Віктимологічна характеристика злочинів, учинених на ґрунті сексуального насильства

Вивчення потерпілих від злочинів здійснюється в нашій країні давно, і сьогодні можна стверджувати, що віктимологія (вчення про жертву) стане самостійною комплексною науковою дисциплі­ною, результати якої доцільно ширше використовувати на практи­ці. Д. В. Рівман справедливо вважає, що дослідження характеру відносин «злочинець — жертва» є необхідним практично у всіх ви­падках, коли вони можуть стати ключем до встановлення злочинця і мотивів злочину. Виходячи з аналізу цих відносин, нерідко мож­на в деталях установити, як поводилися злочинець і його жертва, і реконструювати подію злочину, його обстановку. З урахуванням відносин «злочинець - жертва» можна більш об'єктивно оцінити показання потерпілого, оскільки не виключено перекручування ним істини свідомо, з бажання допомогти злочинцю або, навпаки, погіршити його становище.

Відносини «злочинець - жертва» існують і виявляються кримі­нологічно значимими не тільки на індивідуальному рівні. Прина­лежність до тієї чи іншої формальної або неформальної групи, на­явність визначених, спільних для деякої безлічі людей інтересів, позицій, оцінок, а також стабільних «прив'язок» до конкретних об'єктів, ділянок території - це також вираження зв'язку «злочи­нець - жертва» або, точніше, «злочинці - жертви»¹.

¹ Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в предотвра-щении прєступлений // Вопросьі профилактики прсстуллений - Л., 1980-С. 52.

Кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від на­сильницьких злочинів, що не можна визнати випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступає найбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дозволяє зрозуміти пове­дінку злочинця. От чому необхідним є дослідження питань про особу і поведінку потерпілих від сексуальних злочинів, про їх міс­це в генезисі цих злочинів, хоча їм і присвячена велика кількість досліджень. Цьому питанню в кримінологічних працях приділено не менше уваги, ніж особі й поведінці самих злочинців. Однак у них, як і в роботах, присвячених сексуальним насильникам, домі­нують соціологічні матеріали й висновки, що значно знижує їх на­укову і практичну цінність.

Так, Д. В. Рівман надає важливі відомості про те, що негативна поведінка типова, насамперед, для потерпілих віком до 25 років. Переважна більшість жертв мала неповну середню і середню освіту, 42, 5% потерпілих були незнайомі зі злочинцем; в інших випадках насильство було вчинено стосовно: дочки (падчерки) -2%; дружини (фактично розведені) - 0, 8%; близьких родичів -2, 7%; знайомих - 52, 0% (у тому числі випадкових знайомих -37, 0%)'.

Д. В, Рівман з віктимологічних позицій виділяє три найтиповіші ситуації вчинення зґвалтувань:

1) ситуації, в яких поведінка потерпілих мала провокуючий ха­рактер (13, 0%), що виражається у встановленні контакту з незна­йомими або малознайомими людьми, відвідуванні їх домівок чи перебування з ними на самоті в затишних місцях, у спільному вживанні спиртних напоїв і некритичному сприйнятті відвертих натяків і намірів майбутніх ґвалтівників, демонстрації прихильно­го ставлення до можливого сексуального зближення;

2) ситуації, в яких поведінка потерпілих об'єктивно створює можливість вчинення зґвалтування (39, 3%). Поведінка потерпілої не «обіцяюча», але саме перебування у сформованій обстановці може призвести до вчинення зґвалтування;

3) ситуації, в яких поведінка потерпілих була позитивною або нейтральною (47, 7%). Зазвичай трапляються випадки, коли потер-

Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в пред-отвращении преступлений // Вопросьі профилактики преступлений, - Л., 1980.-С. 48-55.

пілі не знають злочинця і під час насильства чинять йому завзя­тий опір¹.

Зрозуміло, це одна з можливих віктимологічних класифікацій ситуацій вчинення зґвалтувань, але вона цілком може бути прийня­та як робоча.

У багатьох роботах дані й висновки про потерпілих мають об-винувачувальний характер. У вищенаведеній класифікації лише в одній з трьох ситуацій жертви зовсім «невинні». Зазвичай увага акцентується на їх аморальності, антигромадському способі життя, неналежній поведінці, причому не тільки в обставинах, що безпо­середньо передують зґвалтуванню, а й загалом. У багатьох випад­ках вони починають виступати в ролі «лиховісних спокусниць» і непомітно, особливо в конкретних випадках, міняються місцями зі злочинцями (інверсія жертви). Здається, що таке ставлення до жертв сексуальних насильств не випадково сягає своїми коренями в тисячолітні забобони й омани про гріховність жінок, про їх спо­конвічну провину в моральному падінні чоловіка. Бесіди із засу­дженими свідчать, що вони готові звинувачувати об'єкти своїх на­падів навіть тоді, коли фактично не були знайомі з ними або зна­йомство тривало не більше години.

Не можна заперечувати провокаційну роль аморальної або необережної поведінки жінок. Така поведінка повинна розцінюва­тися як обставина, що пом'якшує відповідальність, але названу роль не можна гіперболізувати, фактично виправдовуючи чоловіка-насильника. Для науки, а отже, і для практики, найважливішим є не фіксація неправильних дій потерпілих, а дослідження окремих їх істотних моментів. Головним, на нашу думку, є питання про те, чому вони поводяться саме таким чином, які психологічні особли­вості відрізняють цю категорію жертв сексуальних злочинів, яка соціально-психологічна взаємодія між ними і злочинцями, який характер і зміст цієї взаємодії, і чому сексуальні злочинці не мо­жуть вийти з неї, у чому причина їхньої можливості потрапити у психологічну залежність від таких ситуацій.

