Порядок захисту роботи

Захист наукової роботи проводиться відповідно до регламенту ліцею, у присутності журі в складі голови та двох-трьох членів від викладачів кафедри. На захисті присутні інші ліцеїсти, які можуть брати участь в обговоренні.

Наукова робота подається членам журі для попереднього оцінювання за тиждень до її захисту. Члени журі оцінюють роботу за наступними критеріями:

Доповідь має бути змістовною і тривати 5—10 хв. У доповіді необхідно назвати тему наукової роботи, довести її актуальність і значення, сформулювати основну мету і завдання дослідження, стисло розкрити зміст роботи, викласти результати дослідження, висновки і пропозиції.

Після доповіді ліцеїст відповідає на запитання. У процесі захисту роботи ліцеїсту ставлять 3—5 запитань. У випадку, коли ліцеїст бажає поліпшити результат захисту, йому можуть бути поставлені додаткові запитання для уточнення рівня оволодіння темою.

Оцінка за захист наукової роботи визначається за наступними критеріями:

Загальної оцінки за наукову роботу визначається як середня за результатами оцінювання роботи та захисту.

Звільняються від написання рефератів, курсових робіт та отримують автоматично відповідну оцінку наступні категорії учнів:

1) Учні, які стали учасниками ІІІ етапу Всеукраїнського конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, отримують автоматично оцінку 12 балів.

2) Учні, які стали учасниками ІV етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад, отримують автоматично оцінку 11 балів.

3) Переможці ІІ етапу Всеукраїнського конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України отримують автоматично оцінку 11 балів.

4) Переможці І етапу Всеукраїнського конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України отримують автоматично оцінку 10 балів.

5) Учні-учасники І етапу Всеукраїнського конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, отримують автоматично оцінку 9 балів.

У разі відсутності учня на захисті наукової роботи журі виставляє оцінку 0 балів за захист. Перенос захисту наукової роботи не допускається.

44.Бібліографія: Вимоги до оформлення.Бібліографічний опис літературних (інформаційних) джерел складається за стандартом " Бібліографічний запис. Бібліографіч ний опис" (ДСТУ 7.1: 2006).ОСНОВНI ВИМОГИ1. Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів: Мельник, В. М. 2. Усі елементи в опису пишуться зі строчної літери крім перших слів кожної області та заголовків у всіх описах.3. Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужкахбез пропусків і без скорочення: [Текст] или [Тext], [Електроннийресурс].4. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичено з іншихджерел або за даними аналізу матеріалу.5. Прізвище першого автора при опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), а при описудвох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заголовком та після косої риски пишуть усіх авторів.6. При наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажаннямможна писати всіх авторів) та ін.: [та ін.].7. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та побатькові.8. У патентних документах в області відповідальності на відміну від інших документів пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали.9. Знаки; та: розділяють пробілами з обох боків.10. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є.11. Відсутні пробіли в нумерації сторінок: 8–10.12. У кінці опису ставиться крапка

45.Довідки особисті та службові. Їх призначення. реквізити документа Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян, різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств.Довідки можуть бути особисті й службові. Особисті довідки підтверджують певний юридичний факт конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких власноручно заповнюють тільки індивідуальні реквізити (кому, про що, для подання куди). Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою вищої організації чи службової особи. Вони повинні об'єктивно відображати стан справ конкретного структурного підрозділу, всієї установи.Зовнішні довідки підписує керівник і засвідчують печаткою. Внутрішні печаткою не засвідчують. Довідка містить такі обов'язкові реквізити: 1. Назва організації, що видає довідку.2. Дата і номер.3. Назва виду документа.4. Текст, у якому вказують прізвище, ім'я та по батькові особи, якій видається довідка у давальному відмінку; текст, у якому підтверджують певний факт; призначення довідки (куди подається).5. Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

