали Дмитро Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський. Важливу роль у діяльності ЦР відіграли Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра та ін. її членами стали багато відомих українських письменників, істориків, юристів.

Весь період існування УЦР можна поділити на два етапи:

- автономістський (березень 1917 - січень 1918 р.);

- самостійницький (січень - квітень 1918 р.).

Михайло Грушевський сформулював програму і платформу Української Центральної Ради, основною метою якої було домогтися від Тимчасового уряду визнання і проголошення національно-територіальної автономії України. Повний склад ЦР до осені 1917 р. нараховував 822 представники політичних партій, громадських організацій, територіальних представництв, профспілок, селянських союзів. У середині квітня 1917 р. було створено першу українську військову частину - полк ім. Богдана Хмельницького чисельністю 3 тис. солдатів-українців. 19-21 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний конгрес, що проголосив Українську Центральну Раду всеукраїнським національним центром. Політика ЦР здобула в квітні-травні 1917 р. підтримку трьох Всеукраїнських з'їздів: військового, селянського і робітничого.УЦР видала IV універсали.

6, 1.Київська держава за часів Ярослава Мудрого(1019-1054)

Внутрішня політика. Продовжив поширення християнства. Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни.Будував міста. Воював з печенігами.Заклав Софію КиївськуТа не лише будівництвом уславив своє ім'я Ярослав. Літописець Нестор з великою шаною та гордістю писав, що до книжок він «виявляв завзяття...», отож великого князя без перебільшення можна назвати фундатором книжності й ученості на Русі.

У Києві та багатьох інших містах Русі створив скрипторії — книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037—1039 pp. було створено перший літописний звід.

Засновано Київську митрополію. Створив Руську правду.

Зовнішня політика: Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи. Підтримував стосунки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною та ін.

6, 2.Україна в першій пол. ХІХ ст.

З кінця XVIII ст. українські землі Наддніпрянщини стали провінцією Російської імперії. Вона була поділена на дев'ять губерній — по три в кожному регіоні: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська.
Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Українці брали примусово брали участь у війнах Російської імперії: турецька війна 1806- 1812; Війна з Наполерном 1812; турецька війна 1828-1829 та ін.Заборона мови.Призупинено розвиток національної культури.Розвиток економіки завдяки індустріалізації.Діяло Кирило-Мефодіївське товариство.Повстання Устима Кармалюка.
Західна Україна: Східна Галичина, Буковина та Закарпаття опинилися під владою Австрійської Імперії. Східногалицькі землі (де більшість-українці) і західногалицькі (у більшостіполяки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії»(12 округів) з центром у Львові.Губернатор призначався австрійським імператором.Українці займали здебільшого нижчі щаблі суспільства, оскільки більшість їх-феодально залежні селяни.До них застосовувалась асиміляція.Посилювалася феодальна експлуатація селян---селянські повстання(опришківський рух, Лукяк Кобилиця та інші)- дещо обмежено права поміщиків у справі переслідування селян через суди, скасовано тілесні покарання селян.

6, 3.Розпад Радянського Союзу та проголошення незалежності України (1985-1991)

Після смерті К. Черненка в березні 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативою у квітні 1985 р. розпочалася перебудова в СРСР. Перебудова мала охопити п’ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: економіку, внутрішню політику, зовнішню політику; соціальну сферу; ідеологію. Проте перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи і завершилась розпадом СРСР. Перебудова мала чотири етапи. У березні 1985 р. – січені 1987 р. – перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму». В період з 1987 по 1988 рр.— основний лейтмотив – «більше демократії», а 1989 – 1990 рр. характеризувалися розмежуванням і розколом у таборі провідників перебудови, що призвело у 1991 р. до перемоги радикал-реформізму та розпаду СРСР.Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.) сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий екологічний мітинг (20 тис. учасників). Крім питань екології, гострій критиці були піддані посадові особи, винні в чорнобильській трагедії та її наслідках.1989 року Україною прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поруч з економічними вимогами гостро ставили і політичні питання.В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 р. відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.У вересні 1989 р. виникла масова політична організація — Рух. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка стала передвісником незалежності нашої держави.

