Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теорії, що пояснюють причини виникнення девіації






Пильну увагу вчених викликає питання про причини виникнення девіантної поведінки. Існують три основні підходи, що пояснюють причини виникнення девіації: 1) біологічний підхід; 2) психологічний підхід; 3) соціологічний підхід.

1. Біологічний підхід. Його прихильниками були Ч. Ломброзо й У. Шелдон. Суть цього підходу в тому, що девіантна, зокрема злочинна поведінка, обумовлена певними фізичними рисами. Наприклад, нижня щелепа, що стирчить вперед, сплющений ніс, рідка борода, знижена чутливість до болю (Ч. Ломброзо), або мезоморфність, тобто будова тіла, що відрізняється силою й стрункістю (У. Шелдон). В останні десятиліття девіантність у руслі даного підходу пояснюється аномаліями статевих хромосом (наявність додаткової хромосоми У).

Біологічні особливості організму, безумовно, впливають на поведінку людини (ріст, зовнішність, наявність фізичних недоліків). Не можна скидати з рахунків і генетичну схильність деяких людей до девіантної поведінки, однак не треба абсолютизувати даний підхід, тим більше, що значна частина злочинів викликана не біологічними, а соціальними причинами (наприклад, «змушена» або корислива злочинність).

2. Психологічний підхід – причину виникнення девіації бачить у психологічних конфліктах, проблемах і травмах, особливо пережитих у дитинстві. Його засновником вважається 3. Фрейд. Девіантна поведінка, за З. Фрейдом, виникає у результаті конфлікту між Ego й Id або Superego й Id. Наприклад, злочини виникають у тому випадку, коли Superego – цивілізований самоконтроль індивіда – не може подолати примітивні, деструктивні, жорстокі імпульси Id. Різні імпульси можуть придушуватися, тим самим переходити у несвідомі прошарки психіки.

Очевидно, варто погодитися з тією думкою, що за допомогою аналізу якоїсь однієї психологічної риси, конфлікту або комплексу не можна пояснити сутність (рівень) злочинності або будь-якого іншого виду девіації. Більш імовірно, що й біологічна, і психологічна схильність до девіантної поведінки у деяких випадках, з’єднуючись із певними соціальними умовами, дають відповідний результат.

3. Соціологічний підхід – пояснює виникнення девіації через пошук соціальних і культурних факторів, що впливають на людей.

Теорія аномії (розрегульованності, «безнормія») Е. Дюркгейма – девіація, зокрема самогубства, відбуваються внаслідок порушення або відсутності зрозумілих соціальних норм. Норми управляють поведінкою людей, вони знають чого очікувати від інших і чого чекають від них. Однак під час криз або радикальних соціальних змін, наприклад, у зв’язку зі спадом ділової активності й невтримною інфляцією, люди відчувають стан заплутаності й дезорієнтації. Статистичні дані свідчать, що під час несподіваних спадів і підйомів рівень самогубств стає вище звичайного. Дюркгейм вважав, що несподівані занепад і процвітання пов’язані з порушенням «колективного порядку». Соціальні норми руйнуються, люди гублять орієнтири – все це сприяє девіантній поведінці.

Теорія аномії Р. Мертона. На його думку, девіантна поведінка обумовлена аномією як неузгодженістю між проголошеними даною культурою цілями й соціально схвалюваними засобами їхнього досягнення. У рамках своєї концепції Мертон розробив типологію девіантних вчинків (табл. 2.1).

У системі Мертона конформізм припускає згоду і з цілями суспільства, і з засобами їхнього досягнення. Наприклад, загальновизнаним мірилом успіху в американському суспільстві (а останнім часом також і в українському) вважається досягнення багатства. Соціально схвалювані засоби досягнення цієї мети мають на увазі такі традиційні методи, як одержання гарної освіти, влаштування на роботу й побудову кар’єри. Але далеко не всі люди можуть одержати гарну освіту, кращі фірми приймають на роботу досить обмежену кількість фахівців. Коли люди зіштовхуються з неможливістю досягти фінансового успіху соціально схвалюваними засобами, вони можуть удатися до незаконних способів.

Інновація припускає згоду із цілями суспільства, але заперечує соціально схвалювані засоби їхнього досягнення. Прикладами інновації є шантаж, пограбування, розтрата чужих грошей, шахрайство та ін. Даний вид девіантної поведінки виникає у тому випадку, коли індивід зіштовхується з обмеженим доступом до ресурсів з одного боку, і сильним бажанням виглядати успішним в очах суспільства – з іншого.

