Емпіричне і теоретичне в науковому пізнанні

В кожній галузі науки – підсистемі наукового знання, що розвивається – можна виділити два основних рівня: емпіричний і теоретичний. Вони відрізняються один від одного за трьома основними критеріями: 1)характером предмету пізнання; 2)типом засобів дослідження, які використовуються; 3)особливостями методів.

Емпіричне і теоретичне дослідження мають справу різними засобами з однієї дійсності. Емпіричне дослідження вивчає явища і їх взаємодію. На рівні емпіричного пізнання сутнісні зв’язки не виділяються ще в чистому вигляді. Задача теоретичного рівня пізнання полягає в пізнанні сутності явищ, їх закону. Потрібно розрізняти емпіричну залежність і теоретичний закон. Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвіду та являє собою ймовірнісно-істинне знання. Теоретичний же закон – це завжди знання достовірне. Отримання такого знання вимагає особливих раціональних дослідницьких процедур.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об’єктом що вивчається. Воно передбачає здійснення спостереження і експериментальну діяльність. В теоретичному дослідженні відсутня безпосередня практична взаємодія з об’єктами реальності. На цьому рівні об’єкт може вивчатися лише опосередковано, в уявному експерименті.

Наукове пізнання на обох рівнях здійснюється на основі оперування абстракціями. Для емпіричного рівня характерним є оперування емпіричними об’єктами. Емпіричні об’єкти – це абстракції, що виділяють в дійсності деякий набір властивостей і відношень речей. Вони відрізняються від реальних об’єктів, яким властива нескінченна кількість прикмет. В емпіричному пізнанні реальні об’єкти представлені в образі ідеальних об’єктів, що мають фіксований і обмежений набір властивостей. Ідеалізовані теоретичні об’єкти, чи, як їх ще називають теоретичні конструкти, на відміну від емпіричних об’єктів, наділені не лише тими прикметами, які ми можемо виявити в реальній взаємодії, але і прикметами, яких немає у жодного реального об’єкту. Наприклад, матеріальну точку визначають як тіло без розмірів, але яке зосереджує в собі всю масу. Таких тіл в природі немає. Вони виступають як результат нашого уявного конструювання, коли ми абстрагуємося від несуттєвих (в тому чи іншому відношенні) зв’язків і прикмет предмету і будуємо ідеальний об’єкт, який виступає носієм лише сутнісних зв’язків.

Емпіричний і теоретичний типи пізнання розрізняються за методами дослідницької діяльності. Основними методами емпіричного дослідження є спостереження, вимірювання, порівняння, реальний експеримент, опис та ін. В теоретичному дослідженні застосовуються такі методи як ідеалізація – побудова ідеалізованого об’єкту, методи побудови теорії: аксіологічний, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та ін. На основі емпіричного та теоретичного досліджень в кожній галузі науки формуються різні форми знання: емпіричні факти, закони, гіпотези, теорії різного типу та ступеня загальності.

При всій своїй відмінності емпіричний та теоретичний рівні пізнання взаємопов’язані, межа між ними умовна і рухома. Емпіричне дослідження стимулює теоретичне пізнання, ставить перед ним нові, більш складні задачі. З іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючись і конкретизуючи на базі емпірії новий зміст, відкриває нові, більш широкі горизонти для емпіричного пізнання, орієнтує і направляє його в пошуках фактів, сприяє вдосконаленню його методів та засобів, тощо.

Отже, емпіричний та теоретичний рівні пізнання відрізняються за предметом, засобами та методами дослідження. Проте виділення та самостійний розгляд кожного з них являє собою абстракцію. В реальності ці два пізнання завжди взаємодіють.

Емпірична залежність (Бойля) і теоретичний закон (Бойля-Магіотта), є знання умов застосовності.