В. С. Мінська правильно зазначає, що аморальна поведінка по­терпілих може виражатися в дії (спільне вживання спиртних на­поїв і перебування з винним наодинці, прояв ласки), але може бути

¹ Див.: Ривман Д. В. Использование виктимологических данньїх в пред-отвращении преступлений // Вопросьі профилактики преступлений.- Л., 1980.-С. 48-55.

й пасивною (недостатньо активна протидія проявам сексуальних намірів). Те й інше можна тлумачити як дозвіл на підготування та вступ у статевий зв'язок. Водночас В. С. Мінська вважає, що на­віть така поведінка потерпілих тлумачиться по-різному. Для ви­знання сексуального злочину спровокованим важливо встановити не тільки наявність аморальних дій потерпілої в ризикованій для неї ситуації, а й те, що ці обставини адекватно відбилися у свідо­мості злочинця і вплинули на формування його психічного став­лення до діяння. Тільки правильне уявлення винного про ситуацію і поведінку потерпілої робить учасниками події обох суб'єктів¹.

Наведені думки є досить дискусійними. По-перше, зрозуміло, що, незалежно від своєї поведінки, жертва і злочинець у всіх випадках будуть учасниками подій. Інакше просто не може бути. По-друге, необов'язковою є вимога про те, щоб дії потерпілої адекватно відображалися у свідомості злочинця. Крім того, вимагає з'ясування, що в даному контексті розуміється під адекватним відображенням. Адже кожна людина сприймає події, що відбуваються, і особливо вчинки конкретних людей, суб'єктивно, залежно від своїх мораль­но-психологічних рис, поглядів, уявлень, установок. Те, що одній людині може здатися аморальним, іншій - цілком нормальним, що не виходить за рамки загальноприйнятого. Часто дійсна протидія жертви сприймається злочинцем як кокетство. Нами встановлено, що багато потерпілих ведуть з майбутнім злочинцем сексуальну гру, зміст якої злочинцю і жертві зазвичай незрозумілий, не усві­домлюється ними. Численні випадки, коли навіть необережна по­ведінка потерпілої, у тому числі неповнолітньої, що не має нічого спільного з аморальністю, розцінювалася злочинцями як глибоко аморальна, як «запрошення» до статевого акту. Тому завжди по­трібно розрізняти і зіставляти суб'єктивне сприйняття реальності і злочинцем, і потерпілим з об'єктивною значимістю і змістом цієї реальності.

З приводу аналізованих взаємодій висловлюються точки зору, орієнтовані, насамперед, на сприйняття й оцінку злочинцем конк­ретних ситуацій, що виникають. Так, М. Амир вважає, що логіка і правда про поведінку жертви не має значення. її опір, якщо він взагалі мав місце, не сприймається всерйоз, а ситуація і спонукан­ня злочинця стають такими, що протести жертви будуть залишені

¹ Див.: Минская В. С. Опьіт виктимологического изучения изнасилований // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М., 1972.- Вьіп. 17.- С. 23.

без уваги. Існує тип злочинця, який не буде інтерпретувати пове­дінку потенційної жертви або ситуацію, що склалася. Він може навмання атакувати будь-яку жертву, якою не була би її поведінка. Це так званий агресивний злочинець або злочинець з «нездолан­ним» потягом. Запитувати злочинця, чому він саме так інтерпрету-вав ситуацію і поведінку жертви, - означає мати на увазі, що може бути будь-яке виправдання або раціональне пояснення вчиненого злочину.

За результатами проведеного В. С. Мінською соціологічного вивчення потерпілих від зґвалтувань, 55% із них перебували в не­тверезому стані. Не можна не погодитися з В. С. Мінською, що такий чинник слід віднести до криміногенних. Проте в усіх випад­ках алкогольне сп'яніння майбутньої жертви можна вважати про­вокуючою обставиною, тим більше, що і ступінь сп'яніння може бути різним. Так, за даними угорських дослідників, 11% жінок на момент зґвалтування перебували у стані легкого алкогольного сп'яніння; у стані середнього алкогольного сп'яніння - 5% і лише 3% з них були дуже п'яні¹.

Не цілком переконливими є як докази аморальності деяких по­терпілих (наведені В. С. Мінською) про те, що 27% засуджених за зґвалтування заявили про погану репутацію своїх жертв². По-пер­ше, винні могли це вигадати з метою самовиправдання в процесі слідства і суду (вивчалися кримінальні справи). По-друге, з по­всякденного життя відомо, що багато жінок і дівчат безпідставно є жертвами найбрудніших пліток і чуток. Майже ніхто з ґвалтівників спочатку не намагався з'ясувати, наскільки «скандальна» репутація відповідає дійсності, а вже потім вчиняти сексуальне насильство.

На думку А. П. Дьяченка, своєрідним показником морально-психологічної характеристики неповнолітніх і дорослих незаміж­ніх потерпілих є наявність сексуальних контактів до моменту зло­чинного посягання. Серед цієї категорії осіб у віці до 25 років, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, 39, 4%... до зґвалтування мали певний досвід статевого життя (віктимогенний фактор)»³. Аналогічні дані наводять А. Н. Ігнатов, Г. Б. Єлемісов, а А. П. Дья-

Див.: Минская В. С. Опыт виктимологического изучения изнасилований // Вопросы борьбы с преступностью.- М., 1972.- Вып. 17.- С. 25. " Див: Там само.