Ритуалізм припускає ігнорування цілей даної культури, але згоду (часом доведену до абсурду) використати соціально схвалювані засоби. Прикладом може виступати бюрократ, фанатично відданий своїй справі, що ретельно заповнює бланки, перевіряє їхню відповідність всім інструкціям, регулярно підшиває їх до справи та ін., але не усвідомлює для чого все це робиться.

Ретритизм припускає заперечення як цілей даного суспільства, так і засобів досягнення цих цілей. Інакше кажучи, людина дистанціюється від суспільства. До цього різновиду девіації можна віднести ченців, пустельників з одного боку, і наркоманів, алкоголіків та самогубців – з іншого.

Бунт також виражається у запереченні й цілей суспільства, й засобів їхнього досягнення. Але на відміну від ретритистів, бунтівники не відходять від суспільства, а намагаються запропонувати йому нові цілі й нові засоби їхнього досягнення. До цього виду девіантів можна віднести реформаторів і революціонерів.

Таблиця 2.1 – Типологія вчинків (за Р. Мертоном)

Спосіб адаптації Соціально-схвалювані цілі Соціально-схвалювані засоби Приклади
Конформізм + + фінансовий успіх, що одержується законними засобами
Інновація + _ фінансовий успіх, що одержується незаконними засобами
Ритуалізм + бюрократ
Ретритизм (втеча від дійсності) ченці, пустельники, безхатьки, наркомани, пияки
Бунт – /+ – /+ реформатори, революціонери

Культурологічні теорії акцентують увагу на аналізі культурних цінностей. З погляду цих теорій, девіація має місце тоді, коли індивід ідентифікує себе із субкультурою, норми якої суперечать нормам домінуючої культури. Ідентифікація із субкультурою відбувається у ході спілкування з носіями цієї культури. Важливу функцію виконують не контакти з безособовими організаціями або інститутами (законодавчими органами, церквою та ін.), а повсякденне спілкування – у школі, вдома, «на вулиці». На інтенсивність засвоєння людиною девіантних цінностей впливають частота контактів з девіантами, а також їхня кількість і тривалість. Важливу функцію виконує й вік: чим людина молодше, тим з більшою готовністю вона засвоює зразки поводження, що нав’язуються іншими.

Розглянуті теорії засновані, головним чином, на аналізі соціальних і культурних факторів, що сприяють девіації. У наступному ряду соціологічних теорій основну увагу звертають на тих, хто оцінює людину з погляду девіації, яким чином формується ставлення до людей як до девіантів, а також на те, як поводяться з індивідом, якому приклеєний ярлик девіанта.

Теорія стигмації (таврування). Основним положенням тут є теза, відповідно до якої девіантність не є властивістю, внутрішньо притаманною якому-небудь соціальному поводженню, а є наслідком соціальної оцінки (стигматизації) певної поведінки як девіантної. Девіація розуміється як здатністю впливових груп суспільства нав’язувати іншим верствам певні стандарти, ставити клеймо девіантів на поводженні менш захищених груп. З людиною можуть поводитися так, начебто вона порушила правило, навіть якщо вона цього не робила, тільки тому, що інші стверджують, що вона це зробила. Так вчиняли з неграми в Америці. Вони піддавалися переслідуванню й іноді лінчуванню за неправдивими обвинуваченнями у зґвалтуванні білих жінок. Під час Хрестового походу проти алкоголізму – сухого закону – створювалася нова система правил і нові девіанти.

Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у цьому випадку на вивчення процесів, явищ і факторів, що визначають або впливають на приписування статусу девіантності поведінки й статусу девіанта індивідам, тобто дослідженням того, яким чином формується відношення до людей як до девіантів.

Конфліктологічний підхід. За цією теорією нікому не цікаво, чому люди порушують закони, а займається аналізом сутності самої законодавчої системи. З даної точки зору, закони й діяльність правоохоронних органів – це знаряддя, що правлячі класи, які володіють засобами виробництва, використовують проти тих, хто позбавлений їх. Більше того, прихильники цієї теорії розглядають девіантів не як порушників загальноприйнятих правил, а скоріше як бунтарів, що виступають проти капіталістичного суспільства, яке прагне «ізолювати й помістити у психіатричні лікарні, в’язниці й колонії для неповнолітніх безліч своїх членів, які нібито потребують контролю».

Новітні теорії набагато критичніші існуючому соціальному устрою, вони доводять необхідність виправлення не окремих людей, а всього суспільства.

Таким чином соціальний контроль є механізмом реагування з боку оточення, суспільства, індивіда на девіантні вчинки, і паралельно – системою профілактики соціальних відхилень. Він виконує функцію саморегуляції суспільства та захисту існуючих соціальних структур.

Завдання для самостійної роботи






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.