Клас односім'ядольні, або ліліопсіди

Вважають, що найдавніші види класу односім'ядольні, або лі­ліопсіди, — Monocotyledones, або Liliopsida, походять від примітив­них двосім'ядольних. Представників класу односім'ядольні значно (майже в 3 рази) менше порівняно з кількістю видів двосім'ядоль­них. Клас об'єднує 4 підкласи, 104 родини, 3 000 родів і близько 63 000 видів.

Підклас ліліїди — Liliidае є найбільшим підкласом односім'я­дольних. Він об'єднує близько 9 110 видів (21 порядок і 74 родини) переважно сухопутних рослин.

Родина мелантієві — Меlantіасеае найпримітивніша в порядку лілійних. Вона об'єднує 39 родів і близько 350 видів, поширених у нетропічних районах північної півкулі і в Африці (Південній Африці). Майже у всіх підручниках ботаніки види цієї родини розглядаються як види родини лілійних. Види мелантієвих являють собою багаторічні трав'янисті геофіти з підземними органами — кореневищами, цибулинами або бульбо­цибулинами. їх судини драбинчасті, знаходяться лише в підземних органах.

Чемериця Лобеля — Veratrum lobelianum — це багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим вертикаль­ним кореневищем, від якого відходять придаткові шнуровидні, поперечно-зморшкуваті корені. Чемериця Лобеля. поширена в Карпатах, на Поліссі, в лісосте­пу, зрідка зустрічається в північній частині лівобережного степу. Вона росте на узліссях, у чагарниках, на трав'янистих схилах, у горах до субальпійської зони. Уся рослина отруйна. Вона застосовується в мазях як болета­мувальний засіб при-невралгії та ревматизмі, а також у ветеринар­ній практиці як протипаразитарний засіб.

Таке ж застосування має чемериця біла — Veratrum album, що росте на альпійських луках у Карпатах і відрізняється від чемери­ці Лобеля густим опушенням осі суцвіття і квітконіжок, а також білим забарвленням внутрішніх сторін квітколистків.

Пізньоцвіт осінній — Colchicum autumnale — це багаторічна трав'яниста рослина з підземним органом — буль­боцибулиною, вкритою плівчастими або шкірястими бурими лусоч­ками, які обхоплюють і нижню частину рослини (шийку). Чотири листки зібрано в прикореневій розетці. Вони видовжені, широко- довгасті, зелені, м'ясисті, голі, з паралельним жилкуванням. Пізньоцвіт осінній має характерний цикл розвитку. Восени (ве­ресень — жовтень) з'являється квітка. Вона відцвітає і відмирає, а весною утворюються листки й плоди. Рослина вегетує до черв­ня — липня, поки не дозріє насі, ння. Потім насіння розсіюється, а листки відмирають. У вересні— жовтні цикл розвитку повто­рюється. Пізньоцвіт поширений у Карпатах. Він росте на луках, трав'я­нистих схилах у передгір'ї й нижній гірській смузі. Рослина занесе­на в Червону книгу України. Пізньоцвіт отруйний. Він.містить кілька алкалоїдів, у тому числі колхіцин, який у медицині застосовують як протипухлин­ний засіб, а в селекції — для одержання поліплоїдних форм рослин.

Аналогічно використовується пізньоцвіт прекрасний — Colchi­cum speciosum, що росте на Кавказі.

Родина лілійні. Ця родина — Liliaceae об'єднує 10 родів і близько 470 видів, поширених головним чином у помірних обла­стях Західної і Східної Азії та в Гімалаях. Це багаторічні трав'я­нисті рослини-геофіти з підземним органом цибулиною. Серед них багато ефемероїдів. Будова цибулин різноманітна, але всі вони мають втягуючі (контрактильні) корені. Стебло формується у ви­гляді квіткової стрілки з листками або без них. Листки прості, цільні, чергові або лише прикореневі. Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття китиця. Плід ценокарпний — коробочка. Насіння з ендоспермом. До родини належать такі відомі рослини, як лілії. Рід лілія — Lilium об'єднує 80—100 видів, поширених у помірній зоні північної півкулі. Цибулини лілій черепитчасті, стебла прямостоячі, стеблові листки чергові або зібрані в несправжніх кільцях. Забарвлення квітколистків різноманітне. В квітці є нектарники. Лілії розмножую­ться вегетативно за допомогою цибулин і статево за допомогою насіння. Серед видів лілій є декоративні з приємним запахом, наприклад лілія царська — Lilium regale з великими білими духмяними квітками і лілія цибулинконосна — L. Bulbiferum. У Східній Азії лілії культивують як овочеві культури (їстівними є цибулини), а в цибулинах лілії даурської знайдено серцеві глікозиди.

