Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія

Дискусія про предмет філософії права. Почнемо з за­питання: що є філософія права і що вона вивчає? Необхід­но зазначити, що в історії філософсько-правової думки іс­нували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Так, наприклад, Г. Гегель вважав її філософ­ською наукою про право, що має своїм предметом ідею права¹. Російський філософ С. Франк розумів філософію права як вчення про суспільний ідеал. " Філософія пра­ва, — писав він, — по основному традиційно типовому її змісту є пізнання суспільного ідеалу, з'ясування того, яким має бути благий, розумний, справедливий, " нормаль­ний" лад суспільства" ².

У сучасній філософії права її предмет також визна­чається по-різному. Від найширших визначень, як, наприк­лад, у відомого російського філософа права В. Нерсесян-ца: " Філософія права займається дослідженням змісту права, його сутності і поняття, його основ і місця у світі, його цінності і значення, його ролі в житті людини, сус­пільства і держави, у долях народів і людства" ³ до найвуж-чих, як, зокрема, в одного з провідних італійських філосо­фів права Н. Боббіо, який вважає, що єдиною проблемою філософії права, яка, власне, і становить її предмет, є справедливість⁴.

Таке різноманіття підходів до предмета філософії пра­ва цілком закономірно, адже його визначення припускає виявлення ставлення дослідника як до філософії, так і до права. Можна припустити, що підходів до предмета філо­софії права стільки, скільки існує філософських систем, а виявлення предмета філософії права неможливо без чітко­го визначення позиції дослідника до самого феномена права, тобто того, що, власне, і має бути досліджено.

Гегель. Философия права. — М., 1990. — С. 59.

Франк С. Л. Духовные основы общества. — М., 1990. — С. 21.

Нерсесянц В. С. Философия права: Учебник для вузов — М., 1998. — С. 7.

Див.: Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юриспру­денции в Италии // Государство и право. — 1995. — № 1. — С. 135.

-6-

Для вирішення цієї проблеми доцільно скористатися міркуваннями югославського теоретика права Р. Лукича. " Саме поняття " філософія права", — зазначає він, — легко визначити, виходячи з уже відомого поняття філософії, філософія права є спеціальною філософією — такою, предметом якої є не загальний (увесь) світ у цілому, не все суще як таке, а лише одна його частина — право. Однак, оскільки вона є філософія, хоч і спеціальна, їй належні усі риси філософії взагалі чи загальної філософії відповідно. Це означає, що її предмет аналогічний предметові філо­софії" ¹.

Отже, якщо загальна філософія є вченням про гранич­ні підстави людського буття, то, відповідно, філософія права може бути визначена як вчення про граничні підста­ви права як одного із способів людського буття. Викорис­товуючи підхід І. Канта, який вважав, що предмет загаль­ної філософії як науки можна визначити шляхом відповіді на питання: 1) що я можу знати? 2) що я повинен робити? 3) на що я можу сподіватися? 4) що таке людина? ², предмет філософії права за аналогією можна визначити за допомо­гою постановки таких питань: 1) що я можу знати про право? 2) що я повинен робити відповідно до вимог права і чому? 3) на що я можу сподіватися у разі додержання чи порушення цих вимог? У свою чергу всі вони можуть бути зведені до одного узагальнюючого питання: що таке пра­вова людина чи що являє собою право як спосіб людського буття? Відповіді на поставлені питання і дадуть змогу з'ясувати природу такого феномена, як право, і предмет філософської дисципліни, яка його досліджує.

Обгрунтування необхідності філософії права. Хоч філософсько-правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія права має незаперечні заслуги в роз­витку юриспруденції, необхідність її існування як само­стійної сфери теоретичного знання не для всіх дослідників є очевидним фактом. Трапляються різні спроби заперечи­ти філософський підхід до права. Як правило, вони об­ґрунтовуються або неможливістю застосування даного

¹ Лукич Р. Методология права. — М., 1981. — С. 69.

² Кант И. Трактаты и письма - М., 1980. - С. 331-332.

-7-

підходу до розв'язання питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси неможливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що грунтується на вузько­професійній " юридизації" феномена права і яка штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна, насамперед, для юридичної догматики, пред­ставленої нині різними варіаціями юридичного позитивіз­му і легізму (від лат. lex — закон). " Щоб пізнати основний вищий зміст права, — наводить приклад такого підходу французький філософ права Ф. Батіффоль, — необхідно встановити: чому існують різні суспільства; але як відпо­вісти, не знаючи точно, що являє собою людина, до чого вона прагне, куди йде і повинна йти? Зрештою, нам варто було б знати про Всесвіт у цілому, щоб дати належну відпо­відь на подібні проблеми; але вона неможлива для нас. Тому краще обмежитися вивченням позитивного права" ¹.

