Проблемне завдання

Прочитайте і проаналізуйте наведені точки зору щодо сутності особистості.

«У найширшому значенні особистість людини складає загальна сума всього того, що вона може назвати своїм: не тільки її фізичні і душевні якості, але також її костюм, її дім, її сім'ю, дітей, предків і друзів, її репутацію і роботу, її маєток, її коней, її яхту і капітали. Все це викликає в неї аналогічні почут­тя. Якщо стосовно всього цього справа йде добре - вона торжествує; якщо спра­ви прийшли в занепад — вона засмучена; зрозуміло, кожний із перерахованих нами об'єктів впливає неоднаковою мірою на стан її духу, але й всі вони здійснюють більш чи менш схожий вплив на її самопочуття... У всіх проявах особистості — фізичному, соціальному і духовному - ми проводимо різницю між безпосереднім, дійсним, з одного боку, і більш віддаленим, потенційним — з другого боку, між більш недалекоглядною і більш далекоглядною точкою зору на речі, діючи всупе­реч першій і на користь останньої. Заради загального стану здоров'я необхідно жертвувати хвилинним задоволенням у нинішньому: потрібно випустити з рук один долар, щоб отримати на нього сотню; потрібно розірвати дружні сто­сунки з відомою особою сьогодні, щоб мати більш достойне коло друзів у май­бутньому; потрібно бути невігласом, людиною невишуканою, позбавленою будь-якої ерудиції, щоб справді отримати спасіння душі...»

(Джемс У. Личность // Психология личности. Тексты. - М., 1982. - С. 68-70).

«Центральне положення персоналізму - це існування вільних і творчих осо­бистостей, і воно передбачає наявність у їх структурах принципу непередбачу­ваності, що обмежує від жорсткої систематизації. Ніщо не може бути настіль­ки протилежним цьому принципу, як поширене сьогодні прагнення до чітко впоряд­кованого мислення, до суто функціональних, автоматичних дій відповідно до прий­нятих рішень та інструкцій, як відмови від досліджень, повних сумніву і ризику...

Від нас чекають, що ми почнемо виклад персоналістської філософії з визна­чення особистості. Але визначати можна тільки зовнішні відносно людини пред­мети, ті, які досяжні для спостереження. Якщо виходити з цього, то особис­тість не є об'єкт. Особистість - це те в кожній людині, що не може розгляда­тися як об'єкт... «Я» виступає як особистість уже в найпростіших своїх проявах, і моє втілене існування, зовсім не відособлюючи мене, є суттєвим фактором моєї особистої рівноваги. Моє тіло не є об'єктом серед інших, нехай навіть найбільш близьких для мене об'єктів; в іншому випадку яким чином воно могло б приєдна­тися до мою суб'єктивною досвіду} В дійсності обидва досвіди нероздільні. «Я» існує тілесно і «Я» існує суб'єктивно - це один і той самий досвід. Я не можу мислити, не володіючи буттям, і не можу володіти буттям, не маючи тіла; за допомогою тіла я постаю перед самим собою, перед світом, перед іншими людьми; завдяки тілу я не самотній у своєму мисленні, яке в іншому випадку було б мис­ленням про мислення. Не даючи мені змоги бути повністю прозорим перед самим собою, тіло постійно виштовхує мене назовні, кидає у світ, залучає до боротьби...

Особистості властива неприборкана пристрасть, яка палає в ній, як бо­жественний вогонь. Вона повстає кожного разу, коли відчує небезпеку поневолен­ня, вступаючи в боротьбу не стільки за власне життя, скільки за свою гідність. Особистість — це вільна стійка людина. Вона може змусити себе бути дисцип­лінованою, але від цього не стане особистістю...»

(Мунье Э. Манифест персонализма. - М., 1999. - С. 461, 474, 497).