Логічні основи побудови тексту. Критерії логічного аналізу тексту

З точки зору логіки текст являє систему висловлювань, які повинні відповідати вимогам істинності і правильності. Поняття істинності характеризує думки, передусім судження, а поняття правильності - зв'язки між думками у формі міркувань.

Міркування — зіставлення думок, пов'язування і- іадля відповідних висновків.

Правильне міркування — міркування, в якому іідні думки (висновки) з необхідністю випливають \ інших думок (засновків).

Типовий текст складається, як правило, з трьох чистин: вступу (розділу, де формулюється теза), основної частини (розділу, де наводяться аргумен­ти) та підсумків (розділу, де даються висновки). Як ми бачимо, текст має структуру логічного умови­воду. Тобто він повинен підпорядковуватись логіч­ним законам і правилам.

Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами мови, як семан­тика, синтаксис, прагматика.

Є певний зв'язок між логікою і правописом. Ло­гіка — наука про закони і форми правильного мис­лення, правопис розглядає закони і форми правиль­ного написання. Основними задачами правопису є врегулювання написань, уникнення можливості варіантів написань, скорочення кількості винятків із правил, тобто виробка єдиних норм письма.

Розглянемо декілька прикладів, які показують єдність логіки та правопису. Найголовніші правила пунктуації співпадають із логікою висловлювань. Наприклад, пунктуаційними знаками (комою, ко­мою з крапкою та ін.) відокремлюються одне від одного прості речення, що входять до складного. Але у логіці висловлювань прості судження, шо входять до складу складного судження, теж від­окремлюються знаками логічних сполучників.

Достатньо часто правила правопису формулю­ються як умовно-категоричні силогізми. Напри­клад: " Коли перша частина складного слова при­кметник, то сполучний звук буде о". Вибір варіанта написання являє собою побудову висновку з умов­но-категоричного умовиводу (правило правопису завдає своєрідний логічний алгоритм).

Правильне мислення характеризується чіткою визначеністю, послідовністю, несуперечністю та доказовістю.

Логічна чіткість, у першу чергу, пов'язана з до­триманням закону тотожності. Для того, щоб текст був логічно чітким, треба знати відповідну сферу об'єктивної дійсності, про яку йдеться у ньому; вміло користуватися синонімами Й омонімами; ви­користовувати найновішу наукову термінологію; не вдаватися до полеміки, попередньо не визна­чивши тезу доведення і основних понять, якими доводиться оперувати.

Обумовленість переходів у тексті передбачає у дотриманні причинно-наслідкових зв'язків між фрагментами тексту різних рівнів (від речення до глави). Попередній фрагмент повинен продукува­ти наступний. Логічна послідовність викладу пов'язана з обу­мовленістю переходів і теж має велике значення. Вона сприяє сприйняттю інформації, викликає в читача довіру до змісту тексту.

Логічною основою необхідності доказового мислення є закон достатньої підстави, який не лише дозволяє, а й змушує людину сумніватися в істинності пропонованих ним думок. Згідно з цим законом, достовірними можна вважати лише обгрунтовані, поведені думки, істинність яких встановлена.

Про необхідність доказового мислення свід­чить практика. У наш час доказовість мислення набуває якісно нового значення. Це пояснюється потребою викорінення виробленої впродовж де­сятиліть звички вірити " на слово" так званим класикам, поширенням різноманітних марновірств. Особливо важлива доказовість у журналістиці. Матеріал статті повинен містити тільки перевірені дані, аргументи необхідно підбирати максимально показові.

Побудова художньо-публіцистичного тексту базується на таких постулатах:

• текст повинен містить компоненти, які відносяться до інформативного та репродуктивного регістрів. Під компонентами репродуктивного ре­гістру маються на увазі повідомлення про події та стан одиничних об'єктів, що спостерігаються у момент їх безпосереднього стеження;

• текст повинен містить повідомлення не про одне, о про декілька подій;

• події, що описуються у тексті, мають бути пов'язані одне з одним;

• текст повинен містить нетривіальну інфор­мацію, яка відповідає інформаційним інтересам читачів;

• якщо текст містить узагальнення, то вони повинні бути логічно обгрунтовані змістом даного тексту;

• у тексті не повинно бути деталей, які не ма­ють ніякого відношення до основного змісту;

• у тексті не має бути пропуску суттєвої для змісту інформації.

Логіка вчить правильно міркувати, не припус­катися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних, висловлюватися по­слідовно, тобто дотримуючись певного плану ви­кладу матеріалу.

Типовими логічними помилками у тексті є зміщен­ня плану викладу, обґрунтування обгрунтованого, підміна тези, логічна суперечність, бездоказовість та неправильне встановлення причинних зв'язків.

Зміщення плану викладу є поширеною логіч­ною помилкою, суть її полягає у порушенні по­слідовності думок: необгрунтованому переходу до наступної тези або поверненню до того, що вже говорилося раніше.

Людство постійно стикається з новими про­блемами, які необхідно розв'язувати, наслідком чого є формулювання все нових і нових тез. Слід враховувати, що одні положення є тезами, (тобто такими, що потребують обгрунтування) для всього людства, а інші — для окремих груп людей, напри­клад, для певної аудиторії. При порушенні цього правила " обґрунтовують обгрунтоване".

Підміна тези може здійснюватись як свідомо, так і несвідомо. При цьому замість тези обґрунто­вують інше положення — ширше за обсягом, вужче або й таке, що немає ніякого відношення до прого­лошеної тези (йдеться про " втрату тези", " перехід в іншу предметну сферу".)

Різновидами " підміни тези" часто називають " доведення до людини", " доведення до публіки", " хто занадто доводить, той нічого не доводить".

Типовий прояв підміни тези — популізм.

Логічна суперечність виникає тоді, коли одні думки тексту суперечать іншим, тобто теза ствер­джується та спростовується одночасно у межах од­ного текстового матеріалу.

Бездоказовість виявляється у відсутності аргу­ментів, причому сила аргументів полягає не в їх кількості, а в переконливості.

Неправильне встановлення причинних зв'язків. Суть цієї помилки полягає в тому, що при обгрунтуванні тези використовуються аргументи, які не можуть бути достатньою підставою для доведення істинності тези.