Клас хвойні

Клас хвойні — Ріпоpsidа серед голонасінних найбільш поширений і найбільш багатий на представників. Свою назву цей клас отримав від назви листків — хвої. Остання являє собою голковид-ні або шиловидні утворення, що звичайно живуть два—чотири роки і мають ряд пристосувань для зменшення випаровування (кутикула, гіподерма, занурені устячка). У деяких видів хвоя щорічно опадає (модрина — Lагіх), а в деяких зберігається протягом 45 років (сосна остиста —Ріnus longaeva). Стебла хвойних мають монопо- діальний ріст, а на коренях утворюється мікориза. У всіх частинах рослин знаходяться смоляні ходи. Лише в деяких видів вони відсутні. Хвойні розмножуються статевим способом. їх насіння знаходиться в жіночих шишках, які в одних рослин розпадаються на окремі луски, у інших розкриваються при дозріванні насіння або опадають з насінням і розкриваються лише після їх сильного підігріву (сосна Банкса — P. banksiana). Клас хвойні об'єднує два підкласи: вимерлий — кордаїтиди і сучасний — хвойні, види якого мають практичне застосування.

Підклас хвойні — Pinidae об'єднує найбільш поширену групу голонасінних рослин. До неї належить 7 родин і близько 560 видів, які відіграють значну роль у формуванні рослинного покриву земної кулі. В Північній Євразії і Північній Америці вони утворюють ліси, сформовані майже чистими насадженнями одного виду. В південній півкулі хвойні найбільш поширені в помірних областях Нової Зеландії, Австралії і Південної Америки. Серед хвойних зустрічаються рослини-гіганти. Наприклад, секвоя вічнозелена (Sequoia sempervirens) досягає висоти 100 м при товщині стебла 10 м; мамонтове дерево (Sequoiadendron gigan- teum) має товщину стебла до 12 м і тривалість життя до 4 000 років. До підкласу хвойні належать родини соснові, кипарисові, тисові.

Родина соснові — Ріпасеае об'єднує 10 родів, близько 250 видів. Соснові розповсюджені в північній півкулі і заходять за Полярне коло. Єдиний вид південної півкулі — сосна Меркуза (Pinus merkusii).

Рід сосна — Pinus — найбільший в родині соснові. Він об'єднує близько 100 видів, представлених вічнозеленими стрункими, заввишки до 75 м деревами, що утворюють пагони двох видів — видовжені і вкорочені. Видовжені пагони вкриті бурими листочками — лусочками, в пазухах яких знаходяться дуже вкорочені пагони. На останніх розташовані пучками листки із 2, 3, 5 (рідше 4 або 8) хвоїнок.

Найбільш характерним представником цього роду є сосна звичайна— P. silvestris, що добре росте на піщаних грунтах, бідних на органічні речовини. Значення сосни велике й різноманітне. її деревину використовують у будівництві. Цю рослину насаджують для закріплення пісків. У медичній практиці використовують молоді, що тільки почали рости, пагони, так звані соснові бруньки. їх застосовують як сечогінний засіб, від кашлю, а також для інгаляцій при легеневих захворюваннях. Із хвої отримують соснову ефірну олію, а з пагонів — скипидар і каніфоль. Із хвої готують пасту, яку використо вують для лікування опіків, шкірних захворювань, для виробництва зубних паст, кремів. Молода хвоя сосни багата на вітамін С. Кедрова сосна, або сибірський кедр, — Р. sibiriса росте в Сибіру. В ендоспермі насіння міститься до 50 % жирної олії. Рослина багата на смоли, бальзами (терпентин, живиця), вітамін С.

У Сибіру росте також кедровий сланик — Р. pumilа, а в Криму і Закавказзі розповсюджена сосна Палласа — Р. раllasianа.

Рід модрина — Lагіх поширений у Сибіру значно більше від інших родів голонасінних. Види цього роду відрізняються від інших голонасінних тим, що хвоя їх щороку опадає. Вона м'яка, плоска, знизу з білуватими рядами продихів, розміщується пучками на вкорочених пагонах. Найбільш поширеним видом у лісах Уралу і Західного Сибіру є модрина сибірська — L. sibirica — велике дерево висотою до 40 м із сідловидно вигнутими нижніми гілками і міцною, смолистою, довговічною деревиною.

