Стан навколишнього природного середовища в Україні 4 страница

Україна досить багата на гірничо-хімічну сировину (апатити, фосфорити, калійна і кухонна сіль, сірка, барит, селітра тощо). Зокрема, калійну сіль видобувають на Львівщині (Стебник, Борислав) та Івано-Франківщині (Калуш, Тростянець).

Поклади кухонної солі, яку добувають в Україні вже понад 1000 років, зосереджені в Донбасі, Прикарпатті, Закарпатті, Криму, Причорномор'ї та Приазов'ї.

Фосфорити поширені в Донецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Сумській та Харківській областях.

Саме завдяки наявності багатих родовищ калійної солі та фосфоритів в Україні створено розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив. Донедавна Україна посідала одне з провідних місць у світі за їх експортними можливостями.

Запаси самородної сірки зосереджені на Прикарпатті. Для виробництва порцеляни, фаянсу, гуми, паперу використовуються каолінові глини, поширені в межах Українського кристалічного щита, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Вінницькій областях. Всього в Україні відкрито 28 родовищ каолінів.

В Україні родовища флюсів і вогнетривів (вапняки, доломіти, флюсові вапняки, магнезит, вогнетривкі глини) розміщуються поблизу центрів чорної металургії (у Донбасі, Криму та Придніпров'ї), що досить вигідно. Вогнетривкі глини, запаси яких перевищують 390 млн т (майже третина всіх запасів пострадянського простору), зосереджені в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській, Житомирській та Сумській областях.

Технічну сировину видобувають у Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Особливо великими є запаси графіту, що дає змогу задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості нашої держави, а також експортувати високоякісну сировину до багатьох країн світу.

Відомі як окремі мінералогічні знахідки, так і перспективні ділянки різноманітних самоцвітів. Так, на південному березі Криму, у районі згаслого вулкану Карадаг, знайдено розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину. З 1978 р. Карадаг оголошено заповідником.

На Житомирщині (Полісся) відомі родовища топазів, " тигрового ока", аквамарину, яшми та опалу. Унікальним є Во-лодарсько-Волинське родовище, де видобувають топази, кварц різних відтінків та берил. Маса деяких кристалів топазу досягає 80 кг. У 1995 р. знайдено найбільший кристал топазу масою 117 кг.

В Україні відомі унікальні родовища бурштину, що вже експлуатуються і є перспективними щодо приросту запасів*

Бурштин має органічне походження. Це викопна скам'яніла смола давніх хвойних рослин, що були поширені на землі в епоху олігоцену (26 млн років тому). Він не є мінералом чи гірською породою. Український бурштин (сукциніт) добре обробляється, має чудове забарвлення, легкий і стійкий до ударів, вологи, дії багатьох хімічних речовин.

Промислові поклади високоякісного бурштину виявлені на Рівненщині, Львівщині, Харківщині.

Україна має великі поклади будівельних матеріалів. Це і граніт, який широко використовується в будівництві метрополітену, урядових споруд, і гравій, і пісок, і цементна сировина. Українські граніти за кольором і якістю не мають рівноцінних. Найбільші їх масиви розміщені в Карпатах і межах Українського кристалічного щита.

Мармур, який використовується як облицювальний камінь, поширений у Криму, Донбасі, Карпатах, Київській і Житомирській областях.

Практично в усіх регіонах України є пісок. Особливо високої якості піски для виробництва скла в Донецькій області, які надходять на всі заводи України з виготовлення кришталю і дзеркал. Всього налічується 23 родовища кварцових пісків, запаси яких становлять майже 130 млн т (Рівненська, Чернігівська, Львівська, Харківська області).

Досить поширена також глина, яку використовують для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу.

Важливим будівельним матеріалом є цемент, для виготовлення якого використовують вапняк, мергель, крейду. Родовища цих ресурсів розміщуються в Донецько-При-дніпровській западині, Причорномор'ї, Прикарпатті. Це і бентонітові глини, і польовий шпат, і пірофілітові сланці.

Поєднання масштабності та різноманітності багатства надр забезпечує чималий сукупний природно-ресурсний потенціал, на якому тривалий час працювала промисловість не лише України. Тільки в Росію у 80-ті роки щорічно вивозилося близько 4, 1 млн т вугілля, 5, 5 млн т товарної залізної руди.