Існує кілька обгрунтувань необхідності існування фі­лософії права, серед яких ми розглянемо лише два: істо­ричне й актуальне. Історичне обгрунтування необхідності існування філософії права здійснюється на тому неспрос­товному факті, що ці проблеми завжди хвилювали люд­ство протягом всього його існування. " Безцільно порушу­вати питання про законність такого роду досліджень, — справедливо зазначав С. Франк, — воно виправдано вже історично як природне задоволення нашого невикорінного постійного запиту людського духу. Запиту, що виражаєть­ся в постійній духовній заклопотаності людей про те, що є справжня правда, яка повинна бути в їхньому громадсько­му житті" ².

У свою чергу актуальне обгрунтування філософії права базується на виявленні такого аспекту, такої сторони пра­ва, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософ­ського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з не­обхідністю припускає філософсько-правовий підхід? Очевидно, це обумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феномена права. Право,

Див.: Буржуазные теории права: Реф. сб. — М., 1982. — Вып. 2. — С. 20.

т\

Франк С. Л. Духовные основы общества. — С.21.

безсумнівно, є одним з найбільш важкодоступних об'єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції останніми десятиліт­тями в усьому світі, десятки написаних монографій і захи­щених дисертацій із проблем права, підвищення престиж­ності юридичної освіти і правової культури населення в цілому — все це не знижує актуальності поставленої проблеми. Навпаки, на місці розв'язаної дослідником пра­вової проблеми виникають нові, а досягнута ним вершина у правовій науці відкриває нові, невідомі обрії у вигляді незліченних питань, проблем, загадок і таємниць. Для ілюстрації цього феномена можна скористатися створе­ним А. Шопенгауером образом наукового знання, яке роз­вивається, нескінченно збільшуючись у своїх розмірах: чим значніше його обсяг, тим більше на його поверхні то­чок дотику з непізнанним. Цьому образові відповідає піз­навальний парадокс: чим більше ми знаємо про право, тим більше таємниць і загадок виникає перед дослідником. Та­ким чином, сфера дослідження філософії права лежить на перетині цих таємниць, загадок, і її завдання полягає у їх розкритті.

У чому коріняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв'язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурного феномена. Адже відомо, що людина — це найтаємничиший об'єкт, що зби­ває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей та­ємничий об'єкт, за визначенням, може бути пізнаний тіль­ки самою людиною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, " людина є таємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною".

Подібно до того, як у людини ми розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так у всіх культурних (тобто людських) феноменах ми виявляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві ми також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закріпилися назви " позитивне право" і " природне право". Ці словосполучен­ня можна вважати не зовсім вдалими, адже вони мають метафоричний характер, але склалися історично і закріпи­лися, до того ж вони відображають структуру даного явища.

-9-

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як правило, — ідеальні першооснови права. По­няття " природне право" виражає глибинну сутність права, а його " ідеальність" виявляється в тому, що воно, по-пер­ше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеа­лом, тобто очищеною від випадків формою належного у відносинах між людьми.

Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (принаймні мають приймати­ся) чинні правові норми і відбувається їх оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрархії цінностей, яку за­дає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до навколишнього світу, у тому числі й у ціннісному відно­шенні. Критична оцінка, в якій виявляється ставлення лю­дини до правових норм, необхідна стосовно реального правопорядку, щоб людина не стала його заручником. Од­нак, критичне ставлення особистості до існуючого право­порядку не має нічого спільного зі зневажливим підходом до чинного законодавства, а тим більше до порушення іс­нуючих законів.

Звідси можна зробити висновок, що право як сфера людської діяльності тісно пов'язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, сво­бода і рівність, провина і відповідальність та інші, є водно­час найважливішими філософськими проблемами, а вирі­шення їх заглиблюється своїми коренями в розв'язання основних філософських питань про сутність людини і сенс її життя, в онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право, таким чином, за своїм духом " філософіч­не", воно виражає " філософію на практиці", що відповідно припускає і " філософію в теорії", роль якої і виконує фі­лософія права.

Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів. Цілком очевидно, що вміння усвідомити високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обгрун­тувати свою теоретичну позицію і прийняти практичне рі­шення є ознакою високого професіоналізму і громадян-

- 10-

ської чесності юриста. Таке обгрунтування, особливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, од­нак воно значною мірою визначається домінуючими уста­новками світогляду юристів, на формування якого покли­кана впливати філософія права. Спроби вирішувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обгрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. " Той, хто думає, що обій­деться без філософського обгрунтування функціонування правової системи, — пише французький філософ права Г. А. Шварц-Либерман фон Валендорф, — насправді несві­домо керується своєю " особистою", доморослою філосо­фією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах правової дисгармонії" ¹.

Таким чином, необхідність вивчення студентами юри­дичних вузів філософсько-правових знань визначається, насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фунда-менталізації освіти майбутніх юристів, їхньому розвиткові як самостійно мислячих, політичне незаангажованих гро­мадян. Можна приєднатися до позиції відомого британ­ського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філо­софія права "...не є частиною підготовки юриста як юриста, її існування, я думаю, пов'язано з більш важливою метою — підготовкою юриста як громадянина і громадя­нина як критика права" ².

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце, що його посідає філософія права в системі юридичних та ін­ших гуманітарних наук і навчальних дисциплін, об'єктами вивчення яких є право і держава, а також ту увагу, що приділяється в західних університетах викладанню цієї дисципліни вже протягом багатьох століть.

Хоч філософія права не ставить за мету вирішувати конкретні проблеми правознавства, а лише допомагає дос-ліднику-юристу чіткіше усвідомити власну позицію, впо­рядкувати знання, по-новому подивитись на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні,

¹ Буржуазные теории права: Реф. сб. — Вып. 2. — С. 33—34.

² Harris G. Legal Philosophies. - L: Butterworth, 1980. - P. 4.

11 -

фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє вирішення чи, принаймні, їх обгрунтування саме на філо­софському рівні. Саме у цьому полягає одна з " загадок" такого феномена, як право, і ця обставина визначає фун­даментальну роль філософії права в системі правознавства як загальнометодологічної дисципліни.

Що стосується побоювань з приводу відносної широти сфери філософського осмислення права, то їх можна зня­ти за допомогою чіткої фіксації інтересів філософії права, уточнення її предмета і методу, визначення її місця у сис­темі філософських і юридичних наук. При цьому визна­чення предметної сфери і статусу філософії права мають здійснюватися за допомогою зіставлення її з теорією пра­ва, яка за сферою інтересів є найбільш близькою їй дис­ципліною.

Сутність та особливості філософського підходу до права. Важливим питанням для з'ясування специфіки фі­лософії права як особливої теоретичної дисципліни є з'ясування сутності та особливостей філософського підхо­ду до права.

Відомо, що будь-яка наука, визначаючи свій предмет дослідження, прагне зосередитися саме на цьому предметі. При цьому, як правило, залишається осторонь питання про місце предмета цієї науки в загальній картині світу і про його відношення до сутності людини. Відомо також, що у фундаменті будь-якої науки лежать деякі базові, ак­сіоматичні (тобто самоочевидні) положення, що не визна­чаються, а беруться як такі. Вихідним положенням класич­ної фізики, наприклад, є припущення про дію принципу причинності, економічної науки — припущення про те, що всі люди працюють відповідно до своїх потреб, овідси можна зробити висновок, що окремі науки принципово не можуть " заглянути" за свій " вихідний пункт", свої базові положення. У цьому обмеженість будь-якої окремої нау­ки. Так, І. Ньютон називав гравітацію вищою " причиною", що дає можливість пояснювати природні явища, але щодо якої він не міг знайти причину її самої у рамках тієї меха­ніки, що він створив.

Що стосується філософії, то сфера її інтересів почина­ється саме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія обґрунтовує базові положення окремих

- 12-

наук, підводячи їх під свої " граничні підстави", виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, вихідним пунктом юрис­пруденції як окремої науки є припущення про те, що пра­во є породженням волі суб'єкта державної влади, що де­термінує у свою чергу виконання вимоги, що випливає з його норм права. Це положення виражає сутність пози­тивного права. Але осягти дійсний зміст правових явищ ми можемо, лише заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто на­магаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається, що предметом філософії права є не-юридичні (граничні) підстави права, що у трактуванні деяких авторів справедливо розкриваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні й антропологічні підстави права. Теорія права являє собою, головним чином, вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права відбувається розвиток " загальних правових понять", що виводяться з конкретно­го досвіду функціонування окремих галузей права. Поня­тійним арсеналом теорії права є такі поняття, як " закон", " правовідносини", " суб'єкт права", " правовий обов'язок", " суб'єктивне право", " зобов'язання", " відповідальність" та ін. Вони утворюють розгалужену конструкцію позитивно­го права, його " понятійний каркас". Завдяки їм відбуваєть­ся " оформлення" і " впорядкування" нормативної системи і понятійного апарату правознавства в цілому. Хоч філосо­фія права у своєму аналізі основ права може використову­вати поняття позитивної науки про право, однак вона має і такі свої власні категорії, як " ідея", " зміст", " мета права", " справедливість", " воля", " рівність", " визнання", " автоно­мія особистості", " права людини" та ін.

