Есть в тетради.

68. Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

1.2.2. Комунікативні ознаки культури мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність - визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує крилатий вислів: " Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо".

Важливим критерієм бездоганності мовлення є його послідовність, себто логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.

Причини логічних помилок:

o тавтологія: моя автобіографія, захисний імунітет, висловити свою думку;

o поєднання логічно несумісних слів: убивчо щедрий, страшно красивий;

o порушення порядку слів у реченні: Гнів зумовлює біль (чи Біль зумовлює гнів);

o неправильне вживання похідних сполучників української мови: не стільки..., скільки (треба не так..., як); чим..., тим (треба що..., то); у той час як (треба тоді як):

1. Страшні не стільки процеси, скільки провокації (правильно: Не так страшні протести, як провокації.)

2. Чим далі, тим гірше (правильно: Що далі, то гірше.)

3. Уряд України намагається подолати кризу, у той час як його опоненти ускладнюють цю проблему (правильно: Уряд України намагається подолати кризу, тоді як опоненти ускладнюють цю проблему);

o помилкове поєднання дієслівних зв'язок української мови становить і являє собою, утворюючи зв'язку становить собою замість є [становить): Реформа становить собою частину державного процесу (правильно: Реформа є частиною державного процесу. Реформа становить частину державного процесу).

o вживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на -ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом (правильно: Народ обирає Президента).

Можна продовжувати перелік логічних помилок, що виникають внаслідок порушення хронологічної точності, не розмежуванням конкретного і абстрактного понять, розширенням і звуженням понять, недоречним вибором синтаксичних конструкцій тощо. Більшість таких помилок мають логічне підґрунтя, тому мову треба вивчати впродовж усього життя. Логічність мовлення перебуває в тісному зв'язку з точністю.

Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Висловлюючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають змісту, зокрема варто користуватися словником синонімів, тлумачним словником тощо.

Отже, точність - " це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речень" 11.

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі.

Усі названі комунікативні ознаки (критерії") культури мовлення тісно пов'язані між собою, і засвоювати їх треба в цілому. Висока культура мовлення - суттєвий показник загальної культури і її велика перспектива. З неї починається кар'єрне зростання особистості.

69. Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:

- обмін інформацією, формування перспективних заходів і процесів;

- контроль і координація вже розпочатих дій;

- взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

- підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;

- пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей, стимулювання людської думки в певному напрямку;

- розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.

Кожна бесіда — це новий акт, тому не існує загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди. Існують загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди. Існують різні види бесід. Якщо за основу кваліфікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виділити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під час виконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культури спілкування.

70. Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

- співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очей тощо;

- обмеженість у часі - телефонна бесіда не може бути надто тривалою;

- наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Отже, якщо Ви - людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо Ви турбуєтеся про свій авторитет та престиж своєї установи й звикли вираховувати все до найменших подробиць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є необхідним і незамінним.

Фахівці з проблем усного професійного спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте Ви:

- Насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові.

- Якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Повідомте, з ким саме Ви хотіли б поговорити.

- Якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника досить часу для бесіди.

- Попередньо напишіть перелік питань, які необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди.

- Завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись останніх слів співрозмовника.

- У разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують Вам:

- Спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку Ви представляєте.

- За потреби занотуйте ім'я, прізвище й контактний телефон співрозмовника.

- Розмовляйте тактовно, ввічливо; демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує.

- Не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова нецікава, нудна та надто довго триває.

- Якщо Ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення проблеми.

- Завжди стисло підсумовуйте бесіду, перерахуйте ще раз домовленості, яких досягли.

Незалежно від того, хто телефонує;

- Будьте доброзичливим, у жодному разі не виявляйте невдоволення.

- Ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них.

- Залишайтеся стриманими, навіть якщо розмова неприємна для Вас.

- Наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди Ви називаєте числа, повторіть їх ще раз, аби уникнути непорозумінь.

- Намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови, але при цьому висловлюйтеся стисло й точно. Стежте за логікою своїх думок.

- Говоріть середнім за силою голосом.

Телефонна розмова композиційно складається з таких елементів:

- момент установлення контакту;

- висвітлення суті справи;

- закінчення розмови.