На території України виявлено понад 90 видів мінерально-сировинних ресурсів (табл. 3.18). Проте ефективність використання цих багатств значно менша, ніж у промислово розвинених країнах. Так, у розвинених країнах світу з руд корисних копалин вилучають 60 % корисних речовин, а в Україні — до 12 %.

Таблиця 3.18. Забезпеченість України запасами деяких видів корисних копалин

Уже в процесі видобування (підземного) відносні втрати становлять: вугілля кам'яного — 14, 7 %, нафти —65, залізної руди — 13, 0, кам'яної солі — 53, 5, гіпсу — 51, 0; при відкритому видобуванні залізної руди втрачається 4 %, марганцевої — 4, 1, каоліну — 6, 0, доломіту металургійного — 7, 0, глин вогнетривких — 8, 5 %.

Природно-ресурсний потенціал країни, який є основою її майбутнього економічного розвитку, має сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку. А рівень активності природокористування треба співвідносити зі станом економіки, її здатністю активно використовувати отримані засоби виробництва.

Україна належить до багатих на природні ресурси країн. Ресурсна база нашої держави здатна не лише забезпечувати потреби власної економіки, а й експортувати великі обсяги мінеральної сировини.

Рекреаційні ресурси. У багатьох регіонах України склалася несприятлива екологічна ситуація. Значна частина населення проживає в містах, де концентрація шкідливих речовин через посилення урбанізації та інтенсифікацію виробництва у 5—10 разів перевищує допустиму норму, що, безперечно, негативно позначається на здоров'ї людей.

У цих умовах особливого значення набуває організація повноцінного відпочинку з метою зміцнення здоров'я населення, завдяки чому контакти людини з навколишнім середовищем стають більш тісними та інтенсивними. Цьому має сприяти наявність достатньої кількості рекреаційних ресурсів, тобто ресурсів, які сприяють відпочинку, відновленню сил людини, втрачених у процесі праці. Інакше кажучи" рекреаційні ресурси пов'язані з відновлювальними процесами, що допомагають подолати психофізіологічну та фізичну втому.

Рекреація безпосередньо пов'язана з природним середовищем. Саме тому рекреаційний потенціал — це здатність природного середовища справляти на людей певний сприятливий фізіологічний, психічний вплив, відновлювати сили і здоров'я людей. Він охоплює не лише природні ресурси, а й матеріально-технічну базу (інфраструктурний потенціал), культурно-історичні та соціально-економічні передумови для організації рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність територіально пов'язана з рекреаційними пунктами — окремо розміщеними санаторіями, пансіонатами, базами відпочинку; курортом — населеним пунктом із кількома рекреаційними пунктами або районами частиною великого міста" де сконцентровані рекреаційні пункти; рекреаційними — сукупністю рекреаційних пунктів і курортів, які використовують певну територію і розміщену на ній інфраструктуру; рекреаційним регіоном — групою рекреаційних районів; рекреаційною зоною, яку створюють рекреаційні регіони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам.

Територія України характеризується як виключно сприятливими природно-кліматичними умовами, так і наявністю різноманітних ресурсів для відпочинку та лікування населення.

Україна має великі рекреаційні можливості.

Тому й не дивно, що курортне будівництво в Україні було характерним практично для всіх її регіонів. Свого часу було сформовано і курортну медицину як систему наукових знань і практичної діяльності, спрямованої на збереження і відновлення здоров'я людини, або медичну реабілітацію з використанням усіх рекреаційних ресурсів. До речі, в Україні вони представлені всіма елементами: бальнеологічними (мінеральні лікувальні води), бальнеогрязьовими, фітолікувальними (масиви лісових і паркових насаджень), ландшафтними, пляжними, пізнавальними тощо.

Використання рекреаційних ресурсів забезпечує зміцнення здоров'я, зниження захворюваності населення та втрат робочого часу, підвищує продуктивність праці, що є своєрідною передумовою одержання фінансових ресурсів для підтримки і розвитку рекреаційного потенціалу України.

Серед названих рекреаційних елементів важливе місце посідають саме бальнеологічні, тобто мінеральні води і лікувальні грязі. Мінеральні води поділяють на такі групи.