Саме по собі позитивне право не є предметом філосо­фії права. Позитивне право цікавить філософію права ли­ше у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У даному випадку природне пра­во, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би " права в праві". Внаслідок такого співвідношення й оцінки, пози­тивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна погодитися з ідеєю про те, що предмет фі­лософії права співвідноситься з поняттям " природного права", а предмет теорії права — з поняттям " позитивного права", проте варто підкреслити умовність такого розме-

- 13-

жування. Точнішим буде твердження, що філософія права вивчає " світ права" (" правову реальність" як філософський аналог поняття " правова система", під якою розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інсти­тутів, існуючих правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету і т. д.) у його загальності і цілісно­сті, його змістовну сторону.

Філософське осмислення та наукове пізнання права: відмінність предмета і методу. Наступним важливим питанням для з'ясування специфіки філософії права як са­мостійної наукової дисципліни є виявлення відмінності між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням.

Розходження щодо методу між філософським осмис­ленням права та його науковим пізнанням лежить у сфері семантичної (тобто значеннєвої) і функціональної відмін­ності зрозуміти " пояснення" і " розуміння". Будь-яка окре­ма наука, у тому числі і юриспруденція, розглядає свій предмет як об'єкт, що знаходиться поза суб'єктом, що піз­нає, і як такий, що перебуває у відносному протистоянні йому. Причому об'єкт, що пізнається, визнається у даному разі як факт, як те, що існує в реальності, філософія ж прагне до розуміння, осмислення належних цінностей і змістів, розкриває світ таким, яким він повинен бути. Цей світ утворених цінностей і змістів дає людині стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається ним як ідеальне стосовно того, що існує в реальності. То­му юриспруденція, вивчаючи закономірності функціону­вання чинного права, описує право — таким, яким воно є, а філософія права таким, яким воно повинно бути. На ос­нові цієї ідеальної правової норми філософія права оцінює існуючу правову реальність.

Важливо підкреслити, що філософія права не просто прагне пояснити правову реальність, яка протистоїть лю­дині, а прагне зрозуміти цю реальність. З цього приводу відомий італійський філософ права Ф. Джентіле пише: " У юридичному досвіді співіснують — логічна форма, еконо­мічний інтерес і етичні ціннісні позиції; вони змішуються один з одним настільки, що неможливо не задатися питан­ням про взаємозв'язок між ними, тим, що є, і тим, що має

- 14-

бути. Звідси випливає, що лише справді філософське сприйняття життєвих відносин здатне привести до мети" ¹.

Філософсько-правова рефлексія. Якщо сферу предме­та філософії коротко можна визначити терміном " підста­ви", то сферу її методу — терміном " рефлексія" чи " кри­тика". Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у сучасному гуманітарному знанні розуміється як аналіз власних думок і переживань; міркування, сповнене сумні­вів і хитань. Окремі науки, у тому числі юриспруденція, за своїм методом догматичні, тобто не займаються критич­ною перевіркою своїх основ, філософія ж з своєю приро­дою критична, вона постійно оцінює свої підстави. Така оцінка і являє собою філософську рефлексію. Як відзначав Дж. Коллінгвуд, філософська свідомість ніколи не думає просто про об'єкт, але, міркуючи про будь-який об'єкт, во­на також висловлює свою власну думку про цей об'єкт. Тому філософію можна назвати думкою іншого порядку — думкою про думку².

Рефлексія є обов'язковим елементом філософсько-правового пізнання. Більше того, саме рефлексивний ха­рактер філософії права обумовлює те, що проблема її предмета виявляється одним з центральних питань цієї дисципліни. Рефлексія ж основ права і держави, на думку німецького філософа моралі та права О. Гьоффе, — це критичний аналіз " легітимації й обмеження політичного співтовариства" ³. Іншою стороною рефлексії філософії права як критичного аналізу своїх основ є обговорення, дискурс. У того ж О. Гьоффе ми знаходимо вислів " філо­софський дискурс справедливості" ⁴. Тому рефлексію і ди­скурс можна назвати найважливішими особливостями ме­тоду сучасної філософії і філософії права.

