Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Реального сектору економіки
|
|
Організація і функціонування фінансів суб’єктів підприємництва базується на основах комерційного розрахунку, який є основним методом господарювання і передбачає:
· отримання максимального прибутку при мінімальних затратах;
· повну самостійність суб’єктів господарювання;
· невтручання держави у внутрішні справи підприємств;
· реальну відповідальність за результати праці, своєчасне виконання зобов’язань, сплату податків.
Основними принципами організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності є:
1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльност. Сутність цього принципу полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізаціїї заходів у сфері виробництва, інвестиційної діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові і матеріальні ресурси. Для виконання завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану і поточних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попиту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування підприємство здійснює за допомогою бюджетування – системи кошторисів, які складають на підставі контрактів зі споживачами продукціїї та постачальниками матеріальних ресурсів, зобов’язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо.
2. Самоокупність і самофінансування. Це принцип господарювання, відповідно до якого підприємство за рахунок доходів від реалізації здійснює витрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижчою межею самоокупності є беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи рівні витратам і немає прибутку. Самофінансування – це можливість підприємства не тільки окупити витрати на виробництво і реалізацію продукції, а і здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працівників, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення і розвиток підприємства.
3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й запозичені. Поєднання власних та запозичених коштів дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.
4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів підприємств в умовах ринку є однією з важливих умов їхньої діяльності.
Суб’єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати і як їх використовувати.
Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику. Суб’єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності і своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. По своїх зобов’язаннях підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати і збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування і за рахунок власного прибутку.
Грошові кошти підприємницьких структур формуються вже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору є майном суб’єкта господарювання на дату його створення. Джерела формування статутного капіталу залежать від форми власності:
· приватна форма – власний капітал підприємця;
· акціонерна форма – акціонерний капітал;
· державна форма – асигнування з бюджету і централізованих фондів;
· колективна форма – внески засновників.
Внески в статутний капітал можуть здійснюватися в будь-якій формі, але вони завжди повинні мати вартісну оцінку (будинки, споруди, транспортні засоби, предмети праці, цінні папери, права інтелектуальної власності, грошові кошти та ін.) Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.
Організаційно-правова форма підприємства визначає майнову та фінансову відповідальність і правомочність його засновників, структуру управління й способи формування капіталу. Капітал – вкладення фінансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства (товариства) та є достатніми для виконання господарської й фінансової діяльності та отримання прибутків.
На момент утворення суб’єкта підприємництва його статутний капітал визнають відповідно до законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів.
Власний капітал суб’єкта підприємництва, який здійснює фінансово-господарську діяльність, залежно від джерел формування поділяють на вкладений і нагромаджений.
Вкладений капітал – капітал, який внесли засновники (власники) підприємства, в тому числі це:
· с татутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) в капітал підприємства;
· пайовий капітал – пайові внески членів спілок та інших підприємств, якщо це передбачено засновницькими документами;
· додатковий вкладений капітал – сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (в акціонерних товариствах); сума капіталу, внесеного засновниками понад статутний капітал (на інших підприємствах).
Нагромаджений капітал – це капітал, одержаний у процесі господарської та фінансової діяльності суб’єкта підприємництва. Розрізняють такі його види:
· інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб тощо;
· резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства (товариства);
· нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума, встановлена при визначенні підсумку власного капіталу.
Власний капітал підприємства визначають як різницю між вартістю його майна і коротко- та довгостроковими зобов’язаннями. Отже, власний капітал – частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
У результаті вкладень у капітал підприємства формується дві частини: основний і оборотний капітал. У процесі функціонування основний капітал набуває форми необоротних активів, а оборотний – форми оборотних активів.
Основний капітал. До основного капіталу належать вкладення в необоротні активи у вигляді вартості матеріальних активів – основних засобів у виробничому стані, незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів – об’єктів права і довгострокових фінансових інвестицій.
Оборотний капітал. Оборотний капітал суб’єкта підприємництва (підприємства) – грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність процесу виробництва й обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності. Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств реального сектору економіки, пов’язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, є оборотні кошти, тобто грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва та здійснення розрахунків.
