Поведінка потерпілого від злочину та її характеристика

Роль жертви - суттєвий чинник у вчиненні злочину. Адже її по-ведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, у сімейно-побу-тових конфліктах).

¹ Див.: Ривман Д. В. Криминальная виктимология.- СПб.: Питер, 2002.-С. 54- 68.

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

а) правомірна, коли жертва реагує допустимим законом чином
на суспільно небезпечні дії злочинця або коли вона не створює
умов для вчинення злочину;

б) нейтральна, коли між діями жертви і злочинцем відсутній
прямий зв'язок;

в) неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншого
правопорушення, у тому числі злочину.

Особливе віктимологічне значення має, безумовно, неправомір­на поведінка жертви, яка зазвичай є джерелом конфлікту і прово­кацією вчинення злочину. її форми різні: від фізичного чи психіч­ного насильства стосовно злочинця або його близьких до їх обра­зи, виявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі. Випадки неправомірної поведінки потерпілих найча­стіше трапляються при вчиненні таких злочинів, як убивство, тілесні ушкодження, зґвалтування, грабежі, розбої тощо.

Поведінка злочинця як об'єкт наукового пізнання особливо рель­єфно визначалася в ході дослідження проблем криміналістичної характеристики злочинів. Зміст таких досліджень найчастіше обу­мовлює мимовільні або усвідомлені переходи від злочину - до по­ведінки злочинця або події, що розслідується.

У теорії кримінального права та в криміналістиці злочин обґрун­товано інтерпретується як акт вольової поведінки людини. Тому варто погодитися з думкою В. О. Образцова про те, що системна концепція поведінки злочинця складається з підсистем поведінко-вих актів особи до, під час і після вчинення злочину¹. Прийнявши концепцію В. О. Образцова за гіпотезу, проаналізуємо етимологію слова «поведінка».

Слово «поведінка» означає, за словником, «спосіб життя, сукуп­ність вчинків і дій кого-небудь»². Кожне зі значень слова «пове­дінка» підходить до загальної моделі способу - «поведінка злочин­ця». Відомо, наприклад, яке значення надається в розкритті злочи­нів з'ясуванню способу життя розкрадачів (перевищення витрат над доходами), убивць (пияцтво та отримані унаслідок убивства гроші) й інших злочинців. Слово «поведінка» може бути застосо-

¹ Див.: Образиов В. А. Криминалистика: Учеб. пособие.- М., 1994.- С. 167^{. 2} Яременко В. В., Сліпушко О. М. Новий тлумачний словник української мови.- Т. 2.- К.: Аконіт, 2006.- С. 712.

вино до всіх злочинів, учинених навмисно і з необережності, шля­хом дії або бездіяльності (вчинку). Тому, мабуть, саме поведінку, а не діяльність прийнято розглядати при вивченні кримінально-правових і кримінологічних злочинів¹.

Із наведеної моделі поведінкового акту можна зробити два ви­сновки: 1) мотив і поведінка детермінуються внутрішніми потре­бами і чинниками зовнішнього середовища; 2) програмування (мо­делювання, планування) поведінки - одна із закономірностей підготовки до вчинення навмисного злочину.

Схема поведінки при вчиненні необережного злочину відрізня­ється від «механізму» вчинення навмисного злочину, «спосіб по­ведінки» формується під впливом обстановки і предмета злочину безпосередньо, минаючи мотиваційну сферу і мету.

Поведінка злочинця до, під час та після вчинення злочину - це складна динамічна система, що складається з окремих взаємодію­чих між собою елементів. При класифікації елементів цієї системи може бути використана структура поведінки людини взагалі (су­б'єкт, мотив, мета, об'єкт, спосіб і наслідки поведінки).

Поведінку до, під час та після вчинення злочину доцільно роз­глядати в декількох контекстах - онтологічному, практичному і науковому. В онтологічному аспекті - це об'єктивно існуюча система поведінкових актів особи у зв'язку із вчиненням нею злочину. Практичний контекст поняття пов'язаний з відображен­ням даної системи у свідомості слідчого або іншого суб'єкта діяль­ності як уявної інформаційної криміналістичної моделі. У науко-вому аспекті - являє собою типову інформаційну криміналістич­ну модель - загальну (стосовно до злочинів усіх видів), видову або групову.