Зроблений аналіз дає можливість визначити предмет і завдання філософії права. Філософія права — це філо­софське вчення про право, що відповідає на питання, які

¹ См.: Джентиле Ф. О. О роли философии права в изучении юриспру­денции в Италии // Государство и право. — 1995. — №1. — С. 133.

Коллшгвуд Р.Дж. Идея истории: Автобиография. — М., 1980. — С. 5. ³ Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической теории права и государства. — М.: Гнозис, 1994. — С. 15. Там само.

виникають у правовій сфері методом філософії, її предме­том є, насамперед, виявлення змісту права, а також об­грунтування розуміння цього змісту. Це визначення не охоплює всього різноманіття проблем філософії права, але дає змогу зосередитися на її стрижневій ідеї, пов'яза­ній з уявленням про право як спосіб людського буття.

Визначення предмета філософії права дозволяє пере­йти до з'ясування її місця серед інших наук, а також її ос­новних питань і функцій.

§ 2. Філософія права в системі наук, її основні питання і функції

Філософія права в системі філософії і юриспруден­ції. За своїм статусом філософія права являє собою ком­плексну, суміжну дисципліну, що перебуває на межі філо­софії і юриспруденції. Ця обставина вимагає чіткого визначення ЇЇ місця і ролі в системі філософії і право­знавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснений із двох протилежних сторін: від філософії до права і від права до філософії.

Перший шлях виходу на філософсько-правову пробле­матику (філософський підхід до права) пов'язаний з поши­ренням тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звертання філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Ренесансу, виявилося дуже плідним для самої філософії. Відомо, що багато серйозних досягнень класичної філософії — ре­зультат такого звертання. Важливо також підкреслити, що у сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої філософської концепції, її практичної спроможності в одній з найважливіших сфер людського духу. Усе це дає повну підставу довести, що без рефлексії основ права, філософського осмислення право­вої реальності в цілому, філософська система не може вважатися повноцінною.

- 16-

Другий шлях формування філософії права (юридичний підхід до права) спрямований від рішення практичних зав­дань юриспруденції до їх філософської рефлексії. На­приклад, від осмислення таких окремих правових проблем, як підстави карного права, провина і відповідальність, ви­конання зобов'язань та ін., до постановки питання про сутність права. Тут філософія права виступає вже як са­мостійний напрям у правознавстві, специфічний рівень ви­вчення власне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшій практичній орієнтованості, при якій ідеальні першооснови права роз­глядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак, і в першому, і в другому випадках філософія права орієнтується на розуміння сутності і змісту права, укорі­нених у ньому засад і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права. У зв'язку з існуванням двох різних джерел формування філософії права склалися і два основні підходи до розу­міння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дис­циплін, як філософія моралі, філософія релігії, філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що " приписує" людині необхідну манеру поведінки як соці­альної істоти, тобто до практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цього погляду вона є теоретичним фундаментом для створення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз'яснює в " останній інстанції" зна­чення правових принципів і зміст правових норм.

Кожний з підходів наголошує на одному з двох мож­ливих способів рефлексії права. Перший спосіб припускає загальнофілософську чи загальнометодологічну рефлек­сію, спрямовану на пошуки граничних основ, умов існу­вання права, коли право співвідноситься з усією " ойкуме­ною" людського буття — культурою, суспільством, наукою тощо. Другий спосіб, що теж є філософським, —

2 — 5-288 - 17 -

суто філософська чи суто методологічна рефлексія, однак здійснюється вона в рамках самої правової науки.

Така двоїстість філософії права виявляється в тому, що вчений ступінь з філософії права БАК України може присуджувати як з філософських, так і з юридичних наук. Отже, вона може розвиватися як філософом, так і юрис­том. А якщо точніше, не просто філософом, а філософом-юристом, тобто практично орієнтованим філософом, яко­го цікавить не просто істина сама по собі, а реалізація визначених практичних цілей у галузі права (наприклад, досягнення правового стану конкретного суспільства), чи юристом-філософом, який повинен уміти відмежовуватися від практичних проблем своєї науки і ставати на позицію її неюридичного бачення, тобто на позицію філософа. На підтвердження цієї думки можна навести слова одного з найбільш відомих західних теоретиків права XX ст. Г. Коїнга, який стверджує, що філософія права, не відмовляю­чись від пізнання питань суто юридичних, повинна виходи­ти за межі даної сфери, пов'язувати правові феномени, що розуміються як явище культури, з рішенням загальних і принципових питань філософії¹.