46.Службові записки. Їх роль у виробничому процесі. У процесі роботи працівникам кадрової служби доводиться оформляти, подавати або розглядати різні записки: пояснювальні, доповідні, службові. Службова записка — це документ, який використовується для вирішення внутрішніх питань підприємства, установи тощо. Службова записка може містити пропозицію, звернену до керівника, а також інформацію про проведення заходу, про хід виконання якогось завдання чи розпорядження керівництва, про будь-які порушення, виробничі досягнення тощо. Найпоширенішими видами службових записок є доповідна та пояснювальна записки. Доповідна записка — це документ, у якому викладається інформація про ситуацію, що склалася, про наявні факти, про виконану роботу. Вона може містити пропозиції, висновки, прохання автора.Внутрішні доповідні записки адресуються керівникові установи чи підрозділу, де працює укладач, зовнішні — керівникові вищої організації (установи). Складається цей документ за вказівкою керівника або з ініціативи автора. Пояснювальна записка — це документ, який з'ясовує зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, наказу, проекту тощо) або пояснює причини певного вчинку, події.Різні профільні фахівці іноді по-різному оцінюють роль і місце службових записок у системі діловодства. Деякі вважають службові записки одним із різновидів доповідної записки, які здебільшого використовуються з тією ж метою, що й внутрішні доповідні записки, і певною мірою навіть дублюють їх функції. Інші стверджують, що існують суттєві відмінності між службовою й доповідною записками. Так, «класична» доповідна записка завжди адресується посадовій особі вищого рівня, наприклад, працівником структурного підрозділу його керівникові або керівником структурного підрозділу керівникові підприємства. Службові ж записки призначені здебільшого для здійснення комунікативних зв’язків на одному рівні управління і можуть подаватися (адресуватися), наприклад, керівником одного структурного підрозділу керівникові іншого або керівникам кількох структурних підрозділів, переважно з питань матеріально-технічного, інформаційного або господарського забезпечення. Зокрема, у них можуть міститися повідомлення, прохання, пропозиція чи відповідь.Інколи такі записки можуть мати й узагальненого автора та адресата (наприклад, автор — керівництво підприємства, адресат — усі структурні підрозділи підприємства).Є також фахівці, які розглядають службові записки як узагальнений вид записок, а доповідні й пояснювальні записки — як найпоширеніші їх види.Таке неоднозначне трактування поняття «службова записка» пов’язане з тим, що в згаданих вище нормативно-правових актах і стандартах у сфері діловодства, а також у Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, узагалі не міститься й не розглядається такий вид документа, як службова записка. У зв’язку із зазначеним, на нашу думку, не слід «захоплюватися» складанням службових записок і за можливості у відповідних випадках треба оформляти пояснювальні або доповідні записки. Використання службових записок може бути виправданим для здійснення комунікативних зв’язків на одному рівні управління. Щоб «легітимізувати» службові записки, радимо в інструкції з діловодства на конкретному підприємстві передбачити їх оформлення й подання замість доповідних у тих випадках, коли відповідна інформація подається одним керівником іншому приблизно такого ж самого або нижчого рівня.

47.Доповідна та пояснювальна записки. Призначення та вимоги щодо оформлення Доповідна записка - це письмове повідомлення на ім'я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, певна подія, повідомляється про виконання окремих завдань, службових доручень.Доповідна записка укладається з ініціативи її автора або за вказівкою керівника. Розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються керівникові установи або підрозділу, де працює укладач, і зовнішні, що адресуються керівникові вищої організації. Доповідні записки бувають також інформаційного, звітного й ініціативного характеру.Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним; найкраще поділити його на частини. В кінці подаються чітко сформульовані висновки й пропозиції. Доповідні записки пишуть від руки чи передруковують.Різновидом доповідної записки є пропозиція. Це документ, в якому особа (установа) висловлює конкретні пропозиції із певних питань. Текст пропозиції містить лише вступ (обгрунтування) та висновки (перелік пропозицій).Різновидом доповідної записки є пропозиція і рапорт.Пропозиція - це документ, в якому особа (установа) висловлює конкретні пропозиції щодо того, як діяти, що робити в певній ситуації. Текст пропозиції містить лише вступ (обгрунтування) та висновки (перелік пропозицій). Пояснювальна записка — це документ, який з'ясовує зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, наказу, проекту тощо) або пояснює причини певного вчинку, події.У такій пояснювальній записці автор обґрунтовує мету, актуальність, новизну певного документа; викладає структуру, зміст та функціональне його призначення.За формою доповідна, пояснювальна записки та пропозиція близькі й містять такі реквізити: 1. Посада, прізвище та ініціали керівника, якому подається службова записка.2. Назва документа.3. Заголовок.4. Зміст записки.5. Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її підпис.6. Дата складання записки.Якщо ці документи не виходять за межі установи, то вони можуть оформлятися на звичайному аркуші паперу, а якщо скеровуються до іншої установи, то їх пишуть на бланку і звичайно реєструють.

