Соціальна мобільність, види мобільності

Незважаючи на те, в якому суспільстві народилися індивіди, їм притаманний потяг до кращого, вони постійно прикладають зусиль для того, щоб отримати більш високий прибуток, більше влади, здобути повагу від інших. Результат цих зусиль у суспільних масштабах виливається у таке явище як соціальна мобільність.

Під соціальною мобільністю розуміють пересування суб’єкта з однієї соціальної позиції до іншої. Кожного разу, коли ми отримуємо диплом про вищу освіту, змінюємо роботу, переїжджаємо до іншого міста, ми демонструємо соціальну мобільність.

Види соціальної мобільності:

1. Горизонтальна мобільність – це переміщення, які не призводять до підвищення або зниження соціального статусу індивіда. Прикладом може бути перехід спеціаліста, наприклад, юриста, з однієї компанії до іншої, якщо не змінюється посада, прибуток, обсяги влади.

Вертикальна мобільність – це такі переміщення, які призводять до змін у соціальному статусі, пов’язаному з доступом до соціальних ресурсів. Вертикальна мобільність може бути висхідна і низхідна.

2. Висхідна соціальна мобільність – пересування індивіда чи групи, яке призводить до підвищення соціального статусу. Наприклад, студент отримує диплом про вищу освіту і перетворюється на молодого спеціаліста, або спеціаліст з інформаційних технологій стає керівником проекту.

Низхідна соціальна мобільність – це пересування індивіда чи групи, результатом якого є зниження соціального статусу. Наприклад, партія не отримує підтримки на парламентських виборах, і її верхівка втрачає депутатські мандати.

3. Інтергенераційна мобільність – зміни соціального статусу дітей порівняно з соціальним статусом батьків. Тобто якщо соціальний статус сина (доньки) такий самий, як і соціальний статус батька (матері), інтергенераційна мобільність відсутня, якщо соціальні статуси дітей і батьків відрізняються, ми спостерігаємо інтергенераційну мобільність.

Інтрагенераційна мобільність – зміни соціального статусу індивіда протягом його (її) життя, перш за все маємо на увазі зміни професійного статусу, тобто кар’єра індивіда. Один і той же індивід може нам демонструвати наявність інтергенераційної мобільності і відсутність інтрагенераційної та навпаки.

4. Індивідуальна мобільність – зміни соціального статусу індивіда завдяки його власним зусиллям і особистим досягненням.

Групова мобільність – зміни соціальних статусів цілих соціальних груп внаслідок якихось історичних подій. Так, П. Сорокін наводить приклад Великої Жовтневої революції, внаслідок якої відбулося зниження соціального статусу дворянства. У післяреволюційні часи було не лише не престижно пишатися дворянським титулом, це могло стати загрозою самому життю. Протилежна картина спостерігалася з представниками робітничого класу. Соціальний статус цієї групи після революції підвищився, приналежність до цієї групи розглядалася як запорука благонадійності і відкривала двері для просування партійною ієрархією тощо.

5. Структурна соціальна мобільність – зміни соціального статусу індивідів внаслідок структурних змін, що відбулися у суспільстві, зокрема, в економічній сфері. Тут можна пригадати приклади селян, які у 30-ті роки 20 ст. підвищили соціальний статус шляхом поповнення лав робітничого класу. Це стало можливим завдяки процесу індустріалізації, що відбувався у радянському суспільстві, і змінам соціально-класової структури суспільства. Структурні зміни також можуть провокувати масові процеси низхідної мобільності. Наприклад, розвиток комп’ютерних технологій призвів до вивільнення зі сфери зайнятості великої кількості індивідів, які виконували некваліфіковану нефізичну працю (машиністки, клерки тощо).

Обмінна соціальна мобільність – зміни у соціальних статусах індивідів, що відбулися завдяки розширенню соціальних можливостей, розвитку системи соціальної підтримки вразливих верств населення, розширенню доступу до сфери вищої освіти. Так, у період після Другої Світової війни у країнах Західної Європи і Америки були створені системи надання стипендій одарованій молоді, і доступ до сфери вищої освіти отримали діти-вихідці із сімей нижчого класу.

Для того щоб підвищити соціальний статус, індивіди можуть скористатися так званими каналами соціальної мобільності (іноді їх називають ліфтами) – соціальними інститутами, що сприяють висхідним соціальним переміщенням. П.Сорокін, один із найбільших теоретиків соціальної стратифікації, зазначав, що там, де є потужна вертикальна мобільність, там є життя і рух. Загасання мобільності породжує суспільний застій. Зараз можна виділити такі основні ліфти вертикальної мобільності, за якими люди переміщаються вгору або вниз по східцях соціальної драбини у процесі своєї персональної кар’єри:

· Армія функціонує як канал не в мирний час, а у воєнний. У воєнний час солдати просуваються завдяки таланту і хоробрості. Підвищившись в званні, вони використовують отриману владу як канал для подальшого просування та накопичення багатства. У них з’являється можливість мародерствувати, грабувати, захоплювати. 36 римських імператорів (Юлій Цезар, Октавіан Август та ін.) з 92 досягли свого положення завдяки службі в армії. 12 візантійських імператорів з 65 досягли свого статусу з тієї ж причини.