Перша група охоплює води без специфічних компонентів і властивостей, їх лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією; азот і метан містяться у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску в незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська обл.), Куяльника (Одеська обл.), Трускавця (Львівська обл.), Феодосії (Автономна Республіка Крим), Очакова (Миколаївська обл.) та ін.

Друга група — вуглекислі води, їх лікувальна дія зумовлена великим вмістом речовинного вуглекислого газу, який становить 95—100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води також виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська обл.), Голубиний у санаторії " Квітка полонини", Сайми у санаторії " Верховина".

До третьої групи належать сульфідні води. Фізіологічна та лікувальна дія їх зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська обл.), Синця (Закарпатська обл.), Черчого (Івано-Франківська обл.).

Четверта група охоплює води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з великим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія цих вод зумовлена (крім їх іонного, газового складу та мінералізації) одним або кількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. Води цієї групи широко використовуються в санаторіях " Гірська Тиса" (Закарпатська обл.).

До п'ятої групи належать води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Розрізняють два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води цієї групи активно використовуються на курортах Трускав-ця (Львівська обл.), Березівських мінеральних вод (Харківська обл.).

Шоста група — радонові (радіоактивні) води, які використовуються на курорті Хмільник, що у Вінницькій області.

Сьома група охоплює кремнисті води, що використовуються в санаторіях Сак і Євпаторії (Автономна Республіка Крим).

За даними Одеського НДУ курортології, на території України виявлено понад тисячу свердловин і джерел, раціонально експлуатується менш як 50 водопунктів. Більше половини з них використовувались для господарських потреб і в системах зрошення або ж зовсім не включались у господарський обіг.

Лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються як у вигляді різних екстрактів, мазей, вича-вок, так і в поєднанні з фізіологічними процедурами.

Усі грязі за походженням — природні утворення (відклади боліт, озер, морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і становлять однорідну тон-кодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Важливим лікувальним фактором курорту Мелітополь є мулисті грязі Таганрозької затоки. Особливо цінними є грязі Сакського родовища і Куяльницького лиману, які мають не лише високі лікувальні властивості, а й зручні в експлуатації. Сопкові (вулканічні) грязі зосереджені на Керченському півострові (Автономна Республіка Крим).

Основні види лікувальних грязей в Україні — торфові й мулисті. На їхній базі працюють санаторії Миргорода, Хмільника, Черчого, Любеня Великого, Сак, Феодосії, Куяльника, Бердянська, Кирилівки, Слов'янська, Маріуполя та ін. Загалом на території України за весь період курортного будівництва розвідано і затверджено у встановленому поряд ку запаси понад 40 родовищ.

На території Львівщини зосереджені унікальні ресурси озокериту (Бориславське родовище).

Таким чином, в Україні є практично всі види лікуваль них бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальціє-во-магнієва вода " Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов'янськ — Донеччина); вуглекислі води типу " Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор'я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магніеві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Найпривабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м'яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Скадовського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об'єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Таким чином, в Україні е практично всі види лікувальних бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієва вода " Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов'янськ — Донеччина); вуглекислі води типу " Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор'я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Най привабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м'яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Ска-довського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об'єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Цікавим і цінним із рекреаційного погляду є Бердянське узбережжя, адже Бердянська коса виходить далеко в море. Проте цей рекреаційний регіон бідний на запаси місцевих джерел водопостачання.

Україна володіє багатими ресурсами для туристичної діяльності, яка у світі є найприбутковішою. Багатий природний та історико-культурний потенціал Карпат і Криму, Придніпров'я і Поділля, Волині і Слобожанщини. На території нашої держави налічується 39 міст з понад 1000-річною історією, більшість з яких розташовані на території колишньої Київської Русі. Зокрема, у Києві, Чернігові, Сумській, Полтавській, Черкаській областях, на Поділлі і Галичині зосереджені найцінніші пам'ятки історії, архітектури, культури. Тут збереглось 10 архітектурних пам'яток X—XI ст.

Найцікавішим туристичним регіоном не лише України, а й усієї Східної Європи вважається Крим.

