Склад державних фінансів

.

Загальнодержавні фінанси формують фінансову базу діяльності найвищих органів державної влади і управління. Вони призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси всієї держави. Вони є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Загальнодержавні фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл ВВП між окремими регіонами країни і галузями економіки з метою збалансованого їх розвитку. Таким чином, загальнодержавні фінанси сприяють оптимізації територіального і галузевого розвитку країни.

Місцеві фінанси – це фінансова база діяльності місцевих органів влади і управління. Основне призначення місцевих фінансів полягає в забезпеченні фінансової незалежності місцевих органів самоврядування. Місцеві фінанси забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і їх внутрішньо територіальний перерозподіл.

Функціонування державних фінансів невіддільно від держави. Їх необхідність обумовлена тим, що при будь-якому типі економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином, з урахуванням об'єктивних причин. До цих потреб відносяться, зокрема, структурне перетворення економіки, захист зовнішнього середовища, обороноздатність, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорона здоров’я тощо.

Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання в господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цих чинників залежить, яка частина ВВП повинна зосереджуватись в державних фінансових інститутах.

Вперше функції держави і державних фінансів в умовах ринкової економіки були сформульовані американським вченим - економістом Ричардом Масгрейвом в роботі «Теорія і практика державних фінансів» (1978г.). Таких функцій три:

1. Надання суспільних товарів і послуг, або регулювання процесу, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і послуг, тобто – здійснюється розподіл обмежених виробничих чинників (робочої сили і капіталів) між суспільним і приватним секторами (алокаційна функція).

2. Коректування розподілу доходів і майна (дистрибутивна функція).

3. Підтримка високого рівня зайнятості при достатній стабільності цін (стабілізаційна функція).

Алокаційна функція. Держава може впливати на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів за допомогою таких способів:

· обгрунтування і здійснення права власності;

· прямого надання державою певних благ, які фінансуються з бюджету за рахунок загальних податків або спеціальних зборів (наприклад, будівництво і експлуатація доріг і інших об’єктів інфраструктури, державні замовлення на здійснення наукових досліджень);

· використання податків і зборів як інструменту управління виробництвом або споживанням (податкові пільги для інвестицій по охороні навколишнього природного середовища, збори за очищення води)

· державні субсидії підприємствам (замість податкових пільг), здешевлення кредитів за рахунок бюджетних коштів, надання суспільних благ по цінах нижче за собівартість тощо.

Дистрибутивна функція. Держава впливає на розподіл і перерозподіл доходів і майна громадян при проведенні заходів щодо надання державної допомоги незахищеним верствам населення, при формуванні податкової політики. При цьому можуть бути використані наступні елементи:

· податки як інструмент перерозподілу (у формі прогресивного податку на доходи, податків на майно);

· пряме надання суспільних благ без участі користувача у витратах («безкоштовна» освіта, державна система охорони здоров’я);

· надання різних видів грошової допомоги, стипендій студентам, субсидій на оплату житла і комунальних послуг;

· адміністративне регулювання мінімальної заробітної плати, введення обов’язкового соціального страхування тощо.

Стабілізаційна функція. Держава здійснює заходи, направлені на ефективніше використання виробничих ресурсів, забезпечення рівня зайнятості і стабілізацію цін. Інструментами забезпечення стабілізаційної політики є:

· зміна об’мів і структури державних витрат;

· зміна видів і ставок податків і зборів, тарифів;

· заходи у сфері державного боргу, зміна структури державного боргу і джерел його фінансування;

· здійснення певної політики заробітної плати і зайнятості, вирішення проблем державного сектору як працедавця тощо.

Аналіз теоретичних концепцій і практики промислово розвинених країн показує, що в умовах ринкової економіки держава бере на себе вирішення тих завдань, які не можуть бути вирішені приватним сектором, або вирішуються ним неефективно. Тому державний сектор є необхідним для того, щоб суспільство залишалося життєздатним.

Держава коректує нездатність ринку, надаючи суспільні блага і здійснюючи заходи проти негативних зовнішніх впливів. В умовах неякісної конкуренції держава проводить політику захисту споживача, організовуючи надання відповідної інформації або втручаючись в процеси формування цін приватними виробниками-монополістами. Виходячи з цього, сам факт існування держави можна розглядати як «суспільне благо».

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями:

· державні доходи;

· державні витрати;

· державний кредит.