Момент установлення контакту. На початку й під час телефонної розмови не слід забувати про формули ввічливості. Перші фрази слугують засобом представлення сторін. Особа, яка знімає трубку, називає себе чи установу відразу: Галузинська біля телефону; Головний бухгалтер Удод; Деканат енергетичного факультету. У відповідь також називають себе й установу: Доброго ранку! До Вас звертається керівник студентського наукового товариства НУХТ Василь Марко; Добрий день! Раїса Гриндюк, журнал " Дивослово"; Добривечір! Це Андрій Васильович Панібудьласка.

На анонімний дзвінок можна не відповідати Й покласти трубку.

Якщо необхідно поговорити з іншою особою, то звертаються так:

На жаль, Андрій Васильович вийшов. Чи можу я йому щось передати?

Директора немає. Є його заступник. Будете говорити?

Закінчувати розмову за правилами телефонного етикету має той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або це жінка, то слід надати йому право закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи, присутність у кабінеті відвідувачів або сторонньої особи.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, яка має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що неодмінно зателефонуєте після роботи.

71. Публічне мовлення - це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання.

Метою переконання, на відміну вад інших видів впливу на людей, є передавання інформації в обгрунтованій, достатньо доказовій формі, щоб вона перетворилася на систему принципів і настанов особистості.

Одним із жанрових різновидів публічного мовлення є публічний виступ.

Публічний виступ - це привселюдне виголошення промови, заяви, інформації з певної проблеми.

Залежно від способу виголошення, основного призначення та змісту виокремлюють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів.

72. Візитна картка - це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується не на дуже цупкому картоні розміром 5x9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4x8 см. Вищі посадові особи інколи мають візитні картки розміром 5x10 см.

Візитна картка здебільшого містить такі реквізити:

1. Назву установи, організації.

2. Ім'я та прізвище (у нашій практиці - прізвище, ім'я, по батькові) власника картки.

3. Посаду.

4. Адресу установи, організації.

5. Номери телефонів, факсу.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім'я, прізвище та посада її власника.

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням. Найбільш поширені такі з них:

1. Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.

Зразок:

ДЕРЖАВНА ТЕЛЕРАДІОМОВНА КОМПАНІЯ

вул. Хрещатик, 26, Київ, 01010

тел./факс (044) 228-33-33

74. Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості " орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом".

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: " За етикетом упізнають " своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"

75. Власне висловлювання

Прочитайте наведений текст.

Однією з найкращих людських рис є скромність – моральна якість, яку високо цінували найгеніальніші мислителі всіх епох. У наш час поширена думка, що скромним людям важко досягти успіху в житті, бо вони не надають особливого значення своїм позитивним якостям, обмежують свої власні потреби і тому часто залишаються непоміченими, недооціненими у суспільстві.

Чи справді скромність заважає людині виявити себе як особистість?

Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Я вважаю, що усі добрі справи починаються від благородних, скромних людей, усе життя яких присвячене служінню іншим, і тому скромність аж ніяк не заважає людям бути успішними і помітними у суспільстві.

Перш за все скромність випливає з внутрішніх переконань. Людина може бути вимогливою, ініціативною, твердою і непохитною в боротьбі за поставлену мету і в той же час залишатись надзвичайно скромною.

Скромна людина завжди виконує службові обов’язки, якими непомітними вони б не були. Підтвердженням цього є народна мудрість: «Не місце красить людину, а люди на місце».

Зрештою, із скромністю завжди сусідують такі моральні якості, як благородство, великодушність, вірність, чуйність, людяність, повага до інших, терпимість до дрібних вад колег і, навпаки, висока вимогливість до себе, самокритичність. Моральність, як героїзм, найчастіше властиві саме скромній людині.

Яскравим прикладом цього може слугувати випадок із життя доброї приятельки нашої сім’ї. Непомітна, скромна Віра Іванівна, медик за професією, нещодавно вчинила моральний подвиг. Маленьку дівчинку, хвору на небезпечну інфекційну хворобу, їй довелось відвозити у лікарню. В дорозі дитині стало зовсім погано. Порятунок один: дихання рот у рот. І медсестра не вагалася жодної хвилини. Вона знала, чим це їй загрожує, але виконала свій людський і професійний обов’язок. Такі подвиги звершують люди у буденних обставинах. Вони живуть серед нас, нічим не виділяючись, не похваляючись своїми вчинками.