Рід рябчик— Fritillaria налічує близько 100 видів, поширених у північній півкулі. Це ефемероїди з черговими або кільчастими листками. У деяких видів приквітники мають вигляд спірально закручених вусиків, наприклад у рябчика російського — Fritillaria ruthenica. Іноді на квітколистках знаходяться білі плями, розташо­вані в шаховому порядку (рябчик шаховий — Fritillaria meleagris). Рябчики повсюдно культивуються як декоративні рослини в садах і парках, деякі з них їстівні (використовуються цибулини), деякі містять алкалоїди.

Рід тюльпан — Tulipa об'єднує близько 100 видів. Це рослини- ефемероїди. Існує близько 3 000 сортів декоративних тюльпанів; до них належить, наприклад, тюльпан Шренка.

Рід зірочки — Gagea об'єднує невеликі рослини з простими видовжено- ланцетними листками, що знаходяться біля основи стебла, без­посередньо під суцвіттям, або рівномірно розміщені по стеблу. Будова квітки звичайна. Оцвітина зовні зелена (зеленувата), всередині — жовта, не зросла.

Родина цибулеві — Allіасеае налічує 32 роди і близько 750 видів, поширених у північній півкулі, у країнах Середземномор'я, Передній і Середній Азії. Це трав'яни­сті рослини з підземним органом — цибулиною або кореневищем, іноді ефемероїди. Стебло таких рослин безлисте, часто порожнисте і здуте (квіткова стрілка), закінчується суцвіттям. Листки прико­реневі, прості, часто дудчасті або трубчасті внаслідок того, що їх внутрішня паренхіма руйнується. Суцвіття зонтиковидні. Плід ценокарпний — коробочка. Насіння дрібне, з ендоспермом і маленьким зародком. Для видів родини цибулеві характерно, що в їх суцвіттях біля квітконіжок утворюються маленькі повітряні цибулинки, за допомогою яких рослини розмножуються вегетативно. Найхарактернішим родом цієї родини є рід цибуля — Allium.

Цибуля городня — Allium сера являє собою дво- або багаторічну трав'янисту рослину заввишки 30—80 см з підземним органом — плівчастою цибулиною. Стебло рослини порожнисте, зелене, знизу здуте. Листки прикореневі, циліндричні, здуті, порожнисті, м'ясисті. Суцвіття — кулястий зонтик. Всі частини рослини містять ефірну олію, яка зумовлює характерний запах цибулі, фітонциди, вітаміни С і В. Це цінна овочева культура її батьківщина — Передня Азія. Цибуля культивується в усіх країнах світу. Вона використовується як протицинготний засіб, дуже широко застосовується в кулінарії. На основі цибулі створено препарат алілчеп, який використовує­ться при атонії кишечника та проносах, і алілгліцер, ефективний при трихомонадних захворюваннях. Кашкою з цибулі лікують рани, що довго не гояться.

Крім цибулі городньої, є багато інших видів цього роду. Напри­клад, існує цибуля переможна — Allium victoria lis, яка росте в горах лісової зони, зустрічається на полонинах. її характерна особливість полягає в тому, що цибулини з сітчасто-волокнистими зовнішніми лусками розташовані на кореневищі, а листки мають ланцетну або широкоеліптичну пластинку.

Цибуля ведмежа, або черемша, — Allium ursinum росте в ли­стяних і мішаних лісах, найчастіше зустрічається в Карпатах. її листки ланцетні або широкоеліптичні, звужуються в черешок. Ця рослина дуже вітамінна. Вона знаходиться під охороною.

Часник — Allium sativum являє собою дво- або багаторічну трав'янисту рослину. Цибулина часнику складна, сформована з багатьох невеликих цибулинок (зубків), кожна з яких вкрита сухими лусками. Листки прикореневі, видовжені, вузькі, плоскі. Суцвіття — зонтик. У суцвітті утворюються малень­кі цибулинки, за допомогою яких часник розмножується. Насіння він утворює дуже рідко. Плід— коробочка. Вся рослина має різ­кий, характерний запах і пекучий смак її леткі речовини подраз­нюють слизові оболонки очей і носа. Батьківщиною часнику є Середня Азія. Його культивують у багатьох країнах світу як овочеву культуру. У медицині засто­совують препарат із часнику—алілсат (спиртова витяжка із цибулин) при шлунково-кишкових захворюваннях, атеросклерозі, серцевій астмі. Часник використовують також як бактерицидний засіб для лікування ран, що довго не гояться.