· Церква як канал соціальної мобільності перемістила велику кількість людей з низів до вершин суспільства. П. Сорокін вивчив біографії 144 римських католицьких пап і встановив, що 28 вийшли з низів, а 27 – із середніх шарів. Пророк Мухаммед спочатку був простим купцем, а потім став правителем Аравії.

· Школа як інститут освіти і виховання, яку б конкретну форму не набувала, в усі віки служила потужним каналом соціальної мобільності. Великі конкурси у коледжах та університетах в багатьох країнах пояснюються тим, що освіта є найшвидшим і доступним каналом вертикальної мобільності. Сьогодні у США можна займати державну посаду без університетського диплома. З 829 британських геніїв 71 були синами некваліфікованих робітників. 4 % академіків Росії вийшли з селян, наприклад, Ломоносов.

· Власність найбільш яскраво проявляє себе у вигляді накопичених багатств і грошей. П. Сорокін встановив, що не всі, але лише деякі заняття та професії сприяють накопиченню багатства. Відповідно до його розрахунків у 29 % випадках це дозволяє зробити заняття фабриканта, у 21 % – банкіра і біржовика, у 12 % – торговця. Професії артистів, художників, винахідників, державних діячів і тому подібні не дають таких можливостей.

· Сім’я і шлюб є каналами вертикальної мобільності у тому випадку, якщо в союз вступають представники різних соціальних статусів. Наприклад, приклад такої мобільності можна побачити в Античності. За римським законом вільна жінка, яка вийшла заміж за раба, сама стає рабинею і втрачає статус вільного громадянина. Сьогодні існує «тяжіння» багатих наречених і бідних аристократів, коли в разі шлюбу обидва партнери отримують взаємну вигоду: наречена отримує титул, а наречений – багатство.

· Політичний ліфт ( тобто урядові групи і партії), професійні об’єднання.

· Мистецтво, спорт, шоу-бізнес. Серед найвідоміших літераторів Франції 13 % були з робітничого середовища.

· Преса, телебачення, радіо. Газети і телебачення можуть забезпечити популярність і просування.

Як показав на величезному історичному матеріалі П. Сорокін, групова мобільність відбувається тоді, коли підвищується або знижується суспільна значущість цілого класу, стану, касти. Причинами групової мобільності служили такі фактори (їх також називають каналами груповий мобільності): соціальні революції, іноземні інтервенції, навали, міждержавні війни, громадянські війни, військові перевороти, зміна політичних режимів, заміна старої конституції новою, селянські повстання, міжусобна війна аристократичних родів, створення імперії.

Переходячи з групи в групу людина може опинитися у маргінальному стані.

Маргінальність – стан особистості чи спільноти, яка знаходиться на стику різних культур. Маргінальним може бути не тільки особистість, але й суспільство. Наприклад, Україна в наш час внаслідок перехідного періоду може бути охарактеризована як маргінальне суспільство.

Таким чином, усі люди, як суспільні істоти, належать до різних об’єднань (груп та спільностей), які можуть бути великими або малими, тимчасовими або існуючими тривалий час. Сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп і відносини між ними складають соціальну структуру суспільства, яку соціологи іноді називають анатомічним «кістяком» суспільства. Однак соціальний простір також обов’язково має вертикальний вимір, це загальносоціальна закономірність. Вона означає, люди не рівні між собою а також включені до груп, що розташовані на різних щаблях соціальних сходів. Соціальна нерівність, що виступає основою багатьох соціальних взаємодій, вивчається в межах теорії стратифікації.

Стратифікація – це нашарування соціальних груп, які відрізняються доступом до соціальних ресурсів. З точки зору багатьох соціологів, нерівність та стратифікація існували у всі часи, але історичні типи та конкретні прояви були різними. Е. Гіденс відносить до них рабство, кастову систему, стани та класи. Сучасним історичним типом стратифікації виступають класи. Велика Французька та інші революції, демократичні конституції проголосили, що всі люди народжуються вільними і рівними. Отже, для класової системи головним критерієм стратифікації є економічне становище, класи не закріплюються формально, не фіксуються юридичними документами, приналежність до класу можна отримати шляхом власних зусиль. Тому в цивілізованому демократичному суспільстві людина має багато можливостей для руху, зміни умов життя. Пересування суб’єкта з однієї соціальної позиції до іншої отримало назву соціальна мобільність.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 3.1