Через певні обставини може скластися уявлення, що існує дві філософії права: одну розробляють філософи, другу — юристи. Відповідно до цього припущення деякі дослідники навіть пропонують розрізняти філософію пра­ва в широкому розумінні слова і філософію права у вузь­кому значенні слова². Насправді ж існує тільки одна філо­софія права, хоч вона і живиться з двох різних джерел. Перше джерело філософії права — це загальнофілософські розробки правових проблем. Друге її джерело пов'я­зано з досвідом розв'язання практичних проблем права. Таким чином, філософія права — це дослідницька і нав­чальна дисципліна, що визначається своїм основним пи­танням, лише в співвіднесенні з яким ті чи інші проблеми причетні до неї. Вона вимагає особливих якостей від дос-

Проблемы буржуазной теории права. Философия права: Реф. сб. — М, 1984. - Вып. 3. - С. 23

о

Тарник А. В. Проблема дисциплинарного статуса философии пра­ва // Философия и социология в контексте современной культуры. -Днепропетровск, 1998. - С. 186.

- 18-

лідника, який працює у цій галузі: сполучення фундамен­тальної філософської підготовки і знання основних проб­лем політико-правової теорії і практики.

Звичайно, кожен дослідник разом з певним професій­ним інтересом вносить своє специфічне бачення в предмет цієї дисципліни, однак саме наявність різних позицій, їх постійний взаємний обмін і взаємозбагачення, співіснуван­ня на основі доповнюваності, дає змогу зберегти рівновагу навколо загального завдання — рефлексії основ права.

Щоб конкретніше визначити дисциплінарний статус філософії права, доцільно розглянути підходи до цього питання представників різних філософських напрямів.

У системі Г. Гегеля філософія права не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, по суті во­на охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, зокрема у С. Л. Франка, вона — розділ соціальної філософії, що називається " соці­альною етикою". Що стосується соціальної філософії мар­ксизму (історичного матеріалізму), у рамках якої розгля­далася проблематика права, то її послідовниками вона досліджувалася лише в аспекті виявлення соціальних функцій права. Тому філософія права як самостійна дис­ципліна в межах соціально-філософського вчення про су­ще і доцільне, де проблематика належного не зачіпалася, не могла сформуватися.

Аналітична філософська традиція (позитивізм) розгля­дає філософію права як складову частину політичної фі­лософії, відмовляючи їй у статусі самостійної дисципліни. У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Навіть соціальна і моральна філософії, у тіс­ному зв'язку з якими розглядаються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом таких філософських напрямів, як екзистенціа­лізм, феноменологія, герменевтика, філософська антропо­логія, психоаналіз та ін.

Отже, досить складно назвати який-небудь єдиний фі­лософський розділ, частиною якого була б філософія пра­ва. У той же час очевидно, що найтісніше вона прив'язана до соціальної, політичної, моральної й антропологічної філософії, кожна з яких наголошує на одному з факторів

- 19 -

формування і дослідження права: соціальному, морально-ціннісному, політичному, антропологічному. Так, політич­на філософія розглядає такі питання: що таке влада і як співвідносяться влада і право; соціальна філософія: що та­ке суспільство і як співвідносяться суспільство і право; мо­ральна філософія: що таке мораль і як співвідносяться мо­раль і право; антропологічна філософія: що таке людина і як співвідносяться людина і право. Філософія ж права по­рушує загальне питання: що таке право і в чому його зміст. Тому її, безсумнівно, цікавлять питання і про те, як пов'я­зано право з такими феноменами, як влада, суспільство, мораль і людина.

Структура філософії права. За своєю структурою фі­лософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи:

1) онтологія права, у якій досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існу­вання, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, у якій розглядаються антропо­логічні основи права, поняття " правова людина", права людини як вираження особистісної цінності права, а та­кож проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвід­ношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, у якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та ме­тоди пізнання у праві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, у якій досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб бут­тя цінностей, аналізуються основні правові цінності (спра­ведливість, воля, рівність, права людини тощо), їх " ієрар­хія" і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді відносять питання співвідношення права з іншими форма­ми ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) у структурі філософії права можна виділити і при­кладний розділ, у якому розглядаються філософські проб­леми конституційного права (правова державність, поділ

-20-

влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (до­говір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесу­ального і карного права та ін.