Дьяченко А. П. Уголовно-правовая охрана граждан от преступления в сфере сексуальных отношений: Дис.... канд. юрид. наук.- М, 1986.- 180с.

ченко вважає, що викладене свідчить про моральну, а в окремих випадках— і сексуальну розбещеність потерпілих.

Автори зазначених висловлень, незважаючи на різноманіття і складність сексуального життя жінки, усю глибину пов'язаних з цим життям переживань і почуттів зводять, власне кажучи, до єди­ного й однозначного знаменника. Відповідно до такої логіки, шекс-пірівська Джульєтта і Настасья Пилипівна у Достоєвського — просто порочні. Водночас дошлюбні статеві зв'язки молодих жінок поза контекстом їх почуттів, умов і способу життя, виконуваних соціа­льних ролей, відносин і установок ні про що не свідчать. Усе, що пов'язано з дошлюбною сексуальною поведінкою жінки, індивідуа­льне й у моральному плані не повинно викликати настільки різких і спрощених оцінок. Проблемам особистої, у тому числі сексуальної, волі жінки, волі її почуттів присвячено багато видатних творів ху­дожньої та гуманістичної літератури. Успіхи у ствердженні цієї волі можуть бути одним із мірил цивілізації. Тому дані про те, що до­шлюбні або позашлюбні зв'язки жінок (і чоловіків) свідчать лише про їх розбещеність щонайменше, поверхові.

Піддаючи критиці подібні погляди, Г. В. Антонов-Романовський і А. А. Лютов справедливо зазначають, що загальними недоліками віктимологічних досліджень є такі:

1) штучний розрив між кримінологічною оцінкою поведінки злочинця і віктимологічною оцінкою поведінки потерпілого, що призводить до гіперболізації ролі поведінки останнього і прини­ження значення вчинків злочинця;

2) використання при оцінці поведінки потерпілого і злочинця нечітких життєвих уявлень, пов'язаних із нормами і принципами моралі;

3) надання гіперболізованого кримінологічного (віктимологіч-ного) значення заборонам поведінці потерпілого, що фактично не можуть сприяти вчиненню злочину;

4) необгрунтована оцінка деяких сторін поведінки потерпілого як обставини, що пом'якшує вину злочинця.

Перелічені недоліки взаємозалежні й, як правило, супроводжують один одного в тому або іншому дослідженні. Особливо це стосується проблем зґвалтувань. Саме при їх вивченні зазвичай не враховують­ся психологічні, морально-психологічні вади злочинця, і потерпіла стає чи не головним винуватцем вчиненого відносно неї злочину. Помилкове тлумачення соціальної сутності подій може також вини-

кати через консервативні життєві уявлення і погляди на статеві від­носини. Така небажана оцінка формується, насамперед, при визна­ченні тих сторін поведінки потерпілих, що, на думку дослідників, сприяли вчиненню злочинів. Віктимологічний аналіз зґвалтувань, на їх думку, зводиться до виявлення низки негативних рис поведін­ки жертв і ототожнення їх з чинниками, що провокують насильство.

Ці автори вважають, що для правильної оцінки вчинків потер­пілих від зґвалтувань необхідно усвідомити, на що спрямована їх поведінка у сфері інтимних стосунків/Шляхи інтимного зближен­ня з представниками іншої статі в різних соціальних середовищах можуть бути неоднотипними. Але всі вони характеризуються ви­раженням симпатій один до одного. Інтимні стосунки - важливий компонент особистого життя, що ніколи не відкидався передовою мораллю. В усіх випадках, коли жінка спрямовує свої зусилля на те, щоб привернути увагу чоловіків, бажаючи інтимної близькості, можна говорити про «провокування» нею чоловіка на цю близь­кість, але ніяк не на зґвалтування. Крім того, статеві взаємини складаються так, що прояв симпатії та уваги жінки до чоловіка і чоловіка до жінки зовсім не передбачає обов'язкового інтимного зближення. Прагнення бути привабливою, заволодіти увагою чо­ловіка - природне для жінки бажання, і воно зовсім не означає, що нона бере на себе перед ним будь-які зобов'язання інтимного ха­рактеру. Така поведінка не може розглядатися навіть як «провока­ція» на інтимне зближення.

Кримінологічна оцінка поведінки потерпілої від зґвалтувань повинна ґрунтуватися на визнанні за жінкою рівного з чоловіком права на регулювання інтимних стосунків, права поводитися так, як вона вважає потрібним і припустимим у будь-якій ситуації, у тому числі й «сексуально напруженій» або ризикованій. Ситуація ж переростає в злочинну лише в тих випадках, коли, усвідомлюю­чи відмову жінки вступити у статевий зв'язок, чоловік застосовує насильство чи погрози насильства, щоб придушити її опір. У та­кому разі чоловік діє, знаючи про незгоду жінки на такий зв'язок, за допомогою насильства¹.

Наша незгода з деякими наведеними віктимологічними виснов­ки ми не означає ігнорування криміногенної значимості особи й поведінки деяких потерпілих від зґвалтувань. Ми погоджуємося

Див.: Антонов-Романовский Г. В., Лютов А. А. Виктимность и нрав-ггнешюсть//Вопросьі борьбьі спреступностью.- М., 1984.- Вьш. 33-С. 41-44.

