Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Форми прояву сутності людини






«Ніколи ще в історії людина не ставала такою проблематичною для самої себе, як сьогодні», - констатував М. Шелер. Виник ряд пи­тань: існує світ для людини чи людина для світу? Чи виявляє людство себе знаряддям гармонії при дисгармонії? Розумна чи нерозумна люди­на з моменту свого виникнення? У чому джерела, передумови, критерії розумної людини?

Отже, у центрі розгляду філософської антропології перебувають проблеми раціонального та ірраціонального в людині, внутрішні підва­лини її існування, гарантії виживання, доля гуманістичних цінностей. Ці теми поглинаються більш об'ємними філософськими проблемами: що є людина і яке її вище призначення. Сутність нашої епохи полягає у фронтальному переході від буття в часі до буття як часу. Цей пере­хід здійснюється в ряді фундаментальних зрушень.

Від природного до культурно-духовного. Ідеї про майбутнє об'єднання людини з природою в певну всекосмічну єдність розробляли Й. Гердер, Ж. Бюффон, П. Тейяр де Шарден та ін. Але їхні концепції здебільшого ґрунтувалися на здогадах, невиразних передбаченнях і були неглибокими.

Об'єктивні умови інтеграції людини з природою - це необхідність за­доволення життєвих потреб людства. Вона здійснюється як неперервна активізація та збільшення практичної діяльності і поступово перетворю­ється на планетарну силу. Результати практичної активності людини фактично стають інструментом перетворення біосфери на ноосферу та подальшої еволюції останньої.

Глобалізація людської практично-перетворювальної діяльності та ви­кликана цим гуманізація природи обумовлює формування нового типу реальності, яка характеризується єдністю об'єктивного і суб'єктивного, природного і штучного, природного і соціально-історичного. Процеси зміни природи людиною і власне природні процеси зливаються в один процес — соціоприродний. Зникає несоціалізована попередньою людсь­кою історією природа, виникає «істинна антропологічна природа», яка є передумовою і підсумком творчої родової діяльності.

Від героїчного до буденного. Наш час - це час раціональних роз­рахунків, знеособлених технологій, маніпуляцій суспільною свідомістю, силових впливів - час створюваних подій. У сформованих стереотипах масової свідомості повністю девальвувалося «героїчне». Головними ідеа­лами життя стають не героїчні (високоемоційні) ідеали, а буденні стандар­ти наближення до себе буття «Я». Час героїв закінчився, настав час лю­дей. З'явилося розуміння неможливості, нездатності до подвигу, до яскра­вих, нетрафаретних, незвичних вчинків. Причина цього - втрата само­стійності під державним, суспільно-масовим пресом, у трансформації ідеалів як вищих начал в операціональні знаки і штампи. Людство прагне до стихії «доступного для мене». Йому не потрібні більше вибрані солісти, потрібен хор, в якому кожний — соліст.

Така максима життя, яка ста­ла правилом, розглядає процес буття як повноту персонального втілення, що дає змогу рухатися від можливого до дійсного на рів­ні індивідуальних потреб. Тому ге­роїзм великомучеників, борців за ідеали для буденного життя не­зрозумілий. «Просто людина» хо­че мислити в тих категоріях, у яких живе, і не хоче жити в тих, у яких її вчать жити. З цієї при­чини «нерв» самосвідомості життя знаходиться у проміжку «життя -смерть ». Людина живе і надієть­ся, але в першу чергу на себе. Спасіння, спокута - у продовженні життя. Прагнення жити, а не «страх» (М. Гайдеггер), «відчай» (Л. Шестов) — базис здорового існування, для якого важливим є душевний спокій, а не очікування якоїсь несподіванки. Фундаментальним екзистенціалом виявля­ється передбачуваність, надійність, міцність. Існування на грані істини і ніщо, буття і небуття виключається, життя буденне, а не героїчне.

Від принципів до прецедентів. У пошуках найкращого влаштування май­бутнього немає іншого шляху, ніж опора на ідеали. Попередні епохи про­грамували життя на основі ідеалів. Сучасна епоха, підводячи до усвідомлен­ня, що внаслідок діяльного наступу на природу людина виявилася «діркою в бутті» (Ж.-П. Сартр), актуалізуються реалістичні мотиви існування, фокусується увага на сьогодніш­ньому. Головним стають не ідеали у перспективі, а загострене почут­тя навколишнього.