Таким чином, поведінка до, під час та після вчинення злочину -це система поведінкових актів особи, спрямованих на підготовку, вчинення, приховання злочину, використання кримінального ре­зультату, сприяння або перешкоджання розкриттю злочинного діяння або варіант деструктивної поведінки, що свідчить про причетність суб 'єкта до вчинення злочину.

Особа і поведінка потерпілого від злочину, як зазначалося ви­ще, мають не тільки кримінологічне, а й кримінально-правове зна-

¹ Див.: Ковапев А. И. Понятие преступления в советском уголовном пра­но Свердловск, 1987.- С. 17-22; Курс советской криминологии: Предмет. Метолология. Преступность и ее причини.- М., 1985.- С. 356-377.

чення, адже враховуються при розв'язанні питань кваліфікації злочинів і призначення покарання винним.

Кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежать, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, - від його соціальної, моральної та правової характеристики.

Як показали дослідження, дуже різноманітною є роль поведін­ки потерпілого в генезисі злочину. Так, за даними В. А. Номоко-нова, поведінка потерпілого мала такий характер: а) перешкод­жала вчиненню злочину, наприклад, опір злочинцю - у 26, 5% ви­падків; б) нейтральна стосовно злочину, тобто не створювала ні умов, ні перешкод для цього - у 29, 4% випадків; в) сприяла вчи­ненню злочину, об'єктивно створюючи сприятливі умови для його вчинення, - у 33, 4% випадків; г) провокувала злочин, тобто така, що стала приводом, породила мотив і мету його вчинення - у 10, 7% випадків.

За соціальною, моральною і правовою характеристикою пове­дінка потерпілих може бути поділена на: 1) побутову, наприклад виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'яз­ку, дії з охорони громадського порядку; 2) нейтральну, що не за­слуговує ні позитивної, ні негативної оцінки; 3) аморальну, що порушує правопорядок, хоча й незлочинна; 4) злочинну. Три остан­ніх випадки охоплюються загальним поняттям неправомірної по­ведінки потерпілого. У першому випадку кримінальна відповідаль­ність особи, яка і завдала потерпілому шкоди, як правило, посилю­ється; у трьох останніх, як правило, пом'якшується аж до повної відмови від визнання завдання шкоди «потерпілому» злочином. В останньому випадку постає питання про кримінальну відпові­дальність самого «потерпілого».

Виходячи із цих загальних міркувань, розглянемо конкретні ви­ди поведінки потерпілого та визначимо їх кримінально-правову оцінку.

Суспільно корисна поведінка потерпілого. Загалом поведінка більшості потерпілих є позитивною. Однак кримінально-правового значення вона набуває тоді, коли, по-перше, злочин вчинено саме у зв'язку із суспільно корисною поведінкою потерпілого; по-друге, коли вона враховується кримінальним законом. Кримінальний за­кон вказує на суспільно корисну поведінку потерпілого в тих ви­падках, коли вважає за необхідне посилити кримінально-правову

охорону осіб, які виконують певні види суспільно корисної діяль­ності, конструюючи відповідні склади злочинів, наприклад, стат­ті 188—190; 234-237 КК України, або коли вчинення злочину у зв'язку із суспільно корисною діяльністю потерпілого свідчить про суспільну небезпеку злочину і злочинця (ст. 93 п. «в» КК України). У прихованому вигляді ця ознака міститься і в деяких інших складах, наприклад, тих, що передбачають соціальний ста­тус потерпілого (статті 58, 180 КК України).

Наведені норми охороняють осіб, які здійснюють спільні види суспільно корисної діяльності, від погроз, образ, насилля і позбав­лення життя, установлюючи кримінальну відповідальність або по­силюючи її, якщо ці дії були вчинено: а) з метою завадити суспіль­но корисній діяльності; б) у порядку помсти за її здійснення.

Неправомірна поведінка потерпілого. Випадки неправомірної поведінки потерпілого в практиці нерідкі, особливо при вчиненні таких злочинів, як убивства, тілесні пошкодження, зґвалтування, злочини проти особистої власності громадян і деякі інші. Так, за даними Д. В. Рівмана, негативна поведінка потерпілих (у це по­няття він включає і нечинення опору) спостерігається в 70% ви­падків убивств, 61, 8% навмисних тяжких тілесних ушкоджень, 52, 3%) зґвалтувань і 74% випадків шахрайства.