У Східному Сибіру і на Далекому Сході домінує модрина Гмеліна, або модрина даурська (L. gmelinii, або L. dahuгіса), а в середній частині Європи—модрина європейська, або опадаюча, — L. decidua.

Кірка модрини містить до 10 % дубильних речовин, а на її стовбурі розвивається гриб — модринна губка, або трута лікарська, що має лікарські властивості. Хвоя модрини містить вітамін С. Деревина її здавна використовується як будівельний матеріал. Амфітеатри цирків Стародавнього Риму і пальові фундаменти будівель Венеції споруджувалися із деревини модрини європейської.

Рід кедр — Cedrus об'єднує чотири види вічнозелених дерев, висотою до 50 м, з сірою кіркою і розкидистою зонтиковою або пі­рамідальною кроною. їх хвоя чотиригранна, зібрана густими пуч­ками по ЗО—40 хвоїнок нд вкорочених пагонах і поодинока на ви­довжених. Шишки напрямлені вгору, з щільно прилеглими широ­кими лусками. При дозріванні насіння (на другий-третій рік) вони розпадаються. Насіння неїстивне. Анатомічна особливість дереви­ни кедра полягає в тому, що трахеїди мають облямовані пори з бахромчастим облямуванням, ядро деревини яскраво-жовте, жов- тувато-коричневе або жовтувато-червоне, а заболонь світла. Дере­вина кедра має ариєм.н.ий запах, міцна, погано колеться. Звичай­них смоляних ходів у деревині немає, але в ній утворюються пато­логічні вертикальні смоляні ходи. Представниками роду є: кедр гімалайський — С. deodara, що росте в Афганістані, Пакистані та в Індії; кедр ліванський — С. libani, розповсюджений у горах Тур- ції, в Лівані та Сирії; кедр кіпрський — С. brevifolia, який зустрі­чається в горах острова Кіпр; кедр атласький — С. atlantica, що росте в Марокко та Алжирі.

Деревина кедрів використовується в будівництві, для виготов­лення різних дерев'яних виробів і сувенірів. Усі види кедра дуже декоративні і широко використовуються для озеленення.

Рід ялиця — Abies дуже поширений у помірній зоні північної півкулі. Це великі, іноді дуже великі дерева, висотою до 100 м і до 2 м у діаметрі. У одних видів кірка тонка, гладенька, з рідкими тріщинами, що розміщуються під кутом одна до одної, і з великими смолянистими вмістищами на поверхні. У інших видів кірка товста, груба, з глибокими поздовжніми тріщинами. Смоляних ходів у деревині немає. Вони можуть утворюватись лише при пораненні дерева (травматичні смоляні ходи). Найбільш поширеним видом є ялиця сибірська — A. sibirica, що утворює майже чисті (з одного виду) ліси на Уралі, Алтаї, в Західному і частково Східному Сибіру, на півночі Монголії, в Північно-Західному і Північно-Східному Китаї.

Ялиця Нордмана, або кавказька, — A. nordmanniana характеризується високою тіньовитривалістю. її ареал охоплює напівкіль- цем південно-східну частину Чорноморського узбережжя. Дерева ялиці Нордмана — довгожителі, доживають до 700 років.

Ялиці застосовуються як будівельний матеріал, у целюлозно- паперовій промисловості, для озеленення парків (вони добре формуються, але погано переносять забруднення повітря в містах). Із хвої одержують ефірну олію, яка використовується для виготовлення штучної камфори. Хвоя багата на вітамін С. Із кори отримують бальзам; для цього звичайно використовують кору ялиці бальзамічної — A. balsamae, з якої добувають так званий канадський бальзам. Він широко застосовується в медицині й мікроскопічній техніці. Деревина ялиці білої, або європейської, — A. alba використовується для виготовлення музичних інструментів і «страсбурзького» терпентину.

Рід ялина — Рісеа об'єднує рослини переважно півночі. Вони розповсюджені як в Євразії, так і в Північній Америці. Ялини дуже тіньовитривалі, тому на них зберігаються нижні гілки, які лежать на землі і можуть укорінюватись (що звичайно не характерно для голонасінних).