7, 1.Київська Русь за Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги та Святослава.

Князь Аскольд (860? — 882) уславився своїми воєнними походами проти Візантії у 860, 866 та 874 рр. Справжнім жахом для візантійців став світанок 18 червня 860 р., коли вони побачили 200 лодій руського флоту князя Аскольда під мурами Константинополя. Русичі взяли місто в облогу, візантійський імператор був змушений погодитися на укладання з ними угоди і сплату данини. Так уперше Київське князівство сповістило середньовічний світ про своє існування. Із князем Аскольдом пов’язана перша спроба хрещення Русі. За повідомленнями візантійських авторів, у 60-х рр. IX ст. він хрестився сам і спробував охрестити своїх підданих. Співправителем Аскольда можливо був князь Дір.

Князь Олег (882 — бл. 912) Уважається, що він був варягом, який прийшов разом із Рюриком зі Скандинавії. Олег правив на Русі від імені сина Рюрика Ігоря. У літописах його називають як повновладним київським князем, так і лише воєводою Ігоря. Послідовно і наполегливо він підкорював східнослов’янські племінні союзи і княжіння, сприяючи перетворенню Київської Русі на централізовану державу. 885 р. він обклав даниною полян, деревлян, сіверян та радимичів, а з тиверцями й уличами продовжував воювати. При цьому сіверян і радимичів він звільнив перед цим від сплати данини хозарам. Олег правив Руссю одноосібно, зосередивши всю владу у своїх руках. Він спирався на допомогу варязької дружини, яка виконувала доручення князя, чинила суд на місцях і збирала данину. Обставини смерті Олега остаточно не з’ясовані.Успішні походи на Візантію 907 та 911 рр. За однією з версій, він помер від укусу гадюки, за іншою — загинув у поході на Каспій.

Князь Ігор (912 — 945) наполегливо згуртовував східних слов’ян у єдину державу. На відміну від Олега, він діяв жорстокіше і відвертіше, зміцнюючи центральну владу. Завдяки широкомасштабним воєнним походам південний напрямок у його зовнішній політиці набув пріоритетного значення.

Князь Ігор розпочав своє правління боротьбою з деревлянами й уличами, які вийшли з покори Києву. Вогнем і мечем перемігши повсталих, Ігор наклав на них значно більшу, ніж раніше, данину. Після цього уличі залишили Середнє Подніпров’я і переселилися в межиріччя Дністра і Південного Бугу.

У 915 р. біля кордонів Київської Русі вперше з’явилися нові кочовики-печеніги. Ігорю вдалося укласти з ними мирну угоду.Ігор, як і його попередники, воював із Візантією. У 941 р. він організував грандіозний похід проти неї, залучивши до нього 10 тис. лодій. Проте цей похід завершився поразкою: візантійці спалили флот русичів «грецьким вогнем». Загинув Ігор під час повстання древлян 945 р.

Княгиня Ольгу (945—964) Своє правління Ольга розпочала з придушення деревлянського повстання і помсти вбивцям свого чоловіка. Потім впорядкувала полюддя. Було чітко окреслено землі, із яких через певні проміжки часу стягувалася визначена данинаЗапровадила устави та обролки.За князювання Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. Княгиня Ольга проводила активну зовнішню політику. Проте, на відміну від своїх попередників, вона надавала перевагу дипломатії перед війною.У 946 р. (за іншими даними — 957 р.) вона відвідала Константинополь, там вона прийняла християнство. Княгиня Ольга здійснила першу спробу встановити дипломатичні зв’язки із Західною Європою. У 949 р. вона надіслала своїх послів до імператора Священної Римської імперії Оттона І.

