Житомир, ЖНАУ – 2010

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФОРМУЛИ ДО ОСНОВНИХ ТЕМ

З дисципліни

“Економіка праці і соціально-трудові відносини”

(заочна форма навчання)

Житомир, ЖНАУ – 2010

Теми 9. " Міра праці та її визначення"

Для того щоб організувати виробничий процес необхідно мати обґрунтовані норми затрат праці на виконання цих робіт. Норми затрат праці необхідні не тільки для робітників-відрядників і робітників-погодинників, а також для організації праці ІТР, службовців, молодшого обслуговуючого персоналу. Встановлюються вони безпосередньо нормуванням праці.

Нормування праці − це визначення кількості живої праці необхідної для виконання тієї чи іншої роботи.

Метою нормування є визначення обґрунтованих норм затрат праці по кожній категорії робітників. Норми затрат праці визначаються різними методами. Розглянемо основні з них.

Сумарний метод нормування − визначення норми затрат праці на основі особистого досвіду або звітних даних про фактичні затрати робочого часу(фактичний виробіток робочих) при виконанні даної чи аналогічної роботи. Встановленні сумарним методом норми затрат праці називають дослідно-статистичними. Дослідно-статистичні норми не відображають необхідні затрати праці. В кращому випадку вони відображають лише фактичний виробіток, досягнутий у минулому. Такі норми затрат праці не можна вважати прогресивними.

Аналітичний метод нормування (друга назва − технічне нормування) визначення затрат праці шляхом ділення роботи(операції) на складові елементи, які потім аналізуються, встановлюються затрати робочого часу і після складання всіх тривалостей елементів встановлюється норма часу на операцію. Норми затрат праці, які встановлені таким методом називаються технічно-обґрунтованими. Вони є прогресивними, так як орієнтують робітника на досягнення максимально можливого виробітку. При аналітичному методі нормування праці затрати робочого часу вивчають шляхом спостереження на робочому місці. Для цього використовують хронометраж, фотографію робочого дня і фотохронометраж.

Хронометраж – це вивчення затрат робочого часу на робочому місці, при якому шляхом спостереження і фіксації заміряють затрати робочого часу на виконання окремих елементів операції, які повторюються з кожною одиницею продукції.

Фотографія робочого часу представляє собою такий метод вивчення затрат робочого часу, при якому безпосередньо на робочому місці шляхом спостереження і фіксації виміряються всі без винятку затрати робочого часу.

Фотохронометраж – це комбінований метод вивчення затрат робочого часу безпосередньо на робочому місці, при якому одночасно використовується і фотографії робочого часу і хронометраж.

Використовуються наступні різновиди основних норм затрат праці:

· норми часу, які визначають кількість робочого часу (у змінах, годинах, хвилинах, секундах), необхідні для виготовлення одиниці продукції або для виконання одиниці роботи. Нормативи часу встановлюються для нормування праці ручних і машинно-ручних робіт, часу обслуговування, підготовчо-заключного часу, а також часу на відпочинок і особисті потреби. Матеріалом для їх розрахунку є хронометражні і фотохронометражні спостереження. Нормативи можуть встановлюватися у хвилинах на зміну, у процентах до оперативного часу, через питомі величини втрат часу або чисельності робітників по відношенню до одиниці обладнання або виконуваної функції;

· норми виробітку, які визначають кількість одиниць продукції (в натуральних показниках) або обсяг робіт, який повинен бути виконаний в одиницю робочого часу (місяць, зміну, годину);

· норми обслуговування, які визначають кількість одиниць обладнання (або робочих місць, працюючих, квадратних метрів площі), яке повинно обслуговуватися одним робітником (бригадою);

· норми (нормативи) чисельності працюючих, які визначають кількість робітників тієї чи іншої категорії, яка необхідна для виконання даного обсягу робіт.

Для нормування праці службовців застосовуються норми часу і виробітку, норми чисельності (спеціалістів, керівників). На основні норм часу і виробітку для технічних виконавців можуть встановлюватися нормовані завдання. Для деяких категорій спеціалістів (лінійних інженерно-технічних робітників) можуть застосовуватися норми управління (керованості) або норми навантаження. Для більшості службовців визначаються норми чисельності за функціями управління у загальному вигляді як відношення трудомісткості функції до реального фонду робочого часу одного робітника.

Оптимальними вважаються такі норми праці і варіанти її організації, при яких заданий виробничий результат досягається з найменшими сукупними затратами живої і минулої праці. Тому вимоги пред'являються не тільки оптимізації затрат праці (норм часу, виробітку, обслуговування, чисельності), але і більш повного використання обладнання за часом та продуктивністю їх роботи, а також економного використання суспільної минулої праці.

Серед основних завдань з оптимізації норм праці і виробничих процесів є:

1) узгодження по часу і продуктивності праці різних структурних ланок виробничого процесу і зайнятих в ньому робітників;

2) оптимізація трудового процесу з позиції економії сукупних затрат живої і минулої праці у вартісному виразі;

3) використання часу пасивного спостереження за сумісництва функцій. Оптимізація завантаження виконавців набуває все більшого значення в умовах механізації і автоматизації виробничих процесів. Оптимальною може вважатися тільки така норма обслуговування, при якій робочий час виконавця роботи завантажений повністю при відсутності простоїв обладнання. Тому сумісництво професій і функцій повинно находити відображення в нормах;

4) узгодження в часі роботи основних і обслуговуючих робітників і оптимізація їх норм чисельності.