Родина конвалієві — Convallагіасеае об'єднує 23 роди й 230 видів, поширених головним чином у північній півкулі. Це багаторічні кореневищні трав'янисті рослини. В надземній ча­стині рослин немає розвинених судин. Листки відзначаються дуго­вим жилкуванням, вони відходять від кореневища або розміщені на стеблові. Квітки невеликі, зібрані в китицевидному суцвітті. Характерним представником родини конвалієві є конвалія зви­чайна — Convallaria majalis. Це рослина з повзу­чим розгалуженим кореневищем. Вона має прикореневі листки двох видів: нижні (їх три — сім) невеликі, лусковидні, стеблооб­гортні; розташовані вище (їх два-три) великі, широколанцетні або еліптично-ланцетні, піхвові, шкірясті, блискучі. Плід — червона куляста ягода. Конвалія звичайна поширена в Східній Європі у світлих ли­стяних і мішаних лісах, на узліссях. Вона часто культивується в садах. Уся рослина отруйна, містить 10 серцевих глікозидів. Тому вона застосовується для лікування серцевих захворювань. її квітки використовують у парфумерії. Рослина віднесена до рідких зни­каючих видів України, тому охороняється.

Купина запашна, або лікарська — Polygonatum odoratum, або P. officinale являє собою багаторічну трав'я­ нисту рослину. її кореневище товсте, м'ясисте, біле, з округлими вдавленнями — місцями прикріплення надземних пагонів і придат­ковими коренями. В паренхімі кореневища є кристали оксалату кальцію — рафіди.

Купина запашна поширена в Поліссі, лісостепу, в Закарпатті. Вона росте в тінистих вологих лісах, у горах зустрічається до верхньої межі лісу. Вживання плодів купини спричиняє блювоту. Народна медицина використовує кореневище при ревматизмі, грипі, геморої.

Родина злакові, або м'яїликові – ця родина — Gramineae, або Роасеае, являє собою одну з вершин морфологічної еволюції квіт­кових рослин. Велика космополітна родина злакові об'єднує близь­ко 900 родів і 11 000 видів, поширених як в тропічних країнах, так і в країнах помірного й холодного клімату. Це трав'янисті багато­річні кореневищні й однорічні рослини, деякі із здерев'янілими стеблами заввишки 25—30м і навіть 40м. Усі вони відзначаються інтеркалярним ростом. Камбій у них відсутній, стебло галузиться лише біля основи, в так званій зоні кущіння, або у вузлі кущіння. Стебло — соломина, порожниста в меживузлях і здута у вузлах. Суцвіття у злакових — китиці, волоті, прості або складні колоски. Основою всіх суцвіть є колосок, що формується з однієї або кіль­кох квіток, кожна з яких оточена двома колосковими лусками (ви­дозміненими листками), верхньою й нижньою. Плід несправжньомонокарпний — зернівка. Насіння з ендоспермом. Багато видів злакових має важливе господарське значення. їх використовують як харчові рослини (пшениця, жито, овес, куку­рудза, рис, ячмінь тощо), як кормові (райграс, тимофіївка та ін.), у медицині (пирій повзучий, кукурудза, рис, цукрова тростина тощо), у паперовому і текстильному виробництві, хімічній промис­ловості, будівництві, для закріплення пісків, схилів, ярів як проти­ерозійний засіб.

Пшениця літня, або м'яка — Triticum aestivum — це ярова або озима рослина з мичкуватою кореневою системою. Стебло одне або кілька, соломина, має прості лінійні прикореневі й стеблові листки. Суцвіття — складний колос. На головній осі суцвіття прості колоски розміщені в два ряди. В простих колосках міститься одна, або три, або сім квіток і дві шкірясті колоскові луски. Цей вид найбільш поширений у культурі. Зокрема, пшениця поширена по всій Україні. У медицині застосовуються пшеничний крохмаль, манні крупи (дієтичний продукт і продукт дитячого харчування). Борошно використовується в хлібопекарній і кондитерській промисловості.

Пшениця тверда — Triticum durum відрізняється від попе­редньої головним чином твердим скловидним ендоспермом. Вона поширена переважно в східних і південних районах України. З її зерна виготовляється найкраще борошно для виробництва хліба і макаронів. Пшениці займають близько 17 % світової посівної площі, їх щорічний урожай складає понад 400 млн т зернівок.