Князь Святослав (964—972) уславився, перш за все, як відважний воїн і талановитий полководець. За роки свого правління ходив походами на Волжську Болгарію, чудь, меря, весь, до Каспію й далі до Північного Кавказу і Причорномор’я, на Хазар, до візантійських володінь на Балканах.

На відміну від Ольги Святослав був язичником. Зрадницьки вбитий печенігами на о.Хортиця.

7, 2.Літопис Самійла Величка.

Наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози та козацької історіографії XVII–XVIIІ ст. Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий.Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Літопис Величка написаний українською літературною мовою 18 століття з елементами народної мови. Літопис складається з 4 частин:

· перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — події1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік.;

· друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки;

· у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.

Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV.

7, 3.Україна в періодзагострення кризи радянської системи(1965-1985).

У жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС стає Л.Брежнєв. Проголошення у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС економічної реформи.Розширення самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок, посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами;
встановлення економічно обґрунтованих цін;
матеріальне стимулюваняі трудових колективів залежно від результатів їхньої праці;
оцінка діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток. 1966-1970 pp- восьма п ’ятирічка. Курс на «стабілізацію», а надалі – консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р. 1972 р. – запровадження обов’язкової середньої освіти. 7 жовтня 1977 р. – прийняття нової Конституції СРСР. 20 квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР. 60-ті - 70-ті рр. Дисидентський рух.

8, 1.Київська Держава За часів Володимира Святославича(980-1015)

Володимир Великий (980–1015рр.) –один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.

Князювання Володимир розпочав з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. В 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, за якою вождів племінних об’єднань замінили в різних містах держави сини Великого князя. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі. В результаті реформи зміцніла система державної влади на місцях.

За Володимира завершився процес формування державної території. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів. Велику увагу князь Володимир приділяв захисту рубежів держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів.

Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося в Херсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.

Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

8.2 Запорозька Січ у ХVІІ ст.

Найбільш рішуче і послідовно з іноземними загарбниками боролося запорозьке козацтво. Особливо активно діяли січовики, коли Кіш очолював Іван Сірко. 3 його іменем пов'язані героїчні сторінки історії Запорозької Січі. Від 1652 р. вона знаходилася на річці Чортомлик. Підвладна їй територія сягала великих розмірів і охоплювала сучасні Кіровоградську, Запорізьку та Дніпропетровську області. Після 1667 р. Кіш був підпорядкований Польщі і Росії. Як і раніше, козаки, крім військової справи, займалися скотарством, торгівлею і рибальством. Землеробство було розвинене слабо. Керівну роль на Січі відігравала старшина, яку козаки періодично переобирали. Тільки Іван Сірко мав честь протягом кількох років очолювати Кіш.

Не здобувши перемоги над запорожцями у відкритому бою, кримський хан вирішив підступно напасти на Січ вночі й перебити козаків. Різдвяної ночі 1675 p., коли січове товариство після святкування спало в ' куренях, 15-тисячний загін татар і яничарів оточив Січ і тихо пробрався на її територію. Та один козак помітив їх і подав пострілом сигнал тривоги. Ворогів було перебито, а Січ врятовано.

Козаки вирішили не лишатись у боргу перед ординцями. Зібравши 10 тисяч сміливців, Сірко перейшов Сиваш, захопивши ряд великих міст і звільнивши з неволі полонених, козаки повернулися на Січ. A y вересні 1675 р. Сірко написав листа ханові, вякому розповів про причини свого «візиту», що змусив Гірея тікати з Бахчисарая в гори.

Дізнавшись про цей похід, султан Магомет IV зажадав від запорожців, щоб вони, як і Петро Дорошенко, визнали над собою владу Туреччини, і надіслав на Січ фірман (указ) з наказом козакам підкоритися його волі і стати його васалами. Фірман розпочинався претензійним і пишним титулом: «Я сам, султан султанів, государ государів, який роздав корони монархам всього світу, я тінь бога на землі, султан і падишах Білого і Чорного морів, Румелії, Анатолії, Караманії і багатьох інших земель, завойованих зброєю моїх благородних предків, а також придбаних вогненним мечем і переможною шаблею моєї августійшої величності».