Від забезпеченості оборотними коштами залежить ритмічність і результативність роботи підприємства. Оптимальна потреба в оборотних коштах визначається шляхом їх нормування. Для нарощування оборотних коштів підприємства використовують власні і позикові ресурси.
В процесі здійснення підприємницької діяльності підприємства формуються його доходи, витрати і фінансові результати.
Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Доходи підприємства включають:
· доходи від операційної діяльності (в т.ч. дохід від реалізації продукції, інші операційні доходи);
· фінансові доходи (в т.ч. дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи);
· інші доходи від операційної діяльності (в т.ч. дохід від реалізації фінасових інвестицій, від реалізації необоротних активів, від реалізації майнових комплексів, ін. доходи);
· надзвичайні доходи (страхові відшкодування, сума зменшення податку на прибуток і ін.).
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це загальний дохід, виручка від реалізації продукції без урахування наданих знижок, повернення проданих товарів і непрямих податків.
Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності, окрім доходу від реалізації продукції. До них відносяться:
· доходи від реалізації іноземної валюти;
· доходи від реалізації інших оборотних активів (окрім фінансових інвестицій);
· доходи від оперативної оренди активів;
· суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів;
· доходи від списання кредиторської заборгованості;
· повернення раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні борги);
· суми отриманих грантів і субсидій;
· інші доходи.
Дохід від участі в капіталі відображає доходи, отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні або сумісні підприємства. Вони є збільшенням частки інвестора в чистих активах об’єкту інвестування (в результаті отримання асоційованим, дочірнім або спільним підприємством прибутку або зростання їх власного капіталу).
Інші фінансові доходи включають доходи, що виникають в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства. До них відносяться:
· дивіденди отримані;
· відсотки отримані;
· інші доходи від фінансових операцій.
Надзвичайні доходи підприємства – це доходи, які поступають в умовах надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних катастроф і ін.) Вони включають:
· страхові відшкодування (надходження від страхових організацій);
· покриття втрат від надзвичайних ситуацій з інших джерел (бюджетів, резервних фондів і ін.);
· суму зменшення податку на прибуток від звичайної діяльності унаслідок таких втрат.
Здійснення діяльності підприємства передбачає здійснення різноманітних витрат.
Витрати підприємства – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
Структура витрат підприємства включає:
· витрати від операційної діяльності ( в т.ч. собівартість продукції, адміністративні витрати, витрати по збуту продукції, інші операційні витрати);
· витрати від інвестиційної і фінансової діяльності ( в т.ч. фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати);
· витрати від надзвичайної діяльності (надзвичайні витрати).
Всі грошові витрати підприємства по своєму економічному змісту і призначенню поділяються на три самостійні групи:
1) витрати, безпосередньо пов’язані з отриманням прибутку (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів і ін.);
2) витрати, які безпосередньо не пов’язані з отриманням прибутку (кошти, направлені на споживання власників підприємства, добродійні внески, відрахування до недержавних страхових і пенсійних фондів, соціальну сферу);
3) примусові витрати (податки і податкові платежі, відрахування до державних цільових фондів).
Фінансові результати діяльності підприємства відображають результативність його розвитку і характеризуютьсятакими показниками: чистий дохід, валовий прибуток (збиток), чистий прибуток (збиток). У акціонерних підприємствах - чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію.
Важливим етапом у функціонуванні фінансів суб’єктів господарювання є розподіл доходу.
З отриманих грошових доходів фінансуються матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію і ін. предмети праці. Подальший розподіл доходу пов’язаний з формуванням амортизаційного фонду як джерелавідновлення основних фондів і нематеріальних активів. Частина грошового доходу, що залишилася, представляє валовий дохід, який використовується на виплату заробітної плати і формування чистого доходу підприємства. Частина чистого доходу враховується в собівартості продукції як відрахування на соціальні потреби (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності тощо), частина доходу використовується на сплату податків і ін. платежів до бюджету (окрім ПДВ, акцизного збору, мита, податку на прибуток).
Чистий дохід, що залишився, є загальним прибутком підприємства, з якого сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підприємство створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників і ін.
Таким чином, в розподілі прибутку суб’єктів господарювання можнавиділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об’єкту оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг.
Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що знаходиться у розпорядженні підприємства після сплати платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватися через попереднє формування цільових грошових фондів або направлення коштів безпосередньо на фінансування витрат.
|
|