Крим належить до центрів світового розмаїття рослин. Це єдиний центр рослинного розмаїття в Україні й один з п'яти у країнах СНД. Багаті фауна і флора цього регіону. Унікальними є кримський благородний олень, чорний гриф, кримський геккон та ін. Тут зосереджені ландшафти-унікуми: яй-линсько-карстові, гірсько-лісо-лугово-степові, крутосхилі кримсько-соснові тощо.

За розрахунками фахівців, туристичний потенціал Криму становить понад 10 млн туристів, у тому числі близько 5 млн — в неосвоєній передгірній та степовій частинах півострова.

В Україні збереглися місця з унікальною історико-архі-тектурною спадщиною, які є цікавими щодо включення в пізнавальний, культурологічний, природний, сільський, екологічний і міжнародний туризм. Серед них місто-фортеця Жовква. Уже в 1603 р. воно отримало Магдебурзьке право. Це унікальний витвір урбаністики пізнього Ренесансу як на території України, так і в Європі загалом.

Цікавим рекреаційним об'єктом є палацово-парковий ансамбль у Корсуні-Шевченківському (який виріс з невеликої фортеці, збудованої Ярославом Мудрим у 1032 р.) — один з небагатьох в Україні, де збереглися первісні споруди. Тут тісно переплелись історія і сучасність, неповторна природа та творіння людського розуму і рук.

Приваблюють туристів пам'ятки історії періоду національно-визвольної війни українського народу та існування Козацької держави - - Холодний Яр, колишні центри політичного життя України — Чигирин, Глухів, Батурин, а також місця, пов'язані з життям і творчістю видатних письменників, діячів мистецтв — Т. Шевченка на Черкащині, М. Гоголя на Полтавщині, О. Довженка на Чернігівщині, Лесі Українки на Житомирщині та Волині, І. Карпенка-Карого на Кіровоградщині та ін.

Однією із своєрідних геологічних особливостей в Європі є так званий Товтровий кряж, або Мед обори, що в народі називають Подільською Швейцарією. Це горбисте пасмо, що простягається з північного заходу на південний схід і становить кораловий риф, сформований близько 20 млн років тому. Справжнім дивом у Медоборах є ясенець білий, або як ще називають — неопалима купина.

Оригінальними туристичними об'єктами в цьому регіоні є гіпсові печери. До речі, чотири найбільші такі печери світу розміщені на території Тернопільської області. Це Оптимістична, загальна довжина ходів якої досягає 205 км, Озерна — 12, Млинки — 25 і Кришталева — 22 км. Печера Оптимістична — найбільша в Європі і друга за величиною у світі — поступається лише печерній системі Флінт-Рідж-Мамонтова. У Кришталевій печері прокладено електрифіковану екскурсійну трасу.

Туристам на території Тернопільщини пропонуються мінеральні води з високим вмістом органічних речовин типу " На* фтуся", води без специфічних компонентів різного іонного складу, подібні до Миргородської, Куяльника, Кримських; хлоридно-натрієві води зон тектонічних порушень (на основі сірководневих вод працює санаторій " Медобори"), лікувальні грязі. Завдяки наявності комплексу природних ресурсів, сприятливому клімату, мальовничій місцевості це один з найбагатших туристично-рекреаційних районів України, її геологічна енциклопедія, в якій відображено еволюцію земної кори та життя.

На території нашої держави налічується понад 5 тис. об'єктів природного заповідного фонду, які приносять матеріальну користь людям насамперед завдяки своєму природо-регулюючому впливу (табл. 3.19). Серед них всесвітньо відомий біосферний заповідник " Асканія-Нова", що в Херсонській області,

Таблиця 3.19. Природно-заповідний фонд України

створений понад 100 років тому бароном Фрідріхом Фельц-Фейном. Він відмежував в українському степу велику ділянку, заборонив на ній господарську діяльність, зібрав з усього світу тварин і птахів, які могли б розмножуватися в умовах таврійського степу, і започаткував заповідник на півдні України. Нині в заповіднику налічується 600 видів рослин, корінними мешканцями є понад 600 видів безхребетних, 57 видів хребетних тварин, 5 видів рідкісних птахів, зокрема степовий орел, стрепет, журавель красавка та сірий журавель.