У відповідь на таке зухвальство козаки написали султанові принизливого для нього і сповненого гумору та сарказму листа. У ньому, зокрема, говорилося: «Ти, султан, проклятого чорта брат і товариш! Самого Люципера онук, турецький кухар, вавилонський слюсар, македонський колесник, єгипетський свинопас, олександрійський козолуп, кам'янецький кат, подільський злодіюка... Heбудеш їй годен синів християнських під собою мати, а твого війська ми не боїмося і будемо землею і водою битися з тобою, нехрещений лоб!»

8.3. Україна у роки великої вітчизняної війни (1941-1944)

Ввечері 21 червня 1941 р. німецькі війська, що розташовувались уздовж кордонів СРСР, одержали сигнал до початку здійснення плану «Барбаросса» - плану нападу на Радянський Союз.

22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали могутнього артилерійсько-мінометного удару по радянській території. За кілька хвилин танкові та моторизовані частини гітлерівської армії перетнули кордон СРСР. На Україні їм протистояли армії Київського особливого військового округу (КОВО), перетвореного на Південно-Західний фронт (командуючий - генерал-полковник М. Кирпонос) і Одеського військового округу (ОдВО), перейменованого у Південний фронт (командуючий - генерал I. Тюленєв).

3 23 червня п'ять днів і ночей точилися танкові бої на лінії Луцьк - Броди - Рівне - Дубно. Це була перша і найбільша танкова битва початку війни. 3 обох сторін у ній взяло участь близько 2 тис. танків. Втративши значну частину бойової техніки, війська Південно-Західного фронту вимушені були відступити.

Після загарбання фашистськими військами всієї України, її територія була поділена на чотири частини:

- по-перше, землі Східної Галичини (у складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської та Тернопільської областей) були приєднані до генерал-губернаторства Польщі під назвою Дистрикт «Галичина»;

- з більшої частини українських земель був утворений Райхскомісаріат «Україна», до якого увійшли Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська області, північні райони Тернопільської, Вінницької, східні райони Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської і Кримської областей, а також південні території Білорусії та РРФСР;

- райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню;

- нарешті, Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».

9.1. «Слово о полку Ігоревім»

Слово о полку — відома пам'ятка літератури Київської Русі, героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. В основі сюжету - невдалий похід руських князів на половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше). Перейнятий мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своїм художнім мови та літературної значущості «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу.

В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради» — «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва — образ України) і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити» — «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році об'єднані дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за те що ставили особисте над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна[2], який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави — славяни). Після описів готування до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної Богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

9, 2 Національна революція 1648-1676 — породжений українськими реаліями раннього Нового часу складний політичний процес, що поєднував у собі, під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й народу України, боротьбу за національне визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадянського протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності суспільства. Типологічно споріднений із масштабними суспільно-політичними рухами в низці країн Центральної і Західної Європи, які вступали в період створення національних держав і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин.

На різних етапах еволюції історичної думки в Україні та за її межами в наукових концепціях щодо ідентифікації подій середини — 2-ї половини 17 ст. застосовувалися такі терміни, як «Хмельниччина», «козацьке повстання», «руська ребелія», «загальнонародне повстання», «національне повстання»; «козацька війна», «громадянська (домова) війна», «велика війна 1648–1654 рр.», «польсько-козацька війна», «селянська» війна, «визвольна війна», «національно-визвольна війна»; «козацька революція», «національна революція», «національно-визвольна революція», «українська революція», «велика українська революція» тощо. Однак більшість із запропонованих понять відображає лише певний сегмент цього багатоаспектного явища, не проникаючи в його глибинну сутність.