Розмірковуючи про скромність як основу доброчесності, не можна не згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси Івана Котляревського. Дівчина добра, ввічлива, чесна, працьовита, їй притаманне почуття людської гідності, вона здатна на самопожертву, розумна, кмітлива. Ніжна і сором’язлива, Наталка впевнена в собі і готова боротися за своє щастя. «Золото – не дівка», - кажуть про неї. Та визначальною її рисою є скромність. «Небагата я і проста, но чесного роду…», «дівка проста, некрасива…», - так характеризує себе героїня. То чи не скромність прикрашає людину?

Так, скромність – одна з найцінніших людських рис, і вона не лише прикрашає людину, а й допомагає їй виявити себе як непересічну, самодостатню особистість.

76. Десять кроків, що дозволяють провести бесіду успішно

1. Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

2. Пам’ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди.

3. Намагайтеся створити атмосферу довіри.

Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше,

якщо Ви справите приємне враження на нього.

4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

5. З’ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.

6. Не змушуйте співбесідника постійно вибирати рішення.

7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях. Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.

8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.

Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

10.Підсумуйте результати бесіди.

Важливі рішення бажано зафіксувати на папері.

77. Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові актуальні проблеми, які ще потребують розв'язання. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (наприклад, повідомлення свого погляду на проблему, наукової та громадянської позиції тощо).

Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Політична доповідь торкається політичних питань, у ній з'ясовуються суть, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.

Звітна доповідь - це доповідь, яка виголошується під час звіту про роботу, виконану особою або колективом за певний період.

Ділова доповідь - це доповідь, офіційне повідомлення про що-небудь керівникові або начальникові.

Наукова доповідь - це доповідь, у якій промовець інформує про наукові спостереження, їх результати, нові відкриття, робить узагальнення наукових даних. Звісно, що такі доповіді заслуховуються в наукових установах, на різних зібраннях учених: семінарах, конференціях, симпозіумах тощо.

Кожен із названих видів доповідей вимагає певної підготовки й має свою специфіку написання та виголошення. У нашій роботі йтиметься про підготовку та виголошення наукової доповідь

Перший крок. Окреслити мету й завдання виступу, визначити коло питань, що їх має охопити промовець, продумати можливі запитання слухачів та відповіді на них.

Другий крок. Дібрати допоміжну інформацію, яку можна отримати з двох джерел: теоретичних - статей у періодичних виданнях, книг та окремих публікацій, що стосуються теми, енциклопедичних, термінологічних та галузевих словниках; усних розмов з людьми, обізнаними з проблемою. Висвітлювані питання мають засновуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях. Добираючи інформацію, пам'ятайте, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, треба організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити й сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, фактичний матеріал, як основна наведення переконливих прикладів і, що найголовніше, - власне бачення проблеми.

Структура доповіді відповідає структурі наукової праці: вступна частина, основна частина, висновок (висновки). Є така композиційна схема побудови мовлення оратора;

А. Вступ.

Завдання:

1. Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.

2. Установити психологічний контакт зі слухачами, створивши ефект однодумства.

3. Мотивувати їхнє активне сприйняття мови риторичними питаннями або постановкою проблемної ситуації.

Б. Основна частина. Завдання:

1. Розкрити суть проблеми (ідеї, підходу, вирішення, пропозицій, ініціатив).

2. Аргументувати своє бачення проблеми.

3. Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому е потреба й ви маєте вдосталь часу).

4. Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.

б. Керувати аудиторією, не даючи їй відволіктися від змісту доповіді.

6. Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення, манерою поведінки.

В. Висновок,

Завдання:

1. Підбити підсумок сказаного {" Що для нас найважливіше в цій проблемі? ").

2. Сформулювати свої пропозиції (рішення).

3. Закликати до обговорення або до певних конкретних дій, якщо рішення прийнято.

4. Відповісти на запитання аудиторії.

78. Жести.

Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

Практичні поради:

1) жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

2) жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді;

3) керуйте жестами - жест не повинен відставати від слова;

4) урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

5) жести мають відповідати своєму призначенню.

Жести не можна трактувати у відриві від контексту їх прояву. Один і той же жест (наприклад, схрещені на грудях руки) на переговорах може означати скутість, небажання брати участь в обговоренні проблеми, можливо, недовіра, а людина, що стоїть зі схрещеними руками взимку на автобусній зупинці, напевно просто замерз.

79. Знати мову своєї професії - вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови - один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Розглянемо деякі лексичні та морфологічні особливості мови професійного спрямування.