48.Звіт та їх різновиди(статистичні, текстові).Вимоги до тексту звітЗвіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період часу.Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові — на звичайному папері за встановленим зразком. Реквізити: 1. Штамп установи.2. Назва виду документа.3. Заголовок (указується установа, напрямок діяльності, звітний період).4. Текст, який має такі частини: — вступ (указуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період); — основна частина (опис та аналіз виконаної роботи); — висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).5. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.6. Дата складання.7. Печатка.Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок.У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установи не ставляться.

49.Акт. Види актів за змістом фіксованої інформації (законодавчі, адміністративні). Текст до документа Акт – цеофіційнийдокумент правової чинності, що підтверджує будь-які встановлені факти, події, вчинки, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, а також приватних або службових осіб. Адміністративні акти укладають після попередніх ухвал, коли відбувається: 1. Приймання-передавання матеріальних цінностей, засобів виробництва тощо. 2. Приймання до експлуатації після побудови чи ремонту об’єктів будівель, споруд, машин, механізмів і т. ін. 3. Проведення випробувань нової техніки чи обладнання. 4. Розукомплектування, ліквідація, знищення застарілих, непридатних чи зіпсованих матеріальних цінностей. 5. Планове або позапланове обстеження, перевірка, інвентаризація та експертна оцінка матеріальних цінностей – ревізія. 6. Нещаснийвипадок (травма, аварія, стихійне лихо, ДТП). 7. Зміна керівництва. Зразок: ВАТ „Полтавахіммаш” ЗАТВЕРДЖУЮ Директор товариства (підпис) В.Ю. Бірюков 19.06.2007 АКТ № 41 15.06.2007 м. Полтава про приймання до експлуатації автоматичної стикозварювальної машини Підстава: наказ директора товариства від 14.06.2007 за № 75-б. Складено комісією: Голова – начальник механоскладального цеху Загоруйко К.А. Члени комісії: 1.Заступник начальника ремонтного цеху Пугач В.Р. 2. Інженер-технолог Семенов А.А. Присутні: 1. Інженер-конструктор Устинов О.Г.

2. Майстер цеху № 2 Малебчук Я.В.

У період із 10.06.2007 по 15.06.2007 комісія провела перевірку роботи автоматичної стикозварювальної машини з метою встановлення її фактичної продуктивності. Перевірка здійснювалась у п’ятьох режимах. Виходячи із результатів проведеного обстеження відповідно до «Методичних вказівок щодо визначення основних техніко-економічних показників нової техніки», комісією встановлено: Складено у трьох примірниках: 1-й – директорові; 2-й – до відділу постачання; 3-й – до справи. Голова комісії (підпис) К.А. Загоруйко Члени комісії: (підписи) В.Р. Пугач А.А. Семенов Присутні: (підписи) О.Г. Устинов Я.В.Малебчук