Співвідношення філософії права, загальної теорії права і соціології права. У рамках правознавства філосо­фія права найбільш тісно пов'язана з теорією права і со­ціологією права. Разом ці три дисципліни становлять ком­плекс загальнотеоретичних і методологічних правових дисциплін, їх наявність пов'язана з існуванням у самому праві, як мінімум, трьох аспектів: ціннісно-оціночного, формально-догматичного й аспекту соціальної обумовле­ності. Філософія права акцентує увагу на рефлексії основ права, юридична теорія — на конструюванні понятійного каркасу позитивного права, соціологія права — на питан­нях соціальної обумовленості і соціальної ефективності правових норм та правової системи в цілому.

У зв'язку з цим виникає питання, чи є ці дисципліни ав­тономними, чи являють собою розділи загальної теорії права? Можна припустити, що у відомому розумінні тер­міном " теорія права" можуть бути охоплені всі три дис­ципліни, оскільки вони стосуються загальнотеоретичних аспектів права: філософських, соціологічних, юридичних. Однак у чітко науковому розумінні слова цей термін ми застосовуємо лише до юридичної науки. Спроба з'єднати ці три навчально-дослідницькі напрями в рамках однієї дисципліни — загальної теорії права (тим більше, у тому вигляді, в якому вона склалася на сьогодні) — науково не обгрунтована і її практична реалізація може дати негатив­ні результати.

Теорія права, філософія права і соціологія права ціл­ком успішно здатні взаємозбагачувати та взаємодоповню­вати одна одну як автономні дисципліни. Об'єднання їхнього теоретичного потенціалу з метою забезпечення ці­лісності системи знань про право має здійснюватися не шляхом створення єдиної правової науки, що є досить складним завданням, оскільки остання повинна по'єднувати в собі, як мінімум, три різні методологічні позиції: юриста, філософа і соціолога, а шляхом фундаменталізації підготовки самих юристів, які мають бачити право не тільки з позиції своєї дисципліни, а й з позиції філософії і соціології.

-21 -

Основні питання філософії права. Як уже зазначало­ся, філософію права як самостійну дослідницьку дисциплі­ну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне пи­тання, від розв'язання якого залежить вирішення всіх інших її питань. Звичайно, на визначення цього основного питання безпосередньо впливає світоглядна позиція дос­лідника, тому не дивно, що в кожного дослідника може бути свій підхід до визначення основного питання філосо­фії права. Так, теоретик права Г. Кленнер, позиція якого грунтується на теорії марксизму, визначає основне питан­ня права як " відношення юридичного до матеріального, і, зокрема, до економічних умов життя суспільства" ¹. Фон Валендорф, який додержується об'єктивно-ідеалістичної точки зору, бачить основне питання філософії права в " до­борі" щирих цінностей і створенні на їх основі системи цінностей у вигляді конкретного правопорядку, призна­чення якого — підтримка соціального буття. " Право — ло­гіка цінностей", — підкреслює він². Інший західний дослід­ник А. Бріжемен у свою чергу вважає, що всі питання філософії права зводяться до одного основного: " яким по­винне бути право у світлі соціальної справедливості? " ³.

Російський же філософ І. Ільїн центральним для філо­софії права вважає питання про обгрунтування права (природного і позитивного)⁴. На думку авторів посібника, одне з найпростіших і в той же час найглибших визначень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: " Основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання: що є право. Це означає: які сутнісні форми, які онтологічні структури, які основні закони буття ми називаємо правом? Від відповіді на це пи­тання залежить вирішення багатьох інших найважливіших правових проблем" ⁵.

Кленнер Г. От права природы к природе права. — М., 1988. — С. 223.

² Буржуазные теории права: Реф. сб. — М., 1982. - Вып. 2. — С. 35.

³ Проблемы буржуазной теории права: Реф. сб. — М., 1981. — Вып. 1. - С. 30.

Ильин И. А. О сущности правосознания // Соч.: В 2 т. — Т. 1. — С. 106-125.

Kaufmann A. Rechtsphilosophie im Wandel. — Frankfurt a. M., 1972. -S. 104.