Жито посівне—Seeale cereale — це озима (рідше ярова) культура, зовні схожа на пшеницю. Але жито має видові відміни: червонувате забарвлення першого листочка сходів, зелене з блакитним відтінком забарвлення листків, восковий наліт на всій рослині, відсутність остей або дуже короткі ості (коротші від лусок) на колоскових лусках і довгі на зовнішніх квіткових, видовжено-циліндрична зернівка й темне борошно. Останнє вико­ристовується для випікання житнього хліба.

Ячмінь звичайний — Hordeum vulgare являє собою однорічну рослину з чотири- або шестигранним колосом, довгими остями нижніх квіткових лусок і оплоднем, зрослим із насінною шкіркою.Ячмінь поширений по всій Україні, культивується як харчова і кормова культура.

Овес посівний, або звичайний, — Avena sativa — це однорічна рослина. Вона характеризується тим, що колоски зібрані у волоті, нижні квіткові луски голі, блискучі, з невеликою остю або зовсім без неї.Овес поширений по всій Україні, але найбільші площі відво­дять під нього в Поліссі й на півночі лісостепу. Рослина культи­вується в основному як кормова культура. Із зернівок одержують вівсяну крупу, толокно, борошно. Вівся­ні киселі застосовують як обволікаючий, жовчогінний засіб, а зер­нівки— для зниження рівня холестерину і ліпідів у крові.

Рис посівний — Oryza sativa є дуже вологолюбивою однорічною рослиною з розлогою волоттю. її колоски одно- квіткові з чотирма колосковими лусками; квіткові луски довгі, загострені або з остю. Тичинок шість. Батьківщина рису — Південно-Східна Азія. Його вирощують у південних степових районах України й Закарпатті. За площами посіву рис займає третє місце в світі серед зернових культур (після пшениці й кукурудзи). Використовують зернівки, з яких отримують крупу, крохмаль, спирт. Рисовий відвар діє як в'яжучий і обволі­каючий засіб.

Просо посівне — Panicum miliaceum — це однорічна рослина. її колоски зібрані у волоть. У кожному колоску є дві квітки — чоловіча й двостатева. Нижні квіткові луски білува­ті, оранжеві або майже чорні. Батьківщина проса — Китай, Монголія. Воно вирощується по всій Україні, іноді зустрічається як бур'ян. Із зернівок одержують крупу (пшоно) і борошно, які рекомен­дують при захворюваннях серцево-судинної системи та печінки. Солому використовують для виробництва паперу і годівлі сіль­ськогосподарських тварин.

Кукурудза звичайна — Zea mays являє собою однорічну однодомну рослину з одностатевими квітками. Чоловічі квітки зібрані у верхівкову волоть, жіночі містяться в пазухах нижніх листків, у початках, охоплених листковидною обгорткою. Кукурудза відома лише в культурі. В Європу вона була завезена в XV ст. із Мексики. В світовому масштабі кукурудзою засівається 80 млн га, тобто вона займає друге місце за посівними площами. Використовуються зернівки, з яких одержують борошно, крупи, крохмаль, кукурудзяну олію, спирт тощо.У медицині використовують кукурудзяний крохмаль (як і кар­топляний), кукурудзяну олію при атеросклерозі й кукурудзяні стовпчики як сечо- й жовчогінний засоби.

Пирій повзучий — Elytrigia repens — це багато­річна трав'яниста рослина з довгим повзучим кореневищем, пря­мостоячим стеблом заввишки 50—130.см і суцвіттям складний колос. Рослина є кормовою й лікарською. Пирій поширений по всій Україні. Він росте на луках, лісових галявинах й узліссях, уздовж доріг, часто як бур'ян на полях тощо. Кореневище пирію використовується як сечогінний, послаб­люючий і обволікаючий засоби.

До цієї родини належить і цукрова тростина — Saccharum officinarum — багаторічна кореневищна рослина з товстим, прямо­стоячим стеблом. Цукрова тростина поширена в тропічних і субтропічних краї­нах. У країнах СНД культивується в Таджикистані. її використо­вують для добування цукру.

Сорго звичайне і сорго цукрове — Sorghum vulgare і S. saccha- ratum — це однорічні рослини, культивуються як кормові і зернобі. З них одержують цукор, крохмаль, спирт, патоку.

Пахуча трава — Anthoхanthum odoratum являє собою багато­річну трав'янисту рослину заввишки 30—60 см із суцвіттям волоть. Вона містить пахучу речовину — кумарин. Дико росте в лісовій зоні, на луках. її використовують для надання запаху курильному і нюхальному тютюну, а також у народній медицині.

1. Які з наведених пар підкласів рослин відносяться до класу дводольні (магноліопсиди)?