з точкою зору А. П. Дьяченка, В. С. Мінської, Л. В. Франка та інших дослідників з приводу того, що жертва відіграє помітну роль у ге­незисі й механізмі насильницьких статевих злочинів. Урахування цієї ролі є дуже важливим для профілактики, розслідування й кри­мінального покарання винних. Є всі підстави говорити про вікти-мологічну профілактику злочинів, у тому числі зґвалтувань. Але всі ці проблеми мають вирішуватися на належній науковій основі й ґрунтуватися, насамперед, на психологічних дослідженнях.

Для організації віктимологічної профілактики зґвалтувань ор­ганами внутрішніх справ важливо знати, які соціальні групи жінок здебільшого стають жертвами цих злочинів. За даними А. П. Дья­ченка, щодо контингенту працюючих, на момент злочину в кож­ному другому випадку напади було здійснено на працівників сфе­ри торгівлі, громадського харчування, побутового і комунального обслуговування, охорони здоров'я і освіти. Таким чином, особи, які працюють у зазначених сферах, є найбільш потенційно віктимними.

Ми погоджуємося з тим, що: «... Потерпілі, поведінка яких у пе-редзлочинній обстановці й безпосередньо в ситуаціях злочинів бу­ла агресивною, пасивною, некритичною тощо, «потрапили» до них уже як власники певних віктимних рис. Якщо індивід у процесі формування особи здобуває підвищені віктимні потенції, то таким чином створюється реальна (але не фатальна) можливість небезпеч­ного для нього розвитку подій, хоча ці події можуть настати й у віддаленому майбутньому. Інакше кажучи, закладаються основи віктимологічної ситуації, що включає в себе сукупність обставин формування особи з підвищеними віктимними потенціями, конк­ретну життєву ситуацію, фактори й обставини, що склалися після його вчинення, в яких безпосередньо реалізується індивідуальна віктимність, розглянуті як єдиний причинно пов'язаний процес»¹.

Для багатьох потерпілих від сексуального насильства те, що вони стали жертвами, не є випадковим, а, образно кажучи, підго­товлене їх поведінкою і особливостями, умовами виховання.

Цікавим для обговорення, на нашу думку, є питання про те, чи можна взагалі заволодіти жінкою шляхом насильства. При цьому не маються на увазі такі випадки, коли злочинець раптово нападає на жінку і, наприклад, ударом по голові призводить її до безпорад­ного стану, коли в такому стані вона перебуває за допомогою нар-

¹ Див.: Антонов-Романовскшї Г. В., Лютов А. А. Виктимность и нрав-ственность // Вопросьі борьбьі с преступностью.- М, 1984.- Вьіп. 33.- С, 41-44.

котиків або фармакологічних засобів, коли зґвалтування вчиняєть-ся групою, а тому опір неможливий. Ця проблема має важливе практичне значення, наприклад, при вирішенні питання про пору­шення кримінальної справи або притягнення в якості обвинувачу-ваного, тим більше, що багато людей вважають, що у»звичайній» обстановці зґвалтування неможливе.

Заслуговує на увагу точка зору щодо цього питання Т. аnd H. Schwendinger, з позицією яких ми загалом погоджуємося.

Неможливість сексуального насильства над жінкою зазначені ангори називають міфом, який є популярним не тільки серед оби­вателів, а й серед лікарів, адвокатів, поліцейських, які вважають, що потерпіла мала можливість вибору, а тому несе моральну від­повідальність за те, що піддалася ґвалтівникові.

Такі погляди поширені й серед деяких учених. Антрополог Маргарет Мід (1969 рік) зазначає: «У цілому, у рамках однієї од­норідної соціальної структури нормальний здоровий чоловік не може зґвалтувати нормальну здорову жінку». Отже, середня жінка, яка стверджує, що була зґвалтована середнім чоловіком, вигадує. Цього б не сталося, якби вона добровільно на це не погодилася. Моріс Плосков (1962 рік), автор книги «Секс і закон> \ також звер­гає увагу на такі атрибути, як сила і фізичний стан. Він вважає, що акт зґвалтування не може бути вчинений одним чоловіком над до­рослою жінкою з міцним здоров'ям і достатньою силою. Таким чином, ці автори стверджують про неможливість зґвалтування си­льної і здорової жінки, допускаючи таку можливість стосовно не­сильної і нездорової.

Т. аnd H.Schwendinger, оцінюючи ці погляди, зазначають, що особи, які не вчиняли зґвалтування, мають тенденцію порівнювати його з природними статевими зносинами, що ґрунтуються на доб­ровільній участі сторін без застосування сили¹.

Не можна не враховувати вплив таких чинників, як параліч жертви під дією страху, раптовість нападу ґвалтівника, а також імовірність поранення або смерті, що призводить до нездатності чи­нити опір злочинцеві. Параліч жертви під впливом ґвалтівника тісно пов'язаний зі ступором або гіпнозом. Нерухомість нагадує реакцію тварини на появу хижака, як вважають психологи С. Д. Суареш і Г.Г. Галон (1979 р.), які порівнюють параліч жертв нападу зі сту-

Див.: Schwendinger T.and Rape and ihegualitv. U.S., Beverly Hills.- Р. 240.

пором тварин перед атакою: «Оскільки страх від хижацького на­паду, контакт і скутість є загальними домінантами насильства і зниження рухливості, а також через те, що реакції жертв насильст­ва часто ідентичні лінії поведінки «загіпнотизованих» тварин, можна зробити висновок, що ступор і параліч, викликані страхом перед ґвалтівником, є тим самим феноменом».