Одним із найголовніших лексичних масивів професійної мови є термінологія. Слова " термін, термінологія" походять від імені латинського божества меж і кордонів - Термінуса. Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття у різноманітних галузях знань.

Термінологія є надзвичайно динамічним шаром лексики, 90 % нових слів становлять терміни. За статистичними даними мовознавців, лише в хімії використовують 2 млн термінів.

Створюються терміни засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власне українських та іншомовних складників. Так, наприклад, від загальновживаних слів стіл, шафа, ваги шляхом додавання прикметників із термінологічним значенням утворюються нові поняття лабораторний стіл, сушильна шафа, аналітичні ваги.

Характеризуються терміни такими ознаками:

- системністю (кожен термін належить до певної терміно-системи або коли входить до кількох терміносистем, то в кожній з них має своє значення);

- наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

- відсутністю експресивного забарвлення, суб'ективно-офіційних відтінків значення;

- стилістичною нейтральністю.

Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи певної науки. У складі термінологічної лексики маємо такий поділ термінів:

1. Загальнонаукові, тобто ті, що використовуються в різних галузях науки й належать до наукового стилю в цілому. Наприклад: еквівалент, експеримент, проблема, прогресувати, теорія.

2. Спеціальні, тобто закріплені за певними науковими дисциплінами. Серед них розрізняють:

- історичні (палеоліт, середньовіччя, нова історія, епоха тоталітаризму);

- мовознавчі (крапка, іменник, лексика, синтаксис);

- літературознавчі (ямб, хорей, роман, драма, епітет, метафора);

- філософські (апейрон, діалектика, буття, свідомість, екзистенціалізм);

- математичні (плюс, знаменник, сума, прямокутник, гіпотенуза);

- ботанічні (хлорофіл, цитрусові, розоцвіті);

- медичні (ін'єкція, аспірин, бронхіт, ефералган, фтизіатрія) тощо.

3. Технічні (наприклад, конвеєр, статор, самоскид, метрополітен, відвантажувач).

80. Термінолексика - " каркасний словник" мови будь-якої спеціальності. Знання економічної термінології-умова високої професійності економістів різних профілів. Будь-яка термінологічна система є дуже мобільною з погляду реагування на ті чи інші соціально-економічні та політичні зміни. Українська економічна термінологія становить чутливу, динамічну, широко розгалужену терміносферу, що, з одного боку, перебуває під упливом загальномовних тенденцій, а з іншого -має свої специфічні особливості. Незалежна Україна впевнено просувається до ринкових відносин. З'явилися такі явища, як підприємництво, вільний обіг товарів, грошей і цінних паперів, приватизація, створення комерційних банків тощо. У зв'язку з цим стали активно розвиватися біржова, фінансово-кредитна, комерційна, банківська підсистеми економічної термінології. З 90-х років в українській економічній термінології, за спостереженням Н. Жданової23, діють такі активні процеси:

1) концептуально змінюються поняття у пізнавальному процесі: замість сфери " Планове народне господарство" провідною в українській економічній термінології стала сфера " Ринкова економіка";

2) відбулася системна перебудова економічної термінології: замість термінів народне господарство, соціалістичне виробництво, госпрозрахунок, капіталістична експлуатація ядро терміносистеми стали займати терміни ринкові відносини, акція, купівля-продаж, прибуток, ризик, попит, інфляція, безробіття. Слова менеджер, бізнес-план, маркетинг перестали в словниках іншомовних слів трактувати як атрибути капіталістичних країн;

3) різко зросла частотність вживання у мовленні таких економічних термінів, як ціна, клієнт, акціонер, акціонерне товариство, приватизація, торги та ін.;

4) значна кількість економічних термінів перейшла з активного словникового складу до пасивного (п 'ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, соціалістичне змагання тощо) і, навпаки, з пасивного - до активного (фермер, біржа, акція, земельний наділ, банкрутство, банкрут);

5) значно розширився спектр лексико-граматичної сполучуваності багатьох економічних термінів з термінами інших галузей та загальновживаними словами, напр.: температура ринку, коливання цін, вексельний курс, банківська таємниця, цінова буря, фінансова криза, протест векселя, стомленість ринку, формат переговорів та ін.;

6) з'явилася велика кількість нових економічних термінів, переважно запозичених з англійської мови: маркетинг, лізинг, спот, трайм рейт, спред, флет, демпінг, хайринг; українська мова не встигає їх засвоювати.