Конкретно негативна поведінка потерпілого, що вплинула на вчинення злочину, виявилася, за даними В. С. Мінської, у таких випадках: 15, 5% - при застосуванні насильства, 23, 5% - при спро­бі застосування насильства, образах і погрозах, 27% - при сприян­ні створення обстановки, яка спричиняє розпалення статевого по­тягу, 7, 4% - при вчиненні сварок; 2, 9% - при порушенні подруж­ньої вірності; 9, 2% - при необгрунтованих майнових домаганнях потерпілого і 14, 5% - інші форми поведінки.

При вчиненні необережних злочинів у сфері використання тех­ніки, транспортних засобів, порушення правил охорони праці, а також інших правил безпеки важливим чинником є криміногенна роль потерпілих. Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспорт­них злочинів негативною поведінкою сприяли завданню собі шко­ди (від загальної кількості потерпілих даної категорії) 26% водіїв, Ч)% пішоходів, 39% пасажирів, які перебували в близьких стосун­ках з водіями.

За характером і злісністю порушення моральних чи правових норм, а головне - за роллю в досягненні злочинного результату

вина потерпілого може бути визнана тяжкою чи легкою. Як відо­мо, неправомірна поведінка потерпілого може створювати сприят­ливі умови для вчинення злочину чи навіть його спровокувати. У багатьох випадках вона може свідчити про зниження ступеня суспільної небезпеки злочину і злочинця аж до повної відсутності суспільної небезпеки і протиправності поведінки особи, яка завда­ла шкоди (необхідна оборона, затримання злочинця, деякі випадки крайньої необхідності). Наприклад, у статтях 95, 97, 103, 104 КК України передбачено значне пом'якшення кримінальної відпові­дальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання чи перевищення меж необхідної оборони: пункти 5 і 6 і ст. 43 КК України визнають ці обставини такими, що пом'якшують відповідальність.

Таким чином, кримінальне законодавство надає важливого зна­чення неправомірній поведінці потерпілого.

Втім, чинне законодавство ще недостатньо враховує цю обста­вину, що потребує внесення відповідних пропозицій для його удо­сконалення. За наявності грубої вини потерпілого, що не виключає вини суб'єкта злочину, кваліфікація і караність дій останнього по­винні відображати фактичний ступінь вини і завдання ним шкоди. Це, на наш погляд, сприятиме диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Соціологічний підхід до вивчення злочинної поведінки свід­чить, що протиставлення людей за принципом: «злочинці - пога­ні», «ми - хороші» не завжди безперечне, особливо, коли йдеться про осіб, які вчинили злочин у відповідь на негативну, провока­ційну поведінку потерпілих, та осіб, які постраждали від цих зло­чинів, які вони ж самі спровокували. Порівняльне вивчення особи і поведінки таких потерпілих, а також особи і дозлочинної поведін­ки осіб, засуджених за їх учинення, показало, з одного боку, що особи, які вчинили злочини у відповідь на провокаційну негативну поведінку потерпілого, як правило, характеризуються відсутністю стійких злочинних навичок порівняно з тими, хто вчинив злочин такої ж категорії і такого ж характеру, але в іншій ситуації - без елементів провокації.

З іншого боку, низка показників у цілому негативного статусу особи і характер негативної дозлочинної поведінки потерпілих не мають істотних відмінностей від аналогічних показників особи, яка винна у вчиненні злочину. Наприклад, стан сп'яніння під час

вчинення злочину; наявність негативних виробничих і побутових характеристик, виданих за місцем роботи і місцем проживання; факт розлиття спиртних напоїв (безпосередньо) потерпілим з осо­бами, які у подальшому будуть засуджені безпосередньо за зло­чин, вчинений проти нього. Зазначені обставини особливо харак-терні під час застосування насильства щодо жінок, поведінка яких може спровокувати злочинця на такі дії.

Таким чином, поведінка потерпілого становить значний інтерес як для кримінального права, так і для кримінології.

Правоохоронні органи при розслідуванні справи, а суди під час винесення по ній судового вироку повинні всебічно дослідити усі можливі нюанси, у тому числі й поведінку потерпілого та його роль у створенні криміногенної ситуації. Це дасть можливість більш точно визначити вину особи, яка вчинила злочин, і призна­чити їй диференційоване покарання.