Причини й передумови революції

Національна революція була спричинена комплексом суперечностей політичного, соціального, економічного та духовно-культурного характеру, що нагромадилися на середину 17 ст. в суспільному житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних українських земель. Польська еліта намагалася запобігти відродженню українського державного життя. Із цією метою не визнавала «руський політичний народ» рівноправним із польським і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Нехтування прав більшості українців викликало спротив, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку національної свідомості. У 1620—30-ті рр. в суспільно-політичній думці чіткіше окреслюється усвідомлення українцями себе як окремішньої від сусідніх етнічної спільноти. Водночас починає виразніше проступати національна суть релігійних конфліктів і національного мотивування козацьких повстань, відбувалося піднесення національних інтересів, осмислення їх значущості в житті як окремої особи, так і соціального стану, суспільства в цілому.Загострювалися суперечності і в соціально-економічній сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати «лицарські» права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового господарства призвів до неухильного зростання в західних, центральних і північних регіонах України панщини (3—6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630—40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове господарство на південні і східні регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.

9, 3 Політика українізації, НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

висування українців на керівні посади;

- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Наслідки українізації

20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.

У1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багаточисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

Причини згортання українізації

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки;

o вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

o зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

- українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у т.ч. й український, повинен іти до комунізму власним шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. Шумський, економіст М.Волобуєв.

З кін. 20-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників українізації було репресовано.

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ — національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917—20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов.

Під час революції та в перші пореволюц. роки Н.-к. мав найбільший вплив в Україні, Татарстані та Грузії. Однак до кінця 1923 в останніх двох республіках він був розгромлений. В Україні Н.-к. був поширеним й наприкінці 1920-х рр.

Ліквідація нац. укр. комуніст. партій не привела до знищення самої ідеї. Н.-к. існував і в лавах КП(б)У, тим більше, що до компартії вступила чимала кількість колиш. боротьбистів та укапістів, а частина їх займала високі посади в рад. уряді. Посиленню ідей Н.-к. і водночас забезпеченню підтримки компартії широкими масами сприяла проголошена 1923 політика «коренізації». Важливе місце в ідеології Н.-к. займало неприйняття російського націонал-більшовизму. Націонал-комуністи чимало уваги приділяли боротьбі за пріоритетність розвитку укр. к-ри, чому заважало як нехтування частиною кер-ва нац. питанням, так і надання переваги рос. к-рі як «пролетарській», а відтак передовій («боротьби двох культур» теоріяД.Лебедя).

Більшовицький центр до певного часу терпимо ставився до подібних настроїв, адже водночас укр. націонал-комуністи сприяли планомірному винищенню сталінським кер-вом «як буржуазної» укр. некомуніст. інтелігенції («Спілки визволення України» справа 1929—1930, «Українського національного центру» справа 1930—1931), ретельно й свідомо виконували сталінські настанови в політиці щодо села. Такі дії, особливо колективізація та хлібозаготівлі 1931—32, підірвали авторитет націонал-комуністів серед селян, істотно зменшили їхню соціальну базу та викликали суперечності серед самих укр. комуністів. Цим скористався Й.Сталін, звинувативши у 1933 М.Скрипника та його прихильників у «націонал-ухильництві» та оголосивши їх винуватцями «кризи сільського господарства».

10, 1 Культура Київської Русі

Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світовоїцивілізації.

З глибокої давнини бере початок усна народна творчість - казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х-XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них.

Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи - зводи записівпро історичні події, викладені у хронологічній послідовності.

Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ» (малюнок), створена на початку XII ст. Вона збереглась у Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (початок XV ст.) списках. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст.

Особливе місце у давньоруській літературі посідає «Слово про Ігорів похід», написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі.

Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.

Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою (на його утримання князь брав десяту частину доходів своїх підданців). Вона була прикрашена фресками, мозаїкою. В 1037 р. зведено найбільший храм Київської Русі - Софійський собор. За його зразком у Чернігові будується Спаський собор, у Новгороді та Полоцьку - Софійські собори. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму.

Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові.

В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів - зерню, сканню, перегородчастою емаллю.

Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.