Характерним видом цього роду є ялина звичайна, або європейська, — P. abies, що займає великі площі від східної частини Піренеїв до центральних областей Європи. На північному сході Європи, в Заволжі і по всьому Сибіру величезні площі займає ялина сибірська — P. obovata, яка відрізняється від ялини звичайної меншими шишками.

Декоративними видами є ялини колючі, або сріблясті, що являють собою форми двох видів американських ялин — ялини Енгельманна (P. engelmanii) і ялини колючої (P. pungens), а також золотиста і блакитна, що є формами ялини канадської (P. canadensis). Ці форми, крім декоративності, відзначаються відносною газо- і димостійкістю, що важливо для міських умов.

Значення ялин велике. їх використовують у будівництві, целюлозно-паперовій промисловості, для виготовлення музичних інструментів. їх кора містить дубильні речовини і використовується для дублення шкіри. Із деревини при сухій перегонці одержують смолу, скипидар, каніфоль тощо. Хвоя багата на вітамін С.

Родина кипарисові — Cupressaceae – кущі (можуть стелитись або бути притиснутими до землі) і невеликі дерева, але зустрічаються й дерева заввишки до 70м і товщиною стовбура до б м. Смоляних ходів у деревині немає, але є смоляні клітини — ідіобласти. Листки лусковидні або голковидні, дрібні, з однією центральною жилкою і одним смоляним канальцем під нею, розташовані супротивно, перехресно попарно або кільчасто по три, рідше по чотири. У деяких видів (яловець) луски м'ясисті і зростаються Характерним видом цієї родини є яловець звичайний — Juniperus communis. Це однодомна, вічнозелена, довговічна рослина, деревце або кущ з галузистими пагонами.

У медичній і ветеринарній практиці шишки ялівцю використо­вують як сечогінний, відхаркувальний і протимікробний засоби. На основі ефірної олії ялівцю виготовляють харчовий бальзам, який застосовують для заживлення ран.

Яловець козацький — J. sabina — це отруйна рослина. її морфологічною ознакою є м'яка хвоя.

Деякі види цього роду занесено в Червону книгу, наприклад яловець високий — J. taxifolia, яловець червоний — J. oxycedrus, яловець смердючий — J. foetidissima. До родини кипарисові належать такі відомі рослини, як кипарис пірамідальний — Cupressus sempervirens. Кипарис пірамідальний являє собою різновид кипарису вічнозеленого — С. sempervirens var. semper, virens. Це найбільш поширений в культурі вид серед 15—20 видів, що ростуть у Середземномор'ї, Сахарі, Гімалаях, на півдні Китаю і в Америці. Він культивується в Криму і на Кавказі.

Рід туя — Thuya налічує 6 видів, деякі з них широко використо­вуються в садівництві. Відомо 120 садових форм туї західної і 60 садових форм туї східної. Туя східна добре переносить несприятливі умови міст: пил, ущільнення грунту. її листки виділяють ефірну олію, що вбиває хвороботворні мікроби і тим самим оздоровлює повітря.

Родина тисові — Тахасеае належить до порядку тисові — Taxales. Вона об'єднує види, що розповсюджені здебільшого в північній півкулі. Ареал видів цієї родини розірваний. Вони ростуть і в Північній Америці, і в Європі, і в Азії. Характерним представником цієї родини є тис ягідний — Taxus baccata. Це дерева або кущі, іноді дуже великі дерева, що досягають віку 1 500 років, а окремі живуть до 4 000 років і більше.

У листках, молодих пагонах і насінні тису знаходяться ефірна олія і алкалоїд таксин, отруйний для людей, корів і коней. Зайці та олені поїдають тис і не отруюються. Птахи і дрібні звірі (куниця) поїдають насіння тису і тим сприяють його розповсюдженню. Народна медицина використовує молоді пагони тису при серцевих захворюваннях і від водобоязні. Деревина тису тверда, важка, майже не гниє, за що отримала назву «негний-дерево», а через своєрідне забарвлення деревини називається «червоним деревом».

Червоне забарвлення деревини під дією води стає яскраво-фіолетовим, а від довгого перебування у воді — майже чорним.

