Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суспільно-комунікаційні права і свободи.






Правовою державою визнається держава, якій властиві, по-перше, верховенство права; по-друге, реальність прав та свобод громадян; по-третє, здійснюється принцип розподілу влади. Право – це не будь який законодавчий акт, що прийнятий народними зборами, чи царський маніфест або президентський указ, а незалежна від волі законодавця реалізація соціальної справедливості. Соціально справедливим визнається задоволення абсолютних потреб особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Комунікаційні потреби відносяться до числа абсолютних, тому в правовій державі законодавчо захищаються комунікаційні права та свободи громадян. Право – це міра (норма) свободи, тому про права та свободи говорять одночасно. Комунікаційними свободами є: свобода слова і друку, свобода спілок і зборів, свобода совісті. Обмеження цих свобод є комунікаційним насильством.

Правова держава в якій немає комунікаційного насильства та без перешкод реалізуються комунікаційні права і свободи, є ідеал. Історичні, а не утопічні держави далекі від цього ідеалу. Проте, ще з часів античності людство почало наближатися до правової держави. Англійська й французька революції ХVІІ- ХVІІІ ст. стали полігонами для практичного випробування ідей соціальної справедливості, прав та свобод людини.

Першим юридичним документом стала Декларація незалежності США (1776 р.), в якій проголошувалися природні права людини: право на життя, на свободу та прагнення до щастя, а також затверджувалася рівність усіх перед законом. У 1787 р. була прийнята Конституція США, де закріплювалися демократичні принципи організації та функціонування державної влади. Перша поправка до цієї конституції, прийнята у 1791 р., проголошувала, що уряд США не має права використовувати пресу в своїх цілях. Іншим класичним документом, який відображав ліберально-демократичну ідеологію, стала Декларація прав людини та громадянина, урочисто проголошена 26 серпня 1789 р. у Франції. Декларація виходила із теорії природного права, у відповідності до якої, людина є самостійною цінністю. Вона від народження наділена певними невід’ємними правами, які не повинні ніким обмежуватися. Держава – навпаки, виникає в результаті " суспільної угоди" й покликана захищати невід’ємні права людини. Статті 10 та 11 Декларації присвячені таким правам громадянина: свобода віросповідання, свобода думок, свобода слова й свобода друку. Конституція Франції, прийнята у 1791 р., гарантувала " свободу будь-кого говорити, писати, друкувати й публікувати свої думки без того, щоб вони підлягали цензурі або надзору до їх публікації".

Сучасне міжнародне право, що сформувалось після Другої світової війни, включає норми, які регулюють співробітництво держав в галузі прав та свобод людини. Першим, серед подібних документів, стала Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Незважаючи на те, що її положення мають характер рекомендацій, вони стали основою для розробки міжнародних пактів про права людини, а конституції деяких держав визнали положення Декларації обов’язковими. Всього в цьому документі 30 статей. Наведемо тільки ті з них, які стосуються комунікаційних прав та свобод:

Ст. 18. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.

Ст. 19. Кожна людина має право на свободу переконань й на вільне висловлення їх; це право полегшує свободу без перешкод дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, отримувати, поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами незалежно від державних кордонів (ця стаття гарантує свободу входження до соціальної комунікації).

Ст. 26. Кожна людина має право на освіту. Початкова та загальна освіта повинна бути безкоштовними. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Вища освіта має бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

Розгорнуті формулювання соціально-комунікаційних прав та свобод містяться в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ОН у 1966 р. У ст. 19 цього документу закріплюється право кожної людини на вільне висловлення своєї думки, а у ст. 20 йдеться про заборону будь-яких виступів на користь національної, расової або релігійної ненависті, що представляє собою підбурення до дискримінації, ворожнечі або насильства.

У розвиток Загальної Декларації, у 1949 р. ЮНЕСКО прийняла Маніфест про публічні бібліотеки. У ньому говориться, що публічна бібліотека є важливим засобом забезпечення вільного й загального доступу до продуктів розуму та творчої фантазії людини. Публічна бібліотека покликана збагачувати духовне життя людини, надаючи йому книги для читання з метою проведення дозвілля та розваги, допомагати учням і студентам, забезпечуючи їх найновішою технічною, науковою і соціологічною інформацією. Бібліотеки повинні утримуватися за рахунок держави, а бібліотечне обслуговування має бути безкоштовним. Публічна бібліотека повинна бути доступною для усіх членів суспільства незалежно від національності, кольору шкіри, віку, статі, віросповідання, мови, суспільного становища та рівня освіти.

Таким чином, можна зробити висновок, що у міжнародній громадській думці міцно затвердилась ідея соціально-комунікаційних прав та свобод, яка закріплена юридично в міжнародних деклараціях й угодах, розроблених під егідою ООН. Кожна держава, що є членом ООН, не може ігнорувати документи про права людини, прийняті світовим співтовариством.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.