С. Д. Суареш і Г. Г. Галон зазначають, що на основі даного феномену можна пояснити відсутність опору з боку жертви. Ре­троспективні дані, складені жертвами насильства, свідчать, що нездатність рухатися під час насильства відбувається через сту­пор жертви. Заяви, такі, як «моє тіло все було паралізовано» або «моє тіло все обважніло» - це найбільш загальні стани, ана­логічні повному моторному гальмуванню й мускульній ску­тості. Проста аналогія може бути неправильною з приводу рівно­сті сил у багатьох ситуаціях насильства, в якому сексуальні мо­тиви часто поєднані з агресивністю, садизмом і презирством до жертви.

Таким чином, не досить переконливими є висновки, до яких ді­йшов Д. В. Рівман: 83, 1% потерпілих були здатні до опору і тільки 16, 9% не могли протидіяти злочинцеві. Причинами є: фізична сла­бість - 13, 9%, безпомічний стан, сон - 3%. Однак не всі потерпілі чинили опір ґвалтівникам, а тільки 70, 5%. Д. В. Рівман робить ви­сновок, що стосовно 12, 6% потерпілих зґвалтування стало наслід­ком того, що вони не чинили опір '.

Виникає запитання: чи всім потерпілим від зґвалтувань прита­манна віктимність?

Під віктимністю, на наш погляд, можна розуміти два явища: не­захищеність особи з боку держави, суспільства і мікрооточення від будь-яких злочинних зазіхань, у тому числі сексуальних, і її суб'єктивну схильність стати жертвою злочину, що послаблює здатність протистояти злочинцеві.

Перше не залежить або майже не залежить від потерпілого і пов'язане з недоліками в діяльності правоохоронних органів, недо­статнім реагуванням громадськості, громадських організацій і мік-рогруп на можливі або вже вчинені аморальні й протиправні дії.

Друге явище більш складне і, очевидно, містить у собі (маючи на увазі тільки зґвалтування):

¹ Див.: Ривман Д. В. Указ, праця.- С. 52.

1) тим чи іншим чином виражені психологічні (індивідуально-психологічні й соціально-психологічні) вади особи, що призводять до її віктимогенної деформації;

2) біофізичні властивості людини, обумовлені віком (насампе­ред серед малолітніх і осіб похилого віку);

3) психопатологічні особливості, пов'язані з психічними анома­ліями і хворобами, викликаними соматичними захворюваннями психопатологічного розвитку.

Ті й інші породжують особливий патопсихологічний стан інди-віда, тобто його психологічну специфіку. Звичайно, і біофізіологічні властивості формують відповідні психологічні риси. Здається, що всі ці внутрішні чинники визначають суб'єктивну схильність стати жертвою сексуального насильства і послаблюють здатність жінки протистояти злочинцеві. Вони можуть реалізовуватися як в амораль­ній, так і необережній, необачній її поведінці.

Два визначених явища тісно пов'язані одне з одним, особливо на рівні практики. Наприклад, зрозуміло, що жінка з підвищеною віктимністю, з послабленими індивідуальними здібностями чини­ти опір ґвалтівникові повинна стати об'єктом особливої уваги з боку держави й суспільства, найближчого соціального оточення. Але очевидно й інше: значна кількість жінок, яким не притаманна віктимність, зазнала насильства, і вцьому провина держави й су­спільства в їх незахищеності - особливо велика. Це, насамперед, стосується підлітків, розумово відсталих тощо.

Таким чином, незахищеність потерпілої є зовнішньою, об'єктив­ною умовою, а суб'єктивна схильність, якщо вона є, - внутрішньою причиною того, що вона стала жертвою насильства. Зрозуміло, що до цих чинників потрібно додати причини, що «укладені» в само­му злочинці, умови, що сформували ці причини і сприяли їх ви­явам у ситуації вчинення злочину.

Якими ж є ті психологічні вади особистості жінок, що можуть сприяти їх неналежній поведінці? Про цю проблему свідчать дані, тримані нами на основі вивчення матеріалів комплексних судо­вих психолого-психіатричних експертиз. У нашій вибірці переваж­ну більшість склали неповнолітні й особи віком від 18 до 20 років. Тому необхідно зробити виправлення на психологічні особливості, обумовлені їх віком.

Вивчення показало, що головною психологічною рисою цієї групи потерпілих є підвищена сугестивність, пасивне підкоряння,

психологічна інфантильність. Вони погано орієнтуються в нових ситуаціях, виявляють сповільненість при орієнтуванні в них і вод­ночас не можуть належним чином прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних із власною поведінкою.

Значно більшу віктимогенну схильність мають жінки, які страж­дають на олігофренію. Вивчення даного експертного матеріалу до­зволяє вважати, що властиві їм труднощі осмислення нової інфор­мації, малий запас знань, конкретність і примітивність суджень, порушення критики, недостатні прогностичні здібності спричиня­ють те, що вони стають жертвами насильства. Серед дівчат-підлітків, які зазнали сексуального насильства, звертають на себе увагу ті, в яких спостерігається деяке інтелектуальне зниження, що не до­рівнює слабоумству, а також педагогічна занедбаність, не відпо­відний віковий запас знань.

Ми вважаємо, що при провокуючій поведінці потерпілої зазви­чай має місце з її боку будь-яка сексуальна гра, зміст і значення якої усвідомлюються далеко не завжди. Така гра особливо харак­терна для тих випадків, коли майбутня жертва допускає ці дії на­одинці з чоловіком, пестить його, створює певну атмосферу в си­туації, що складається, але при цьому не бажає вступати в інтим­ний зв'язок. Однак, як правило, чоловік не розуміє цього, намага­ється пояснити поведінку жінки іншими мотивами. Застосування насильства для подолання її опору іноді може бути розцінене як осуд подібних учинків потерпілої.