Деревина тису застосовується в будівництві, для столярних, токарних робіт. Тис широко використовується в зеленому будівництві. Він добре переносить стрижку й формування крони, якій можна надати різноманітної форми. Його темно-зелене за- барвленвя і червоні покрівельки дуже декоративні. Він добре переносить пересадку, забруднення повітря. Відомо 50 садових форм тису.

Клас гнетові

Рослини класу гнетові — Gnetopsida відрізняються від інших голонасінних наявністю судин у вторинній деревині, дихазіальним галуженням стробілів, наявністю схожого на оцвітину покриву навколо стробілів, ознаками минулої двостатевості стробілів, видовженими мікрокапілярними трубками, утвореними і'нтегументами насінних зачатків, двосім'ядольними зародками, супротивним розміщенням листків і відсутністю смоляних ходів. До класу гнетові належить родина ефедрові — Ephedraceae, види якої є більш або менш ксерофільними і напівксерофільними рослинами, що ростуть у пустелях, напівпустелях, степах і рідколіссі, на піщаних і скелястих місцях.

До цієї родини належать ефедра хвощова — Ephedra equisetinа і ефедра двоколоскова— Е. distachya - широко розповсюджені в Середній Азії. В їх пагонах знаходиться алкалоїд ефедрин, який застосовується в медичній практиці при зниженому кров'яному тиску (гіпотонії), бронхіальній астмі, коклюші; він є складовою крапель для носа і очей. Препарати ефедрину зберігаються за списком Б.

Відділ покритонасінні, або квіткові, — Агіозрегтае, або Magnoliophytа, займає найвищий щабель в еволюційному розвитку рослинного світу. Він «об'єднує 533 родини, близько 13 000 родів і 250 000—300 000 видів, які панують на більшій частині суходолу нашої планети і відіграють вирішальну роль у формуванні рослинного покриву. Види покритонасінних складають основну частину наземної фітомаси і забезпечують можливість існування людини. Квіткові рослини ростуть у всіх кліматичних зонах і в найрізноманітніших екологічних умовах.

Велика різноманітність покритонасінних пояснює їх високу пристосованість до різних умов існування. Покритонасінні — наймолодша прогресивна група рослин, що інтенсивно розвивається. У багатьох видів покритонасінних збереглись ознаки голонасінних, що є доказом їх загального походження. До цих ознак належать: чергування гаплоїдного і диплоїдного поколінь з домінуванням спорофіта; втрата гаметофітами самостійності і залежність їх існування від спорофіта; характер розміщення частин квітки і плодів на квітколожі у деяких видів покритонасінних (магнолія), що подібний до розміщення насінних лусок у шишок голонасінних; наявність трахеїд з облямованими порами і смоляних ходів у деревині; наявність вічнозелених форм у покритонасінних. Ознаками, що відрізняють покритонасінні від голонасінних, є: наявність квітки і маточки, що утворилась внаслідок зростання плодолистків (мегаспоролистків), а також плоду, що формується із зав'язі маточки після запліднення; утворення насіння всередині плоду, оплодень якого захищає його від механічних пошкоджень і забезпечує зародок вологою та живленням на перших етапах його розвитку; більша, ніж у голонасінних, редукція гаметофітів. Чоловічий гаметофіт (пилок) у покритонасінних складається з двох клітин, одна з яких є генеративною і при поділі утворює два безджгутикових спермія. Жіночий гаметофіт складається переважно з семи клітин і називається зародковим мішком. Архегонії на жіночому гаметофіті не утворюються. Замість них формується яйцевий апарат з яйцеклітини і двох синергід. Крім того, відмінними

. Клас двосім'ядольні, або магноліопсіди

Клас двосім'ядольні, або магноліопсіди, — Dicotylé dones, або Magnoliopsida, об'єднує 8 підкласів: магноліїди — Magnoliidae, ранункуліди — Ranunculidae, каріофіліди — Caryophyllidae, гамамелідіди — Hamamelididae, діленіїди — Dilleniidae, розіди — Rosidae, ламіїди — Lamiidae, астеріди — Asteridae. Ці підкласи (містять 429 родин, близько 10 000 родів і 190 000 видів.