-22-

Виходячи з нашого бачення сутності та задач філосо­фії права, основне питання " що є право? " виглядатиме як питання про зміст права. Оскільки філософія повинна не просто декларувати будь-які ідеї, а й аргументувати їх, то й основна задача філософії права має полягати в обгрун­туванні права і визначенні його змісту. Питання " що є пра­во (який його сенс)? " є основним для філософії права, ад­же від відповіді на нього безпосередньо залежить вирішення всіх інших найважливіших правових проблем, у тому числі у сфері правотворчості й правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвідносить право з людським буттям.

Через складність самої структури права вирішення ос­новного питання філософії права може бути здійснено че­рез вирішення ряду основних завдань, або головних пи­тань філософії права:

1) про підставу справедливості та її критеріїв (зав­дання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) — це питання є центральним у філософії права, у більш тра­диційному вигляді воно постає як питання про обгрунту­вання " природного права"; <

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи пи­тання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), що тісно пов'язане з вирішенням попередніх двох питань — воно забезпечує виправдання позитивного права.

Вирішення цих основних завдань, або головних питань, філософії права дає можливість забезпечувати легітима­цію й обмеження права, тобто обґрунтовувати необхід­ність права для людини і визначати межі, за які воно не може заходити.

Функції філософії права. Як і будь-якій іншій філо­софській дисципліні, філософії права властивий ряд функ­цій. Серед них найважливішими є: світоглядна, методоло­гічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна.

Світоглядна функція філософії права полягає у фор­муванні у людини загального погляду на світ права, право­ву реальність, тобто на існування і розвиток права як од-

-23-

ного зі способів людського буття. Ця функція певним чи­ном розв'язує питання про сутність і місце права у світі, його цінності і значущість у житті людини і суспільства в цілому чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція філософії права знаходить своє відображення у формуванні визначених моделей піз­нання права, що сприяють розвиткові юридичних дослі­джень. З цією метою філософія права розробляє методи і категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні пра­вові дослідження. Узагальненим вираженням методологіч­ної функції права є оформлення наявного знання про право у вигляді способу його осмислення як змістовно-значеннєвої конструкції, що обґрунтовує його основні ідеї.

Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відображення права як специфічного об'єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв'язків, закономірностей. Це відображення синтезується у право­вій картині чи реальності " образу права".

Аксіологічна функція філософії права полягає в роз­робці уявлень про такі правові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також уявлень про правовий ідеал та в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, критиці її структури і станів.

Виховна функція філософії права реалізується у про­цесі формування правосвідомості та правового мислення, через розробку власне правових установок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнта­ція на справедливість і повагу до права.

Висновки:

1. Філософське осмислення права — завдання особли­вої теоретичної дисципліни — філософії права, предметом якої є з'ясування змісту права, а також обгрунтування розуміння цього змісту, а ЇЇ основни­ми категоріями — ідея, зміст, мета права, справедли­вість, воля, рівність, визнання, автономія особистос­ті, права людини та ін.

2. Філософія права має складну структуру, до якої вхо­дять: онтологія права, гносеологія права, аксіологія

-24-

права, феноменологія права, правова антропологія, прикладна філософія права та ін.

3. За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що перебуває на межі філо­софії та юриспруденції, у межах правознавства фі­лософія права тісно пов'язана з теорією права і со­ціологією права.

4. Функціями філософії права є: світоглядна, методо­логічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна та ін.

Контрольні запитання:

1. Що вивчає філософія права?

2. Які існують точки зору на предмет філософії права і яка з них здається вам найбільш обгрунтованою?

3. Чим відрізняються предмет філософії права і пред­мет загальної теорії права?

4. Що становить особливості методу філософії права?

5. Яке місце посідає філософія права в системі філо­софських наук?

6. Яке місце посідає філософія права в системі юридич­них наук?

7. Сформулюйте основне питання філософії права.

8. Які функції виконує філософія права?

9. Чому майбутньому юристові необхідно вивчати фі­лософію права?

Розділ 2 Методологія філософії права

У сучасних умовах, коли відбувається корінне переос­мислення основ правознавства, розробка методологічних проблем філософії права має особливе значення. Завдяки таким дослідженням, по-перше, відбувається реалізація методологічної функції філософії права стосовно право­знавства в цілому, тобто здійснюється більш глибокий і систематичний розгляд методологічних проблем права; по-друге, створюються передумови для розгляду всіх проблем філософії права в історичному і теоретичному аспектах. У цьому розділі ми розглянемо питання про поняття і систе­му методології права, місце філософії права в цій системі, про особливості методу філософії права і класифікацію основних типів праворозуміння як способів здійснення фі-лолофсько-правової рефлексії, про їх особливості, досто­їнства і недоліки.