У певної кількості жертв насильства з названою поведінкою є мазохістські тенденції. Уперше термін «мазохізм» (від імені авст­рійського письменника Захер-Мазоха, який відобразив це явище у своїх романах) ввів у науку видатний європейський психіатр XIX століття Р. Краффт-Ебінг. Під мазохізмом учений розумів пасивне терпіння фізичного болю, жорстокості для отримання ста­тевого задоволення.

На думку Фореля, нахили до мазохізму в жінки криються в її нормальному статевому почутті відповідно до її нормальної пасив­ної ролі. «Жінка, - писав А. Форель, - не любить слабкого, покірно­го чоловіка, їй потрібний сильний володар, на якого вона могла би дивитися з повагою. Нормальним жінкам подобається, щоб чоловіки не дуже багато радилися з ними, не вагалися і не сумніва­лися б, а рішуче наказували і, взагалі, поводилися трохи владно». Садизм - активна, а мазохізм - пасивна форма альголагнини (від грец. аlgos- біль і lagneia - похіть).

Подібні пояснення психологічного характеру про природу ма­зохізму в жінок наводить А. М. Свядощ. Він зазначає, що в генези­сі мазохістських тенденцій у жінки в одних випадках можуть віді­гравати роль прояви інстинктів сексуального підпорядкування, сексуальної віддачі себе. Від почуття безпорадності, покірності, нездатності до опору виступає на передній план мазохістських переживань. Деякі мазохістки отримують задоволення, коли їх зв'язують, інші бажають повної покірності - щоб об'єкт любові ображав їх, бив, змушував валятися в ногах. В інших випадках грубе звертання, побої, пов'язані з уявленням про чоловічу силу, мужність, отримують позитивну оцінку й розвивають мазохістські потреби. Почуття болю може поширюватися, викликаючи статеве порушення й переживання, якщо при цьому біль не занадто силь­ний. В основі мазохізму може також лежати і виникнення умовно­рефлекторного зв'язку між почуттям болю і сильним статевим збоченням¹.

І. С. Кон, посилаючись на зарубіжні дослідження, наводить такі дані: мазохістські фантазії (бути об'єктом насильства) частіше трапляються в жінок - 21%, на відміну від чоловіків - 11%².

Сутність нашого припущення полягає в тому, що жінки з мазо-хістськими тенденціями прагнуть, зазвичай несвідомо, бути об'єк­том насильства, приниження, брутальності, знущання, жорстокості з боку чоловіків, отримуючи сексуальне задоволення від заподію-ваного фізичного болю або психічного насильства і пов'язаних з ними переживань. Цим можна пояснити й необережну поведінку деяких жінок, які опиняються в обстановці, коли напад на них до­сить імовірний, наприклад, у безлюдних, темних місцях. Показово, що вони часто не можуть чітко пояснити, чому потрапили в ці місця. Але внаслідок заподіяння бажаного болю і приниження у деяких з них, на нашу думку, проявляються внутрішні соціальні механізми реагування на чоловіче насильство, переживання з приводу того, що інші можуть довідатися про цю подію, засудити їх тощо. Саме це може штовхати їх звернутися до правоохоронних органів з про­ханням покарати ґвалтівника.

Див.: Свядощ А. М. Женская сексопатология.- 3-є изд.- М., 1988.-С. 119.

Див.: Кон И. С. Введение в сексологию.- 2-е изд.- М.: Медицина, 1989.-С. 226.

У зазначених випадках необхідно, напевно, дотримуватися пев­ної обережності при вирішенні питання про притягнення чоловіка до кримінальної відповідальності. Необхідним, на нашу думку, є проведення комплексних судових психолого-психіатричних екс­пертиз потерпших, скрупульозний аналіз і об'єктивна оцінка події загалом, окремих її деталей. Основна проблема полягає в тому, що в подальшому жінка з мазохістськими тенденціями чинить опір не тому, що не хоче вступити у статевий контакт, а тому, щоб шляхом опору викликати насильство і таким чином отримати сек­суальне задоволення, причому це відбувається в неї на підсвідо­мому рівні.

Іноді обвинувачення в зґвалтуванні потерпілими використову­ється для вирішення власних соціальних проблем. На практиці трапляється, коли жінка обвинувачує у зґвалтуванні свого колиш­нього чоловіка з метою позбавлення його прописки на займаній ними житловій площі й уникнення розділу і примусового розміну квартири. Найпарадоксальнішими є ті випадки, коли твердження жінки про зґвалтування визначається її бажанням отримати мате­ріальні блага від державних органів, наприклад, квартиру, пенсію по інвалідності тощо. Таким прагненням, на наш погляд, сприяє правова непоінформованість населення. Це особливо виявляється тоді, коли жінка, граючи роль жертви, припускає, що це може при­скорити, наприклад, одержання нею квартири. Нерідко заяви про зґвалтування подаються з метою примусу іншої сторони до вступу в шлюб. При цьому також позначається правова непоінформова­ність, оскільки кримінальні справи про зґвалтування не можуть припинятися за заявами потерпілих.

Іншим мотивом обвинувачень у зґвалтуванні може бути помста з боку жінки на грунті ревнощів. Трапляються навіть такі ситуації, коли інсценування зґвалтування здійснюють з метою уникнення адміністративного стягнення, прагнучи таким чином зберегти своє місце проживання.

