Соціальний контроль і соціальні норми

Суспільство являє собою історично сформовану сукупність відносин між людьми. Ці відносини (взаємодії) у значній мірі носять стихійний характер, але при цьому не є хаотичними, безладними. У процесі історичного розвитку в соціумі об’єктивно виникають регулятори поводження, діяльності, соціальних зв’язків і відносин, внаслідок чого суспільство існує й розвивається як цілісна система. Найважливішу роль у підтримці цілісності суспільства виконує механізм соціального контролю. Жодне суспільство не може обійтися без нього. Навіть невеликій групі людей, що випадково зібралися разом, прийдеться виробити власні механізми контролю, щоб не розпастися в самі найкоротші строки.

Соціальний контроль – сукупність норм і цінностей суспільства, а так само санкції, що застосовуються для їхньої підтримки й здійснення, тобто це зусилля навколишніх, спрямовані на запобігання порушення норм. Соціальний контроль щодо суспільства виконує охоронну й стабілізуючу функцію.

Соціальний контроль являє собою особливий механізм підтримки громадського порядку за допомогою використання владних повноважень і включає такі елементи: 1) соціальні цінності; 2) соціальні норми; 3) санкції; 4) влада.

1. Соціальні цінності є принциповими, фундаментальними орієнтирами громадського життя. Вони здійснюють саму загальну, стратегічну регуляцію поводження людей і соціальних груп. Цінності – це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких повинна прагнути людина.

2. Соціальні норми – загальнозначущі правила поведінки, які санкціонуються суспільством або соціальною групою. Соціальні норми – це переклад на мову приписань того, що цінується суспільством. Система соціальних норм покликана забезпечити громадський порядок. Норми захищають, підтримують цінності, але може відбутися так, що та сама цінність захищається за допомогою різних норм (цінність дисципліни в школі може підтримуватися нормою тілесних покарань або оцінками за поведінку й нормою виключення зі школи).

За способами створення й засобами охорони їхніх вимог від порушень виділяють:

· норми права (закони) – це загальнообов’язкові правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються (визнаються) державою (спеціально створеними органами) і охороняються її примусовою силою. Люди, що контролюють їхнє виконання, наділені правом використати владу стосовно порушника;

· норми моралі – правила поведінки, які встановлюються в суспільстві відповідно до моральних уявлень людей про добро й зло, справедливість і несправедливість, борг, честь, достоїнство й охороняються силою суспільної думки або внутрішнім переконанням. Вони регулюють міжособистісні відносини. Порушника карають спонтанно. Найбільш значимі моральні норми перетворилися в закони й захищаються додатково владою офіційних органів;

· норми звичаїв – це правила поведінки, що склалися в суспільстві за певних умов й у результаті їхнього багаторазового повторення, які ввійшли у звичку людей. Особливість цих норм поведінки полягає в тому, що вони виконуються в силу звички, що стала природною життєвою потребою людини. Як правило, здійснюють регуляцію повсякденних побутових дій. Порушника звичаїв можуть вважати чужоземцем або специфічною людиною, але не стануть називати покидьком або злочинцем (наприклад, недотримання норм гігієни людиною, якщо це не порушує ваші права, викличе непорозуміння, глузування, але не розрив відносин).

3. Соціальні санкції – покарання або заохочення, які стимулюють дотримання норм. Санкції здобувають легітимність на основі норм. Санкції із цінностями відповідальні за те, чому люди прагнуть виконувати норми. Таким чином, норми захищені із обох боків – з боку цінностей і з боку санкцій.

Виділяють 4 типи санкцій:

· Формальні позитивні санкції – публічне схвалення з боку офіційних організацій (уряду, установи, творчого союзу): урядові нагороди, державні премії й стипендії, подаровані титули, вчені ступені й звання, установлення пам’ятника, вручення почесних грамот, допуск до високих посад і почесних функцій (наприклад, обрання головою правління) та ін.

· Неформальні позитивні санкції – публічне схвалення, що не виходить від офіційних організацій: дружня похвала, компліменти, мовчазне визнання, доброзичливе ставлення, оплески, слава, пошана, похвальні відгуки, визнання лідерських або експертних якостей, посмішка та ін.

· Формальні негативні санкції – покарання, передбачені юридичними законами, урядовими указами, адміністративними інструкціями, приписаннями, розпорядженнями: позбавлення цивільних прав, тюремне ув’язнення, арешт, звільнення, штраф, конфіскація майна, зниження в посаді, розжалування, скинення із престолу, страта, відлучення від церкви та ін.

· Неформальні негативні санкції – покарання, не передбачені офіційними інстанціями: осудження, зауваження, глузування, злий жарт, невтішне прозвисько, зневага, відмова подати руку або підтримувати відносини, розпускання слуху, наклеп, недоброзичливий відгук, скарга, твір памфлету або фейлетону, викривальна стаття та ін.

Від способу застосування санкцій залежить форма контролю:

· Внутрішній (самоконтроль) – застосування санкцій відбувається самою людиною, не вимагає присутності сторонніх осіб і спрямоване на себе;

· Зовнішній контроль – санкції здійснюються ззовні сторонніми особами, організаціями.

4. Влада – це здатність досягати бажаних результатів всупереч опору інших.

Влада містить у собі такі елементи:

1) право витлумачувати події й висувати метою розвитку;

2) особливі позиції в розподілі ресурсів;

3) контроль за доступом до інформації як особливого ресурсу;

4) можливість диктувати правила діяльності, забороняти ті або інші її види;

5) здатність впливати на людей.

Влада реалізується шляхом:

– прямого насильства;

– економічного примусу;

– легітимного панування за допомогою затвердження авторитету.

Авторитет може ґрунтуватися на такому:

– особистих якостях (харизматична влада);

– силі закону (влада права);

– звичаях (традиційна влада).

Соціальний контроль може здійснюватися різними методами:

Формальними – здійснюється організаціями, що стежать за дотриманням формальних норм, у першу чергу, які закріплені законодавчо й регулюють найважливіші сфери життя суспільства. Формальний соціальний контроль здійснюється більшістю соціальних інститутів, але є ті, які були створені саме для його здійснення (поліція, суд, психіатрична лікарня).

Неформальними – припускає неофіційність, здійснюється малими групами, може здійснюватися за допомогою: соціальної винагороди (посмішка, кивок голови, комплімент та ін.), покарання (незадоволений погляд, критичне зауваження, погроза та ін.), переконання.

Т. Парсонс виділяє такі методи соціального контролю:

1. Ізоляція – застосовується з метою відлучення порушника норм від інших людей, не передбачає спробу реабілітації (довічне ув’язнення або перебування у психлікарні).

2. Відокремлення – обмеження контактів порушника норм із іншими людьми, але не повна ізоляція від суспільства. Це дозволяє порушникові повернутися в суспільство, коли він готовий до дотримання його норм (оформлення в лікарню на певний строк лікування, тимчасова ізоляція).

3. Реабілітація – система заходів і процедур, завдяки якій порушник норм без розриву зв’язків із суспільством може підготуватися до повернення до нормального життя й виконання своїх ролей, тобто людина, яка живе в суспільстві, повинна виконувати умови, процедури, заняття, що змінюють її поведінку. Прикладами цього можуть бути участь у суспільстві «анонімних алкоголіків» для людини, що прагне вилікуватися від пияцтва; при порушенні Уставу рядовим продовження служби в «штрафбаті»; при умовному тюремному ув’язненні дотримання правопорушником всіх необхідних контрольних процедур.