Покликання цінностей — ви­значати активність, реалізовува­ти смислопокладання. Однак наш час - час кризи ціннісних смислів. Людина зрозуміла: колективна доля, яку пропонують цінності, та індивідуальне існування далеко не завжди поєднуються. Звідси на­мітилося зміщення від принципів до прецедентів (ціннісних ідеалів). Попередні приклади (прецеденти) реальності демонструють бажання жити і прагнути життя.

Від елітарного до масового. Поштовхом переходу від елітарного до ма­сового були три соціальних катаклізми XX ст.: культурна, сексуальна, по­пулістська революції. Перестали бути загадкою любов, жінка, сім'я, космос, керівництво суспільством. Закрите відкрилося, потаємне перестало було таємницею.

Культурна революція зрівняла обраних і натовп, нівелювала різницю між високим і низьким, небесним і мирським; популістська - скасувала бар'єри між народом і вождем. У цих явищах головний момент - омасовлення, який визначає спрощення, усереднення, неминуче розмиття демар­кацій продуктивного і репродуктивного, таланту і пересічності.

Від індивідуалізму до усуспільнення. Ренесанс - це епоха гуманізму, яка проголосила ідеал різнобічної, сповненої активізму самоствердження «титанічної» особистості, що сприяло індивідуалізації людини. У новітній час ідея автономного суб'єкта перестала бути визначальною. Це видно з протилежності автономного суб'єкта і людини мас, натовпу. Сучасність ви­ключає вибраність, горду зосередженість індивіда на своїй винятковості. Наш час - це час колективної тривоги, породженої масштабом відповідаль­ності перед Природою, Історією, Богом, Майбутнім Перед людством поста­ло завдання, яке неможливо вирішити шляхом індивідуальної ініціативи, воно вимагає концентрації сил і єдності дій. Тобто потрібно відмовитися від індивідуальної ініціативи і включитися в загальний порядок щодо вирішення загальнолюдських справ - порядок колективності і товариськості.

Від універсальності до локальності. Цінність, глибина, діяльність пред­метності сьогодні спирається не на відсторонені універсали - «Бог», «іс­тина», «справедливість», а на ситуацію.

Абсолюти вичерпалися. Цінність, де вона не є інструментальною («ефективною», «корисною»), визначається не через докази, а через особ­ливу життєву логіку. Істина є те, що проходить поза нашою технологізованою історією, і те, що ця історія помічає. Мова йде про життєлюбство і про особливості його виявлення. Наприклад, у Ф. Достоєвського І. Карамазов розмірковує: «Жити хочеться, і я живу, хоча б усупереч логіці. Нехай я не вірю в порядок речей, але дорогі мені клейкі листочки, які розпуска­ються весною, дороге голубе небо, дорога людина, яку іноді й не знаєш, за що любиш...» Дефіцит дійсного (справжнього), зростання невиправданих надій на здобуття істинного буття сприяли повороту до гонитви за пов­нотою переживання окремого природного виявлення, повороту від уні­версальності до локальності і моментальності.

Від символізму до технологізму. Кожна культура є поєднанням, сим­біозом систем символів (виразів) і дії. Наприклад, античність: система сим­волів - космос, система дії - полід середньовіччя: Бог - ритуал; Новий час людина - експансія. Сучасна культура: реабілітація символічного (цінніс­ного) на противагу технологічному.

Сутність символу полягає в розумінні того, що ціннісне буття крихке, оскільки вищі цінності найбільші. Якщо наявному буттю відмовити в його ціннісному значенні, воно втратить сенс існування. Виникає проблема: для чого існує людина? Модель «буття у світі» {Гайдеггер) пов'язана з технологічністю і тому трагічна. Модель «буття над світом» (Бінсвангер) символічна і нереалістична. Через безперспективність цих моделей виникає екзистенціальний сумнів у раціоналістичному погляді на власну історію.

В усвідомленні духовних орієнтацій у яситті важлива не професійна спе­ціалізація, а відчуття життя і любов до життя. Мета, до якої прагне сповнене гідності соціальне життя, зводиться до гарантій «спільного блага», «особистої незалежності», «власності», «політичних прав», «громадянських свобод», «духовної культури», «творчості». Лише в такому випадку буття стає похідною від людської діяльності, є «буттям у часі», набуває сенсу.

Внутрішня антиномічність і динамічність «буття як часу» підвищує цін­ність історичної діяльності, відкриває нові перспективи, але разом з тим під­вищує рівень відповідальності. Людина повинна постійно перебувати у стані духовної активності, в бажанні жити за своєю волею, захищаючи інших.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.