50.Доручення особисте та офіційне (службове). Види доручень. Правила оформлення доручення Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті (особа доручає особі) та офіційні(установа доручає особі чи установі).Особисті доручення видаються окремими особами, які передають свої права іншим особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та ін.). Обов'язковою умовою правомірності особистого доручення є наявність підпису службової особи й печатка установи, підприємства, що засвідчує підпис довірителя (доручення, які видаються студентам, можуть засвідчуватись навчальним закладом). В офіційному дорученні обов'язково зазначаються: 1. Назва організації, яка видає доручення. 2. Номер доручення й дата видання. 3. Посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видано доручення.4. Назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності. 5. Перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму. 6. Строк дії доручення. 7. Зразок підпису особи, якій видано доручення. 8. Назва документа, що посвідчує особу отримувача цінностей (паспорт, посвідчення). 9. Підписи службових осіб, які видали доручення. 10. Печатка організації, що видала доручення. Види офіційних доручень: - Разові видаються на виконання одноразової дії (отримання товарно-матеріальних цінностей, одержання заробітної платні, пенсії, стипендії, поштового переказу).- Спеціальні — на здійснення приватною чи службовою особою однотипних дій (представництво в органах суду, виконання банківських операцій у межах певного терміну).- Загальні — на виконання широких повноважень (отримання документів, ведення справи в усіх судових, арбітражних і адміністративних установах з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві; укладання угод, одержання майна тощо).Для багатьох доручень є друковані бланки, куди від руки вписують прізвище, ім'я та по батькові того, кому доручається, що саме, де треба одержати, та завіряють підписом і круглоюЗавірені нотаріально доручення можна передавати телеграмою. Телеграма-доручення складається з тексту доручення, який може бути відповідно скорочений, та посвідчувального напису з підписом нотаріуса й печаткою нотаріальної контори. Підпис нотаріуса засвідчується органом зв'язку, через який передається телеграма-доручення. Таке доручення має силу оригіналoу

51. Інструкція як правило акт. Види інструкцій. Структура тексту документа Інструкція — правовий акт, створюваний органами управління для встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності установ, підприємств, окремих їх підрозділів та служб, а також посадових осіб або громадян. Вона належить до категорії організаційних документів, що видаються міністерствами, установами, є нормативним актом, регламентуючим різні питання.Існують інструкції посадові, з техніки безпеки, експлуатації різного устаткування та ін. Кожна з них має бути затверджена вищестоящими органами або керівниками організацій. Інструкції затверджуються керівником або його ж наказом (із зазначенням номера і дати видання).Інструкція, крім грифа про затвердження, має такі реквізити, як найменування її виду, коротке формулювання змісту (заголовок), текст; посада і прізвище особи, відповідальної за її складання, її підпис, дата, номер (індекс) за класифікатором. Текст викладають у логічній послідовності, групують за розділами, до яких іноді дають підзаголовки, розбивають на параграфи (позначають арабськими цифрами). Найзручніше застосовувати наскрізну нумерацію. В інструкції вживають слова: повинен, зобов'язаний, необхідно, не припускається, слід. Розділи об'ємних інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти — арабськими.Текст цього документа повинен бути коротким, точним, зрозумілим, оскільки інструкція призначена для постійного користування. Його викладають від другої особи (наприклад: Перш ніж приступити до роботи, ви зобов'язані перевірити справність устаткування) або від третьої (Для успішного виконання своїх обов'язків друкарка повинна вивчити облік, обробку і проходження вхідної кореспонденції), рідше — у безособовій формі (Рухаючись по дорозі, слід звертати увагу на оточуючу обстановку, своєчасно вживати заходів для запобігання зіткненню із зустрічним транспортом).