Дівчата можуть грати роль потерпілої від зґвалтування для то­го, щоб пояснити нареченому (або батькам) відсутність невинності. Подібними є випадки, коли жінка так само намагається пояснити свою вагітність або виправдати в очах родичів і знайомих вчине­ний нею аборт. Іноді жінку примушують до подачі заяви про зґвалтування чоловік або родичі, які довідалися про факти статевої близькості.

У злочинах, спрямованих проти особи, жертва як особа висту­пає завжди не у вигляді об'єкта, а як матеріальний субстрат (тіло і психіка) - у вигляді предмета замаху. Отже, при сексуальних убивствах жертва виявляє себе в кримінологічній характеристиці як елемент, що відображає ознаки об'єкта злочину; як свідомий і активний елемент кримінальної ситуації, що є невід'ємним елемен­том механізму злочину й обстановки його вчинення.

Наслідки замаху відображаються і виявляються на тілі й у психіці жертви. Як матеріальний субстрат жертва відображає зов­нішні впливи навколишнього середовища, у тому числі дій зло­чинця. Характер заподіяних слідів замаху, що є на тілі й у психіці потерпілого (при замахах на сексуальне вбивство), може вказувати не тільки на ознаки знаряддя злочинного діяння, а й на суб'єк­тивні якості, навички, риси характеру винного (жорстокість, садизм, велика фізична сила, наявність навичок у певній галузі діяльності тощо).

У кримінологічній характеристиці сексуальних злочинів дані про потерпшого мають важливе значення. Володіючи даними про фізичні, психічні й соціальні ознаки потерпілого, слідчий у ході розслідування може створити приблизну модель особи, що сприя­тиме висуненню версії про обставини, мотиви злочину, про особу злочинця.

Отже, при сексуальних злочинах доцільно збирати такі відомо­сті про особу потерпілого: вік, стать, фізичні особливості, сімей­ний статус, соціальна адаптованість, інтелект, взаємовідносини, успішність у навчальному закладі (місці праці), стиль життя і не­давні зміни в стилі життя, особливості особи й темпераменту, ма­йора поведінки, місце проживання (попередні й останнє), репута­ція вдома і на роботі, історія хвороби (фізичні і психічні особливо­сті), особисті звички (вживання алкоголю, наркотиків), соціальні звички, захоплення, пристрасті, товариші й вороги тощо.

Важливість даних про потерпілих у кримінологічній характери­стиці злочинів пояснюється двома обставинами: певна вибірко-вість у діях злочинця свідчить про взаємозв'язок між особливос­тями особи злочинця і потерпілого; наявність зв'язку між злочин­цем та потерпілим впливає на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховання злочину.

Жертва сексуального злочину пов'язана зі всіма компонентами кримінологічної характеристики даної категорії злочинів. Однак

найбільший інтерес становить її зв'язок зі злочинцем, адже він до­зволяє розробляти рекомендації, що забезпечують безпосередній «вихід» на особу злочинця. Взаємозв'язки жертви і злочинця різ­номанітні і простежується по лінії спільності їх персонографічних, морально-психологічних, поведінкових, цільових, мотиваційних, просторово-часових та інших характеристик і відносин.

Статево-вікові особливості й освіта жертви можуть виступати як індикатори, що вказують на групу осіб, в яких можливе перебу­вання злочинця й очевидців. Залежно від указаних ознак особа ви­являє себе у сферах службової, інтимної, побутової та іншої діяль­ності. Аналіз кримінальних справ про сексуальні злочини дозволяє виділити три рівні спілкування жертви й сексуального злочинця: 1) побутове та інше її оточення; зв'язки жертви зі злочинцем є по­стійними і досить міцними; 2) периферія побутового та іншого оточення, зв'язок з цим оточенням відзначається ситуаційністю, інерційністю й епізодичністю; 3) оточення будь-якої особи, зв'яз­ки з яким визначаються не міжособовими відносинами, а просто­рово-часовими та іншими рамками. Для цих зв'язків характерна випадковість їх перетворення у відносини.

Пошук сексуального злочинця повинен здійснюватися по лінії переходу від дослідження найближчого зрізу до дослідження на­ступних рівнів оточення. При цьому до них слід підходити як до чогось даного на момент вчинення злочину, бо рівні оточення ди­намічні, залежно, насамперед, від змін вікового й освітнього пара­метрів особи. Наприклад, у школярів найближчим оточенням є од­нокласники. Зі вступом до інституту найближчим оточенням ста­ють однокурсники, а однокласники згодом переходять у розряд периферійного оточення.

У теоретичному та практичному аспектах однією з важливих класифікаційних засад створення кримінологічної типології сексу­альних злочинців є зміст взаємозв'язків «жертва - злочинець». Відповідно до них, жертв сексуальних злочинів доцільно поділяти на чотири групи:

1) особи, які перебувають із сексуальним злочинцем в інтим­них, родинних стосунках та інших досить близьких (кум, вітчим, племінник тощо);

2) жертви, різноманітні стосунки яких із сексуальним злочин­цем розвиваються на ґрунті особистого знайомства в рамках здій­снення службової, суспільної та іншої діяльності;

3) жертви, стосунки яких із сексуальним злочинцем формують­ся на ґрунті випадкового знайомства. Переважна більшість осіб цієї групи будувала свої взаємини зі злочинцем на ґрунті спільного вживання алкогольних напоїв і вступу в інтимний зв'язок;

4) потерпілі, взаємозв'язок яких із сексуальним злочинцем не був матеріалізований двосторонніми стосунками до моменту замаху, а контакти зі злочинцем виникли у зв'язку із вчиненням злочину.

