Методологічні підходи до аналізу суспільства

Існує два основні підходи до аналізу суспільства: макросоціологічний і
мікросоціологічний.

Таблиця 1.2 – Підходи до аналізу суспільства в соціології

Функціоналізм. Основні ідеї функціоналізму були сформульовані Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом, Т. Парсонсом, Р. Мертоном.

Суспільство – єдиний організм, що складається з елементів, які виконують певні функції. Ці функції спрямовані на забезпечення цілісності й стабільності суспільства.

Р. Мертон вважає, що елементи соціальної системи необов’язково виконують позитивні для всієї системи функції, тобто вони можуть заподіювати системі шкоду. Крім того, не всі функції елементів системи очевидні. Таким чином, Р. Мертон ввів поняття дисфункції і прихованих (латентних) функцій.

Конфліктний підхід: Р. Дарендорф, Л. Козер.

Якщо функціоналізм наголошує на механізмах, які зберігають суспільство, то конфліктологія звертає увагу на механізми, що виводять суспільство з рівноваги.

Основні положення конфліктного підходу:

· Будь-які ресурси у суспільстві обмежені, отже, розподіляються нерівномірно.

· Нерівномірний розподіл ресурсів викликає конфлікт.

· Конфлікти ведуть до реорганізації суспільного устрою.

· У результаті виникає новий вид нерівності.

У конфліктному напрямку існує 2 течії:

1. Представник – Л. Козер: завдяки конфлікту система стає стійкою, для цього конфлікт треба направляти по потрібному руслу, конфлікт – природний стан суспільства. Причина конфлікту – боротьба за ресурси.

2. Представник – Р. Дарендорф. Конфлікт приводить до розвалу старих систем і виникненню нових. Головна причина конфлікту – нерівномірний розподіл авторитету або влади.

Символічний інтеракціонізм (або теорії взаємодії): Дж. Мід, Ч. Лантухи.

Якщо інші сприймають суспільство як щось споконвічно існуюче, як сукупність готових, закінчених структур, то у символічному інтеракціонізмі суспільство – продукт постійної взаємодії людей, і те, як вони взаємодіють, визначає специфіку суспільства. Основні положення інтеракціонізму:

· Люди живуть і діють не у світі об’єктів, а у світі символів.

· Символи виникають під час соціальної взаємодії.

· Значення символів можуть змінюватися на основі процесів взаємодії.

· Успіх взаємодії залежить від умінь людей правильно сприймати символи, що надходять від інших, розшифровувати (інтерпретувати) і відтворювати їх.

Символ – річ, що має значення.

Соціальне життя можливе, тому що деякі групи людей розділяють систему загальних символів. В інших символічних системах взаємодіяти важко.

Теорія ролей: Дж. Морено.

З його погляду життя – це театр.

· Як і актори, члени суспільства займають певні позиції, статуси у суспільстві.

· Актори дотримуються сценарію, а людина – писаних і неписаних норм.

· Актори підкоряються режисерові, а члени суспільства тому, у кого статус, влада.

· Актор реагує на роль партнера, а люди на ролі один одного, коректують своє поводження.

· Актори реагують на публіку, а члени суспільства – на інші групи, у першу чергу – на референтну групу.

· Актор програє роль залежно від таланту, а людина від знань ролі, її засвоєння, можливості зрозуміти інших, увійти в їх положення, а також під впливом «Я образу», розуміння самого себе, навичок програвання цих ролей.

Теорії обміну: П. Блау, Дж. Хоманс.

Соціальний світ – це ринок, де люди вступають у складну мережу обмінних операцій. Люди мають у своєму розпорядженні певні ресурси, які можуть бути виміняні на інші ресурси.

Люди розраховують цінність своїх ресурсів і цінність тих ресурсів, які вони можуть одержати замість них. На базі цих розрахунків вони обмінюються ресурсами, і система таких обмінів лежить в основі суспільного устрою. Конфлікт пояснюється тим, що одна зі сторін, яка обмінюються, визнала угоду для себе невигідною.

Аксіоми теорії обміну:

· Чим більше буде винагороджуватися людська дія, тим вище буде ймовірність повторення цієї дії.

· Якщо одержання винагороди за певні типи поводження залежить від якихось умов, людина буде прагнути відтворити ці умови.

· Якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль для її одержання.

· Коли потреби людини у винагороді близькі до насичення, даний вид діяльності стає менш привабливим.

Таким чином, соціологія – це наука про суспільство як цілісний організм, тенденції, соціальні закони й механізми функціонування та розвитку суспільства через вивчення його складових елементів (особистості, соціальних груп і соціальних інститутів), що інтегрує теоретичні та емпіричні знання й методи, спирається на макросоціологічний й мікросоціологічний підходи.