52.Протокол. Види протоколів за обсягом фіксованих даних. Вимоги до їх оформлення Протокол - документ, в якому фіксується хід обговорення питань та прийняття рішень на зборах, нарадах, засіданнях (за ДСТУ). У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядалися, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Протокол ведуть під час засідання колегіального органу. Якщо засідання стенографують чи записують на магнітну плівку, то протокол можуть складати після розшифрування записів. Веде протокол технічний секретар або обрана особа. Протоколи можуть оформлятися від руки у спеціальному прошнурованому журналі або за допомогою друкарської машинки. Протокол може складати офіційна компетентна особа, засвідчуючи той чи інший факт. За обсягом фіксованих даних протоколи поділяють на три групи: 1. Стислі - містять назву обговорюваних питань, прізвища доповідачів та виступаючих і прийняті рішення. 2. Повні - в тексті яких окрім рішень, коротко записують виступи доповідачів та виступаючих та інших учасників зборів, нарад, засідань, конференцій. 3. Стенографічні - всі виступи записують дослівно. Оформляють протоколи на чистих аркушах паперу формату А4 або на загальних чи спеціальних бланках підприємства, організації, установи.В залежності від способу фіксації - можуть бути рукописними (машинописними), стенографічними, фонографічними. Реквізити протоколу: 1. Назва документа (протокол). 2. Порядковий номер протоколу (після слова протокол). 3. Назва зборів, конференції із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада)4. назву установи, підприємства, де відбулися збори5. Дата засідання (з лівого боку). 6. Місце засідання (у тому ж рядку, де і дата, але справа). 7. Гриф затвердження (якщо є необхідність затверджувати). 8. Кількісний склад учасників (якщо до 10-12 називають усіх, якщо більше - вказують загальну кількість + реєстраційний лист). 9. Посади, прізвища, ініціали керівників зборів (голова, секретар, президент). 10. Порядок денний (питання, запропоновані для розгляду у називному відмінку). 11. Текст. 12. Перелік додатків з вказанням кількості сторінок. 13. Підписи голови та секретаря. 14. Гриф затвердження (якщо необхідно).

53.Витяг із протоколу. Його призначення та оформлення Класифікаційні ознаки протоколу (витягу з протоколу) як документа: ü за походженням — службовий; ü за місцем створення — внутрішній; ü за призначенням — інформаційний; ü за формою — індивідуальний; ü за ступенем гласності — звичайний; ü за стадіями створення — чернетка/оригінал; ü за терміном зберігання — тимчасовий. За обсягом фіксованих даних розрізняють протоколи: ü стислі — фіксують тільки прізвища доповідачів, теми доповідей, прізвища тих, хто взяв участь у обговоренні, та рішення. До такого протоколу додається стенограма, магнітний запис або тексти доповідей. Стисло протоколюються оперативні наради. ü повні — містять записи всіх виступів, відображаючи процес прийняття рішення у процесі обговорення поряд з усіма іншими реквізитами протоколу. ü стенографічні — фіксують зміст наради способом прискореного запису спеціальними знаками, що дає можливість швидко і точно записувати усне мовлення. Витяг з протоколу — відтворення частини протоколу, потрібне для вирішення окремого питання з порядку денного. Він надсилається або передається окремим особам чи підприємствам і містить такі реквізити: 1. Назва виду документа, з якого зроблено витяг. 2. Номер протоколу.3. Дата засідання, наради тощо.4. Заголовок. 5. Позиції СЛУХАЛИ та УХВАЛИЛИ відповідно до певного питання порядку денного. 6. Зазначення посади та прізвищ, ініціалів осіб, які підписали оригінал. 7. Візування документа секретарем-референтом.8. Дата складання витягу з протоколу.

54. Їх призначення та способи передавання. Вимоги до оформлення Телефонограма – це документ, який передається телефоном, фіксується у спеціальній книзі (журналі) й містить розпорядження, інформацію вищих органів.Особа, якій адресується телефонограма, після ознайомлення з текстом ставить свій підпис і таким чином підтверджує свою відповідальність за виконання переданих розпоряджень або доведення інформації до відома.На відміну від телеграми, телефонні повідомлення, як правило, обмежені у відстані: їх передають у межах міста, району, області. Факс – це спосіб передачі різних за змістом документів за допомогою телекомунікативного зв’язку та принтера. Текст факсу пишеться без скорочень. Обов’язкові реквізити факсу такі: 1. Місце відправлення. 2. Адресат. 3. Телефон місця відправлення. 4. Дата й час відправлення. 5. Кількість сторінок (при потребі)