Важливим у кримінологічному аспекті є поділ взаємозв'язків жертви й сексуального злочинця залежно від їх характеру. Аналіз кримінальних справ про сексуальні злочини дозволяє розрізняти дружні, нейтральні й неприязні стосунки, а також їх відсутність до злочинного результату.

Взаємозв'язок жертви і злочинця здійснюється не тільки в рамках особистих, а й морально-психологічних характеристик. Важливим компонентом інтегративної морально-психологічної характерис­тики будь-якої особи є її соціальна настанова, що має сукупність різноманітних ознак. Серед них першочергове кримінологічне значення мають дані про ставлення до сім'ї і праці, про негативні і позитивні інтереси, судимості тощо.

Негативні споживчі інтереси жертви і злочинців двох статей і різного віку зродяться переважно до зловживання спиртних напо­їв, а іноді - й до збочених сексуальних зв'язків (гомосексуалізм, груповий секс, взаємна мастурбація тощо).

За віковими категоріями, відповідно до проведеного нами до­слідження, потерпілі від вчинення зґвалтувань розподілилися та­ким чином: до 18 років - близько 1%; від 18 до 25 років - 44%; під 25 до 35 років -41%; від 35 до 45 років - 13%; старші за 40 ро­ків - понад 1%.

Зґвалтування неповнолітньої розглядається чинним криміналь­ним законодавством як злочин, учинений за обтяжуючих обставин. Це пояснюється тим, що зґвалтування неповнолітньої, особливо малолітньої, завдає значної шкоди здоров'ю, глибокої психічної травми, порушує її нормальний, фізичний розвиток.

Проведений, анадіз свідчить, що потерпілі до 12 років станов­лять близько 18%, від 12 до 14 років - 16%, від 14 до 16 років -24%, від 16 до 18 років - 42% від загальної кількості неповноліт­ніх, які були зґвалтовані, Із загальної кількості потерпілих непов­нолітні становлять близько 42%. Серед осіб, які були зґвалтовані підлітками, неповнолітні потерпілі становлять 54%, з яких третина -були малолітніми.

Найбільше таких злочинів вчиняється тільки неповнолітніми, а також тими неповнолітніми, якими керують дорослі (або за їх участю). Із загальної кількості групових зґвалтувань злочини, які вчинили неповнолітні, становлять близько 74%. Здебільшого мала місце попередня домовленість щодо їх учинення.

Як свідчить проведений аналіз, щодобово в Україні реєструється три зґвалтування або замахи на нього. Понад 31% їх вчинюється у квартирах, 11% - у нежилих приміщеннях, 18% - на вулицях та у дворах, 13% - у парках, 21% - у лісосмугах, підвалах та безлюд­них місцях. Близько 73% - у стані алкогольного сп'яніння, у 70% випадків стосовно жертв застосовувалися погрози, використання безпорадного стану потерпілих осіб мало місце в 14% випадків.

При вчиненні 34% зґвалтувань злочинці використовували без­порадний стан неповнолітніх. У 44% випадків злочинці не змогли закінчити злочин, оскільки його було попереджено в момент за­маху або вчинення.

Непоодинокі випадки, коли при вчиненні зґвалтувань активну участь брали жінки. Вони вчиняли насильницькі дії до потерпілої особи з метою паралізувати її опір і забезпечити можливості чоло­віку вчинити статевий акт. Іноді жінки самі вчинюють зґвалтування. За період, що аналізується, було виявлено 97 жінок, причетних до вчинення зазначених злочинів.

Потерпілих можна поділити на дві групи: 1) жінки, які не усві­домлювали свою поведінку або неадекватно оцінювали ситуацію; 2) жінки, поведінка яких є усвідомленою або несвідомою сексуаль­ною грою, в яку втягує чоловік. До другої групи належить переваж­на більшість потерпілих. Приклади подібної гри можуть траплятися на дискотеці, коли жінка своєю поведінкою і виглядом спонукає конкретну особу запросити її на танець, але, отримавши запрошен­ня, відмовляється від нього. У багатьох випадках гра має й інші на­слідки - поведінка жінки свідчить про її готовність до інтимної близькості, але в останній момент своєю відмовою завдає чоловіку емоційного удару. Усвідомленою або підсвідомою метою жінки є психологічне задоволення, одержуване від емоційних страждань чоловіка і переживання ним почуття сексуальної неповноцінності. З боку жінки таку поведінку можна пояснити як психічний садизм. Якщо ситуація цим вичерпується, то не настає жодних юридичних наслідків. Однак у низці випадків чоловік сприймає відмову від близькості як кокетство або небажання залишатися в психологічно-

му програші і примушує жінку до вчинення статевого акту, позбав-ляючи її запрограмованої «винагороди». Після цього жінка обвину­вачує чоловіка в зґвалтуванні і все-таки отримує психологічне задо­волення від чоловічої поразки. Іноді, щоб отримати моральне право на помсту, жінка провокує чоловіка на образи й агресію '.

Популярними об'єктами безпідставних обвинувачень у зґвалту­ванні сьогодні в Україні є заможні люди - успішні підприємці і біз­несмени. З одного боку, метою може бути шантаж «ґвалтівника» і одержання «жертвою» грошей, з іншого - дискредитація і тюремне ув'язнення підприємця в інтересах його конкурентів. У цьому ви­падку саме конкуренти є організаторами підставної «постраждало! '» і подальших обвинувачень, від них вона й отримує матеріальну ви­нагороду.